У 2014 році Данило Качура вирушив на фронт як доброволець, переживши найзапекліші бої на Донбасі. Через кілька років йому поставили важкий діагноз – лімфома, але він не здався і зміг досягти ремісії. Коли в 2022 році Росія почала вторгнення в Україну, він знову взяв до рук зброю, щоб захистити своє рідне Запоріжжя.
В даний момент ветеран веде відверті бесіди зі школярами про війну, підкреслюючи, що захисники є найвірнішими друзями, а підтримка Збройних Сил України — це причина для гордості. Данило також знаходить час для тренерської роботи в боксі та мріє про те, щоб подібні освітні ініціативи охопили всю країну. Більше про цю історію захисника читайте в матеріалі РБК-Україна.
"Давайте зброю, піду добровольцем". Про 2014 рік, важкий діагноз та захист України
Колись, ще до 2014 року, після школи Данило Качура пішов на строкову службу до 25-ї повітряно-десантної бригади. Потім повернувся до цивільного життя, влаштувався працювати на завод.
Проте цивільне життя тривало недовго. У 2014 році розпочалася війна між Росією та Україною, і вже в травні Данило ухвалив рішення повернутися до служби на захист Батьківщини. Він приєднався до одного з добровольчих батальйонів, які тоді називалися добробатами, і стали першими, хто вийшов на фронт, щоб боронити країну. Попереду Данила чекали бойові операції на різних фронтах, зокрема в Маріуполі, Сєвєродонецьку, Лисичанську та Гранітному.
Після багатьох років служби, у 2020 році Данилу випало зіткнутися з абсолютно новим, особистим викликом — боротьбою за своє життя.
Зображення: Данило Качура в процесі спілкування з дітьми (фото надано співрозмовником РБК-Україна)
"Мені стало недобре, я звернувся до лікарів, - розповідає Данило Качура. - Була підозра на злоякісну пухлину, зробили біопсію, діагностували лімфому - рак лімфатичної системи. Лікувався в Інституті раку в Києві, потім проходив променеву терапію в рідному Запоріжжі. І в квітні 2021 року, через півроку лікування, стан пішов в ремісію".
Якийсь час після цього Данило ще продовжував службу. У підрозділі, звісно, знали про важку хворобу. Знали і в підрозділі забезпечення, і у відомчій лікарні.
Невдовзі було подано запит на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Високий ризик рецидиву залишався, і, як стверджували медики, Данила необхідно було максимально захистити від чинників, що могли б спровокувати повторне загострення хвороби.
"На погіршення стану могло повпливати навіть звичайне сонячне опромінення, особливо небезпечні в цьому плані перші 5 років", - пояснює чоловік.
ВЛК визнало Данила непридатним до служби. Його зняли з військового обліку, дали інвалідність 3 групи й відправили на військову пенсію.
Незважаючи на це, коли Росія вторглася в Україну в 2022 році, Данило не залишився байдужим. Маючи можливість легально виїхати за кордон, він навіть не роздумував про це. Замість цього, він одразу вирушив до свого колишнього підрозділу, але в перші дні там панувала метушня. Тоді він звернувся до командира з пропозицією: "Якщо виникне потреба – дайте мені зброю, я готовий стати добровольцем". Командир пообіцяв зв'язатися з ним.
Паралельно в головному управлінні Національної поліції розпочали видачу зброї тим, хто вже мав досвід служби в суміжних підрозділах, - згадує Данило. - Я вирішив отримати зброю і став на варту, щоб захищати місто. Усе відбувалося в рамках закону, нам навіть поставили штамп у паспорті, що підтверджує право на носіння зброї.
Лікар попередив, його: не треба, мабуть, вам так ризикувати. Лише півроку пройшло після одужання.
"Проте в ті миті, сповнені адреналіну, я навіть не думав про це," - зізнається ветеран.
Після втомливих нічних змін у нього нерідко виникали носові кровотечі. Він вважав, що це наслідок втоми та виснаження. Однак згодом виявилося, що це була реакція його ще слабкого організму на перенесену онкологію.
