Юрій Третяк та Юрій Кобаль, вересень 2026 року.
Протягом доби українському суспільству може виникнути необхідність відновити електрику після нападу, знайти тимчасове житло для людей, які були змушені покинути свої домівки, забезпечити функціонування навчальних закладів і медичних установ, підтримати ветеранів, які адаптуються до мирного життя, а також визначити, які інвестиції здатні забезпечити нові робочі місця протягом наступних десяти років.
Хоча ці питання мають однакову важливість, їх часто трактують як елементи різних порядків денних.
Безпекові установи фокусуються на питаннях війни, тоді як органи, що займаються відновленням, зосереджені на ремонті пошкодженої інфраструктури. Економічні міністерства та агентства розвитку працюють над стимулюванням економічного зростання. Соціальні служби надають підтримку внутрішньо переміщеним особам, ветеранам та іншим уразливим групам населення. Європейську інтеграцію часто розглядають як ще один адміністративний процес, що доповнює цей широкий спектр діяльності.
Проте в житті людей всі ці аспекти тісно переплетені. Коли сім'я розглядає можливість залишитися в селі, вона враховує не лише безпеку, а й умови для проживання, наявність навчальних закладів, медичних послуг та перспективи працевлаштування. Підприємство, обираючи місто для інвестицій, аналізує стабільність енергетичних постачань, доступність робочої сили, транспортні зв'язки, можливості фінансування та ефективність державних установ. Ветеран, який прагне знайти своє місце у мирному житті, може потребувати реабілітаційних послуг, можливостей для перекваліфікації, безперешкодного транспорту, житла, а також реальних шансів на знаходження роботи або відкриття власного бізнесу.
Для людей, підприємств та територіальних громад війна, відновлення і економічний розвиток вже стали невід'ємними частинами спільної реальності. Державна політика також повинна враховувати їх інтегрованість.
Три програми - одна місцевість.
Сьогодні Україна одночасно реалізує три взаємопов'язані порядки денні.
Першим пунктом є стратегія забезпечення стійкості. Вона включає в себе питання безпеки, захисту населення, безперервного надання критично важливих послуг, аварійного відновлення, енергетичної стабільності, евакуаційних заходів та здатність організацій функціонувати в умовах постійних загроз.
Другий аспект — це програма відновлення. Вона охоплює відбудову зруйнованого житлового фонду, навчальних закладів, медичних установ, доріг, а також комунальних і економічних інфраструктур. Однак відновлення не повинно обмежуватися простим відтворенням попереднього стану. У багатьох регіонах суттєво змінилися як чисельність, так і склад населення, економічна ситуація, ринок праці та потреби у різних послугах.
Третій аспект – це стратегія економічного зростання. Україні потрібно формувати нові продуктивні робочі місця, стимулювати інвестиції та інноваційні рішення, розвивати навички населення, покращувати транспортну інфраструктуру та створювати економічну модель, здатну конкурувати на внутрішньому ринку Європейського Союзу.
Україна не в змозі собі це дозволити.
Сьогоднішні виняткові рішення вже закладають основи для відновлення України після війни. Тимчасові житлові рішення можуть визначити, де люди остаточно оселяться. Розташування відновленої лікарні може стати ключовим елементом для формування майбутньої системи охорони здоров'я в регіоні. Невідкладні інвестиції в енергетичний сектор можуть або зміцнити стійкість на довгий термін, або призвести до збереження дорогих та розрізнених рішень. Підтримка релокованих бізнесів може стати основою нової економіки регіону, або ж зникнути разом із закінченням тимчасової допомоги.
Відновлення — це не просто повернення до старих часів.
Слово "відновлення" може створювати хибне уявлення, ніби пошкоджену країну потрібно просто повернути до попереднього стану. Але Україна не може повернутися до територіальної, демографічної та економічної структури, яку мала до лютого 2022 року.
