Конкурентоспроможність вищої освіти є важливим пріоритетом для України, і держава повинна активно працювати над забезпеченням її високої якості. Один із основних інструментів для досягнення цієї мети – акредитація освітніх програм університетів, яку реалізує Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (Нацагентство). Цей процес виступає як своєрідний бар'єр, що дозволяє виявляти та усувати програми, які не відповідають сучасним вимогам і стандартам, а отже, потребують закриття.
Для вищих навчальних закладів акредитація слугує підтвердженням їх здатності пропонувати освіту високої якості та зміцнювати довіру до своєї роботи. Для студентів та роботодавців це гарантія того, що випускник має всі необхідні знання та навички, а освітні програми університету відповідають актуальним вимогам ринку.
В Україні був створений новий механізм акредитації, і з літа 2024 року набрав чинності оновлений документ, що регулює акредитацію освітніх програм. Це Положення вдосконалює процедуру акредитації, а також уточнює критерії та підкритерії, за якими експерти оцінюють університетські програми. Національне агентство також підготувало методичний посібник, який детально роз'яснює особливості використання кожного з критеріїв акредитації. Однак, в нинішньому форматі, акредитація не виконує свою роль у відборі неякісної освіти. Існує багато проблем, які потребують вирішення. Які це проблеми?
На жаль, програми, в яких спеціалісти Національного агентства виявляють значні недоліки, часто отримують схвалення акредитації. Цей процес реалізується за допомогою ряду інструментів.
Перше. Відповідно до визначених норм, акредитація освітніх програм здійснюється шляхом перевірки за критеріями, кожен з яких містить кілька підкритеріїв. Якщо програма має суттєвий недолік за якимось із підкритеріїв, цей недолік може бути не поміченим серед інших підкритеріїв, внаслідок чого загальний висновок щодо акредитації програми може залишитися позитивним. Це пояснюється тим, що оцінювання проводиться на рівні критеріїв в цілому, а не їх окремих складових.
Чи є можливість отримання негативної оцінки для програми? Теоретично, так. Експерти оцінюють освітню програму за дев'ятьма або десятьма критеріями, присвоюючи їй оцінки: A, B, E або F. Оцінки A та B вважаються позитивними, тоді як E та F – негативними. Отримання оцінки F за певним "проблемним" критерієм означає відмову в акредитації. Однак існує практика, коли експерти зазвичай виставляють оцінку E замість F. Якщо програма отримала оцінку E не більше ніж за трьома (до 2024 року – двома) критеріями, це забезпечує "умовну" акредитацію на один рік. Проводячи дослідження акредитації програм у галузі права, міжнародного права та правоохоронної діяльності Національним агентством, ми виявили цікаві результати. Аналізуючи 193 освітні програми, які проходили акредитацію в період 2020-2022 років, ми не виявили жодного випадку, коли програмі була присвоєна оцінка F за будь-яким критерієм. Це свідчить про те, що така оцінка, ймовірно, вважається неприйнятною, оскільки може зашкодити репутації університету, і її застосування сприймається як неввічливе.
Третій шлях -- Нацагентство не виконувало обов'язку відмовляти в акредитації освітніх програм, якщо в документах, поданих університетом, виявлено недостовірні дані. Така вимога була в Положенні про акредитацію 2019 року. Так, за даними нашого дослідження, успішно пройшли акредитацію програми підготовки правників, у яких було виявлено сфальсифіковані відгуки роботодавців про освітню програму, зміну заднім числом внутрішніх документів університету, неправдиве твердження про діяльність у закладі юридичної клініки, твердження про активну співпрацю з іноземним університетом, який, як виявилось, узагалі не здійснює підготовки юристів. У оновленому Положенні, що діє з 2024 року, обов'язок Нацагентства в таких випадках -- автоматично відмовляти в акредитації -- замінено на його право ухвалити таке рішення, а отже, й право його не ухвалювати.
Акредитаційна експертиза переважно базується на якісних, а не кількісних показниках. Такий підхід відповідає європейським стандартам та випливає з цілком обґрунтованого висновку: оцінювання складних процесів людської діяльності лише через кількісні метрики неминуче призводить до маніпуляцій і фальсифікацій. Тому певний рівень суб'єктивності в трактуванні якісних критеріїв акредитації та їх застосуванні до різних програм є неминучим і цілком прийнятним. Суб'єктивні оцінки стають зрозумілими, коли чітко пояснюються підстави для їх надання. Проте, в механізмі акредитації існують проблеми з цим аспектом.
Так, у своєму дослідженні ми виявили, що галузеві експертні ради Нацагентства користуються своїм правом змінити ту чи ту оцінку експертної групи. Проте часто не пояснюють цієї зміни, або ж у тексті, в якому вони обґрунтовують нову оцінку, насправді немає відповіді на запитання, чому її було змінено.
Формалізм у процесі оцінювання освітніх програм призводить до того, що акредитація перетворюється на просту перевірку документів, а не на аналіз реальних освітніх процесів. Наприклад, Національне агентство зосереджується на наявності затвердженого порядку визнання навчальних досягнень студентів у рамках академічної мобільності, проте не звертає уваги на фактичну участь студентів у цих програмах. Крім того, агентство цікавить, чи має викладач публікації за всіма дисциплінами, які він викладає, але не враховує, як він може якісно викладати вісім різних предметів одночасно. Такі приклади можна навести ще безліч.
