Кожен із нас, мабуть, поклав у свій "тривожний наплічник" бодай одну книжку. Хтось обрав Біблію, хтось -- любовний роман, хтось -- збірку віршів. Так, читання не є тією обов'язковою умовою, яка визначає тривання біологічного життя людини. Але для її емпатичного, духовного, соціокультурного розвитку книжка -- це, як то кажуть, must have. Звісно, війна багато що перекроїла і змусила багатьох переглянути пріоритети. Але чи стосується це також і читання? Чи відмовилися українці від книжки, відклавши її "на потім", на час, коли настане мир? Про це та інше Тиждень говорить із Людмилою Скоковою, докторкою соціологічних наук, виконувачкою обов'язків завідувача відділу соціології культури й масової комунікації Інституту соціології НАН України.
Якою мірою соціологи досліджують культурні форми дозвілля у суспільстві? Яку роль у ваших наукових роботах грає моніторинг частоти візитів респондентів до театрів, кінотеатрів, виставок та інших культурних заходів?
Безсумнівно, такі дослідження завжди викликають наш інтерес. Проте, хочу підкреслити, що участь людей у подібних активностях, таких як відвідування культурних закладів або проведення вільного часу, значною мірою визначається різними соціокультурними факторами. Серед них важливу роль відіграють особисті ресурси, зокрема культурний капітал індивіда — рівень освіти, сформовані естетичні уподобання, а також готовність сприймати літературу та мистецтво. Не менш значущими є фінансові та інфраструктурні аспекти, такі як доступність кінотеатрів, музеїв або бібліотек у місці проживання особи.
У цьому контексті населення можна розділити на кілька категорій або стилів культурного споживання. Перша з них характеризується низьким ступенем залученості до різних видів діяльності. Коли респондентів запитують: "Чим ви займалися у вільний час?", багато хто з них відповідає, що "нічого не робили", "просто відпочивали" або "переглядали телевізор", "спілкувалися з друзями". Такі відповіді надають від 54 до 66 % опитаних.
Наступним є середній рівень споживання, який виявляють 14-24 % опитаних. У цьому сегменті вже присутні такі активності, як читання книг та відвідування кінотеатрів. Ми спостерігаємо більш широкий спектр діяльності, подібно до вищого рівня споживання культурних продуктів (20-25 %). Середній та високий рівні споживання характеризуються переважно молоддю, людьми середнього віку, а також тими, хто має вищу освіту, добробут і проживає у великих містах.
Чи призупинила війна проведення таких досліджень?
-- Певною мірою так. Культуру в нас завжди вивчали не так прискіпливо, як бачення респондентами політичної й економічної ситуації. Але у час війни якраз зацікавленість культурою як продуцентом, транслятором смислів і цінностей стає наочнішою. Адже суспільство намагається осмислити те, що відбувається, в тому числі й зміни у самосприйнятті, у культурній ідентичності. Саме через це різні державні інституції та громадські організації починають частіше замовляти комерційним соціологічним центрам дослідження на ці теми.
Слід зазначити, що в Інституті соціології Національної академії наук України з початку 1990-х років активно здійснюється моніторинг "Українське суспільство". Ми використовуємо однакову методологію для опитування респондентів, зокрема включаємо блок питань, пов’язаних із культурними аспектами. Завдяки цьому ми маємо значний обсяг емпіричних даних, що дозволяє спостерігати за змінами у культурних процесах. Нажаль, через війну періодичність збору даних зменшилася, хоча за деякими напрямами ми продовжуємо збирати інформацію та порівнювати її з довоєнними показниками.
-- І що показує динаміка довоєнних і воєнних процесів?
Наприклад, ми ставили захоплююче запитання – як у довоєнні часи, так і тепер: "Що заважає вам активніше долучатися до культурних подій?". Близько третини респондентів відповідали на це так: "не вистачає часу", "незручний графік культурних заходів", "важко добратися до місця проведення".
