Інтерв'ю з Денисом Курбатовим, заступником міністра освіти та науки.
Сучасна війна в першу чергу є змаганням технологій. Перемога досягається не лише на фронті, а й у наукових лабораторіях, конструкторських бюро, а також у гаражах, де волонтери-ентузіасти створюють безпілотні літальні апарати. В Україні існує також інша армія винахідників – це професійні науковці.
У День винахідника та раціоналізатора команда ZN.UA зустрілася з Денисом Курбатовим, заступником міністра освіти і науки, щоб обговорити, яким чином українська наука підтримує оборонні ініціативи та які трансформації вона зазнає.
Лабораторії в підземеллях та сучасні технології обладнання
Денисе Ігоровичу, чи залучені українські науковці до створення оборонних технологій на практиці?
-- Безумовно, українська наука, як і наука будь-якої країни, дотична до розробки рішень, які використовуються на полі бою. Наскільки дотична -- питання у тому, в якому розрізі на це дивитися.
Частина науковців за роки війни пішла у приватні технологічні компанії, які працюють у сфері військових технологій. Ігнорувати цей факт не можна. Всі рішення українських технологічних компаній, які мають успіх, напрацьовувалися зокрема й українськими науковцями чи інженерами.
Деяка частина дослідників продовжує працювати в своїх навчальних закладах або наукових установах, виконуючи замовлення та проводячи дослідження.
Хто визначає завдання у сфері оборони для державних наукових установ?
-- Два роки тому МОН запровадило спеціальний конкурс на державні замовлення, де основним замовником виступають безпосередньо Міністерство оборони (а до 2025 року ще і Мінстратегпром), Міністерство цифрової трансформації, Служба безпеки України, Держспецзв'язку. Загалом -- близько десятка міністерств і державних органів.
Ми вдесятеро збільшили фінансування цієї програми. І вона має попит як у наших міністерств, так і у вчених, адже тут можна отримати значне фінансування на важливі для держави розробки.
Проте очевидно, що ці дослідження потребують подальшого розвитку, оскільки матеріально-технічна база наших наукових закладів і університетів, в основному, була сформована ще в 80-х – на початку 90-х років. Це обладнання для досліджень вже давно потребує модернізації.
Цього року ми вперше змогли включити до державного бюджету понад 2 мільярди гривень на модернізацію дослідницької інфраструктури. Крім того, існує окрема програма, яка передбачає додаткове фінансування для найкращих наукових закладів на основі результатів державної атестації, де 20% виділених коштів призначено на придбання обладнання.
Розпочинається абсолютно новий проєкт, що передбачає створення великих дослідницьких центрів, відомих як центри досконалості, на базі провідних університетів України. Лабораторії цих центрів будуть розташовані в укриттях, щоб забезпечити їх функціонування в умовах сучасної безпеки.
Ці інноваційні центри були засновані в партнерстві з Фондом розвитку інновацій та кластером Brave1. Саме вони визначили основні теми та напрямки діяльності центрів, які є надзвичайно актуальними для України в даний момент. Інвестиції в ці проекти перевищують один мільярд гривень, що є значною сумою для української науки. Такого рівня фінансування для створення центрів та лабораторій ми ще не бачили.
Також варто зазначити, що інститути Національної академії наук мають власну програму оборонних досліджень.
Державні установи проти приватного сектору у сфері військових технологій
Скільки оборонних інновацій, створених українськими вченими, вже пройшли етап серійного виробництва?
-- Я не буду називати цифру, але це вже десятки. Усі наші проєкти державного замовлення мають жорстку вимогу до технічного завдання: результатом має бути щонайменше повноцінний функціональний прототип (тобто перший робочий зразок розробки), випробуваний у реальних або максимально наближених до реальних умовах. Він має бути готовим до подальшого масштабування і виробництва.
Проте основним фактором, що сприяє прогресу в оборонних технологіях, залишаються приватні технологічні підприємства. За різними даними, їх частка на ринку MilTech складає приблизно 80%. Чи можуть державні наукові установи змагатися з ними?
У сфері наукових досліджень та інновацій можливе й необхідне змагання. Однак для цього слід забезпечити належні умови.
По-перше, конфлікт виявив, що приватні компанії можуть швидше впроваджувати ефективні рішення. У свою чергу, державні органи, які повинні виконувати замовлення за короткий термін, витрачають місяці лише на закупівлю необхідних матеріалів через систему Prozorro. Хоча ця процедура є обґрунтованою в мирний час, під час війни та в умовах потреби в оперативних рішеннях необхідні більш адаптивні механізми.