У ситуації воєнного стану в Україні вищі навчальні заклади, зокрема ті, які зазнали негативного впливу війни, мають можливість отримувати акредитацію без проходження повної експертизи на термін один рік. Як зазначається в листі Національного агентства, ця опція відкривається для обраних закладів вищої освіти, зокрема для переміщених, військових та тих, що функціонують у специфічних умовах навчання. Проте в документі також міститься ще один шлях для обходу детальної експертизи під час акредитації — це обставини непереборної сили (форс-мажор). В умовах воєнного стану така ситуація спостерігається по всій країні, що може призвести до "автоматичної" акредитації для всіх бажаючих. Таким чином, університети можуть скористатися цим механізмом, щоб уникнути повної перевірки своїх менш успішних програм.
У грудні 2024 року умовну акредитацію без проведення повноцінної експертизи отримали освітні програми університетів, які не були переміщені, в таких містах, як Одеса, Миколаїв, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Запоріжжя, Кривий Ріг та Київ. З неофіційних джерел відомо, що "автоматична" акредитація надається програмам тих університетів, які зазнали пошкоджень через ракетні обстріли, а кожен окремий випадок розглядається комісією Національного агентства. Проте, офіційні критерії для ухвалення цих рішень не були оприлюднені, а інформація про склад та діяльність комісії залишається закритою. Це може викликати побоювання щодо корупційних ризиків.
Наступним кроком у вирішенні цієї проблеми має стати ухвала Міністерства освіти і науки, яке повинно встановити ясний список критеріїв для умовної акредитації освітніх програм, що дозволить уникнути повного проведення акредитаційної експертизи або здійснити її лише частково.
Учасники процесу акредитації вказують на те, що рівень підготовки та кваліфікації експертів Національного агентства варіюється. Ось деякі з висновків, які зробили експерти щодо акредитації юридичних програм: "Наявність державного замовлення на підготовку наукових кадрів в аспірантурі свідчить про можливості працевлаштування випускників", "Академічна свобода реалізується через платформу Moodle", "Рекомендується переглянути навчальний план з метою розміщення всіх англомовних освітніх компонентів спеціальності у вибіркові блоки" (тобто, пропонується свідомо імітувати вивчення англійської мови здобувачами) і -- дуже оптимістичне спостереження: "У кожного аспіранта є можливість доступу до Інтернету". І тут важко визначитися, чи сміятися, чи просто знизити плечима...
Багато з оглядів та відгуків роботодавців на освітні програми, які університети надсилають до Національного агентства разом із даними про самооцінювання, виявляють ознаки академічної недоброчесності, коли автором тексту є не той, хто його підписує. На жаль, Національне агентство не вважає такі випадки порушенням доброчесності чи фальсифікацією, оскільки вважає, що подача цих документів не є обов'язковою вимогою, отже, не підлягає оцінці експертами.
Склад постійних експертів Національного агентства формується закритим чином: кандидатами можуть бути лише науково-педагогічні працівники, науковці та студенти, які здобувають вищу освіту. Це означає, що до експертного складу не включаються, наприклад, особи, які раніше працювали в університетах, отримали науковий ступінь, але тепер займаються діяльністю поза академічною сферою. Вони могли б надати цінний, кваліфікований аналіз освітньої програми з точки зору як умовного професора, так і незалежного роботодавця. Відсутність такого зовнішнього інсайту в освітніх процесах іноді відчувається як значний недолік.
У процесі акредитації професійна (педагогічна, а не наукова!) кваліфікація викладачів оцінюється на основі відповідності тематики їхніх нових публікацій змісту дисциплін, які вони ведуть. Це, у свою чергу, сприяє збільшенню кількості публікацій, які мають практично нульову наукову цінність.
На жаль, під час акредитації Нацагентство не враховує результатів вступних іспитів до магістратури й аспірантури, які проводяться сьогодні за технологією ЗНО і які складає значна частина здобувачів або випускників акредитованих освітніх програм.
Серед критеріїв акредитації можна виділити ті, що стосуються конкретних освітніх програм, а також ті, які відображають загальні процеси в університеті, такі як матеріально-технічна база, доступність приміщень для людей з інвалідністю, а також ефективність внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти. Важко уявити доцільність повторного аналізу "загальноуніверситетських" критеріїв експертами під час оцінювання кожної освітньої програми в межах одного навчального закладу.
Цей текст відображає лише один з можливих підходів до питання вдосконалення процедур, критеріїв і методів акредитації. На мою думку, навіть у складних умовах воєнного часу, існуючий контроль якості вищої освіти є дещо менш строгим і більш м'яким, ніж це потрібно. Визначення ключових напрямків для його удосконалення є завданням, яке вимагає колективної роботи та узгоджених зусиль усіх учасників процесу.
#Університет #Київ #Одеса #Студент #Учитель #Вища освіта #Чернігів #Львів #Юрист #Івано-Франківськ #Міністерство освіти і науки України #Воєнний стан #Вищий навчальний заклад #Держава (політичний устрій) #Запоріжжя #Англійська мова #Вища освіта в Україні #Корупція #Експертиза #Науковий ступінь #Ступінь магістра #Аспірантка #Миколаїв #Зовнішнє незалежне оцінювання #Кривий Ріг #Міжнародне право #Акредитація #Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти #Огляд
