Альпер Озбілен, фахівець з оборонних технологій з Туреччини.

Одночасно з цим, цей досвід вивчає не лише НАТО. Його також аналізують різні країни та недержавні суб'єкти. Саме з цієї причини адаптація більше не є одноразовим заходом, а стала постійним полем для конкурентної боротьби.

ГОЛОВНИМ ФАКТОРОМ Є НЕ КІЛЬКІСНИЙ ПОКАЗНИК ДРОНІВ, А ЇХНЯ ЗДАТНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАТИ В КОМПЛЕКСІ ЯК ЄДИНИЙ МЕХАНІЗМ.

- Уже згадувалося, що російсько-українська війна змінила і продовжує змінювати глобальні підходи до застосування безпілотників на полі бою. На вашу думку, у якому напрямку розвиватимуться ці технології надалі?

- Ця війна вже показала, що безпілотні системи перестають бути лише допоміжним елементом і стають одним із ключових компонентів сучасних бойових дій. Дозвольте в цьому контексті згадати й Туреччину, зокрема компанію Baykar. На початку війни вона стала одним із піонерів у цій сфері, а ефективність її рішень вплинула на подальший розвиток безпілотних технологій.

Основна зміна полягає не лише у збільшенні кількості дронів, а у переході до мережевої моделі ведення війни, де безпілотники, наземні та морські системи, засоби радіоелектронної боротьби, технології штучного інтелекту і високоточна зброя функціонують як єдине ціле.

Масоване застосування недорогих безпілотників і надалі створюватиме серйозний економічний виклик для традиційної протиповітряної оборони. Не менш важливою тенденцією стане зростання автономності систем - розвитку технологій розпізнавання цілей, застосування роїв безпілотників, стійкості до засобів радіоелектронної боротьби та координації між платформами в режимі реального часу.

Одночасно часто ігнорують ще один важливий стратегічний аспект - забезпечення енергією. Саме тому технології акумуляторів, управління споживанням енергії та підвищення її ефективності стануть не менш важливими, ніж самі конструкції платформ. В результаті, майбутня конкуренція визначатиметься не просто кількістю дронів, а здатністю розробляти більш розумні, стійкі та інтегровані системи, які можна оперативно модернізувати і оновлювати.

Якщо розглянути цю тему з більш широкої перспективи, які саме технології матимуть найзначніший вплив на безпеку та оборону протягом наступного десятиліття: штучний інтелект, автономні системи, технології космосу чи щось інше?

- Зважаючи на сказане раніше, конкуренція наступних десяти років точитиметься не між окремими технологіями, а навколо здатності найефективніше інтегрувати їх у єдину систему. Штучний інтелект, автономні системи, квантові обчислення, космічні технології, біотехнології, сучасні комунікаційні мережі та кібербезпека розвиватимуться не окремо одне від одного.

Сам по собі штучний інтелект не забезпечує стратегічної переваги. Без якісних даних, інтеграції в операційні процеси та взаємодії з людиною він не здатний забезпечити очікуваний результат. Дедалі більшою мірою конкуренція розгортатиметься навколо систем ухвалення рішень. Стратегічну перевагу матиме держава, яка швидше збирає інформацію, краще захищає власні дані, точніше їх аналізує попри інформаційний шум і дезінформацію та оперативніше перетворює їх на конкретні рішення.

Саме тому в найближчому десятилітті людський капітал, організаційна культура та здатність до адаптації залишатимуться не менш важливими чинниками конкурентоспроможності, ніж самі технології.

Під величезним тиском Україні вдалося створити адаптивну технологічну екосистему.

У ваших статтях ви акцентуєте увагу на зростаючій значущості приватних фірм у секторі безпеки та оборони. Яким чином це трансформує співвідношення сил між державою, військовими та технологічними компаніями? Яка модель взаємодії є найбільш ефективною в цій ситуації?

Однією з найзначніших змін у сучасному оборонному секторі є швидкий рух інновацій у бік приватного сектору. Наразі численні важливі технології, такі як штучний інтелект, кібербезпека, програмні рішення, космічні технології та автономні системи, в основному створюються приватними підприємствами.

