Козак серед аборигенів Нової Гвінеї

17 липня відзначається 180-річчя з дня народження Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая, який став відомим у всьому світі як мандрівник, антрополог, етнограф та гуманіст.

Належачи до козацького старшинського роду, я маю фамільний герб, який дістався нашим видатним предкам: курінному отаману Охрімові Макухі та моєму прадідові Степану, відомому під прізвиськом Махлай, що прославився під час визволення Очакова. Цей знаменитий антрополог завжди підкреслював своє українське коріння, стверджуючи: "Мої предки походять з України і були козаками з Дніпра".

Батько родом із Стародубщини, отримав освіту в Ніжинському ліцеї, а також продовжив навчання в Петербурзькому інституті Корпусу інженерів шляхів сполучення, завдяки підтримці нащадків гетьмана Кирила Розумовського. Мати, яка мала німецько-польське коріння, була освіченою та культурною особистістю.

У своєму дитинстві майбутній мандрівник був слабким хлопчиком: через частковий параліч голосових зв’язків він став заїкою в 12 років і на все життя залишився з характерним гарчанням. Миколка здебільшого проводив час наодинці. Вже у чотири роки він навчився читати та писати, а до семи освоїв безліч книг, володіючи латинською, французькою та німецькою мовами. Він також вражав всіх своїми здібностями в малюванні і грі на фортепіано. Проте його не прийняли навіть у початкову школу через його фізичну слабкість і уявну недоумкуватість. Коли ж він нарешті почав навчання, виявився справжньою загадкою для всіх.

Вступаючи до третього класу лютеранської школи, він подав три власні літературні переклади: з латини - на 200 сторінок трактат Цицерона, з французької - повість Вольтера "Кандид", із німецької - уривки з праць Гегеля. Миколці було одинадцять! Хлопчик законспектував роботи натураліста давнини Плінія, читав Цезаря, Петрарку, знав напам'ять німецькою всього "Фауста" Гете й "Гайдамак" Шевченка. А у своєму щоденнику вів суперечку з давньоримським філософом Сенекою: "Немає великих звершень розуму без великих випробувань душі...".

Отримав освіту в Санкт-Петербурзі, де його батько був зайнятий будівництвом ключових ділянок Петербурзько-Московської залізниці. Після завершення навчання в другій гімназії він став вільним слухачем фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. У 1864 році, через свою участь у студентських протестах, його виключили з університету: "...я не мав можливості вступити до жодного іншого вищого навчального закладу в Росії, оскільки перебував під наглядом поліції. Через це я змушений був виїхати на навчання до Німеччини", - згадував Микола Миколайович. У Німеччині він навчався на філософському факультеті Гейдельберзького університету, а також на медичних факультетах університетів Лейпціга та Ієни. Згодом він залишився працювати асистентом професора Геккеля, займаючись дослідженнями в галузі порівняльної анатомії тварин і вивченням морської фауни. У цей період він здійснив свої перші подорожі на Канарські острови, до Італії та на береги Червоного моря, де займався етнографічними дослідженнями.

Маклай бачив своє гуманістичне покликання у науковому обгрунтуванні рівності всіх людських рас. 19 вересня 1871 року, після десятимісячної подорожі на військовому корветі "Витязь", молодий дослідник разом із двома супутниками, які не мали зброї, ступив на невідому територію земної кулі – тропічну Нову Гвінею, яка в той час вважалася terra incognita. Саме тут могли ховатися нові органічні види, а також жила малодосліджена раса папуасів, що залишалася на рівні неолітичної доби.

Миколі Миколайовичу довелося проявити неабияку стійкість, відвагу та кмітливість, щоб вивчити мову місцевих жителів і налагодити зв'язок із папуасами, залишившись жити серед них. Трирічне життя в їхньому середовищі дало етнографу можливість детально дослідити їхні традиції, побут, звичаї, вірування та мистецтво, а також підтвердити, що папуаси є повноцінною людською расою, а не проміжним етапом еволюції від мавпи до людини.

Сприйнявши вчення про еволюцію органічного світу, він вважав людські раси спорідненими за своїм походженням, виникнення відмінностей між людьми пояснював впливом природних і соціальних умов, заперечував існування так званих нижчих рас, стверджував: "...в моральному відношенні папуаси можуть посперечатись з європейцями, вихованими в лицемірстві й показній цнотливості". Щоб довести це, вчений здійснив десять видатних подорожей, які були дуже важкими та небезпечними. В одній з них затятий холостяк, якому вже було 34 роки, зустрів Маргарет Робертсон. І наймолодша донька губернатора південних колоній Великої Британії не встояла перед харизмою Маклая, зробивши його щасливим.

Протягом більше 12 років вчений досліджував простори Тихого океану. За цей час він здійснив численні подорожі до островів Океанії, а також відвідав такі місця, як Малакка, Ява, Австралія, Філіппіни, Мікронезія та Меланезія. Ви не повірите, але вчений вивчав деякі країни ... пішки! Наприклад, він відвідав Марокко саме таким чином. Свій науковий досвід він документував у статтях, публічних лекціях, записках, щоденниках експедицій та листах. Після його смерті була опублікована книга "Серед дикунів Нової Гвінеї", а рукописи, які зберігаються в австралійському архіві Маклая, ще чекають на своїх дослідників.

Влітку 1887 року Миклухо-Маклай повертається з дружиною та двома синами до Санкт-Петербурга. У трюмі корабля приїздять унікальні колекції, зібрані вченим за десятиліття мандрів. Попри тяжкий стан здоров'я дослідник посилено готував свої наукові праці до публікації, виступав з публічними лекціями. Але передчасна смерть 14 квітня 1888 року обірвала його коротке, важке, сповнене драматизму, але яскраве, мов спалах блискавки, життя.

Видатний науковець залишив людству 160 праць у галузях антропології, порівняльної анатомії, метеорології, зоології та етнографії. Його дослідження вирізняються своєю унікальністю та неповторністю в сучасному антропологічному контексті. Ім’я цього вченого вічно закарбоване в назвісці астероїда, а також 300-кілометровій ділянці узбережжя острова Нова Гвінея, відомій як Берег Миклухи-Маклая.

Миклуху-Маклая називали Лицарем гуманізму, папуаси пам'ятають його як Людину з Місяця, а 1996 року йому було надано титул Громадянина світу ЮНЕСКО. Так справдилося його пророче передбачення, яке було занотоване ще у дитячому щоденнику: "Необхідно щось важливе зробити для людей, і лише тоді ти - людина".

Чернігівщина пишається видатним гуманістом, чия діяльність і відкриття стали надбанням всього людства. У 1964 році в Батурині було засновано Історико-культурний центр "Вітрила Маклая", створений нащадками цього видатного мандрівника. Музейні експозиції дозволяють нам ознайомитися з галереєю портретів членів його родини, самого дослідника, а також родовим гербом і екзотичними експонатами з етнографічних експедицій.