Одні регіони втратили населення, підприємства та інфраструктуру. Інші прийняли внутрішньо переміщених осіб і релокований бізнес швидше, ніж до цього змогли пристосуватися житловий фонд, транспорт, школи й система охорони здоров'я. Прикордонні регіони набули нової ролі у торгівлі, логістиці та європейській інтеграції. Прифронтові території змушені ухвалювати довгострокові рішення за надзвичайної невизначеності. Повернення ветеранів змінюватиме ринки праці, охорону здоров'я та соціальні послуги. Демографічне скорочення й дефіцит працівників позначаться майже на кожному регіоні.
Чи варто відновлювати кожен зруйнований об'єкт на його первісному місці та в такому ж обсязі? Які послуги повинні надаватися безпосередньо в місцевій громаді, а які варто організувати для кількох сусідніх територій? Які тимчасові функції, запроваджені під час війни, можуть стати постійними? Де насправді люди будуть жити та працювати? Які види економічної діяльності можуть забезпечити стабільне зростання в довгостроковій перспективі, а не лише термінове виживання? Як можна спрямувати інвестиції на зменшення майбутніх ризиків, а не на їх відтворення?
Усе це є аспектами регіонального розвитку, навіть якщо спочатку вони виглядають як критичні ситуації.
Основою політики повинно стати звичайне, буденне життя людей.
Публічна політика часто відштовхується від галузей, інституцій та інструментів фінансування. Натомість громадяни й підприємства сприймають їх як єдину реальність.
Людям потрібне узгоджене поєднання житла, послуг, транспорту та роботи. Бізнес інвестує там, де надійними є енергопостачання, трудові ресурси, інфраструктура, ринки та публічне управління. Багато з цих систем виходять за межі окремих громад. Саме на регіональному рівні реалії повсякденного життя можна перетворити на узгоджену публічну політику.
Цей факт не може слугувати підставою для ослаблення децентралізації. Потужні територіальні громади є ключовим чинником для досягнення успіху. Цей рівень управління найбільш близький до людей, підприємців та різних соціальних груп; саме тут політичні рішення мають безпосередній вплив на повсякденне життя.
Громади виконують важливу роль у забезпеченні основних послуг, управлінні місцевою інфраструктурою, зміцненні соціальної згуртованості, сприянні розвитку регіонів та реалізації інвестицій, які є критично важливими для процесів відновлення. Саме вони часто першими реагують на проблеми з електропостачанням, водопостачанням, житлом, медичними послугами, освітою та транспортом. Розуміння місцевих умов є ключовим для виявлення реальних потреб, визначення найбільш вразливих груп населення та розробки ефективних рішень.
Громади також створюють умови, від яких залежить рішення людей залишитися, повернутися, інвестувати або будувати тут своє майбутнє. Якість муніципальних послуг, місцевого планування, житла, громадських просторів, підтримки бізнесу та життя громади впливатиме на демографічні й економічні перспективи України не менше, ніж державна політика.
Водночас децентралізація виявила обмеження суто локальних дій. Багато викликів виходять за рамки однієї громади. Зокрема, мережі медичних закладів, професійна освіта, ринок праці, транспортні маршрути, енергетичні системи, річкові басейни та управління відходами часто потребують спільних зусиль громад, які перетинають адміністративні межі. Інші виклики вимагають чіткої координації дій між місцевими, регіональними та центральними органами влади.
Отже, зміцнення координації на регіональному та загальнодержавному рівнях має на меті підвищення спроможності громад, а не заміну її. Регіональна адміністрація не повинна виступати лише як посередник для вказівок з Києва чи як збирач заявок на проєкти від місцевих громад. Її роль полягає в інтеграції місцевих потреб з більш широкими територіальними системами, сприянні співпраці між муніципалітетами, узгодженні місцевих пріоритетів із національними цілями та допомозі в розробці комплексних стратегічних рішень.
