Пригоди та еволюція пропаганди: від її виникнення до сучасності.

В ідеалі пропаганда -- це мистецтво, яке свідомо спрощує свої повідомлення, щоб вони досягали більшої кількості людей. І, на відміну від мистецтва, вона завжди поруч.

Пропаганда виникла в благородному, а можна навіть стверджувати, в глибоко релігійному середовищі. У той час всі прагнули навернути невірних до віри, вважаючи їх тубільцями – людьми з іншої реальності, чиї переконання не визнавалися істинними. У цьому важливому процесі ключову роль відіграв Ігнатій Лойола, засновник ордену єзуїтів, який побачив у пропаганді найбільш ефективний спосіб донесення віри. Навіть Сергій Ейзенштейн зацікавився його методами, вивчаючи ментальні практики для впровадження їх у своє кіномистецтво, адже Ігнатій Лойола розробляв "екзерциції" – особливу форму гімнастики для досягнення екстазу. Глядачі кіно також повинні були занурюватися у новий, незвичний світ.

Віра та ідеологічні системи формують і підтримують у свідомості людей певні світоглядні моделі, які можуть карати або вступати в суперечку з тими, хто має іншу перспективу на світ. Це можна зрозуміти: для кожної з сторін інша була чужою. Чим простіше суспільство, тим більше в ньому наростає конфлікт з "іншими" та "відмінними". Можливо, свідомість людей минулих епох не мала змоги приймати ці протилежні погляди одночасно.

Протягом століть пропаганда еволюціонувала, перетворившись із особистих розмов у більш автоматизовану форму. Тепер автори ховаються за публікаціями, книгами, фільмами та digital платформами. Хоча ми не спостерігаємо їх особисто, їхній голос звучить значно гучніше. Вплив став потужнішим, але разом із цим з'явився світ конкуренції між різними ідеями та поглядами.

Пропаганда стала людською за інструментарієм "кнопок", наприклад, емоційних, на які натискали, щоб досягти ефекту, але нелюдською в плані одномоментного охоплення мільйонів. Це траплялося то на заклик диктаторів, то владної партії, сьогодні -- на заклик олігархів. Останній варіант -- американський скандал-не-скандал із приводу фейсбуку. Коли стали прибирати фактчекерів, перестали вважати нормою все те, що до цього активно дозволяли щодо статі, сексу тощо. Світ знову став забороняти те, що до цього не просто дозволяв, а в певному сенсі заохочував в університетах, кіно, театрі.

Чому людина вірить у пропаганду та продовжує вірити в неї? Пропаганда є голосом влади, яка завжди прагне бути почутою. У Радянському Союзі існувала потужна пропагандистська машина, в той час як медіа були під жорстким контролем, що ускладнювало можливість отримання альтернативних думок. Пізніше з'явилися закордонні трансляції російською, українською та іншими мовами, що стало складним викликом для пропаганди. Пряме спростування інформації ззовні не лише протистояло їй, але й активувало інтерес до спростовуваного, що ускладнювало її вплив.

Пропаганда виступає як потужний голос, здатний заглушити всі інші звуки. У минулому, тих, хто відхилявся від прийнятих норм, просто позбавляли життя, щоб чужі ідеї не мали змоги існувати в наших думках... Лише у "не наших" світах, і на них не шкода витрачати ресурси...

Пропаганда може містити правду і не завжди є обманом. Проте державна пропаганда стає домінуючою, коли вона включається в шкільні підручники, літературу та кінематограф, де завжди присутня єдина стратегічна версія подій, а приватні джерела лише підтверджують цей наратив.

Інші уявлення в свідомості людей становлять загрозу для влади, адже вона швидко відкидає матеріали з альтернативними наративами, як стратегічними, так і тактичними. Це стає особливо критичним у момент надходження нової інформації, оскільки вона не повинна спровокувати формування нового світогляду. Існування альтернативного світу в свідомості може призвести до революційних змін у старих структурах. Як наслідок, реальність після успішних революцій трансформується відповідно до нової концепції.

