Як змінилося сприйняття України у світі? Чи досі його живить почуття емпатії та солідарності, чи змінився сам підхід і бачення України? Як зробити, аби кафедри російських студій в західних університетах, які змінили назви після початку повномасштабної війни, -- зробили не просто ребрендинг, а запустили інституційні зміни?
Це лише деякі з питань, які розглядали учасники великої конференції україністів "Україна у світі", що нещодавно відбулася у Львові. Триденний захід зібрав понад 200 учасників з різних куточків планети в очному форматі, а ще понад 50 осіб долучилися до обговорень онлайн. Як повідомили організатори, в рамках конференції було заплановано 55 академічних панелей, п’ять презентацій нових книг, а учасники представляли близько 40 різних країн.
Протягом останніх чотирьох років в Україні відбулися значні трансформації в процесі самопізнання громадян та їхнього сприйняття світом. Попри російську агресію, українці не зупиняють свою боротьбу, яка має не лише військовий аспект, а й охоплює різні сфери: культуру, дипломатію та освіту. Цей комплексний підхід свідчить про стійкість та рішучість українського народу.
Як вдало підкреслила модераторка іннагураційної дискусії "Україна у світі: від емпатії до субʼєктності" Мирослава Барчук, справжнім проявом нашої сили є те, що, незважаючи на війну проти України, учасники конференції зібралися в нашій країні, щоб обговорити її перспективи. "Визначальним свідченням нашої величезної сили є те, що ми усвідомлюємо, які виклики приносить російська агресія і як ці випробування формують наше майбутнє", -- зазначила Барчук.
Директор Українського Інституту, один із співорганізаторів конференції, Володимир Шейко, під час урочистого відкриття провів аналогію між цією подією та першими Конгресами україністів, перший з яких відбувся у Києві в 1989 році. Він зазначив, що тези, озвучені тоді, залишаються надзвичайно актуальними й сьогодні. "На тих зустрічах були сформульовані ключові ідеї, що саме в Україні визначається остаточна геополітична та геокультурна конфігурація Європи. Також підкреслювалося, що українська культурна дипломатія та міжнародні зв'язки країни можливі лише тоді, коли вони підтримуються потужними та впливовими інституціями", – підкреслив Шейко.
Під час інавгураційної дискусії, Мирослава Барчук відштовнулася від цього перегуку між першим конгресом україністів та нинішньою конференцією. То чому ж думки висловлені тоді залишаються актуальними й нині?
На думку історикині та перекладачки, професорки Києво-Могилянської академії та Варшавського університету Олі Гнатюк, ці ідеї залишаються "вічно актуальними" не лише для України, а й для багатьох інших країн, оскільки в світі існує безліч культур, які все ще намагаються знайти своє місце в глобальному просторі. Водночас вона акцентує увагу на іншому виклику, що постає перед Україною сьогодні – необхідності формувати не тільки емпатію щодо себе, а й емпатію до інших.
"Тому якщо говорити про українські студії у світі і найбільші виклики -- це не тільки емпатія до нас, але наша емпатія до інших. Не тільки зацікавлення до нас, але також наше зацікавлення іншими. Іншими словами -- Україна у світі і світ в Україні", -- вважає Оля Гнатюк.
Історикиня ще раз акцентувала на своїй думці під час обговорення важливості вивчення міжнаціональних відносин та українських аспектів в Європі першої половини ХХ століття. Вона зазначила, що "необхідно не лише привертати увагу світу до наших досліджень, але й активно цікавитися тим, що відбувається в інших країнах".
Рорі Фіннін, засновник програми Українських студій у Кембриджському університеті, висловив свою думку про те, що нинішня війна в Україні ставить українців у позицію, де їм потрібно доводити світові важливість сприйняття їхньої країни. Він підкреслив, що україністи мають завдання продемонструвати, чому Україна є не лише важливим політичним актором, визнаним на міжнародній арені, але й державою з багатою історією та культурною спадщиною. "На жаль, через трагедію, що відбувається, Україну сприймають переважно як символ стійкості та захисту свободи. Це формує образ України як політичного гравця, але наша мета в українознавстві полягає в тому, щоб показати, що Україна також є вагомим культурним та історичним суб’єктом. Ми повинні пояснити, що таке українська свобода і яким є наше спільне майбутнє", - зазначив він.
Ось альтернативна версія тексту: "Зверніть увагу: Олександр Авербух зазначає: 'Я прагну представити Україну не лише як 'цікаву травмовану країну', а як багатогранний культурний простір'."
Поетеса та військовослужбовець Ярина Чорногуз під час розмови підкреслила, що саме Збройні сили України стали "тим фактором, який створив основу для того, щоб наша культура та історія звучали так, як ми прагнемо, зокрема без колоніальних нашарувань, які досі залишаються значними". Вона вважає, що український досвід боротьби надає нам право на інтелектуальне лідерство у світі, де досі панує звичка постійно посилатися на вже написане. Іншими словами, досвід війни та боротьби відкриває українцям можливість створювати нові сенси та концепції, адже на відміну від багатьох західних інтелектуалів, українці, завдяки своїм важким переживанням, зберегли своє критичне мислення. "Цю мудрість, яку важко здобути лише з книг або перебуваючи все життя в університеті. В цьому і полягає наша унікальність", – зазначила Чорногуз.
#Університет #Європа #Київ #Поет #Львів #Україна #Історія #Українці #Російська мова #Збройні сили України #Дипломатія #Бренд #Києво-Могилянська академія (1659—1817) #Геополітика #Емпатія #Географія #Сприйняття #Розмова #Кембриджський університет #Інтелектуальний #Варшавський університет #Розвідка #Був у Донбасі