Від трьох порядків денних Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. до єдиної стратегії
Національні, регіональні та місцеві стратегії розвитку в Україні все більше акцентують увагу на питаннях стійкості, відновлення та прогресу. Проте необхідно ще більш зміцнити взаємозв'язок між оцінкою ситуації, встановленням пріоритетів та їх реалізацією.
Порядок денний стійкості може бути представлений переважно в розділах про безпеку та стійкість. Відновлення Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. через пошкоджену інфраструктуру й потреби у відбудові. Зростання Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. через широкі цілі, як-от конкурентоспроможність, інвестиції та інновації. Наступний крок Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. чіткіше показати, як ці порядки денні впливають один на одного і як їх реалізовувати спільно.
Стратегії, які формуються в умовах війни та в період після її завершення, повинні сприяти більш глибокій інтеграції, з'єднавши ці напрямки навколо спільних досягнень.
Енергетична стійкість є важливим аспектом, що виходить за межі простого реагування на кризові ситуації. Вона має прямий вплив на безперервність надання публічних послуг, конкурентоспроможність промислових секторів, витрати домогосподарств, інвестиційні рішення та загальну привабливість регіонів. Що стосується реінтеграції ветеранів, то це питання не обмежується лише соціальною політикою. Воно включає в себе аспекти охорони здоров’я, професійного навчання, зайнятості, підприємництва, житла, доступності та соціальної згуртованості. Житло для внутрішньо переміщених осіб вважається не лише гуманітарною допомогою. Це питання, яке впливає на мобільність робочої сили, демографічну стабільність, фінансовий стан місцевих громад, освіту, транспортну інфраструктуру та довгостроковий розвиток приймаючих територій. Транспортна інфраструктура також включає більше, ніж просто відновлення зруйнованих шляхів. Вона забезпечує доступ до робочих місць і послуг, оптимізує логістику, сприяє експорту, військовій мобільності, функціонує як пункти пропуску на кордонах і зміцнює економічні зв’язки між містами та сільськими районами. Портфель бізнесової трансформації може включати в себе доступ до фінансових ресурсів, надійне постачання енергії, промислову інфраструктуру, розвиток кваліфікацій робочої сили, інноваційні рішення, підтримку експорту, а також покращення співпраці між підприємствами, навчальними закладами та науковими установами.
Ефективна стратегія повинна чітко відображати ці взаємозв'язки. Вона має демонструвати, яким чином сучасні потрясіння та порушення впливають на людей, послуги, інфраструктуру та економічну ситуацію; як інвестиції в відновлення можуть реагувати на ці виклики; а також як ці ж інвестиції сприятимуть сталому розвитку та інтеграції в європейську спільноту.
Для цього потрібно вийти за межі паралельних галузевих розділів і відокремлених проєктних пропозицій. Стратегічні пріоритети мають пов'язувати інфраструктуру з послугами, економічними можливостями, людським капіталом, інституційною спроможністю та потребами територій. Кожну велику інвестицію слід оцінювати не лише за тим, що саме буде створено, а й за ширшими змінами, які вона має забезпечити, за іншими заходами, необхідними для її успішності, а також за тим, які інституції відповідатимуть за досягнення й сталість результату.
В іншому випадку, установи можуть продовжувати втілювати окремі проєкти, кожен з яких має своє власне обґрунтування, але при цьому слабо інтегрований з іншими ініціативами. Наприклад, можна відремонтувати дорогу, не забезпечивши при цьому кращий доступ до робочих місць чи ринків. Лікарню можна оновити, але без достатньої кількості медичних працівників, ефективного транспортного сполучення та чітко визначеної ролі в системі регіональних послуг. Житло можна звести без урахування близькості до шкіл, робочих місць і громадського транспорту. На папері такі проєкти можуть виглядати успішними, але в сукупності вони не змінять напрямок розвитку території.
Від ідей до колекцій.