По-друге, державні лабораторії опиняються в нерівних умовах порівняно з приватним сектором через радикально різні податкові ставки. Коли державна лабораторія виконує замовлення для бізнесу, вона змушена сплачувати більше 70% податків. Натомість приватні підприємства, використовуючи фізичних осіб-підприємців або інші схеми, часто обмежуються податками до 10%. У таких умовах змагатися практично неможливо.
Для вирішення цих та інших викликів ми ще минулого року ініціювали амбітний проєкт Science City. Це комплексна програма, що передбачає внесення змін до законодавства, включаючи два кодекси та чотири спеціалізовані закони України. Ці зміни, зокрема, сприятимуть зниженню податкового тягаря та зняттю частини регуляторних обмежень для державних наукових установ і вищих навчальних закладів. Завдяки цьому вони зможуть активніше конкурувати за приватні контракти, отримувати більше доходів і спрямовувати ці кошти на наукові дослідження та розвиток матеріально-технічної бази.
Проєкт отримав погодження майже всіх міністерств, за винятком Міністерства фінансів, яке аргументує свою позицію, зокрема, обмеженнями, встановленими Міжнародним валютним фондом. Міжнародні партнери також виступають проти пропозиції щодо зменшення податкових ставок.
Проте, насправді, Україна не зазнає жодних втрат. Ми спеціально провели аналіз: за підсумками 2025 року з усіх наукових контрактів, укладених ЗВО та НУ за запитом бізнесу, країна отримала близько 40 мільйонів гривень ПДВ. Для порівняння, це становить лише 0,008% від загальної суми ПДВ у державі. Отже, це навряд чи можна вважати втратою для бюджету. Натомість, потенційні вигоди, які отримають економіка, наукова сфера та вся Україна завдяки дерегуляції та дефіскалізації, є значно більшими.
Це стосується не лише оборонних питань. Справедливо сказати, що стара структура української економіки, яка значною мірою базувалася на експорті сировини (металів, зерна, природних ресурсів), зазнала серйозних руйнувань внаслідок війни, і навряд чи її вдасться швидко відновити в колишньому вигляді. Україні необхідно збудувати нову інноваційну економіку – економіку з високою доданою вартістю. Її фундаментом мають стати технології, високотехнологічні інновації та розробки. Проте для виникнення цих інновацій потрібно створити відповідні умови. Дерегуляція та дефіскалізація науково-інноваційної діяльності є одними з таких умов. Саме з цього починали всі провідні країни світу 15-20 років тому.
Фінансування на основі досягнутого результату.
-- Для розвитку інновацій потрібне фінансування.
Фінансування різних галузей, у тому числі науки, завжди залишається недостатнім. Україна жодного разу не змогла досягти встановленої законом норми у 1,7% від ВВП на наукові потреби. Проте це не є причиною для бездіяльності.
За останні три роки роботи уряду та підтримки парламенту й міжнародних партнерів фінансування наукової сфери зросло на 83%. Цього року ми вперше за останнє десятиліття маємо досягнути показника 0,5% ВВП на науку. Здається, це маленька цифра -- особливо на тлі середньоєвропейських 2%. Але востаннє таку цифру ми мали у 2014 році. Після цього в нас було виключно падіння. Тепер ми нарешті нарощуємо інвестиції.
Протягом років наукові організації отримували фінансування переважно на основі їхньої присутності, враховуючи площі та ставки. Якщо й відбувалося збільшення бюджету, то лише через інфляційні процеси.
Тепер ми прив'язуємо фінансування до результату діяльності наукової установи чи університету. Для цього запровадили кілька інструментів.
Це нова схема базового фінансування: чим вищі досягнення установи у науковій атестації, тим більшу частку державних коштів вона отримає. В цьому році деякі інститути збільшили своє фінансування на 50% в порівнянні з минулим роком.
Ми заохочуємо співпрацю між науковцями та реальним сектором економіки. У цьому році Міністерство освіти та науки ініціює перший конкурс державно-приватного замовлення на наукові дослідження та розробки в історії. Сьогодні ми спостерігаємо зростання кількості технологічних підприємств, які потребують наукових інновацій, проте не завжди мають власні дослідницькі підрозділи. Тому було ухвалено спеціальну урядову постанову, що регулює співпрацю між державним і приватним секторами в науковій сфері.
