Юрій Щербак: "Тут немає ані надзвичайно заможних, ані бідних..." - Інтерв'ю з відомим діячем | Експрес онлайн

Знаменитий автор ділиться своїми спогадами про життя в Норвегії, захоплюючі історії про взаємодію з комп'ютером та незабутню зустріч із Джорджем Бушем.

У списку цьогорічних лауреатів Шевченківської премії -- 91-літній Юрій Щербак. Автор антиутопій (власне за одну з них -- "Мертва пам'ять. Голоси і звуки" -- його нагородили), відомий публіцист, досвідчений дипломат. За престижну державну відзнаку змагатися довелося з двадцятьма письменниками. Причому значно молодшими...

-- Перше питання напрошується саме собою: що відчуває людина, яка отримала головну мистецьку премію країни? Це -- сатисфакція, ейфорія, щастя...

-- Якби мені сьогодні було сорок чи п'ятдесят років, то, можливо, так і було би. Тепер же присудження Шевченківської премії нічого в моєму житті, поглядах, світовідчуттях не змінило та нічим не вразило. Звісно, дуже добре, що ця подія сталася, але не більше. Ніякого щастя я не відчуваю й не можу відчувати. Це було б аморально. Як з огляду на власні трагедії (декілька років тому письменник втратив сина й дружину. -- Авт.), так і через те, яку національну трагедію переживає нині Україна. Скільки людей вбито, втратили здоров'я, покалічені... Це страшне! І в такий час, повторюсь, почуватися щасливим, по-моєму, було би просто аморально. Але, тим не менше, ставши лауреатом, певне задоволення я все ж відчуваю.

-- Наскільки вам комфортно в Норвегії?

Ця країна дійсно вражає своєю комфортною атмосферою. Тут реалізовано ідеї комунізму чи соціалізму, тож ви не зустрінете ні надзвичайно багатих людей, ні бідняків, а також відсутні бездомні. Це справжня оаза соціальної справедливості. А якщо говорити про екологію, то повітря тут одне з найчистіших у світі, а вода – найздоровіша. Не дивно, що серед населення чимало людей, які доживають до похилого віку. Одним словом, це місце, де панують тиша, спокій і затишок.

— У нас там багато своїх?

Отже, навіть мій онук спілкується з хлопцями з Донбасу, які переїхали сюди і оселились. Їх не так легко помітити, адже наше містечко маленьке і університетське, але, в цілому, вони тут присутні.

-- Якщо не секрет, готуєте щось нове до друку?

-- Я уже відійшов від тієї бурхливої поїздки до Києва, що була переповнена враженнями та емоціями, й повернувся до розміреного способу життя. Тобто -- аналітика, написання якихось текстів, робота з рукописами. Нині в мене на творчому столі лежать дві книжки, які я повинен вичитати й доповнити. Одна вже майже готова, над другою ще треба працювати... Коротше кажучи, я дуже задоволений тим, що можу спокійно існувати.

-- Знаю, що раніше ви писали від руки й дружина потім передруковувала. А як тепер даєте собі раду?

Іноді я стикаюся з труднощами при роботі з комп'ютером. Мабуть, ми не зовсім ладимо: його характер досить холодний і строгий, а я... часто натискаю не на ту клавішу, і вуаля, щось пішло не так. Не можу знайти свій текст. У такі моменти на допомогу приходять онуки. Вони справжні майстри комп'ютерних технологій, справжні айтішники, геніальні хлопці. Як і все нове покоління. Вони миттєво відшукали те, що пропало, і вказують на мої помилки. (Усміхається).

Чи траплялося вам коли-небудь втрачати свої власні рукописи?

О, Боже! Тепер я не можу відшукати кілька своїх оповідань. Пам’ятаю, що вони були чудові, але... Де ж вони поділися — поняття не маю. І не можу навіть згадати про свої ранні вірші, які також пропали безвісти, і не знаю, звідки їх взяти. До речі, колись я створив поетичний цикл під назвою "Що таке любов?", де досліджував різні її аспекти. Від захоплення автомобілями та гонками до стосунків з жінками. (Усміхається).

Ваші співробітники частенько з’являються на знімках з люлькою або хоча б сигаретою в руках. А яка ситуація у вас із цією згубною звичкою?

Я ніколи не мав звички курити. Хоча, якщо чесно, був один випадок, коли я спробував. Це сталося, коли мені виповнилося сім років, у 1942 році, під час Другої світової війни. Ми тоді жили в Саратові, і всі хлопці мого віку, як і їхні матері, часто вживали нецензурні слова й курили. Одного разу мені запропонували самокрутку. Досі пам'ятаю, як неприємно мені стало після цього: я так обпікся, що більше не зміг навіть дивитися на сигарети. З того моменту мій інтерес до них повністю зник.

На завершення, дозвольте запитати вас про те, як ви згадуєте дев’яності роки, коли обіймали посаду посла в США. Тоді ви мали нагоду зустрітися з Джорджем Бушем-старшим. Чи згадували ви йому про той знаменитий виступ у Верховній Раді?

-- Це була зустріч на його ранчо в Техасі. Не випадало прийти в дім, де тебе радо вітають, і згадувати про ту промову. До речі, її для очільника Білого дому написала Кондоліза Райс, яка була поведена на Достоєвському, схилялася перед Росією й була такою "відмороженою" дівчиною. Україна для неї просто не існувала. Тому вона наробила всіляких помилок та винна в тій жахливій промові, що зачитав американський президент.

Після виступу, відомого як chicken Kyiv (так його охарактеризували західні аналітики), у нього виникли серйозні труднощі з українською спільнотою. Вона не підтримала республіканців і Джорджа Буша на виборах, що призвело до їхньої поразки. Проте він насправді мав до України велике захоплення. Я пам’ятаю нашу зустріч з теплом, зокрема, його чудове почуття гумору. Наприклад, він жартома розповідав про те, як стрибнув із парашутом на своєму ювілеї... Я б на таке ніколи не наважився!