Другою за популярністю була відповідь, що участь у культурних подіях є фінансово обтяжливою — квитки на них не з дешевих. У 2020 році до причин, які ускладнювали залучення до культурних ініціатив, додався також карантин, пов'язаний із пандемією COVID-19.
Нині, у воєнний період, до 38 % респондентів як чинник, який заважає поринути у культурне життя, вказують наслідки бойових дій. І це виявляється найважливішим. Тобто люди зазначають як перешкоду обстріли, тривоги, комендантську годину тощо. І тут дуже значущою виявляється регіональна диференціація. Бо якщо у нас є регіони більш-менш безпечні порівняно з прифронтовою зоною, то природно, що й відповіді там відрізнятимуться.
Іноді ми пропонуємо респондентам можливість висловити свою думку, залишаючи відкриту графу для відповідей. В таких випадках вони часто вказують — іноді навіть з емоційними знаками оклику! — що зараз не час для культури, адже йдеться про людські життя. Або ж підкреслюють, що культурні заходи для них стали недоступними, оскільки в першу чергу виділяють кошти на підтримку ЗСУ. Це ілюструє суттєву різницю між до війною і теперішнім часом.
-- А якщо говорити про читацькі практики, якими цифрами ви можете поділитися і які тенденції відзначити?
На жаль, незалежно від війни, можна зауважити, що з 1990-х років існує тенденція до зменшення читання. Ось дві статистичні цифри з різних періодів для ілюстрації цієї ситуації.
У 1994 році 38% опитаних стверджують, що регулярно читають книги.
У 2016 році лише 17% респондентів зазначили, що займаються регулярним щотижневим читанням.
Ось така частка активних читачів тримається і надалі.
Існує також сучасний цікавий тренд видовищності та соціальності зацікавлення читанням. З розвитком соцмереж з'явилася мода на ведення книжкових блогів, огляд літературних новинок, створення книжкових клубів. Люди фотографуються та знімають відео зі стосиками книжок, які придбали на ярмарках, презентаціях, книжкових форумах, радіють гарному оформленню книжок.
Дуже часто друковані книги виглядають настільки привабливо, що їх приємно тримати вдома навіть як особливий елемент мистецтва. Книга може також виконувати роль соціального зв'язку. За даними опитувань, майже половина читачів зізнаються, що вибрали книгу на основі рекомендацій друзів. Це свідчить про те, що читацька культура продовжує існувати в нових формах — соціальних, видовищних та матеріальних.
Чи не здається вам, що під час війни кількість активних читачів помітно скорочується?
Протягом останніх десяти років кількість людей, які займаються читанням на постійній основі, залишається стабільною. У 2023 році було проведено масштабне дослідження Київського міжнародного інституту соціології, яке фокусувалося на культурних практиках. Результати показали, що 62% опитаних виявилися неактивними читачами, тобто тими, хто не читає жодної книги або ж обмежується 1-2 книгами на рік.
Причини зменшення зацікавленості до друкованих видань, які, на жаль, майже зникли з нашого повсякденного життя (і це не завжди пов'язано з читачами), не обмежуються лише війною. Виникли нові культурні практики, що заповнили вільний час сучасних людей. Серед них – різноманітні соціальні мережі та месенджери, які створили нову цифрову мережеву культуру. Ці медіа стають усе популярнішими з кожним роком, витісняючи традиційні форми дозвілля, характерні для "аналогового" часу. Наприклад, телебачення, яке ще десять років тому переглядали 70-75% опитаних, сьогодні приваблює лише близько 25%, зазвичай це представники старшого покоління.
Чи відбулася еволюція у сприйнятті читання в порівнянні з періодом до війни?
-- Тут є цікавий аспект. Про те, що приблизно 60 % респондентів не читають книжки, ми вже сказали. Але на замовлення Інституту книги було проведене інше дослідження: про те, скільки друкованих, електронних або аудіокнижок опитані громадяни придбали за останні три місяці. Так от, 1-4 книжки придбали 24 % респондентів, 5-12 і більше -- 18 %. Це досить високий рівень. Якщо порівняти з опитуванням Інституту соціології у 2016 році, то лише 16 % відповідали, що витрачали гроші на придбання книжок.