Згідно з цією постановою, механізм співпраці між бізнесом і науковцями буде реалізовано наступним чином: приватна компанія визначає проблему у вигляді технічного завдання, яке потім публікується для конкурсу. Науковці з університетів і дослідницьких установ представляють свої ідеї, після чого шляхом конкурсного відбору обирається найкраща. Переможець отримує повне фінансування проєкту, зокрема 50% коштів від держави та 50% від бізнесу.
Одночасно ми розробляємо концепцію Агенції прикладних досліджень. Ця агенція буде зосереджена на виявленні реальних потреб міністерств, військових структур та технологічних компаній, а також на пошуку українських науковців, які можуть задовольнити ці запити. Крім того, вона займатиметься пошуком замовників та зацікавлених підприємств для реалізації розробок українських вчених. На першому етапі це не стане окремою юридичною особою чи установою; ми плануємо створити спеціалізований підрозділ в УкрІНТЕІ, який отримає підвищену автономію та координуватиметься з директоратом інновацій Міністерства освіти і науки. Розширення цього проекту буде залежати від результативності його роботи та досягнутого прогресу.
Яким чином наукові заклади та університети реагують на ці зміни та умови воєнного часу?
-- Є стриманий оптимізм: наприклад, у 2022 році українські університети вдвічі менше заробляли в науці самі, ніж їх фінансувала з бюджету держава (тобто обсяг спеціального фонду з науки був вдвічі меншим, ніж загальний фонд). А вже з 2025 року ситуація кардинально змінилася: зараз університети заробляють самостійно (завдяки грантам та замовленням бізнесу) на 30% більше, ніж їм дає держава. Притому що держава теж наростила фінансування на 83%, як я вже казав.
Коли мова заходить про фінансування наукових досліджень, слід зазначити, що значна частина цього процесу залежить від самих науковців. Війна триває вже п'ятий рік, і немає жодних гарантій, що вона закінчиться найближчим часом. Тому не варто сподіватися, що ситуація повернеться до довоєнних умов, а традиційні теми досліджень залишаться актуальними. Установи та університети, які готові адаптуватися та досягати необхідних результатів, зможуть отримати нові замовлення і фінансову підтримку.
Деякі університети вже мають MilTech-підрозділи, а їхні команди навіть створюють власне виробництво -- фактично це окремі заводи. Наприклад, я знаю декілька компаній з виробництва наземних роботизованих комплексів, які створили вихідці з університетів. Ще на початку 2022 року вони були викладачами, доцентами кафедр, а зараз це вже директори підприємств, у яких працюють сотні людей. І це теж гарний приклад перебудови і переходу знань у виробництво з високою доданою вартістю.
Які перспективи чекають на гуманітарні науки, дослідження яких за своєю природою не завжди можуть бути перетворені на практичні та привабливі для бізнесу і оборонних технологій результати? Адже без розуміння історії, філософії чи літератури ми можемо захистити свої кордони, але втратимо ті цінності, за які насправді ведемо боротьбу.
Хоча основна тема цього інтерв'ю зосереджена на критичних технологіях, зокрема в оборонній сфері, не можна не підкреслити важливість соціо-гуманітарного аспекту. Адже, окрім наявності зброї, необхідно мати рішучість скористатися нею, і саме ці науки, про які ви згадали, формують таку волю.
У всіх наших політиках -- від державної атестації, Національної системи дослідників і до конкурсного фінансування -- завжди є окремі напрями і секції для фінансування цих сфер. Навіть у держзамовленні на розробки -- Міністерство культури має окремі лоти, наприклад, для дослідження і збереження культурної спадщини, створення спеціальних цифрових інструментів тощо.
Так, дійсно, на даний момент ми свідомо зосереджуємося на прикладних розробках, оскільки наша країна наразі екзистенційно залежить від них. За це ми отримуємо критику, і, можливо, в цьому є частка правди: адже без фундаментальної науки неможливо досягти прикладних результатів. Проте, варто зазначити, що жодна з фундаментальних програм не була скасована, а фінансування наукових ініціатив зросло практично для всіх напрямків, включаючи Національний фонд досліджень, атестацію та академічні програми. Все, що працювало і демонструвало ефективність, залишилося в дії.
