Процес навчання поступово спрощується, тоді як бажання вчитися, навпаки, стає дедалі важчим.

Віктор Круглов — провідний спеціаліст у сфері книговидавництва, генеральний директор видавництва "Ранок".

Ми перебуваємо в часі, коли отримувати знання стало легше, ніж раніше.

Є один парадокс, який я прокручую в голові роками, і що далі, то він стає гострішим. Ми перебуваємо в часі, коли отримувати знання стало легше, ніж раніше. Будь-який курс, будь-яка книга, будь-який університет світу поміщаються у кишеню. І водночас разом з тим рівень залученості учнів падає щороку.

Згідно з дослідженням Gallup та Walton Family Foundation 2024 року, менш ніж 20% учнів вважають, що те, що вони вивчають, є важливим або цікавим. Багато школярів зізнаються, що протягом тижня в навчальному закладі не отримують жодних справді захоплюючих вражень. У цьому контексті спостережене зниження рівня залученості в порівнянні з минулим роком лише підтверджує наявність системної проблеми.

OECD у своєму Education Policy Outlook 2025 фіксує цю ж тенденцію в масштабах цілих систем, коли участь дорослих у навчанні та підготовці стагнує з 2012 року. Грамотність і математичні компетенції падають у багатьох країнах OECD. При цьому звіт ставить у центр три складові успішного навчання впродовж життя, які організація позначає як Will, Skills, Means, тобто воля, навички та можливості. І саме перша складова, воля, бажання, внутрішнє "навіщо", виявляється найслабшою ланкою, якою системи освіти опікуються найменше.

У своєму звіті "Майбутнє професій" за 2025 рік Світовий економічний форум наводить вражаючі дані: до 2030 року 39% основних навичок на ринку праці зазнають змін. Якщо розглянути умовну групу з ста працівників, 59 із них матимуть потребу в перекваліфікації чи підвищенні своєї кваліфікації, в той час як 11 осіб з цієї сотні, ймовірно, не отримають доступу до навчання. У глобальному масштабі це становитиме понад 100 мільйонів людей, які можуть виявитися поза межами ринку праці.

Серед навичок, які набувають все більшого попиту, Всесвітній економічний форум виділяє аналітичне мислення, стійкість, лідерство, а також особливо акцентує увагу на цікавості та готовності до безперервного навчання. Це вже не просто звичний набір технічних навичок. Цікавість, що зазвичай асоціюється з дитячим віком, стала важливою якістю дорослого професіонала на сучасному ринку праці.

Проте саме тут виникає суттєва проблема. Ми кажемо дитині: "Вчися, адже це стане в нагоді в майбутньому", але вона вже в сьомому класі, займаючись іншими думками, адже відчуває, що те, що вона вивчає зараз, не має прямого зв'язку з її майбутнім.

Дослідження в галузі теорії самодетермінації, проведені Едвардом Десі та Річардом Раяном у 1980-х, показали, що ефективне і бажане навчання відбувається тоді, коли три основні потреби людини — автономія, відчуття власної компетентності та соціальні зв'язки — задоволені. Якщо освітня система обмежує автономію та замінює відчуття компетентності лише оцінками, це призводить до виснаження внутрішньої мотивації. У такому випадку людина вчиться лише для отримання оцінок, а після завершення іспитів її знання швидко забуваються. Таким чином, формується особа, яка має формальну освіту, але не здатна до активного засвоєння нової інформації.

У своїй книзі "Drive" Деніел Пінк підсумовує результати досліджень у сфері мотивації, стверджуючи, що зовнішні стимули, такі як оцінки, рейтинги або бонуси, можуть бути ефективними для виконання простих і рутинних завдань. Проте, коли йдеться про завдання, що вимагають креативного підходу, ці ж стимули можуть справляти негативний вплив. Вони перенаправляють увагу на отримання винагороди, звужують горизонти мислення і зменшують внутрішню мотивацію до дослідження та глибокого розуміння.

OECD у своєму звіті використовує термін "learner agency", тобто здатність людини самостійно спрямовувати власне навчання. Це і є внутрішній двигун, без якого жоден зовнішній стимул, жодна платформа, жодна реформа системи освіти довгостроково не спрацює.

Gallup, до речі, зафіксував один цікавий факт: коли учнів запитали, що впливає на їхню зацікавленість у навчанні, 60% з них вказали на вчителя, який справді захоплений предметом. Не технології, не навчальна програма, а саме відданість живої людини, котра сама захоплюється тим, що викладає. Це має велике значення.

Я очолюю видавництво, і ці дані сприймаю через певну призму. Наша спеціалізація — створення книг для дітей і підлітків, тому питання "навіщо вчитися" має для нас особливе значення. Кожен наш автор, редактор та ілюстратор працює над спільною метою: як зацікавити читача настільки, щоб він прагнув дізнатися більше після прочитання останньої сторінки.

На відміну від багатьох інших освітніх форматів, книга ґрунтується на внутрішніх спонуках читача. Ніхто не змушує дорослу людину взяти до рук книгу. Якщо вона звертається до читання, це свідчить про наявність якогось внутрішнього імпульсу або запиту. Саме тому книжкова культура тісно пов'язана з концепцією навчання протягом життя: людина, яка читає за власним бажанням, розвиває той самий "м'яз", який OECD визначає як волю, а WEF включає до переліку найважливіших навичок до 2030 року.

Проте я помічаю й інший аспект. Інтерес до нон-фікшн літератури, зокрема освітніх книг для дорослих, стрімко зростає. Люди активно купують видання про мислення, зміни та психологію навчання. Це свідчить про те, що частина суспільства усвідомила: ринок вимагає від них нових знань, і вони шукають відповідні інструменти. Проте залишається питання, чи вистачить їм внутрішньої сили, щоб успішно завершити цей шлях.

У своєму звіті щодо освітньої політики OECD визначає чотири ключові етапи в житті людини, коли вплив освітньої системи є найбільш значущим: раннє дитинство, підлітковий період, середина кар'єри та період, близький до виходу на пенсію. Ці етапи є важливими можливостями для розвитку або відновлення прагнення до навчання.

Підлітковий вік особливо важливий, бо саме в ньому закладається або ламається ідентичність людини, що навчається. Підліток, який у сімнадцять вирішив, що навчання є обов'язком, а не способом пізнання світу, у сорок п'ять швидше за все опиниться серед тих 11 зі 100, хто потребує перекваліфікації, але вже не отримає до неї доступу, бо втратив звичку.

Згідно з оцінками ОЕСР, витрати на навчання дорослих складають менше 1% від валового внутрішнього продукту, що є значно нижчим у порівнянні з інвестиціями в початкову освіту. Це надзвичайно малий показник з огляду на масштаби змін на ринку праці. Однак навіть якщо цю суму збільшити втричі, без належного стимулювання ці кошти можуть бути витрачені безрезультатно.

На мою думку, ключова реформа, яка необхідна для освіти у всьому світі, стосується не лише шкільної системи, а й корпоративного навчання та видавничої сфери. Вона полягає у зміні акценту з питання "що ми повинні навчати" на питання "чому людині слід прагнути навчатися". У нас вже є контент, доступ до нього та різні платформи. Хоча фінансування може бути обмеженим, воно все ж існує. Головним чином, нам бракує системи, яка формує у людей жагу до знань, а не викликає страх перед невідомим.

Це, безумовно, справжня криза, але, на мою думку, вона також є надзвичайно цікавим викликом для всіх, хто займається знаннями, незалежно від того, чи це вчитель, письменник, редактор чи керівник видавництва.