У житті Лесі Українки, чиє справжнє ім'я Лариса Косач-Квітка, чотири знайомства стали визначальними. Кого ж обирала Леся Українка для своїх близьких стосунків, і яке значення мали ці зв'язки для неї?
ТСН.ua підготував захоплюючі деталі з особистого життя авторки. Деякі з цих фактів можуть бути вам знайомі, а інші, можливо, ви почуєте вперше.
Леся Українка та її перші почуття.
Батьки Лариси Косач були переконані, що жоден з претендентів не відповідав вимогам їхньої шанованої родини. Мати Лесі Українки, Олена Пчілка, вважала, що її донька заслуговує лише на найбагатшого та найосвіченішого партнера.
Першим романтичним захопленням Лесі стала особа, яка була другом її старшого брата — Максим Славінський. Їхня зустріч відбулася, коли письменниці було всього 15 років. Однак, незважаючи на почуття, Леся і Максим не стали парою. Пізніше вона згадувала про нього у своїх листах.
Максим вступив у шлюб з іншою жінкою та розпочав політичну кар'єру в Україні під час УНР. Згодом йому довелося тікати від репресій. Він був заарештований і, на жаль, помер від катувань у київській в'язниці.
До речі, матір Лесі Українки не дуже високо цінувала Максима — вважала його ледачим і не гідним її доньки та їхньої родини.
Симпатія до грузинського Нестора Гамбарашвілі.
Коли Лесі Українці було 24 роки, вона захопилася грузином -- Нестором Гамбарашвілі. Його виключили з Московського університету, він поновився на навчання у Київському. Косачі тоді жили біля київського Ботанічного саду, і Нестор навчав дітей іноземних мов.
Він неодноразово згадувався в її листах у той період. Леся підкреслювала його "лагідність і витримку", а також не приховувала своїх почуттів, чекаючи на його повернення після літніх канікул у 1896 році.
Сам Гамбарашвілі у спогадах згадував родину Косачів як "високо культурну, демократичну та сердечну", а стосунки з Лесею Українкою "особливо хорошими та товариськими". Він навіть привіз Лесі з Грузії кинджал на її прохання.
Проте ця прихильність не тривала довго. Коли Лариса вирушила на чергову терапію до Ялти, Нестор Гамбарашвілі одружився з грекинею, яка прийняла російську культуру. Зрада коханого стала для Лесі Українки важким випробуванням.
Він відвідав могилу Лесі Українки лише через 60 років, у 1958 році.
"Сум і туга давили мені груди, багато миттєвостей нашої дружби спливали й проносились в пам'яті. Було тяжко-тяжко, до сліз, які мимоволі котилися по обличчю", - зізнавався він у своїх спогадах.
Сергій Мержинський — це справжня любов Лесі Українки, її найглибші почуття та натхнення.
Леся Українка у своєму житті мала декілька чоловіків, але її справжнім, глибоким і водночас сумним коханням став Сергій Мержинський, білоруський марксист. Їх знайомство відбулося в Ялті, куди обидва приїхали для лікування: вона боролася з туберкульозом кісток, а він – з туберкульозом легень.
Однак новий знайомий поетеси не відчував до неї взаємних почуттів. Він відкрито зізнавався, що його серце належить іншій жінці.
Поетеса висловила свої почуття щодо цих стосунків так: "Не важливо, що ти ніколи не тримав мене в обіймах, не має значення, що між нами немає жодного спогаду про поцілунки. Я прийду до тебе з найтеплішими обіймами та найсолодшими поцілунками! Лише з тобою я відчуваю себе не самотньою, лише з тобою я не відчуваю себе в чужій країні. Тільки ти здатен врятувати мене від самої себе".
З часом здоров'я Мержинського стало погіршуватися. Незважаючи на нерозділене кохання та власні фізичні труднощі, Леся вирушає до Мінська і залишається поруч із коханим без жодної хвилини перерви.
"Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Усе, залишити позаду, з тобою зникнути.
"Це стало б справжнім щастям, мій втраченому світе!"
Сергій Мержинський відійшов у вічність, перебуваючи в обіймах Лесі Українки. Втрата коханого стала для поетеси тяжким ударом. На протязі всього життя вона обирала чорний одяг, навіть незважаючи на те, що через кілька років після його похорону все ж вийшла заміж за іншу людину.
Пристрасть до жінки.
Сьогодні навіть ті, хто лише на уроках школи знайомився з творами Ольги Кобилянської та Лесі Українки, знають про їхні унікальні стосунки.
1901 року, після смерті Сергія Мержинського, Лариса Косач їде в гості саме до Ольги Кобилянської, аби знайти у неї розраду в момент страшної трагедії.
Ользі Кобилянській приписували романтичні стосунки з Лесею Українкою, або ж називали їхню дружбу "платонічною любов'ю", яка нібито мала закоханий підтекст. Ніжні звернення у їхній кореспонденції наводили на думку, що між цими двома талановитими письменницями існувало щось більше, ніж просто дружба.
