Сміливість виявляти "погані" якості: чому дітям важлива не тільки підтримка, а й встановлення меж.

Як наставляти дітей у часи, коли технології еволюціонують, а концепція освіти зазнає змін? Де слід провести межу між підтримкою дитини та встановленням необхідних рамок? І яким чином можна зберегти інтерес до навчання в умовах війни, постійного стресу та інформаційного надлишку?

Цього року, 4 жовтня, у Києві відбудеться IV форум "Освіта ДивоСвіту" в Pochayna Event Hall. Темою заходу стане "Мистецтво бути", а участь у ньому візьмуть понад 40 спікерів, серед яких освітяни, науковці, психологи, митці, військові та бізнесмени. Основна увага буде зосереджена на освіті не просто як на системі знань, а як на середовищі, що сприяє формуванню особистості.

Один із учасників форуму — клінічний психолог, ветеран Збройних сил України, а також співзасновник і директор інженерної школи #brobots, Пилип Духлій. У своєму виступі він розкриє тему "Сміливість бути поганим", де обговорить, чому батькам і освітнім установам не слід остерігатися встановлювати межі, як навчити дітей долати фрустрацію, а також чому постійний захист від дискомфорту не завжди є корисним.

Напередодні форуму ми поговорили з Пилипом Духлієм про те, чому "лінь" часто має зовсім інші причини, як війна впливає на здатність дітей навчатися, чого школа не може дати без участі батьків і чому її завдання -- готувати не лише до іспитів, а й до життя.

Які питання ви плануєте обговорити під час форуму і чому саме ця тема вас зацікавила?

-- Тема мого виступу -- "Сміливість бути поганим". Вона про те, що останніми роками, а можливо, й десятиліттями, батьки дедалі більше бояться фруструвати своїх дітей, завдавати їм дискомфорту. Особливо зараз, під час війни. У результаті діти не завжди вміють витримувати внутрішнє чи зовнішнє напруження, справлятися зі своїми емоціями, зустрічатися з ними й проживати їх. А це, своєю чергою, впливає на здатність докладати зусиль для досягнення певної мети. Якщо щось дається легко -- дитина за це береться. Так само і з навчанням. Але щойно виникають труднощі чи невдачі, коли потрібно докласти додаткових зусиль, постаратися або змиритися з тим, що результат не буде миттєвим і свою "порцію дофаміну" доведеться почекати, -- інтерес до справи часто зникає. Ми поступово звикаємо до простих і швидких рішень, до кліпової уваги. Цьому, безумовно, сприяють інтернет, соцмережі, рілси та нескінченний потік короткого контенту. Тому мій виступ -- це радше заклик до батьків не боятися іноді бути "поганими" для власних дітей. Бо психологічно нам часто дуже складно витримувати ситуацію, коли в чиїхось очах ми виглядаємо поганими, особливо якщо це очі нашої дитини. Але іноді це необхідна частина батьківства.

Форум має назву "Мистецтво існування". Чи можливо передати ці знання в рамках шкільної освіти, чи це процес дорослішання, який дитина повинна пройти виключно через особистий досвід?

-- Якщо говорити про тему мого виступу: "Сміливість бути поганим", -- то в школі нам теж часто доводиться бути "поганими": і для дітей, і для батьків. Ставити межі й правила, не відповідати певним очікуванням, витримувати агресію, злість чи невдоволення з боку і дітей, і дорослих. І школа якраз може навчити зустрічатися з такими ситуаціями. Адже в ній існують певні правила та межі: є те, що можна робити, а є те, чого не можна. Парадоксально, але іноді батькам витримувати ці обмеження буває не легше, ніж дітям. Встановлюючи такі правила й межі, ми вчимо і дітей, і батьків зустрічатися з фрустрацією, з неможливістю отримати все, чого хочеться, а іноді -- і з власним безсиллям. У сучасному світі нам узагалі дуже складно зустрічатися з безсиллям і приймати його. Я бачу це і як психолог у своїй роботі з людьми. Це одна з тих речей, з якими доводиться працювати досить часто: вчитися витримувати ситуації, на які ми не можемо вплинути, і справлятися з почуттями, які вони викликають.

Діти, які пережили війну, мають досвід, що не описується в навчальних матеріалах. Яким чином школі слід взаємодіяти з цим досвідом: інтегрувати його в освітній процес чи створити простір, де учні можуть просто відпочити від цього тягаря?