Олександр Геніс у своїй статті "Ілюзія свободи" згадує про радянську пропаганду в таких словах: "Мої трудові обов’язки змусили мене поринути в таємничий світ радянської пропаганди, про який інші навіть не мали уявлення. Мені здається, що лише я знав, що щодня на радянському телебаченні транслювали програму 'Екран соціалістичного змагання', а на радіо лунали 'Вести с полей'. Це були невидимі та безголосі артефакти, сенс яких залишався невідомим як для їх творців, так і для замовників, а також для тих, хто їх споживав. Це був забутий ритуал мертвої віри. Проте, як у 'Замку' Кафки, ніхто не наважувався проголосити, що бог помер, адже його жерці продовжували тримати владу. Але на цю тему ніхто не замислювався. Інтелігенція навіть не сміялася з приводу пропаганди. Нікому не приходило в голову читати передовиці в газетах, які використовувалися лише за необхідності чи для прогнозування погоди."

Ось ще один варіант: "Пропаганда епохи Брежнєва сама стала жертвою часу, і її вплив поступово знижувався до нуля. Інтелігенція знаходила задоволення у західних радіопередачах, тоді як решта покладалася на чутки. Дехто вірив однім, адже ті були з Заходу, інші ж довіряли іншим джерелам, оскільки ніхто не перевіряв їхню правдивість".

Також варто зазначити: "Методи пропаганди були спільними для всього соціалістичного блоку, адже їхні творці не орієнтувалися на споживачів і не мали в цьому потреби. Вони виконували звичний ритуал, подібний до заклинання дощу, і з такими ж наслідками".

Цікавий аспект: "Після падіння Берлінської стіни, історики, які отримали доступ до архівів Штазі, були приголомшені виявленням, що жителі Берліна виявилися найменш радикалізованою групою у Східній Німеччині. Чим далі німці жили від західних телепередач, тим менше довіряли своїй владі і більше прагнули до змін. Едвард Люц, автор книги "Відступ західного лібералізму", який розкрив цей феномен, пропонує цікаве пояснення. Берлінці, які жили під залізною завісою, не завжди усвідомлювали її існування, адже мали можливість зазирнути за неї до сусідів. Вони легше пристосовувалися до відсутності свободи, користуючись свободою інших. Інтелектуали Берліна менше звертали увагу на бідність навколо, оскільки частину свого життя проводили в умовах, схожих на Захід. У них була лише ілюзія свободи, але навіть цього було достатньо, щоб замінити сувору реальність соціалізму на яскравий образ ринкової економіки. Після перебудови подібний досвід відбувся й в Росії. У голодні 1990-ті роки, коли мої друзі-інтелектуали говорили: "Ми не мільйонери, щоб їсти яйця", в країні з'явилися розкішні журнали, що рекламували надзвичайно дорогі товари: діаманти, "Брегети", "Ягуари". Багато з цих видань були російськими версіями західних, проте їхній зміст істотно відрізнявся. Я мав можливість публікуватися в багатьох з них і можу це порівняти."

Усе це виглядає "жахливо": "Подібно до того, як західне телебачення впливало на мешканців Східного Берліна, така пропаганда захоплює глядача в ілюзорний світ розкоші, знаменитостей і свободи. Тут домінує світовий масовий культ — як закордонний, так і місцевий. Споживаючи розважальний контент, російський глядач отримує відчуття, якщо не належності, то принаймні причетності до безперервного потоку новин і чуток, що їх виробляє глобальний таблоїд для всіх".

В основі процесу спостерігається розмивання меж між дійсністю та фантазією, реальним і уявним. Якщо постійно стверджувати, що два помножити на два дорівнює п'яти, ми врешті-решт почнемо в це вірити. А якщо за інакший погляд ще й застосовуватимуть покарання...

Таким чином, безперервне розповсюдження пропаганди стало основою для безтурботного життя, а дискусії з цього приводу є недоцільними. Усі суспільні інститути, зокрема медіа та освіта, які мають найбільший вплив, функціонують за єдиною світоглядною схемою, активно протистоячи тим, хто намагається спростувати ці «істини». І часто таких людей навіть позбавляють свободи...

Пропаганда сильна тим, що може вводити те, що можна позначити як "контрбіологічні" правила. У світі завжди є місце подвигу -- свідчила радянська пропагандистська максима. Тобто смерть може бути щастям... Або в подвиг вписувала Павліка Морозова, який доніс на власного батька. Тобто, як бачимо, пропаганда могла навіть руйнувати біологічні закони: соціальні правила виявляються сильнішими за біологічні.

У одній із драматичних творів Євгена Шварца начальник поліції вирушає на площу, щоб підслухати розмови між людьми, але з'являється там у чоботях зі шпорами. Він пояснює це тим, що без них можна почути таке, що вночі не відпочинеш. Саме для цього й існує пропаганда — щоб заглушати такі розмови. У думках — будь ласка, але не в компанії інших.

