Протягом найближчих 5-10 років на ринок праці вийде нове покоління професіоналів — молодих людей, чий навчальний шлях у школі та університеті проходив у часи війни. Головне запитання полягає в тому, якими ж будуть ці спеціалісти, які отримали освіту в умовах дистанційного навчання під звуки вибухів та тривог. Водночас важливо усвідомлювати, що навіть у цій невизначеності є свій позитивний аспект: саме вона сприяє формуванню стійкості та адаптивності.
Тіджей Костецький, американський викладач з Language & Thinking у Києві, поділився своїми думками про те, як український досвід формує нове покоління фахівців, які виняткові навички він сприяє розвитку та як ці навички можна адаптувати для міжнародного ринку праці.
Неповторні вміння українців, які світ ніколи не зможе привласнити.
Протягом останніх кількох років я систематично подорожую до України, де маю можливість співпрацювати з українськими старшокласниками, університетськими студентами, ветеранами, бізнес-лідерами компанії PwC, підприємцями та молодими професіоналами.
Незважаючи на різноманітність досвіду та вікових категорій, їх об'єднують три основні характеристики:
1. Готовність до дій в умовах невизначеності. Українці проявляють активність, навіть коли не знають, що їх чекає попереду. Наприклад, під час повномасштабної війни люди, які раніше не займалися волонтерством, почали збирати кошти, організовувати допомогу, евакуювати людей та опановувати нові навички, просто тому, що це було необхідно в той момент. Саме ця здатність не чекати на ясність, а діяти в межах своїх можливостей, поступово змінює ставлення до відповідальності. Відповідальність перестає бути лише законом або теорією. Вона стає невід’ємною частиною повсякденного життя українців.
2. Адаптивність. Українські бізнеси адаптують стратегію розвитку до економічних подій, що змінюється щомісяця, школярі навчаються та готуються до вступу не знаючи, що буде завтра. Українці за п'ять років повномасштабного вторгнення докорінно змінили своє життя й усталені системи та щодня продовжують адаптуватися до непередбачуваних обставин. В еру активного розвитку штучного інтелекту, ця навичка є критично важливою для фахівців на глобальному ринку праці.
3. Суб'єктність та стійкість. Щоденна невизначеність навчає нас розрізняти, що підлягає нашому контролю, а що не залежить від нас. Суб'єктність виявляється у вмінні діяти в межах своїх можливостей, навіть тоді, коли ситуація залишається непередбачуваною. Українці яскраво демонструють цю якість, адже в умовах нестабільності вони не лише пристосовуються до нових реалій, але й активно шукають рішення, набувають нові навички, підтримують один одного та беруть на себе відповідальність. Крім того, стійкість – це не просто здатність долати труднощі, а й уміння осмислювати пережитий досвід, робити з нього висновки та використовувати їх для подальшого зростання.
Впровадження українського досвіду на міжнародному ринку праці здатне суттєво змінити ситуацію.
У Європі та США освітні ініціативи створюють симуляції роботи під тиском, які змушують адаптуватися, шукати рішення й брати відповідальність. Проте це не навчає технік, а допомагає зрозуміти, які з них варто застосовувати.
Тиск можна змоделювати, але невизначеність завтрашнього дня відтворити неможливо. Можна розробити тренінги для розвитку лідерських навичок, однак емоційний вантаж, що супроводжує прийняття критичних рішень у момент небезпеки, не піддається моделюванню.
Отже, щоденний життєвий досвід, який отримують українські підлітки, має значущі наслідки – він приносить ту мудрість, що формується лише через практичний досвід. Технічні знання можна засвоїти, проте розвиток характеру є значно більш складним процесом. Він формуються в даний момент, у кожну хвилину в Україні.
Отже, для всього світу надзвичайно важливо налагоджувати співпрацю з Україною. Це можна здійснити наступними шляхами:
Розробка навчальних програм для обміну досвідом. Спільне створення курсів та освітніх ініціатив, що поєднують міжнародний академічний досвід з українськими реаліями навчання та життям в умовах невизначеності. Це надасть можливість не лише поділитися українським досвідом, але й створити платформу для взаємного навчання та обміну методами між студентами і викладачами з інших країн.
Залучення українських студентів до ролі менторів і лідерів думок може стати потужним інструментом. Вони здатні не лише навчати, але й проводити дискусії, ставати наставниками для своїх однолітків з різних країн. Ділячись своїми історіями, вони можуть показати, як вирішувати проблеми в складних ситуаціях: які дії вони вжили, чого навчилися, і які уроки можна винести, щоб усі могли розвиватися. Таке практичне навчання лідерства значно глибше і ефективніше, адже воно базується на особистому досвіді, де справжня мудрість і формується.
* Слід припинити сприймати Україну через призму її травм. Міжнародним партнерам настав час переходити до партнерства на рівних та вбирати унікальний досвід українців. Це передбачає залучення молоді з України до глобальних консультаційних рад, інноваційних центрів та дослідницьких ініціатив не в ролі жертв, а як експертів з надзвичайно високим рівнем витривалості та активності в світовому контексті.
Такий рівноправний діалог розкриває найсуттєвіше: стійкість полягає не лише у здатності виживати, а, перш за все, у вмінні переосмислювати власний досвід.
Саме можливість глибокого осмислення перетворює труднощі на справжній характер. У нинішньому світі отримати академічні знання можна всього за кілька кліків, але здатність діяти, брати на себе відповідальність і вести інших через невизначеність — це навичка, яку не зможе замінити жоден тренажер. І саме в цьому контексті український досвід може запропонувати світу найцінніший урок.
Не слід романтизувати український контекст, проте й зневажати його також не варто.
Війна стала каталізатором швидкого дорослішання українських підлітків, даючи їм можливість здобути практичний досвід, який сприяє формуванню стійкості, гнучкості та лідерських навичок — тих рис, які часто важко або навіть неможливо засвоїти у звичайному навчальному процесі.
Ключовою навичкою є здатність виявляти надію навіть у найскладніших ситуаціях. Віра в завтрашній день, глибоке переконання та усвідомлення мети, заради якої варто продовжувати шлях, можуть стати нашою внутрішньою підтримкою.
Не менш значущим є і колектив: вміння цінувати його так само, як і особисті досягнення, надавати підтримку один одному та черпати енергію з спільної взаємодії.
Останнім часом українці демонструють вражаючу здатність зберігати радість. Навіть у найскладніші моменти вони продовжують жартувати, співати, танцювати, обіймати один одного та сміятися. Це не означає, що вони ігнорують труднощі реальності або намагаються їх ідеалізувати. Швидше, це спосіб зберегти людяність і не дозволити важким обставинам поглинути все, що робить життя яскравим.
Уміння просуватися вперед, не дожидаючись ідеальних обставин, підтримувати оточуючих та виявляти причини для радості може стати однією з ключових лідерських якостей нового покоління.
Та водночас, говорячи про ці якості, важливо не створити враження, що війна є позитивним, необхідним або якимось чином виправданим засобом формування характеру. Ніхто не мав би дорослішати через сирени, невизначеність і втрати.
Проте, враховуючи, що це покоління стало свідком такого досвіду, важливо звернути увагу не лише на те, що воно втратило, а й на remarkable resilience, силу та таланти, які воно набуло, а також на внутрішні ресурси, що продовжують підштовхувати його до подальшого розвитку.
#