-- Якщо ми говоримо про досвід дитини, то це не лише події як такі, а й емоційний досвід, реакції на те, що з нею відбувається. І щоб допомогти дитині правильно прожити й опрацювати ці емоції, потрібен спеціаліст. Не всі вчителі можуть упоратися навіть із власними емоціями, а тут ідеться ще й про емоції іншої людини. Тому це радше завдання психологічної служби школи -- допомагати дитині справлятися зі складними переживаннями, підтримувати її, надавати необхідну психологічну допомогу. З іншого боку, для психологічного стану дитини дуже важливо мати певні опори. І одна з таких опор -- хоча б часткова прогнозованість і контрольованість простору, в якому вона живе. Звичайна рутина: прокидатися і лягати спати приблизно в один і той самий час, регулярно їсти, мати зрозумілий розпорядок дня -- створює відчуття стабільності. Саме ця стабільність допомагає дитині справлятися з великими викликами, які сьогодні пов'язані з нестабільністю й небезпекою зовнішнього світу: війною, обстрілами, переживаннями за батьків. У багатьох дітей хтось із батьків служить у війську, і це саме по собі породжує багато тривоги. А іноді з батьками на фронті щось трапляється, і дитині доводиться переживати ще складніший досвід. Тому надзвичайно важливо, щоб у дитини залишався певний безпечний простір. Навіть якщо зовнішній світ зараз значною мірою непередбачуваний, у її житті має бути щось стабільне й зрозуміле -- те, на що можна спертися і в чому можна бути впевненим: що б не відбувалося навколо, це залишатиметься.

-- Провали у навчанні часто списують на школу. А що сьогодні роблять не так самі батьки -- чого дитині бракує вдома, хай би як старалися вчителі?

Провали в навчанні -- це дуже складний і комплексний процес, тому не можна всю відповідальність перекладати на школу. На успішність впливає психологічний стан дитини: чи перебуває вона у стресі або тривозі, чи є депресивні прояви, труднощі з адаптацією, як вона сприймає саму себе. Важливе й ставлення батьків до навчання, і загалом те, що відбувається в сім'ї. Конфлікти, розлучення та інші складні ситуації дуже швидко позначаються на дитині -- спочатку на її поведінці, а потім і на тому, як вона навчається. Тому роль сім'ї тут величезна. Звичайно, багато залежить і від школи. Причому не лише від того, як побудований навчальний процес, які програми та вчителі, а й від атмосфери в класі та стосунків між дітьми. Іноді достатньо одній дитині піти зі школи, захворіти чи просто певний час бути відсутньою, щоб динаміка всього класу суттєво змінилася. Ми бачимо, як діти раптом починають краще вчитися або, навпаки, втрачають інтерес до навчання. Тому стосунки з однолітками й однокласниками -- теж дуже важливий фактор. Впливають і зовнішні обставини: обстріли, безпекова ситуація, переїзди, зміна місця проживання, загальне навантаження на дитину. Усе це не можна відокремити від того, що відбувається з її навчанням. Тому я б не шукав тут одного винного. Школа, безумовно, несе свою частину відповідальності, але покладати на неї всю відповідальність за навчальні труднощі дитини було б неправильно.

Втрата мотивації у дітей рідко є наслідком ліні. Яким чином відновити їхнє бажання до навчання, коли процес став обтяжливим і викликає стрес?

З моєї точки зору, як психолога, концепція "ліні" насправді є міфом. Це слово стало зручним ярликом, яким можна охарактеризувати різноманітні ситуації, але таке спрощене визначення часто заважає нам зрозуміти глибші причини. Те, що ми називаємо лінню, може бути наслідком численних факторів: фізичної та емоційної втоми, депресії, апатії або навіть внутрішнього протесту. Кожен випадок потребує індивідуального підходу. Наприклад, якщо дитина не висипається, важко говорити про навчання. Сон має величезний вплив на нашу здатність до навчання, пам'ять та загальний психологічний стан. Якщо дитина страждає від безсоння через стресові ситуації, це вказує не на лінь, а на глибоке виснаження. Цікавість, що є важливою складовою навчання, часто зникає у стресових умовах. Коли організм перебуває у стані мобілізації, його пріоритети змінюються. У критичній ситуації, наприклад, коли загрожує небезпека, інстинкт виживання переважає — ми не думаємо про деталі, а зосереджуємося на тому, як уникнути загрози. Це відбувається і в умовах хронічного стресу, коли ресурси для підтримки цікавості можуть бути вичерпані. Повертаючись до теми підтримки та фрустрації, важливо знайти баланс. Іноді дітям потрібно дати поштовх, пояснивши, що є речі, які треба робити, незалежно від бажання. Однак не менш важливо зрозуміти, чи є у дитини ресурси для виконання цих обов'язків — фізичні, емоційні або когнітивні. Щоб відновити цікавість, необхідно створити безпечне й стабільне середовище, де дитина зможе розслабитися і відчути полегшення. Тоді цікавість повернеться природно, адже діти від природи прагнуть досліджувати, задавати запитання та відкривати нове. На відміну від дорослих, які з часом можуть почати думати, що знають все про світ, діти завжди готові вчитися і відкривати нові горизонти.