Пропаганда часто має негативні наслідки і не є такою безпечною, як може здаватися на перший погляд. Вона формує наше сприйняття світу, за яким ми починаємо орієнтуватися у своєму житті. Режисер Віталій Манський, який колись створив впливовий передвиборчий фільм про Путіна, що суттєво позначився на його першій перемозі, висловив свої думки в інтерв'ю "Еху Кавказа" у березні 2022 року таким чином:

Російська система влади, що має глибокі корені у візантійських традиціях, знищує індивідуальність. Проте, варто визнати глобальну і фатальну помилку тих, хто створив Путіна, а також тих, хто дозволив реалізувати цю політичну кампанію, яка народила проект "Наступник". Спочатку Путін був лише червивим яблуком. Але не завжди видно, що фрукт пошкоджений, коли він тільки-но зірваний з дерева. Хробак може бути всередині, і хоча він ще не з'їв його, очевидно, що це яблуко врешті-решт стане гнилим. За роки безмежної російської влади, яка носить монархічний характер, навіть найсміливіший лицар, що піднімається на вершину цієї системи, зрештою перетворюється на подобу попереднього дракона, як у казці. Безперечно, Путін зіпсутий, і система цьому сприяла. Те, що він деградував, стало очевидним не лише 24 лютого 2022 року, а ще в 2008-му. Хоча формально за початок війни в Грузії відповідали Медведєв і його команда, ми всі розуміємо, що він діяв лише за вказівками свого куратору.

"Ви бачили фотографії його спілкування з ближнім колом? З міністром оборони й міністром закордонних справ -- хто може бути ближче в момент війни? Він із ними перебуває на відстані 10-метрового столу. Він із ними боїться за руку привітатися. Він просто в космосі, він десь на планеті зорі Альфа Центавра. Звідти сигнал іде 350 років до Землі. Ось приблизно така швидкість сполучення у нього з реальністю".

Масовий вплив здатен призводити до непередбачуваних результатів. Йому не можна управляти безпосередньо, оскільки кожна людина має свої власні інтереси та темпи сприйняття інформації. Сьогодні суспільство перебуває в певному, умовно кажучи, стані невизначеності. Воно не може, як співається в одній популярній радянській пісні, "зупинитися й оглянутися". Кожного разу нас підстерігає нова ситуація, яка не дає можливості замислитися. Кожен метається, як в'юн у мерзлій воді... Тільки в інформаційному океані...

Повернемося до теми Ейзенштейна. Це досить цікаво, оскільки впливи в історії мають тенденцію до повторення. Новизна в цьому контексті є відносною. Знову масова свідомість стає об'єктом уваги пропагандистів: "Психотехніка, що з'явилася наприкінці ХІХ століття в США, отримала найбільше поширення саме в Радянській Росії. Це було в значній мірі зумовлено державною політикою СРСР, яка акцентувала увагу на ретельному контролю над суспільним життям. Курс, обраний радянською владою на поєднання науки і мистецтва, можна пояснити секуляризаційними процесами в радянському суспільстві. Наша гіпотеза полягає в тому, що релігія, що втрачає свою присутність у публічному просторі, трансформується у нетрадиційні форми квазірелігійності та інтегрується в інші суміжні сфери. У цьому контексті синтез науки й мистецтва відбувається через психотехніку, яка сприймається як практична психологія. Одним із ключових завдань, що постали перед радянською владою, був проект створення "нової людини", задуманий у рамках психотехніки, в якому Сергій Ейзенштейн відіграє активну роль", -- зазначається у статті Тінатін До Егіто "Ігнатій Лойола та Костянтин Станіславський в інтерпретації Сергія Ейзенштейна: від містичного екстазу до монтажу", опублікованій у випуску 103 журналу "Вісник ПСТГУ" за 2022 рік.

Ейзенштейн знайшов у релігії ту саму мету/точку впливу, яка потрібна була йому в кіно, а для нас сьогоднішніх -- у пропаганді:

Цю інформацію підтверджує офіційний лист Лурії до Рози Авербух (1883–1940), яка була керівницею кабінету релігійної ідеології Комакадемії: "С.М. Ейзенштейн в даний момент працює над рядом питань, що безпосередньо пов’язані з темою релігійного екстазу. Якщо б ви могли надати йому матеріали, які допоможуть у цій надзвичайно цікавій дослідницькій діяльності (літературу та рекомендації), я був би вам дуже вдячний". Особливу увагу привертає записка самого Ейзенштейна, в якій він зазначає теми, що планує обговорити з Авербух: "1. Промови Будди, 2. Тлумачення Раю, 3. Настанови Ігнатія Лойоли, 4. Таблиці Incarnations, через які проходить людина за концепцією переселення душ...". У 1937 році Ейзенштейн також пише статтю "Станіславський і Лойола", яка була призначена для публікації в збірнику творів про монтаж, як зазначено у вищезгаданому дослідженні.