В Україні існує безліч креативних проєктів. Різні регіони та громади вже сформували значні списки необхідних інфраструктурних об'єктів, таких як дороги, навчальні заклади, медичні установи, укриття, індустріальні парки, системи водопостачання, соціальні проекти та бізнес-ініціативи.
Проблема виникає, коли список проектів починає замінювати стратегію.
Школу можна відбудувати, навіть якщо для неї не вистачатиме дітей або вчителів. Лікарня може отримати нове обладнання, не маючи персоналу, транспортного сполучення чи життєздатної ролі в ширшій мережі охорони здоров'я. Індустріальний парк можна збудувати без надійного енергопостачання, належного управління або інвесторів. Ветеранський центр може запрацювати без дієвої взаємодії із системами реабілітації, працевлаштування, житлового забезпечення й соціальних послуг.
Кожен з цих проектів має можливість реалізації згідно з угодою, але водночас може також не досягти успіху в якості засобу публічної політики.
Тому результатом стратегій мають бути не переліки, а портфелі.
Портфель інтегрує інфраструктуру, послуги, вміння, зміни в установах, фінансові інструменти та приватні інвестиції навколо чітко визначеної мети. Він вимагає від регіонів встановлення пріоритетів і послідовності дій, оцінки готовності запланованих операцій, призначення відповідальних осіб за їх виконання, моніторингу реалізації та результатів, а також корекції чи виключення тих пропозицій, які більше не сприяють досягненню встановлених цілей.
Таким чином, три порядки денні можна об'єднати в практичному застосуванні.
Регіональний енергетичний портфель може охоплювати резервні системи для надзвичайних ситуацій, розподілену генерацію, інвестиції в мережі, енергоефективність, реформування централізованого теплопостачання, підтримку бізнесу та розвиток відповідних навичок. Портфель інтеграції ветеранів може поєднувати медичну допомогу, перекваліфікацію, стимули для роботодавців, підприємництво, житло й безбар'єрну мобільність. Портфель розвитку прикордонних територій може об'єднувати митну інфраструктуру, залізничне та автомобільне сполучення, логістику, послуги для бізнесу, охорону довкілля й транскордонне співробітництво.
Портфель перетворюється на міст, що з'єднує щоденні потреби з державними інвестиціями.
Чому важливий Розділ 22?
Офіційно Розділ 22 угод про вступ до ЄС зосереджений на регіональній політиці та координації структурних інструментів. Хоча назва звучить досить технічно, за нею приховане важливе питання: чи здатна Україна ефективно організувати діяльність своїх інституцій, стратегічне планування, партнерство та інвестиції таким чином, щоб значні державні кошти приносили відчутні та тривалі результати в різних регіонах?
Для України Розділ 22 не повинен обмежуватися лише підготовкою до отримання майбутніх фондів ЄС. Він пропонує структуру, яка дозволяє інтегрувати концепції стійкості, відновлення та економічного зростання в більш організовану систему розвитку.
Його ключові засади безпосередньо відображають актуальні вимоги України сьогодні:
* розвиток має ґрунтуватися на специфічних умовах кожної території;
* стратегії повинні втілюватися у програмах та інвестиційних портфелях;
* центральні, регіональні й місцеві органи влади мають діяти як цілісна система;
* громади, бізнес, громадянське суспільство та групи, яких стосуються рішення, мають впливати на них, поки вибір іще залишається відкритим;
* Необхідно чітко окреслити повноваження, що стосуються реалізації, моніторингу, фінансування та контролю.
* Оцінка використання публічних фінансів повинна базуватися на отриманих результатах, а не лише на темпах їх освоєння.
Впровадження цих принципів вимагатиме комплексних перетворень на різних рівнях.
Необхідно не лише покращити окремі стратегії, впровадити нові моделі чи підготувати більшу кількість проєктів. Також важливо змінити взаємозв'язки між установами, фінансовими ресурсами, доказовими матеріалами, процесом прийняття рішень та їх реалізацією.
