"Образи з України викликають ностальгію" - американець хорватського походження, котрий отримав підтримку від українців під час війни в Югославії, вирішив віддячити їм через волонтерську діяльність.

Браніслав Вуїч, з сербськими та хорватськими коренями, вже 24 роки живе у Фініксі, штат Аризона. Він емігрував до США в 14 років через війну в Югославії, яка почалася в рік, коли він святкував своє п’ятиріччя.

Браніслав з'явився на світ і провів свої перші дев'ять років у селищі Войнич, розташованому поблизу містечка Ґліна в Хорватії, що тоді була частиною Югославії.

Саме в містечку Ґліна базувався український батальйон миротворчої місії ООН в Хорватії.

Браніслав досі з любов'ю згадує українських військових. Він впевнений, що саме завдяки їм, разом із батьками, він зміг врятуватися та вижити. Його родина спочатку перебралася до Сербії, а згодом оселилася в США.

Браніслав поділився з Голосом Америки, що коли в Україні почалася повномасштабна війна Росії, і в США почали прибувати біженці, його дитячі спогади спалахнули з новою інтенсивністю.

Економіст з освітою та 17-річним досвідом роботи у фінансовій сфері, він розпочав навчальні курси з фінансової грамотності для українських переселенців, які були організовані імміграційною агенцією в Аризоні.

Також він допоміг зібрати близько 10 тисяч доларів гранту на курси англійської мови для українців і оплатити курси для переселенців із пошуку роботи.

"Їх навчали тому, як і де шукати роботу, як правильно складати свої резюме. Адже резюме в Україні також відрізняються... Така послуга теж була важливою для наших українців", - розповіла менеджерка агенції з імміграції в Аризоні Анна Іващенко.

Крім підтримки внутрішньо переміщених осіб, Браніслав активно співпрацює з місцевими волонтерами і надає необхідні матеріали українським військовим.

Інтерв'ю було скориговано для покращення зрозумілості та плавності викладу.

Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Браніславе, ви з’явилися на світ на землях колишньої Югославії. Чи могли б ви поділитися своїми переживаннями під час війни та описати, як опинилися в Аризоні?

Браніслав Вуїч, волонтер: Я походжу з території колишньої Югославії. Нажаль, у 1991 році почалися трагічні події, які вилилися у війну. Спочатку вона розпочалася у Словенії, але тривала всього 10 днів. Після цього конфлікт поширився на Хорватію, а згодом охопив Боснію, потім Косово і далі.

Але для мене війна почалася, коли мені виповнилося лише п’ять років. Я чудово пам’ятаю себе в тому віці. Мені здавалося, що світ навколо змінюється – сусіди, обстановка, все почало виглядати зовсім інакше. Жодна дитина на планеті не повинна переживати подібне. Все стало надзвичайно жорстоким і напруженим.

Між моїм домом і оселею бабусі з дідусем у Карловаці було всього близько 20 кілометрів, проте я не мав можливості відвідати їх майже десять років. Причиною цього стала війна, яка перешкоджала нашим зустрічам.

Тож, війна розпочалася, коли мені було п'ять років, а в 1995-му, якраз на мій дев'ятий день народження, нам довелося починати готуватися до виїзду та втечі через війну, яка, на жаль, сталася.

Увечері 6 серпня 1995 року, це був вечір неділі, прямо біля Ґліни хорватські війська перерізали лінію фронту, і біженці потрапили в оточення, включно із силами Сербської Країни (сепаратистський уряд, що боровся за повну незалежність для сербської меншини в Хорватії, - ред.). Тоді лінія фронту проходила безпосередньо в передмісті Карловаця під назвою Турань, фронт був страшенно розірваний...

Тож тоді ми майже тиждень були в оточенні, і нам допоміг батальйон Охоронних сил ООН (United Nations Protection Force, UMPRUFO), які були призначені спеціально для регіону Боснії та Хорватії. Потім майже п'ять років ми прожили в Сербії.