-- Словом, змінилася не так філософія читання, як споживання?
Це суттєве питання, що охоплює безліч чинників. Досі електронні книги придбавали лише 2-3% людей. Деякі користувачі купували їх і викладали в мережу, формуючи так званий сірий ринок для читачів. Через піратські версії автори і видавництва залишалися без своїх роялті. Це викликало обурення та активні дискусії в суспільстві.
Проте в умовах, коли російські військові почали руйнувати книжкові склади, видавництва змушені повідомляти читачам, що відновити тиражи, які були знищені вогнем та іншими обставинами, навряд чи вдасться. Тому вони рекомендують купувати електронні версії, що, очевидно, може суттєво позначитися на обсягах продажів.
Я натрапила на інші заклики, які навпаки закликають купувати більше друкованих видань постраждалих видавництв, щоб надати їм фінансову підтримку в цей складний період.
Так, я обізнаний щодо цього. Проте запаси друкованих видань можуть вичерпатися, якщо постраждалі видавництва не зможуть відновити свої виробничі процеси. У такому випадку, очевидно, сегмент електронних книг значно зросте. Але давайте повернемося до змін у сприйнятті читання, про які ви згадували. Безсумнівно, такі зміни відбуваються. Люди починають замислюватися над тим, які значення та цінності вони вкладають у те, що читають сьогодні.
З одного боку, ми споживаємо знання та отримуємо естетичне задоволення. Читання, як і раніше, виконує свої класичні функції. Проте, з'явився ще один важливий аспект, що стосується не лише читання, а й слухання музики та інших видів дозвілля. Цей аспект полягає в можливості відволіктися.
Відволікання від цього страшного навантаження війни. Пошуки внутрішньої рівноваги, вихід зі стану стресу, негативних емоцій, страхів. Це ті очікування від читання, на які вказували наші респонденти. Комусь, звісно, допомагало спілкування з близькими як засіб проти постійної напруги, але багато хто вказував саме книжку та музику серед чинників, які сприяють зменшенню стресу.
Книга, як засіб для відволікання та протиотрута від стресу, безумовно, має своє значення. Але чи вплинули на систему цінностей українців згадані вами руйнування складів видавництв, бібліотек і книгарень? Чи викликали вони активізацію певних захисних механізмів у свідомості та відчуття загрози для національної ідентичності?
Знаєте, ми вже давно помічаємо зростаючий інтерес до відродження національної культури. Тому питання цього аспекту часто фігурувало в наших дослідженнях. Наприклад, ми запитували: "Чи важливе для вас національно-культурне відродження?". І до початку війни багато людей відповідали ствердно, однак існували певні коливання, які були пов'язані з регіональною приналежністю, мовою спілкування та джерелами інформації. На ринку книг та в медіапейзаже переважали російськомовні продукти, що стало наслідком недостатньо сформульованої державної культурної політики.
А зараз ми бачимо явно виражений рух до того, що люди цікавляться саме українськими авторами, українськомовною продукцією. Іншими словами, читання в цьому сенсі стає не лише читанням як таким, а ще й символічним актом спротиву, ознакою того, що життя, в тому числі культурне, триває і розвивається навіть у час війни.
Я пам'ятаю, скільки людей приходило на фестивалі "Книжкова країна". Особливо вражала молодь — молоді люди, які активно спілкувалися, відвідували лекції, брали участь у майстеркласах і чекали в чергах за автографами авторів. Це було дуже приємно спостерігати, адже такі моменти свідчили про те, що українська культура цікавить не лише обмежене коло ентузіастів, а стала популярним явищем серед широкої аудиторії.
-- А якщо перевести це в цифри, то чи можете ви сказати, яка кількість респондентів перейшла на українську мову читання і споживає літературний продукт виключно цією мовою?