"Лише згодом, після обговорень із медиками, чоловік усвідомив, який небезпечною могла бути ситуація під час ранньої ремісії."
Волонтери неодноразово виконували свої обов'язки поблизу Запоріжжя, забезпечуючи безпеку підступів до міста на відкритих територіях. Основною метою їхньої діяльності було стежити за можливими ворожими диверсійно-розвідувальними групами (ДРГ), щоб запобігти їхньому проникненню вглиб населеного пункту. Ця місія тривала до самого завершення літа.
"У серпні 2022 року, коли лінія оборони навколо міста була остаточно укріплена, добровольцям висловили подяку за їхній захист і забрали зброю. Я ж знову повернувся до мирного життя. Мені захотілося працювати з людьми, тож я почав займатися тренерством у боксі," - ділиться спогадами Данило.
"Скажіть, ми ж їх переможемо?". Як Данило почав вести бесіди з дітьми
На початку навчального року школи в Запоріжжі перейшли на онлайн-формат, але з часом деякі з них почали повертатися до очного навчання, особливо коли в місті з'явилося більше підземних укриттів. Данило пригадав, як у його клас приходили ветерани Другої світової війни, і як захопливо було слухати їхні розповіді, черпаючи натхнення з їхніх досвідів.
Він замислився: чому б не вжити аналогічних дій у цей складний час, коли країна знову переживає війну? Данило також усвідомлював, що якщо в нього вже не вистачає сил сидіти в окопі, як це було в 2014-му, то потрібно знайти інші способи діяти, враховуючи свої можливості.
"Я точно не планував просто сидіти на дивані. Найголовніше, що ворог усвідомлює: діти - це наше майбутнє. Якщо їм не вдається перемогти нас на полі бою, то вони намагаються впливати на свідомість молодого покоління, щоб зробити на них ставку. Я вирішив, що потрібно якось реагувати на це і створити для дітей такі ж можливості, але з акцентом на те, щоб вони виховувалися в розумінні, що таке Україна і що таке наш дім," - розповідає він про початок свого проекту.
Зображення: Данило Качура в процесі спілкування з дітьми (фото надано співрозмовником РБК-Україна)
Одна з моїх знайомих, яка працює заступницею директора в одній зі шкіл, готувала захід, присвячений 1000-му дню з початку повномасштабного вторгнення. Того дня можна було б організувати цікаву дискусію. Це був перший виступ Данила перед учнями. Він прагнув розширити цю ініціативу, і в департаменті освіти та науки погодилися на централізоване планування, що дозволить залучати більше шкіл до подібних заходів.
"Я думав, заходів буде кілька, а запитів прийшло більше сотні", - каже співрозмовник.
Безумовно, він відчув радість, коли побачив, що і вчителі, і учні проявили інтерес. Він значно скоротив свій тренерський графік, аби мати можливість належно підготуватися до зустрічей. Кількість заходів поступово зростала.
Данилу запам'ятався один випадок, коли в одній зі шкіл планували провести захід, і в цей час місто піддавалося обстрілам з боку ворога, в небі літали безліч дронів-камікадзе. Він зателефонував, щоб дізнатися, чи скасовують заняття. Адже в таких умовах діти, напевно, не зможуть вийти на вулицю через погіршення безпекової ситуації. Йому відповіли, що рішення залишають за батьками. Коли Данило прибув до школи, він очікував, що прийде не більше десяти дітей. Проте, всупереч обстрілам, до нього прийшло значно більше учнів.
До мене підійшли двоє п'ятикласників і серйозно запитали: "Скажіть, ми їх переможемо?" Я зрозумів, що навіть ті тренування, які я відкладав, насправді дуже важливі для них. Дітям потрібна така дружня бесіда, щоб вони усвідомлювали: військовий чи ветеран — це не страшний дядько, якого слід остерігатися. Це надійний товариш, з яким вони на одній стороні. Це дає їм силу, - ділиться він своїми почуттями.
З тих пір Данило вже третій рік поспіль відвідує учнів у школах міста. Він ретельно готується до кожної зустрічі, обмірковуючи, які слова сказати дітям.
