Реформи в Україні, як правило, не зазнають краху через погану реалізацію. Найчастіше їх блокують сили системи, які побоюються втратити свій політичний вплив та фінансові ресурси. Це стосувалося як земельної, так і адміністративної реформ. Сьогодні подібний розвиток подій спостерігається і в контексті перетворення старшої профільної школи.
"Нова Українська школа", яка може залишитися "традиційною"
До запуску нової шкільної моделі лишилося півтора року. 1 вересня 2027-го нинішні восьмикласники мають зайти у відокремлені академічні ліцеї і стати першим поколінням старшої профільної школи, інтегрованим у систему Нової української школи (НУШ).
Однак, замість того, щоб зосередити зусилля та ресурси на розвитку потужних ліцеїв, ми спостерігаємо, як політичні та лобістські угруповання намагаються загальмувати реформу, прикриваючи це відтермінуванням.
Однак просте перенесення термінів сьогодні неможливе. У нові ліцеї а 2027-му мають прийти випускники дев'ятих класів, які усі ці роки навчалися за стандартами НУШ. Якщо ці заклади не запрацюють, попередня траєкторія навчання сотень тисяч дітей втратить сенс, а реформа перетвориться на бутафорію.
Демографічні розрахунки, які не можна залишати без уваги.
З початком повномасштабного конфлікту демографічна ситуація в Україні перетворилася з абстрактних цифр на сувору дійсність. Ця дійсність є безжальною і не залишає місця для альтернатив. У сьомих класах зараз навчаються приблизно 420 тисяч учнів, в той час як у перші класи цього року вступило лише близько 252 тисяч дітей.
У найближчі роки шкільна система зазнає значного скорочення, зменшившись приблизно на 40%. Ми наближаємося до моменту, коли в деяких громадах кількість педагогів перевищить кількість учнів.
Отже, спроба "заморозити" існуючу мережу освіти може призвести до її деградації. У громадах, де народжуваність знизилася до небезпечних показників, ми зіткнемося з малими класами, де один викладач змушений буде навчати кілька предметів одночасно. Це позбавить дітей можливості змагатися та повноцінно соціалізуватися.
Витрачати обмежений державний ресурс на утримання напівпорожніх будівель замість інвестування у потужні ліцеї з лабораторіями та фаховими викладачами - це не "захист громади". Це марна витрата податків і позбавлення дітей шансу на майбутнє.
Тому вибір країни сьогодні максимально чіткий: або трансформуємо мережу в освітні хаби, або вона обвалиться стихійно і поховає якість освіти для цілого покоління.
Опір інерції системи
Необхідно розуміти, що зміни в старшій школі є складовою євроінтеграційних процесів в Україні. Тому їх блокування — це не лише внутрішня суперечка в країні, а й небезпечна гра з довірою міжнародних партнерів, які сприяли розвитку в Україні європейської системи освіти.
Отже, протягом року необхідно сформувати мережу ліцеїв, здатних конкурувати за українську молодь з європейськими навчальними закладами. В іншому випадку, ми ризикуємо втратити цю боротьбу без жодних зусиль.
Головна загроза полягає не у нестачі ресурсів. Більш загрозливим чинником є управлінська інерція, яка поступово оформлюється у політичний спротив реформі.
Багато керівників місцевих громад уникають прийняття непопулярних рішень, обираючи зберігати школи навіть за рахунок втрати їх освітньої значущості. Вони вважають за краще підтримувати напівпорожні навчальні заклади, де десять учнів навчаються під наглядом півтора десятка викладачів, замість того, щоб пояснювати батькам переваги 12-річної освіти в спеціалізованих ліцеях.
"Вертикаль саботажу": кейс АМУ
На місцях управлінська інерція, як правило, проявляється в пасивному вигляді. Проте на національному рівні цей опір починає приймати форму інституційної кампанії. Найбільш виразним гравцем у цьому спротиві виступає Асоціація міст України.