Ці свіжі дані отримані в результаті опитувань, проведених за замовленням Українського інституту книги. Соціологи запитували респондентів: "Якою мовою вам зручніше читати?". Варто зазначити, що в даному контексті потрібно враховувати явище соціального конформізму, коли вживання української мови та споживання продуктів українською стає новою соціальною нормою.
Це означає, що були ситуації, коли учасники опитування намагалися відповідати відповідно до загальноприйнятих уявлень, а не висловлювали свої справжні думки?
Ситуація не така вже й проста. Варто пам’ятати — і це заслуговує окремої уваги — про те, що в суспільстві існує високий рівень володіння як українською, так і російською мовами. Якою мовою люди звикли спілкуватися у повсякденному житті та отримувати інформацію, часто визначається мовою навчання в школах, мовою професійної освіти, а також мовним середовищем, яке їх оточує.
Зміни відбуваються, але їхня природа не є лінійною. Згідно з результатами дослідження молоді, проведеного компанією "Info Sapiens" у 2024 році, респонденти зазначали кілька значущих зрушень за останні два роки: зростання споживання українського контенту, такого як купівля книг і перегляд фільмів (52%), а також активне використання державної мови у спілкуванні (47%). Проте російськомовні продукти масової культури, створені державою-агресором, все ще мають свого споживача в Україні, про що свідчать, зокрема, рейтинги переглядів і прослуховувань у мережі.
Щодо читання: у 2024 році, за даними соціологічного опитування, 53% учасників висловили перевагу до української мови для читання книг, тоді як 8% обрали російську. При цьому 39% респондентів зазначили, що їм комфортно читати як українською, так і російською. Це свідчить про наявні звички, які, навіть при сильному бажанні, важко змінити.
Проте, коли соціологи ставили питання про читацькі уподобання респондентів, українська класика зайняла перше місце з результатом у 40 %. На другій позиції, з однаковими показниками, опинилися сучасні українські письменники та світова класика (34 %), а на третьому місці – сучасні автори з інших країн (32 %). Це свідчить про те, що українська та україномовна література все ще домінують у читацьких вподобаннях.
Якою мірою навмисне знищення української культури Росією та руйнування інтелектуального середовища в Україні впливають на благодійну активність українців? Чи підштовхує це до підтримки видавництв та книгарень через донати?
У 2024 році в рамках дослідження компанії "Info Sapience" було поставлено запитання: "Якою мірою ви залучені до суспільного життя у свій вільний час?". Значна частина респондентів (15 %) відповіла, що активно беруть участь у такій діяльності на регулярній основі, тоді як більше половини вказали, що займаються цим лише в разі необхідності, коли вважають, що їхня участь є важливою.
Наступне запитання стосувалося того, яким саме чином відбувається допомога. Респонденти обирали такі варіанти: "підтримую фінансово тих, кого вважаю за потрібне" (43 %). Або такі: "допомога в церковній громаді" (15 %), "особиста участь в організації різних заходів" (8 %), "участь у роботі громадської організації" (6 %). Тобто якщо виходити з того, що значна частина респондентів фінансово підтримує тих, кого вважає за потрібне, то можемо вважати, що й культурні ініціативи люди підтримують також.
Проте варто підкреслити, що існують основні потреби, які слід задовольняти в першу чергу. Коли респондентів запитали про три найважливіші пріоритети, до яких вони готові присвятити свій вільний час поза роботою, було згадано такі ключові завдання:
* допомога армії (51 %),
* підтримка внутрішньо переміщених осіб (23 %)
* протидія корупційним проявам (15 %)
* підтримка молоді на місцевому рівні (8 %)
* забезпечення соціального захисту громадян (7 %)
* сприяння бізнесу (6 %),
* питання культури (5 %).
Як змінилося ставлення суспільства до книги з радянських часів, коли за 20 кг макулатури можна було отримати "Трьох мушкетерів", до сучасності?
-- Еволюція полягає в тому, що виникли різні нові способи сприйняття інформації. Тому того, що в радянські часи читали більше, не слід драматизувати. Бо зараз відбувається переформатування способів подачі інформації. Комусь більшою мірою стає у пригоді перегляд роликів на ютубі, які можуть бути не тільки розважальними, але і пізнавальними, освітніми.