Невиліковні рани: Як спілкуватися з дітьми на тему війни
На даний момент співпраця з навчальними закладами міста у Данила стала вже систематичною: відповідний департамент розробив таблицю, в яку всі освітні установи можуть вносити свої запити — час, дату та формат заходу.
"Це зараз вже така свого роду група, до якої всі мають доступ. Я переглядаю заявки, я всіх їх обдзвонюю, з представниками шкіл ми разом формуємо напрямок розмови. Це або просто зустріч-розмова з дітьми, з питаннями та відповідями. Це також може бути творчий захід, який приготує сама школа. Це може бути ярмарка", - каже Данило Качура.
В таких розмовах з дітьми категорично не хоче зачіпати теми "відвертого мілітаризму", агресії. Вважає, що це не той меседж, який треба доносити дітям, і це буде вже не відверта дружня розмова.
"Нам не варто зосереджуватися на тому, скільки хто завдав шкоди. Головне завдання, на мою думку, полягає в тому, щоб надихнути дітей, допомогти їм обрати свій шлях. Не зламати їхню особистість, а підказати, вказуючи на можливості. Щоб вони самі усвідомили, що йдуть шляхом світла, добра та гідності. Коли прийде час для вибору їхнього напрямку, сподіваюся, вони згадають цю розмову і зроблять мудрий вибір," - зазначає він.
Все одно так чи інакше діти іноді можуть запитати Данила, скільки ворогів він вбив. Він тоді відповідає, що або не рахував, або щось подібне.
Зображення: Данило Качура в процесі спілкування з дітьми (фото надано співрозмовником РБК-Україна)
Хоча це може віддаляти дітей від реальних обставин, у нашому житті під час нинішньої війни вже є чимало болю. Проте важливо висвітлювати основні моменти конфлікту — такі як Іловайськ та оборона Донецького аеропорту.
Діти часто запитують його про Іловайську трагедію. Він зазвичай відповідає, що туди вирушили наші герої-добровольці, щоб зупинити ворога та захистити Україну.
Ворог обіцяв їм щось гуманне, але не виконав своїх обіцянок. Сталася жахлива трагедія – люди потрапили в пастку через надзвичайну цинічність супротивника, який не завжди веде війну відкрито. Тому він вдається до подібних хитрощів. Розповідається, що загиблі в Іловайську – це Герої, яких потрібно вшановувати пам’яттю, і описуються події, що відбувалися там.
Одного разу, під час однієї з зустрічей із дітьми, Данило помітив, що одна дівчинка на мить відвернулася. Вчителька пояснила, що у цієї учениці трагічно загинув батько на фронті.
"Для мене це стало справжнім шоком, оскільки я усвідомив, наскільки сильним тригером це може бути для дитини. Дівчина почала плакати. Я не в змозі адекватно оцінити рішення вчителя. Мабуть, він намагався вчинити правильно, але ситуація була вкрай важкою. Для дівчинки це ще було дуже свіжим, її рана ще не загоїлася", - пригадує Данило.
Дітям під час зустрічей цікаво дізнатися про повсякденні речі, такі як сухі пайки або умови життя військових.
"У 2014 році під час війни часто було важко розрізнити, де свої, а де вороги, - згадує він. - Пам'ятаю, як ми перебували в засідці неподалік Маріуполя. В той час відбувався танковий бій біля Широкиного, і ми повинні були слідкувати, щоб ворожі танки не прорвалися. Наш командир взводу мав оптимістичний характер. І ось ми сидимо, не знаючи, хто саме наближається, і бачимо п'ять танків. Повідомляємо командиру про танки, але не можемо визначити, чи наші це, чи ворожі. Він відповідає: "Не біда, зупиніть їх і перевірте документи, дізнайтеся, чи це свої чи чужі"."
Зображення: Данило Качура в процесі спілкування з дітьми (фото надано співрозмовником РБК-Україна)
Пізніше стало відомо, що танки належали нам. Проте військові запам'ятали цю кумедну пригоду, адже гумор на передовій допомагав зняти напругу в складних моментах.