Яким учнем ви себе вважаєте? Чи можете провести паралелі між вашим шкільним життям і тим, як ви організовуєте навчальний процес сьогодні?

Я був досить старанним учнем: слухняним, з бажанням вчитися та виконувати всі завдання. Математика, як і багато інших дисциплін, давалася мені легко. Проте в підлітковому віці, приблизно в сьомому чи восьмому класі, я несподівано став вважати, що високі оцінки вже не мають такого значення. Я почав сприймати навчання більш спокійно: те, що мені було цікаво, робив із задоволенням, а в інших предметах обмежувався лише на мінімумі, необхідному для проходження. Вільний час я проводив із друзями, активно гуляючи. Інколи я жартую, що сьомий клас можна було б пропустити: закінчив шостий і відразу переходь у восьмий. Адже цей рік, принаймні на наш погляд, є досить складним як у плані дисципліни, так і в навчанні. Починається підлітковий період, відбувається безліч внутрішніх змін, з’являються нові захоплення, і навчання може на деякий час відступити на задній план. Проте в восьмому та дев'ятому класах інтерес часто поступово відновлюється. Тому важливо в цей період підтримати дитину. Особисто мені не вистачало підтримки людини, яка б допомогла мені впоратися з цим етапом і зберегти інтерес до навчання. В результаті я почав приділяти значно менше уваги шкільним предметам. Одночасно я активно розвивався в інших сферах: відвідував гуртки, захоплювався комп'ютерами, займався тим, що дійсно мене цікавило. А до предметів, які не викликали зацікавленості, ставився з практичного погляду — робив лише те, що було потрібно.

Які критерії для вас є найважливішими в оцінці ефективності школи? Чи вважаєте ви основними показниками академічні досягнення, психологічну стійкість учнів, чи, можливо, щось абсолютно інше?

На мою думку, універсальних показників або KPI, що дозволяють точно оцінити ефективність школи у виконанні її місії, не існує. Кожна школа, особливо приватна, має свої специфічні критерії і пропозиції для батьків. Деякі акцентують увагу на свободі, інші – на творчому розвитку, а треті – на умовах навчання та інфраструктурі. Це, в свою чергу, формує місію навчального закладу та цілі, до яких він прагне. Щодо нашої школи, ми в першу чергу орієнтуємось на індивідуальний підхід до дітей, створюючи підтримуюче, дружнє та тепле середовище. Ми поважаємо особисті межі учнів, але також очікуємо дотримання шкільних правил і домовленостей. Якщо заглибитись у суть, то батьки обирають нас переважно через атмосферу, в якій діти відчувають себе комфортно. Вони знають, що їх чують і цінують, без принижень чи знецінення. У відносинах з дітьми ми поєднуємо повагу з певними вимогами. Наш девіз звучить так: «Ми готуємо не до іспитів, а до життя». У майбутньому дітям доведеться стикатися з конкуренцією, будувати стосунки, долати невдачі та конфлікти, тому ми прагнемо підготувати їх не лише в академічному плані, а й до подолання психологічних викликів. Отже, для мене головним критерієм є не оцінки, а те, якою особистістю виходить дитина зі школи: чи вміє вона будувати стосунки, справлятися з труднощами, поважати себе й оточуючих, розуміти свої межі та поважати межі інших. Можливо, це також пов’язано з моїм особистим досвідом. Як я вже згадував, в школі мене не цікавили оцінки, і певною мірою це вплинуло на те, як ми організовуємо навчальний процес у нашій школі.

Які, на вашу думку, аспекти роблять цей форум важливою подією для участі?

На мою думку, основною причиною подібних заходів є велика кількість людей, яких цікаво слухати і від яких можна отримати нові ідеї. Це можливість почути неординарні думки, дізнатися щось нове, познайомитися з різними особистостями і знайти однодумців. А також просто бути серед людей. В сучасному світі, з усіма його онлайн-форматами, повітряними тривогами та безпековими заходами, наша соціальна ізоляція стала помітнішою. Тому можливість зустрітися вживу, поспілкуватися і завести нові знайомства набуває особливого значення. Я вважаю, що такі події важливі не лише для отримання нових знань, але й для усвідомлення того, що ти не самотній, що поруч є люди, з якими цікаво спілкуватися і ділити спільні інтереси.