На практиці йдеться про те, як Україна визначає пріоритети, готує інвестиції, розподіляє відповідальність, залучає партнерів і доводить, що публічні кошти дали реальний результат.
На місцевому рівні зміни мають зміцнити зв'язок між потребами громад, пріоритетами розвитку та готовими до впровадження проектами, а також сприяти розширенню співпраці з сусідніми громадами, коли виклики виходять за межі однієї території. Громади повинні залишатися ключовими гравцями у місцевому розвитку та реалізації рішень, базуючись на міцніших зв'язках з регіональними системами, національною політикою та забезпеченням довгострокового фінансування.
"U-LEAD з Європою" підтримує громади у виконанні цієї ролі: зміцнює їхню адміністративну та інституційну спроможність, допомагає місцевому самоврядуванню поліпшувати послуги й готувати якісніші, зріліші проєкти розвитку. Програма також сприяє перетворенню практичного досвіду громад на уроки для регіональної та державної політики, щоб реформи формувалися не лише в центрі, а й з урахуванням того, що реально працює на місцях. Завдяки партнерству з муніципалітетами та інституціями у Європейському Союзі й поза його межами U-LEAD також підтримує взаємне навчання, обмін експертизою та розроблення спільних ініціатив й інвестиційних проєктів.
На рівні регіонів необхідно змінити підхід, відмовившись від простого збору галузевих запитів та списків проєктів на користь визначення територіальних пріоритетів, координації між громадами та секторами, а також управління узгодженими портфелями діяльності. Регіони повинні інтегрувати місцеві знання та ресурси з більш широкими ринками праці, мережами послуг, інфраструктурними системами та ланцюгами добавленої вартості.
U-LEAD активно сприяє цій трансформації в рамках програми розвитку спроможності Region Ready, яка реалізується у двох основних напрямках. Перший напрямок охоплює всі 24 області (RR24) і має на меті створення спільного розуміння концепцій регіонального розвитку, політики згуртованості ЄС та практичних аспектів Розділу 22 серед представників регіонів. Другий напрямок передбачає поглиблену співпрацю з обмеженою кількістю пілотних регіонів (RR+), що дозволяє регіональним командам практично впроваджувати ці принципи, підвищувати інституційну спроможність, покращувати взаємодію з громадами та партнерами, а також перетворювати стратегічні пріоритети на більш розвинуті проєкти та операційні портфелі.
Ця підтримка також сприяє регіональним установам і громадам у розвитку здатності до підготовки, управління та реалізації проектів розвитку, замість того, щоб зосереджуватися лише на виявленні потреб. Не менш важливо, що досвід регіонів фіксується та передається на національний рівень: практичні уроки, труднощі в реалізації та ефективні рішення можуть бути враховані в державній політиці та процедурах.
Так виникає важливий зв'язок із Майстер-планом у рамках Розділу 22 — планом дій для інтеграції України до ЄС у сфері розвитку політики. Національні органи влади несуть відповідальність за створення єдиної правової, інституційної та фінансової основи, проте саме на регіональному рівні ця основа повинна реалізовуватися на практиці. Проект U-LEAD сприяє аналізу ефективності національних стратегій в різних територіальних умовах, виявляє прогалини між формуванням політики та її виконанням, а також забезпечує доказову базу для покращення системи ще до того, як Україні стануть доступні більші обсяги фінансування з боку ЄС.
На національному рівні потрібно перейти від ручного спрямування окремих проєктів і встановлення розрізнених галузевих вимог до створення передбачуваної рамки, у межах якої регіони та громади зможуть планувати й діяти. Національні інституції мають чітко розмежувати повноваження, узгодити планування з бюджетуванням і фінансуванням, установити спільні правила й системи даних, а також забезпечити врахування регіонального досвіду під час формування державної політики.