У спілкуванні з дітьми вона завжди наголошує на значущості їхніх вчинків для військових — вони малюють картинки та листи, а також виготовляють окопні свічки.
Якщо продемонструвати на особистому прикладі, наскільки військові на фронті цінують підтримку, діти зрозуміють, що це не є випадковістю. І, можливо, хтось захоче докласти ще більше зусиль у цій справі.
"Я пояснюю дітям: прийде момент, коли ви з гордістю згадаєте, що саме ви стали частиною нашої перемоги. Важливо, щоб діти відчували свою причетність до значущих справ. Вони повинні розуміти, чому це важливо. Ви не лише створили свічку. Ви принесли тепло воїну, який захищає вас у холодну зимову ніч," - зазначає Данило.
Він переконаний, що дитина, яка в певний момент почне активно підтримувати військових, навряд чи в майбутньому обере проросійську позицію.
Справжній обмін почуттями. Чому це має значення для самих ветеранів.
Такі зустрічі у школах - це насправді велика користь для обох сторін. Школи отримують живу історію від першої особи, а для самих ветеранів це найкращий спосіб повернутися до нормального життя у суспільстві.
Коли людина повертається додому після бойових дій або серйозного поранення, вона часто відчуває гостру потребу в простих людських контактах. Спілкування з дітьми стає для ветерана важливим елементом соціалізації: він знову відчуває свою значущість, бачить щирі погляди та отримує потужний заряд позитивних емоцій. Це справжній обмін емоціями, який наповнює душу життям.
Проте Данило наголошує: якщо школа просто хоче закликати до себе когось із захисників, одного лише бажання замало. До цієї справи не можна ставитися легковажно.
"Це надзвичайно важливо, і як ветеран або активний військовослужбовець, ти повинен ретельно спланувати, як все має відбуватися, - пояснює він. - Іноді на зустріч приходять директор школи, батьки та інші дорослі. Тому важливо, щоб ветеран був не лише мотивованим, а й вмів висловлюватися правильно, бути відкритим у спілкуванні та відповідально готуватися до бесіди."
Данилу регулярно запитують, чи отримує він оплату за свої уроки. Проте чоловік вперто наполягає, що такі ініціативи повинні залишатися абсолютно безкоштовними, і гроші не повинні мати жодного значення в цьому процесі.
"Такі цінності не купуються. Це подібно до дружби, любові чи поваги. Людям варто мати деякі вищі ідеали. Адже в 2014 і 2022 роках ми йшли на фронт не заради грошей, чи не так?" - підкреслює ветеран.
Наразі його мрія полягає в тому, щоб зустрічі ветеранів та чинних військових зі школярами стали невід'ємною частиною освітнього процесу в усіх школах України. Ці заходи, безумовно, можна і слід організовувати також у коледжах та університетах. Такі події були б цікаві і для дорослої аудиторії.
Освітні відомства разом із навчальними закладами могли б виявити у своїй спільноті осіб, готових віддати свій час на благородні справи, зазначає ветеран. Він переконаний, що такі ветерани існують у громадах і з радістю готові присвятити своє життя та час цій меті.
"Навіть після служби у війську, у тебе залишається шанс підтримати свою країну. Ветерани можуть ініціювати корисні проекти у своїх містах чи селах. Це здатне суттєво поліпшити твоє життя. А діти – це майбутнє нашої нації, яке формуватиметься вже найближчим часом", - підкреслює Данило.
#Росія #Київ #Лікар #РБК-Україна #Карцинома #Україна #Свідомість #Збройні сили України #Організм #Запоріжжя #Бокс #Місто #Маріуполь #Національна поліція України #Рецидив (медицина) #Донецький вугільний басейн #Танк #Диверсійно-розвідувальна група #Іловайськ #Емоція #Бій #Біопсія #Командир #Даніель Галісійський #Ремісія (медицина) #Лімфома #25-та повітряно-десантна бригада (Україна) #Хранітне, Волновацький район #Лімфатична система #Лисичанськ #Сівієродонецьк #Широкине