І, зрештою, за два тижні до того, як мені виповнилося 14 років, ми змогли переїхати до Фінікса, штат Аризона. Фактично, я дізнався про це на початку 2000 року, коли мої батьки сказали мені: "Ми отримали зелене світло. Нас прийняли у США". Це був один із найкращих моментів, які я пережив.

Я навчався у Фініксі, де закінчив середню школу, а потім університет. Я здобув бакалаврський ступінь у фінансах та економіці, а також магістерський ступінь у галузі глобального менеджменту в Thunderbird School of Global Management. Наразі я щасливо одружений і маю дружину та доньку.

І.Ш.: У вас був досвід взаємодії з українськими миротворцями під час перебування в Хорватії.

Б.В.: Так, це сталося в серпні 1995 року, під час виконання операції "Буря".

Увесь район мусив відступити. Ми опинилися в замкнутому кільці. Найближче до нас розташувався український миротворчий батальйон ООН.

Ми були змушені звернутися до українського батальйону, щоб ініціювати переговори. В іншому випадку, поки хорватські сили здійснювали свої операції, військові та цивільні особи опинилися б у небезпечному переплетенні. Це могло призвести до надзвичайно трагічних наслідків, і цілком ймовірно, що цивільні могли б постраждати.

За словами деяких військових аналітиків, яких я слухав уже згодом, було б багато втрат із обох боків, зокрема серед цивільних. Але увійшов український батальйон, і вони домовилися про мир, мир і капітуляцію хорватських сербів, щоб вони могли мирно вийти через коридор, перейти або до Боснії, або до Сербії, яка на той час була Югославією.

Тому я все ще відчуваю вдячність за той день. Не впевнений, що ця розповідь широко відома, але вона трапилася в районі Кордун у Хорватії, де перебували миротворці ООН, зокрема український батальйон.

І.Ш.: Чи є у вас якісь особисті згадки про українських миротворців або ж ви мали можливість поспілкуватися з ними?

Б.В.: Я просто пам'ятаю, як спілкувалися з миротворцями ООН, як вони роздавали цукерки. Це все, що я пам'ятаю.

Справді, варто зазначити, що в ті часи я пережив події, які дітям не слід було б бачити. Мої батьки згадують, що я іноді виглядав зовсім блідим, хоча я сам не пам'ятаю тих моментів. Мені здається, що я був у стані шоку. Іноді я перебував там фізично, але моє усвідомлення ніби відсторонювалося, адже я був свідком, як навколо гинули люди. Ці спогади продовжують переслідувати мене й досі...

Проте я не можу забути, як отримував їжу та солодощі від миротворців ООН.

І.Ш.: У вас є корені як із Сербії, так і з Хорватії?

Б.В.: Мої батьки завжди наголошували на важливості об'єктивного ставлення до всіх, незважаючи на їхнє національне чи релігійне походження. Вони вчили мене, що справжню цінність людини слід оцінювати за її внутрішніми якостями.

Однак, коли війна почалася, це стало справжньою рідкістю. Війна здатна трансформувати людей. Це дійсно так. Вона просто перевертає життя. Це одна з найстрашніших реальностей. Моя мама пережила багато жахливих моментів, і я навіть не уявляв, що відбувається, адже тоді я був ще дитиною.

Однак я спостерігав деякі моменти, коли моїй матері робили зауваження щодо мого дядька або ж про моїх дідуся та бабусю. Це було непросто, адже люди висловлювалися нерозумно і безграмотно.

Я відчував, що мені ніде не раді.

Якби я залишився в Хорватії, моя присутність навряд чи викликала б радість. Під час свого перебування в Сербії я іноді чув зауваження про те, що мої пращури живуть на іншій стороні.

Люди використовали ворожу лексику, щоб образити. Але це завжди були люди неосвічені, і, на жаль, саме вони привертали найбільшу увагу ЗМІ.