Війна між Росією та Україною суттєво пришвидшила цей процес. Вона продемонструвала, що нові вимоги на полях бою швидше задовольняються малими стартапами, командами розробників та адаптивними технологічними компаніями, ніж великими оборонними підприємствами. Одним із найбільш вдалих прикладів такого підходу є кластер оборонних інновацій Brave1.

Водночас це не означає, що роль держави послаблюється. Навпаки, вона стає ще більш стратегічною: визначає пріоритети національної безпеки, формує регуляторне середовище, захищає критичні технології та створює умови для довгострокових інвестицій.

На мою думку, конкурентну перевагу в майбутньому матимуть не країни з найбільшими оборонними бюджетами, а ті, які зможуть вибудувати найефективнішу взаємодію між державою, армією та приватним сектором.

- Ви згадали про Brave1, тепер там зареєстровано понад дві тисячі стартапів. У нас відбувається потужний технологічний прорив, справжній бум виробників. У яку екосистему ОПК було б доцільно трансформувати цей потужний ресурс?

Сьогодні Україна не тільки веде війну, але й розробляє нову модель оборонних інновацій, адаптуючись до умов конфлікту. Економіка, що функціонує під час війни, кардинально відрізняється від звичайної мирної економіки. У мирний час ресурси розподіляються між різними пріоритетами, тоді як у воєнний період основна увага зосереджується на оперативному задоволенні потреб фронту. Проте, український досвід не можна звести до простого збільшення витрат на оборону. Найголовніше — навіть в умовах значного тиску Україні вдалося створити адаптивну технологічну екосистему.

Ініціативи на кшталт Brave1 створили платформу для співпраці між державними органами, приватними підприємствами, університетами, інженерами та військовими. Завдяки цьому, потреби фронту оперативно донесені до розробників, а нові рішення часто проходять тестування всього за кілька тижнів.

Ця модель істотно відрізняється від традиційної оборонної промисловості, де цикл розроблення вимірюється роками, тоді як в Україні він часто скорочений до кількох тижнів. Попри різні умови, схожу політичну волю ми бачимо і в Туреччині.

На мою думку, Україні вдасться досягти значних успіхів не тільки завдяки розробленим технологіям, а й завдяки людському капіталу, інноваційній культурі та системі оборонних інновацій, яка сформувалася в умовах війни. Я переконаний, що цей потенціал залишиться і після завершення конфлікту, зміцнюючи не лише обороноздатність країни, а й її позиції на глобальному ринку оборонних технологій.

Космос вже не є лише допоміжною галуззю, а став невід'ємною частиною сучасних військових конфліктів.

Ви зазначали, що супутникові технології, зокрема Starlink, мають суттєве значення не лише для військових операцій, а й для фіксації воєнних злочинів, скоєних Росією в Україні. Яким чином змінився державний підхід до супутникового зв'язку та забезпечення кібербезпеки?

Конфлікт в Україні продемонстрував, що космічний простір вже не є лише допоміжним елементом — він став невід'ємною частиною сучасних бойових дій. Протягом багатьох років космічні технології переважно асоціювались із військовим зв'язком, навігаційними системами та розвідкою. Наразі ж комерційні супутникові знімки, супутниковий інтернет і розвідка з відкритих джерел (OSINT) отримали значно ширше застосування: від підтримки оперативного прийняття рішень до інформування світової спільноти.

Одним із найяскравіших прикладів стала система Starlink. Вона забезпечила безперервний зв'язок на фронті, підтримку управління військами, координацію безпілотних систем і функціонування критичної інфраструктури.

Одночасно супутникові знімки, які надають компанії Maxar, Planet Labs та інші комерційні оператори, використовувалися не лише державними установами, але й журналістами, науковцями та OSINT-спільнотами. Вперше в історії хід війни став доступним для перевірки мільйонами людей практично в режимі реального часу.

Проте цифрова екосистема принесла не лише нові перспективи, але й створила додаткові можливості для поширення пропаганди, дезінформації та проведення інформаційних кампаній. У зв'язку з цим, безпека майбутнього буде включати в себе не тільки захист фізичних кордонів, а також охоплювати дані, комунікаційні системи і цифрову довіру. Тому космічна, кібернетична та інформаційна безпека вже не можуть розглядатися як окремі сфери - вони стали взаємозалежними елементами єдиної структури сучасної безпеки.