U-LEAD підтримує цей перехід, допомагаючи національним інституціям розвивати спроможності, структури та механізми координації, необхідні для інтеграції вимог Розділу 22 і ширшого процесу вступу до ЄС в архітектуру розвитку України. Це передбачає консультаційну підтримку у сфері політики, розвиток спроможності та практичну допомогу в уточненні інституційних ролей, удосконаленні механізмів планування й реалізації, а також у поєднанні національних реформ із потребами та можливостями регіонів і громад.
U-LEAD також забезпечує практичну допомогу в розробці та подальшому вдосконаленні Майстер-плану відповідно до Розділу 22, який слугує основою для інтеграції різних напрямів діяльності. Ефективність Майстер-плану визначатиметься не лише його відповідністю формальним вимогам, встановленим під час переговорів з ЄС, але й здатністю сприяти формуванню системи, що працюватиме на благо громадян, підприємств та місцевих громад. Для цього важливо перетворити вимоги щодо вступу до ЄС на чітко окреслені повноваження, реалістичні процедури, потужні інституції та інвестиційні механізми, які будуть ефективно функціонувати в різних регіонах.
Важливою складовою цієї підтримки є зв'язок між національною політикою та регіональним досвідом. Уроки громад і регіонів Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. зокрема перешкоди у реалізації, інституційні прогалини та дієві рішення Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. мають враховуватися в рішеннях національного рівня. Завдяки цьому загальнодержавна рамка не лише розроблятиметься в центрі, а й проходитиме практичну перевірку та вдосконалюватиметься на основі реального досвіду.
Зміни потрібні й у відносинах між владою та суспільством.
Партнерство повинно еволюціонувати від консультування після ухвалення рішень до активної участі на стадії, коли пріоритети, програми та дії ще можуть бути адаптовані. Для громадян, місцевих спільнот, бізнесу та соціальних груп це створює реальні можливості впливати на рішення до їх остаточного схвалення, а також зрозуміти, яким чином були враховані їхні пропозиції. Партнерство не означає автоматичного прийняття всіх ідей, але передбачає відкритий діалог про компроміси та чітке пояснення обґрунтувань прийнятих рішень.
Моніторинг повинен виходити за рамки простого звітування про виконані заходи та фінансові витрати. Він має надавати відповіді на питання, чи сприяють політика та інвестиції досягненню запланованих результатів у регіонах, хто саме отримує вигоду від цих зусиль, де реалізація проектів відстає, а також що потрібно коригувати. Це особливо важливо для формування довіри в суспільстві: громадяни повинні бачити не тільки обсяги витрат, а й реальні зміни, які відбулися внаслідок цих витрат.
Україні не слід чекати вступу до ЄС, формального відкриття переговорів за Розділом 22 чи надходження майбутнього фінансування політики згуртованості ЄС, щоб розпочати цю трансформацію. Інституційну спроможність, механізми співпраці та переконливі портфелі неможливо створити в одну мить, коли кошти вже стануть доступними. Систему, за допомогою якої буде здійснюватися планування, управління й контроль за використанням майбутніх ресурсів, потрібно будувати вже зараз.
Військові стратегії повинні залишатися гнучкими в умовах війни.
Планувати сьогодні означає робити довгостроковий вибір, коли чимало вихідних умов залишаються нестабільними. Переміщення населення, безпекові ризики, руйнування інфраструктури, бюджетні ресурси, наявність працівників і приватні інвестиції можуть швидко змінюватися Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. іноді зовсім по-різному навіть у межах одного регіону. Тому стратегії не можуть спиратися на незмінну вихідну ситуацію чи жорстку послідовність реалізації.
Це не означає, що стратегія непотрібна. Непотрібною стає негнучка стратегія.
Стратегії, розроблені для військових конфліктів, повинні встановлювати стабільний курс дій, проте залишати можливість для адаптації. Вони мають включати різноманітні сценарії, регулярно оновлюватися та мати портфелі, реалізацію яких можна пришвидшити, скоригувати або відкласти у відповідь на зміну обставин.