Чи вкладає держава кошти в розвиток інтелекту?
Шановний пане Денисе, завжди постає одне й те саме питання, коли йдеться про виклики в науковій сфері: еміграція науковців. Згідно з вашими даними, нині 15-20% українських науковців зупинили свою дослідницьку діяльність, а 8% вирушили за межі країни. Які кроки слід вжити, щоб вирішити цю ситуацію?
-- Скажімо відверто, що основна причина виїзду людей за кордон -- це безпека. А ті, хто припинив дослідницьку діяльність, часто перейшли в інші сфери, зокрема в MilTech , і це не завжди є мінусом.
Проблема з кадрами стосується не лише сфери науки, але й країни в цілому. Які кроки ми вживаємо для її вирішення? По-перше, основою наукової діяльності є аспірантура, тому ми розпочали її реформування. Запроваджуємо проєктну аспірантуру та нові програми підтримки, такі як постдокторантура. Важливо залучати молодь до науки і забезпечувати їхнє довготривале перебування в цій сфері.
До речі, вперше в історії конкурсного фінансування ми закріпили в правилах, що 30% фінансування, яке Міністерство освіти і науки розподіляє на наукові проєкти через конкурси, буде виділено на підтримку молодих дослідників.
Україна володіє потужною науковою традицією, яку визнали навіть її противники. Наприклад, на російському підприємстві ОДК "Сатурн" виготовляють двигуни для винищувачів та крилатих ракет, що ночами обстрілюють наші міста. Ці технології розробляють випускники Харківського авіаційного. Їх заманювали пропозиціями: "Ви можете залишитися в Запоріжжі і заробляти 300 доларів, або переїхати до Росії з родиною і отримувати тисячу". Декілька з них вирішили переїхати вже під час війни, усвідомлено обравши цей шлях.
Це не єдиний випадок. Наші вчені також працюють у оборонних компаніях закордоном. Причина зрозуміла – приваблива зарплата.
Водночас багато українських учених сьогодні зі зброєю в руках захищають Україну на фронті, розробляють інновації в підвалах під обстрілами. Це гідно поваги. Але чи достатньо державі покладатися лише на патріотизм науковців -- чи все ж вона повинна більше інвестувати в інтелект, особливо коли він працює на виживання країни?
Співпраця з ворогом — це моральний вибір, що має кримінальний підтекст, і я не бажаю це обговорювати. Але повірте, наші вчені, які володіють необхідними навичками та досвідом і співпрацюють з українськими MilTech-компаніями, отримують досить високу зарплату. Вона значно перевищує ті виплати, що надає держава.
На жаль, не всі дослідники знаходять своє місце в приватному секторі.
Відверто кажучи, українська економіка наразі не в змозі забезпечити зарплати європейського рівня не лише для науковців, а й для інших спеціалістів, таких як вчителі, лікарі, вихователі та працівники ДСНС, які також відіграють важливу роль у суспільстві. Проте ми продовжуємо шукати шляхи для поліпшення ситуації. З цього року наші дослідники отримують додаткові надбавки до заробітної плати в залежності від результатів атестації, які можуть становити до восьми тисяч гривень.
Уперше має запрацювати Національна система дослідників -- індивідуальні стипендії у розмірі десяти тисяч гривень на місяць для майже трьох тисяч найкращих науковців. Також закладаємо у бюджет на наступний рік збільшення заробітних плат науковців до 50%. Зрозуміло, що треба більше. Є низка інших ідей на наступний рік, якими сподіваюся поділитися згодом.
-- Однак, попри всі складнощі й жахи війни, є надія, що вона стане шансом і поштовхом для підтримки науки, яка досі вважалася радше пасивною сферою витрат, ніж цінністю.
Цілком вірно. Це можливість для розвитку науки. Я завжди наводжу приклад: вперше у 2014 році почали серйозніше звертати увагу на військових. Медики стали в центрі уваги під час пандемії COVID-19. А науковці отримали визнання після 2022 року, коли розпочалася технологічна війна. Без власних технологій країна не зможе вижити, адже міжнародна допомога не є безмежною, і часто потрібні речі просто неможливо придбати. Усі наші найбільш вдалі операції далекобійної дії реалізовані завдяки українській зброї.
Віра в краще однозначно є. І позитивні зрушення вже є. У мене особисто є таке відчуття, що попри все ми рухаємося у правильному, українському напрямі.
#