Подруги виробили особливий стиль звертання в третій особі -- "хтось біленький" і "хтось чорненький", "хтось" і "хтосічок".
"Є хтось, хто завжди готовий привітати когось чорненького з ніжними словами і ще більш лагідними жартами. Ось чому він не може надіслати вітання — розуміє, що зараз хтось не в настрої і потребує зовсім іншого", — так Леся вітає Ольгу з новим 1902 роком. Лист завершується такими словами: "Хтось бажав би поцілувати, погладити, багато що сказати, багато що побачити і поміркувати..."
На сьогоднішній день існує лише 59 листів, що становлять епістолярну спадщину Лесі Українки та Ольги Кобилянської: 55 з них написані адресаткою до Ольги Кобилянської, а всього 4 листи адресовані Лесі Українці.
"Чи відчуває хтось, як його люблять? Хтось тримає його в своїх думках на високому п’єдесталі і щиро захищає від усього, що може заподіяти біль чи образити. Нехай хтось не втрачає власної гідності, нехай хтось плаче у важкі часи, але не варто завдавати собі мук, адже комусь інше від цього болісно, дуже болісно... Ні, хтось просто ніжно обійме і не скаже більше нічого, а інший і без слів знатиме, що на думці у когось."
Життя в подружжі з Климентом Квіткою.
Познайомилися вони 1898 року в Києві на одному з вечорів університетського літературно-артистичного товариства. Уже відому поетесу зацікавив юнак, закоханий в українську народну пісню. Спільне перебування у верховинському селі Буркуті, делікатність і самовіддана турбота Квітки повернули згорьованій жінці радість.
Климент Васильович був молодший від Лесі на 9 років.
Мати Лесі рішуче заперечувала будь-які стосунки дочки з "якимось жебраком", як вона зневажливо називала Климента Васильовича. Цей чоловік мав м'який характер, був замкнутим і сором'язливим. У дитинстві він пережив тяжкі випробування: Климент зростав у прийомній родині, де його справжня мати регулярно з'являлася з погрозами забрати його назад.
Влітку закохані у Києві без розголосу одружилися.
Повідомлення про своє одруження стало великою несподіванкою для близьких.
Того ж дня, 25 липня, Леся написала мамі листа:
"...Дорога мамо! Справа завершена — ми сьогодні уклали шлюб о першій годині дня. Знайшли священика, який порадив нам скорочений варіант без оголошення. Як би там не було, поглядаючи на цей обряд, можна сказати: слава Богу, все закінчено. Ми не запрошували нікого, крім свідків... Я вирішила не кликати нікого з церкви до нас, адже вважала, що Кльоні (Климентія) краще швидше перейти від урочистостей до звичайного життя... Він... був втомлений від попередніх клопотів та служби (ми вінчались у віддаленій церкві)... Більше не пишу, бо втомлена і мушу зайнятись чимось, аби відновити душевну рівновагу".
Лесина мати рішуче заперечувала будь-які стосунки своєї дочки з "якимось бідняком", як вона зневажливо називала Климента. Вона навіть заявляла, що той є "нечесною особою, яка прагне одружитися заради статків Косачів-Драгоманових".
Упродовж останніх років подружжя оселилося в Грузії. Цей час виявився для них дуже складним: стан здоров'я Лесі погіршувався, Квітка часто хворів і відчував дискомфорт на роботі в суді. Майже в кожному листі до родичів Леся висловлювала свої переживання через брак коштів.
На жаль, інформації про перебування Лесі Українки в Грузії залишилося досить мало. Її літературне ім'я не здобуло популярності в цій країні, а оточення не було мистецьким. Сімейні стосунки страждали через зради Климентія на фоні хвороби Лесі. Відчуття страждання посилювалося постійними переїздами, незнайомим оточенням та тривалою фінансовою скрутою.
Коли вона залишила цей світ, Квітці виповнилося всього 33 роки. Він пережив довге та насичене життя, ставши відомим етнографом. Пройшов через сталінські табори в період з 1934 по 1936 роки. У 65 років він одружився вдруге з піаністкою Галиною Кащеєвою, яка була молодшою за нього на 40 років.
Раніше ми писали про те, хто з жінок полонив серце Тараса Шевченка. Більше про це читайте у новині.
#Університет #Тарас Шевченко #Київ #Ялта #Поет #Письменник #Історія #Грузія (країна) #Білорусь #Мінськ #Демократія #Суми #Драма #Серце #Леся Українка #Етнографія #Грузини #Українська Народна Республіка #Туберкульоз #Українські народні пісні #Піаніст #Московський державний університет #Трагедія #Готово #Мержинський Сергій Костянтинович #Косачі #Нестор-літописець #Ольга Кобільська #Ботанічний сад імені А.В. Фоміна #Олена Пхілка #Марксизм #Климент Квітка #Спільне (журнал) #Похорон