Стратегія повинна включати в себе: дії, які є необхідними майже в усіх можливих сценаріях, такі як захист життєво важливих послуг, зміцнення інституцій та покращення даних; інвестиції, які можна ініціювати після досягнення базових вимог безпеки та фінансування; а також масштабні довгострокові рішення, для реалізації яких потрібні додаткові докази або зміна ситуації.
Цей метод дозволяє уникнути двох крайнощів, які є однаково помилковими: зображувати майбутнє як абсолютно передбачуване або ж відкидати довгострокове планування через його невизначеність.
Післявоєнний розвиток розпочинається ще до закінчення конфлікту.
Майбутня модель зростання України формується вже сьогодні.
Її суть полягає в тому, де оселяються внутрішньо переміщені особи, які бізнеси залишаються на плаву або переміщуються, яку інфраструктуру відновлюють, як ветерани інтегруються в цивільне життя, які навички здобуваються, а також чи стають місцеві та регіональні установи більш спроможними.
Вона формується також завдяки доведеній здатності України впроваджувати інновації в умовах надзвичайного тиску. Українські підприємства, громади, університети, інженери й організації громадянського суспільства розробили практичні рішення для енергетичної стійкості, цифрових публічних послуг, логістики, медичної допомоги, реабілітації, зв'язку, цивільного захисту та потреб, пов'язаних з обороною. Чимало з них створювалися у стислі строки, випробовувалися в реальних умовах і постійно вдосконалювалися на основі зворотного зв'язку.
Країна також довела, що віддалені від фронту регіони Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. не пасивний тил. Вони приймають внутрішньо переміщених осіб і релоковані підприємства, лікують поранених, організовують логістику, підтримують освіту й публічні послуги, допомагають сім'ям військовослужбовців і забезпечують критично важливе виробництво.
Це не просто тимчасові методи адаптації до умов війни. Вони можуть стати основою для подальшого розвитку. Досвід України у децентралізованому вирішенні проблем, цифрових технологіях, стійкій інфраструктурі, інноваціях подвійного призначення, надзвичайній логістиці та швидкому навчанні інституцій може стимулювати виникнення нових галузей, покращення якості публічних послуг і підвищення конкурентоспроможності економіки.
Отже, відновлення України після війни залежатиме не лише від процесів відбудови, а й від здатності країни виявити, укріпити та розширити навички, отримані в умовах кризових ситуацій. Ключовим завданням є забезпечити, щоб нинішні дії, спрямовані на виживання та підвищення стійкості, відкривали нові перспективи для майбутнього розвитку, а не обмежували їх.
Щоб забезпечити ефективність інвестицій, інституціям слід не лише зосереджуватися на термінових ремонтах, а й враховувати, яку роль ці інвестиції відіграватим у майбутньому. Необхідно визначити, для яких соціальних груп та економічних секторів вони призначені, а також їхню взаємодію з іншими послугами та інвестиційними проектами. Важливо також з'ясувати, хто буде експлуатувати й утримувати новостворені об'єкти, чи зменшать вони вразливість, сприятимуть розвитку продуктивних сил та соціальної інтеграції, і як вони відповідатимуть стратегічному курсу України на вступ до Європейського Союзу.
Ці питання повинні стати невід'ємною складовою процесу прийняття рішень на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Європа в Україні постане з регіональних рішень
Європейська інтеграція зазвичай обговорюється в рамках законодавчих ініціатив, переговорних процесів та реформ у інституціях як у Києві, так і в Брюсселі.
Однак жителі відчуватимуть європейську інтеграцію безпосередньо у своїх регіонах.
Її можна буде оцінити за такими критеріями, як надійність громадських послуг, доступність робочих вакансій, якість інфраструктури, екологічна ситуація, бізнес-можливості та відкритість у прийнятті публічних рішень.