Деякі люди знаходять корисні відомості в соціальних мережах, адже там можна натрапити не лише на інформаційний шум. Адже, в кінцевому рахунку, і книги бувають найрізноманітніші, і серед них можна зустріти і справжню макулатуру. Тому не зовсім коректно порівнювати різні методи отримання інформації та стверджувати, що читання книг завжди є кращим, ніж споживання даних з інших джерел.
Зрозуміло, але чи змінюється роль знань як цінності під час війни? Як змінилося ставлення українців до навчання своїх дітей і до процесу самоосвіти в цей складний період?
-- Знання та освіта -- це різні речі. Але якщо ми прирівнюємо знання до освіти, то слід зазначити, що вища освіта популярна в нашому суспільстві.
Дуже багато дітей після школи, після завершення середньої освіти йдуть у виші, отримують дипломи, і батьки їх усіляко заохочують і спрямовують на цей шлях. Хоча навіть довоєнні дослідження показували, що у нас є так звана надлишкова освіта, коли молоді люди отримують диплом, але потім не можуть знайти роботу за фахом. Вони йдуть на нижчі позиції, працюють не за спеціальністю, але вища освіта зберігає статус і престижність у соціумі.
Проте існує один захоплюючий аспект: система освіти зазнає трансформацій, і сьогодні університети вже не є єдиними та винятковими постачальниками навчальних послуг. Виникло безліч альтернативних джерел та ресурсів, які дозволяють підвищувати освітній рівень, часто безкоштовно.
У 2026 році в Інституті соціології ми провели опитування, запитуючи респондентів: "Які ключові дії ви вжили для адаптації до життя в умовах великої війни?"
"46% опитаних зазначили, що звернули увагу на місце для укриття."
* "отримали нову роботу чи додатковий дохід" -- 29%;
"отримали нову освіту або вдосконалили свої навички" -- також 29 %.
Практично кожен третій...
-- Так, але тут іще цікавий віковий розподіл. Серед молоді віком 18-29 років кожен другий відповів, що підвищив кваліфікацію чи потурбувався про освіту. Було й інше запитання в опитуванні саме молоді у 2026 році (Національне українське молодіжне об'єднання), яке теж стосувалося навчання: "Чи є у вас бажання здобути якісь професійні навички й отримати знання?". Негативно відповіли лише 15 %, усі інші обрали якусь нову навичку. Приміром, 31 % респондентів виявили бажання вивчити іноземну мову, ще хтось захотів покращити свої знання у сфері ІТ. Багато хто обирав психологію, роботу з фінансами тощо.
Соціологи провели опитування, щоб дізнатися, які методи здобуття нових навичок обирають люди. Серед запропонованих варіантів були традиційні навчальні заклади, такі як коледжі та університети. Виявилося, що в контексті вивчення іноземних мов 43% респондентів віддали перевагу неформальній освіті, обираючи індивідуальне навчання, тренінги, активну участь у громадських ініціативах та онлайн-курси. Лише 28% опитаних висловили бажання продовжувати навчання у вищих навчальних закладах. Це свідчить про цікавий і важливий тренд у підходах до освіти.
Було також поставлено запитання про те, що є ключовим для досягнення успіху на ринку праці. Виявляється, лише 18 % респондентів вважають диплом про формальну освіту найважливішим, в той час як 72 % підкреслюють, що практичні навички та знання, які вони здобули через неформальну освіту або тренінги, мають для них набагато більше значення. Таким чином, можна зробити висновок, що знання мають високу цінність, і молодь активно шукає можливості для їх отримання.
А загалом нині закладено тренд на те, що здобуття знань не обмежується лише дитячим або юнацьким віком. Навчаються і дорослі, й люди у поважному віці. Ідея освіти протягом життя поширюється і на університети також: вони теж прагнуть залучати людей, які в них навчалися б, попри вік. Таким чином, у цій царині відбувається справжня перебудова.
#