З обох боків є дивовижні особистості, не хочу, щоб ви мене неправильно зрозуміли. Однак у часи війни та в складних обставинах це, здавалося, зникало, і навіть спроби вести цивілізовані діалоги не знаходили розуміння. Це призвело до створення дуже напруженого середовища. Потім у нас з'явилася можливість переїхати до США, і це, безумовно, стало одним з найяскравіших моментів у моєму житті.

Я стверджую, що моє походження з Хорватії, і я є громадянином як США, так і Хорватії. З дитинства я виховувався в православній традиції. Моє народження сталося в Хорватії, і, незважаючи на те, що протягом понад двадцяти років я мешкаю в Сполучених Штатах, моя прив'язаність до рідної землі залишається сильною.

І.Ш.: Які умови життя ви мали в Хорватії під час війни? Чи стикалися ви з голодом або іншими труднощами в той період?

Б.В.: На щастя, ми жили на фермі. Але тоді були проблеми з постачання продуктів. Я пам'ятаю, як ми їли квасолю тижнями, тижнями і тижнями, тільки квасолю. І не було ніяких продуктів. Наприклад, банани вважалися розкішшю. У нас було власне господарство, сад. Це допомагало в теплу пору року - навесні, влітку та восени, а взимку були обмеження, великі обмеження.

У нас більше року не було електрики, все було відключене, просто відрізане. Тож ми боролися.

Я пам'ятаю, до війни я їв морозиво, шоколадки. Коли почалася війна, я роками не їв шоколаду й морозива. І донині я намагаюся допомагати дітям, чим можу, тому що я не хочу, щоб будь-яка дитина таке пережила. Мені просто погано, коли бачу дітей, які постраждали від війни.

Особливо дивлячись деякі кадри з України, зі східних регіонів, мені просто боляче.

Це викликає в мені спогади. Особливо з огляду на нашу культурну близькість. Коли я слухаю українську мову, мені здається, що між сербською, хорватською та українською є близько 30-40% спільних елементів, і я можу легко розпізнавати слова. Традиційні костюми і багато іншого є дуже схожими на те, що ми мали вдома, і це викликає в мені глибокі емоції. Спостерігаючи за літніми людьми...

Я просто це впливає на мене ментально. І тому, коли українці приїжджають сюди, у Фінікс, я намагаюся допомогти їм чим можу. Зокрема фінансовою освітою, намагаючись зв'язати їх із потрібними ресурсами. Я сподіваюся та бажаю, щоб це вирішилося якнайшвидше.

І.Ш.: Поділіться, будь ласка, своїм досвідом у спілкуванні та підтримці українських переселенців.

Б.В.: Нам вдалося залучити приблизно 10 тисяч доларів у вигляді грантів, які сприятимуть українським біженцям у покращенні їхніх комунікаційних навичок, зокрема, володіння англійською мовою. Ці кошти будуть передані місцевим коледжам для проведення курсів англійської.

І водночас я безкоштовно як волонтер викладаю уроки фінансової грамотності для переселенців: чи то про кредитне бюджетування, просто навчаючи про те, що таке закони США, знайомлю з банківською термінологією, пояснюю важливість кредиту, - як створити кредитну історію, щоб у майбутньому вони могли піти вперед і, можливо, самі відкрили бізнес.

Багато українців володіють підприємницьким мисленням, що вражає. Такої відданості праці я не зустрічав більше ніде. Це активно налаштована спільнота, яка часто займається самозайнятістю, наполегливо трудиться та прагне самостійно розвивати свій бізнес як зараз, так і в перспективі.

Я стараюся підтримувати тих, хто цього потребує, надаючи корисні ресурси, пояснюючи процес отримання кредитів для малих підприємств, а також ділячись знаннями про управління бізнесом. Крім того, я співпрацюю з певними некомерційними організаціями, щоб допомогти їм отримати гранти на запуск свого бізнесу чи стартапів. Це лише кілька прикладів моєї діяльності в українській спільноті у Фініксі протягом останніх 18 місяців.