Людина багато в чому залишається тією самою, якою вона була багато століть тому. Ніякі технічні хитрощі не можуть викреслити з людини людське, сильне і слабке. Звідси постійне повернення до старих практик: "Ейзенштейн згадує у статті випадок використання "симпатичної магії" в сучасній Мексиці, свідком якого він став, коли під час посухи місцеві жителі починають квакати й цвірінькати, імітуючи звуки жаб і птахів, прагнучи викликати за допомогою принципу pars pro toto дощі. Цей епізод у тексті невипадковий, він явно натякає на магічну природу релігійно-містичного досвіду екзерцицій Лойоли", -- йдеться у вищевказаній роботі.

Гітлер і Сталін працювали з пробудженням масової свідомості, щоб спрямувати її на потрібний тип героя або ворога. Масова свідомість охоче відгукувалася на це, тавруючи ворогів і звеличуючи героїв. Розвиток і кіно, і пропаганди стояли перед однотипними завданнями. Кіно було пропагандою, а пропаганда запозичувала прийоми з кіно. І там, і там потрібно було звеличувати героїв і таврувати ворогів.

Світ пропонує безліч варіантів інтерпретацій. Кожна людина може знайти ту, що найбільше резонує з її власними поглядами. Проте основним завданням як мистецтва, так і пропаганди є вплинути на вибір інтерпретації, що відповідає намірам авторів.

Пропаганда являє собою комунікацію з колективною свідомістю. Взаємодія з окремими особами зазвичай проходить без труднощів. Проте, коли таких індивідів стає занадто багато, виникає необхідність вивчити, як це реалізується, наприклад, у сфері мистецтва. Та сама проблема існує і в пропаганді. Мистецтво має потужну здатність впливати на масову свідомість. З цієї причини його застосовують не лише для розваги, але й у політичних цілях.

Радянський кінорежисер Григорій Козинцев у своїй статті "Сергій Ейзенштейн" писав: "Для вираження духу революційних переворотів Ейзенштейн вивчав усе найпотужніше, найнесамовитіше у світовій культурі, він хотів роз'їсти ці згустки екстазу й пафосу на частини, відкрити їхню структуру та, вивівши математичну формулу, утворити нове мистецтво. Якийсь стадіон потрясінь, де тисячні аудиторії приводилися б у стан гніву, жаху, захвату атракціонами, заснованими на пристрасті та науці. Тут, в осередку світла, кольору, звуку, мали виникати в динамічних фресках мільйонні натовпи; круті повороти історій народів; предметом трагедії ставали б категорії філософії: поняття витісняли б образи. Навіть екран "Потьомкіна" був малий для такого кіно".

Кожна революція супроводжується потужним впливом на суспільство та вибухом емоцій. Пригадаємо Помаранчеву революцію в Україні — вона справила відчутний вплив на кожного. Масові акції можуть відбуватися лише в умовах аналогічного емоційного підйому. Кіно також здатне відтворювати такі емоційні сплески, але цензура часто перешкоджає цьому.

Соцмережі на відміну від кіно працюють із безліччю типів героїв, що пов'язано з множинністю їхніх каналів. І це новий тип пропаганди, коли можна зробити героя для кожного, під його індивідуальні уявлення. І кожен буде в колонах протестувальників зі своїм власним типом героя.

І Сталін, і Гітлер інтенсивно використовували масове мистецтво як інструмент впливу на суспільство, сформувавши єдиний канал комунікації. Це їм вдалося. Наприклад, кіно стало тим медіа, функції якого згодом перейняло телебачення. Книги ж, як тоді, так і нині, залишаються занадто складними для досягнення простих пропагандистських цілей, оскільки вони відкривають шлях до багатьох інтерпретацій.

Пропаганда в своїй найкращій формі є безсумнівним мистецтвом, яке часто спеціально спрощує свої ідеї, аби стати зрозумілішим для широкої аудиторії. Хоча мистецтво традиційно може бути віддаленим від мас, пропаганда завжди знаходиться на близькій відстані!