Отже, ефективність європейського курсу України буде залежати від реалізації загальнонаціональних реформ, що призведуть до створення більш потужних інституцій, покращення якості послуг та розширення можливостей для розвитку на місцевому рівні та в громадах.
Розділ 22 надає структуру для перетворення територіальних пріоритетів на узгоджені програми, підготовлені інвестиції та контроль за реалізацією. Регіональні стратегії формують вибір. Інвестиційні портфелі організовують процес їхнього втілення. Співпраця та моніторинг сприяють забезпеченню обґрунтованості, прозорості та орієнтації рішень на досягнення результатів.
Проте розпочати варто саме в цей момент.
Україна вже усвідомила невід'ємний зв'язок між війною, відновленням та економічним зростанням. Наступним кроком є більш чітке і зважене відображення цього усвідомлення в стратегіях, пріоритетах інвестицій і інституційних механізмах, сприймаючи їх як три складові єдиного процесу трансформації.
Мета полягає не в тому, щоб безпомилково спрогнозувати, якою стане Україна після конфлікту. Головне — забезпечити, щоб наші сьогоднішні рішення закладали фундамент для більш стійкого, об’єднаного та європейського майбутнього.
Цю статтю створили Юрій Третяк та Юрій Кобаль в рамках ініціативи Програми "U-LEAD з Європою", яка підтримує українські органи державної влади в підготовці до реалізації важливих реформ у галузях децентралізації та державної регіональної політики, а також в процесі переговорів щодо вступу до Європейського Союзу. Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб допомогти українським владним структурам, зокрема Міністерству з питань громад, територій та внутрішньо переміщених осіб, у виконанні рекомендацій, наданих Європейською Комісією в рамках звітів, що стосуються Пакета розширення і перегляду Розділу 22 "Регіональна політика та координація структурних інструментів".
Зміст цієї статті є виключною відповідальністю її авторів і не обов'язково відображає позицію Програми "U-LEAD з Європою", Європейського Союзу та його держав-членів Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. Німеччини, Данії, Франції, Австрії, Польщі та Словенії.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Юрій Третяк Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. український експерт із регіонального розвитку з понад 25-річним досвідом у сферах державної регіональної політики, політики згуртованості ЄС, децентралізації, управління публічними інвестиціями, а також відновлення й розвитку територій. Нині він працює ключовим експертом з питань децентралізації та регіонального розвитку Програми "U-LEAD з Європою", підтримуючи наближення України до вимог Розділу 22 acquis ЄС і розбудову системи політики згуртованості відповідно до стандартів ЄС. Упродовж своєї професійної діяльності він керував великими програмами ЄС та інших міжнародних партнерів і надавав їм експертну підтримку, тісно співпрацював із національними, регіональними й місцевими органами влади, сприяв розробленню регіональних стратегій, інституційних рамок, інвестиційних механізмів та розвитку агенцій регіонального розвитку, долучався до підготовки ключового законодавства України у сфері регіональної політики, а також є автором численних публікацій про регіональний розвиток, територіальне врядування та європейську інтеграцію.
Юрій Кобаль Of course! Please provide the text you'd like me to make unique. словенський експерт із регіонального розвитку, стратегічного планування та публічної політики з понад 30-річним досвідом міжнародної роботи. Він співпрацює з урядами та міжнародними організаціями у сферах розроблення регіональних і національних стратегій розвитку, політики згуртованості ЄС, інституційного розвитку, планування публічних інвестицій та розбудови спроможності. У межах Програми "U-LEAD з Європою" він підтримує підготовку України до виконання вимог Розділу 22, зокрема сприяє розвитку підходів до регіонального планування, партнерства, формування портфелів проєктів та інституційної спроможності, а також допомагає враховувати практичний досвід регіонів і територіальних громад під час формування державної політики.
#