І.Ш.: Скільки людей відвідало ваші фінансові уроки?

Б.В.: Зазвичай у класах навчається приблизно 30 учнів, тож наразі їхня кількість перевищує 100. Я також маю на меті організувати більше занять у 2025 році.

І.Ш.: З чого почалися ці фінансові курси? Це була ваша ідея?

Б.В.: Приблизно півтора року тому я побував на українському культурному заході. І саме тоді все й почалося. Я встановив контакт з Анною (спеціалісткою з імміграційних питань - ред.), ми обговорили ідеї та спільно організували курси.

На нашому першому уроці я усвідомив, що однієї-двох годин для занять недостатньо, тому ми вирішили забронювати практично цілий день. В результаті, наш урок тривав шість годин. Це був захоплюючий досвід...

І я сказав усім у тому класі, що немає дурних запитань. Я хочу, щоб ставили запитання.

Я бажаю, щоб ви задавали питання про все, що вас цікавить...

Я пригадую, як на самому початку один чоловік поділився: "У мене є кредитка, але мій кредитний рейтинг залишає бажати кращого, хоч я й сплачую все вчасно". Ми розібралися, чому так відбувається - виявилося, що він часто використовує значні суми з кредитки, а кредитний рейтинг страждає, якщо витрачати більше 30% від доступного ліміту. Зазвичай перші кредитні картки мають невеликі ліміти - близько 500-1000 доларів. Під час наших занять я намагаюся донести до студентів важливість помірного використання кредиту. Не поспішайте. Давайте почнемо повільно й акуратно будувати вашу кредитну історію.

Сьогодні вранці у мене був український клієнт. Ми підтримали його в отриманні першої кредитної картки на суму 500 доларів. Я порадив йому використовувати лише 30% від доступного кредитного ліміту.

І.Ш.: Які українці приходять на ваші курси? Чим вони займаються або які у них плани на майбутнє?

Б.В.: Вони докладають зусиль, щоб знайти роботу, прагнуть працювати. Їм не вистачає підтримки з боку федерального уряду. Вони дійсно віддаються своїй справі. Я помічаю це, коли дивлюся їм в очі. Коли я відвідую різні заходи чи заняття, мені спадає на думку, що бачила цей вираз у своїх батьків. Вони переживають культурний шок, стикаються з новою системою, новими законами та новою країною. Відчувають себе загубленими, і це нагадує мені про те, якими я бачила своїх батьків, включно зі своїм досвідом, понад двадцять років тому. Те саме я спостерігаю і в українській спільноті, яка щойно втекла від жахливої війни та почала нове життя в чужій країні.

#Росія #Україна #Українська мова #Біженець #Організація Об'єднаних Націй #Українці #Оточення #Словенія #Північна та Південна Америка #Бізнес #Лінія фронту #Англійська мова #Кредит #Грамотність #Ступінь магістра #Хорватія #Батальйон #Голос Америки #Імміграція #Сербія #Phaseolus #Боснія (регіон) #Югославія #Арізона #Фенікс, штат Арізона #Серби #Кредитна картка #Карловац #Збройні сили Хорватії #Thunderbird School of Global Management #Капітуляція (капітуляція) #Кордун #Республіка Сербська Країна #Операція "Шторм #Миротворчість Організації Об'єднаних Націй #Кредитний рейтинг #Косово

Читайте також

Найпопулярніше
Древко на гербі
У бібліотеку Ірландії повернули книгу, яка була втраченя більш ніж 50 років.
Акторку з популярного серіалу "Сексуальне виховання" викликали до суду у справі про сексуальне насильство: деталі ситуації.
Актуальне
В захопленій Макіївці на Донеччині окупанти запустили новий центр для військової підготовки молоді.
Протягом періоду повномасштабної агресії число вчителів зменшилося майже на 40 тисяч, повідомляє Міністерство освіти і науки.
"Шлях динозаврів": дослідники виявили незвичайні сліди, що мають вік понад 160 мільйонів років (фото)
Теги