Після попередньої публікації, де ми звернули увагу на роль АМУ у гальмуванні реформи, експерт Асоціації Михайло Гончар заявив, що серед членів організації немає противників реформи. Втім, реальні дії АМУ свідчать про інше.
У мережі ФБ поширюються документи Сумського та Хмельницького регіональних відділень асоціації, які розкривають механіку цього спротиву. Регіональні офіси АМУ розсилають громадам готові проєкти рішень і буквально вимагають від місцевих рад голосувати за звернення до Президента, Голови ВРУ та Прем'єр-міністра з вимогою зупинити реформу. Крім того, вони закликають органи місцевого самоврядування підтримати петицію №41/009222-26еп із вимогою призупинити реформу. Більше того, у цих листах АМУ встановлює дедлайни та зобов'язує громади звітувати перед Асоціацією про результати голосування, надсилаючи скан-копії прийнятих рішень.
В діяльності АМУ спостерігається явний парадокс: з одного боку, публічно оголошується про підтримку реформи, а з іншого — просуваються засоби, які фактично блокують її реалізацію. Такі дії виглядають як відвертий адміністративний тиск. Самоврядні асоціації не мають права давати політичні вказівки місцевим радам або контролювати процес ухвалення ними певних рішень.
Отже, зусилля АМУ щодо впливу на визначення порядку денного місцевих рад та лобіювання політичних рішень є яскравим прикладом перевищення їхніх представницьких повноважень, що свідчить про незаконне втручання у справи громади. Насправді, можна стверджувати, що ця лобістська структура створює систему саботажу.
Академічний опір
Цікаво, що "вертикаль саботажу" не обмежується лише місцевими структурами. Ще один аспект опору виявився в заяві Спілки ректорів. Замість того, щоб обговорювати якість підготовки абітурієнтів, деякі керівники університетів повернулися до риторики 90-х років, звинувачуючи реформаторів у тому, що вони "грантоїди", і закликаючи припинити заснування профільної школи.
Такі висловлювання виглядають абсолютно недоречними, особливо враховуючи, що вся система освіти в Україні, включно з вищими навчальними закладами, значною мірою покладається на зовнішні фінансові ресурси та міжнародну підтримку. Неприпустимо вважати "чужою" реформу, яку підтримують ті ж самі партнери, що гарантують виплату заробітних плат у вишах.
Ректорську активність можна пояснити ірраціональним страхом втратити студента, якого система автоматично "засмоктує" на чотирирічний бакалаврат після 11 класу, незалежно від знань та вибору профілю. Безумовно, для низки складних спеціальностей (медичних, інженерних тощо) чотирирічна чи навіть довша підготовка є виправданою. Але спроба зберегти таку модель для всіх без винятку - відголосок боротьби за фінансування "стін", а не за вибір дитиною майбутнього.
Петиція щодо "знищення" реформи
Одним з основних засобів боротьби проти реформи виступила петиція №41/009222-26еп, яка закликала призупинити реформу старшої школи на час війни та в період відновлення.
Враховуючи терміни реалізації реформи, стає очевидним, що "призупинення" фактично означає скасування. У 2027 році до старшої школи прийдуть учні, які протягом усіх цих років навчалися в системі НУШ. І тепер їм пропонують повернутися до старої системи, яку сама держава визнала за неналежну. Такі рішення перетворять цих дітей на жертв політичної інерції. Тому цю ініціативу важко назвати інакше, ніж спробою знищити реформу.
Цікаво, що в Уряді звертають увагу на доводи, які підтримують реформу. У відповідь на петицію Кабінет Міністрів України підкреслив, що, незважаючи на всі труднощі, "Україна остаточно відмовляється від радянської освітньої системи" та впроваджує "європейський стандарт 12-річної повної загальної середньої освіти".
Коли демографічні чинники переважають політичні впливи.
Часто противники реформи стверджують, що зменшення кількості ліцеїв призведе до руйнування освітньої інфраструктури в регіонах. Проте демографічні дані свідчать про інше. У багатьох громадах щорічно реєструється всього 10-15 новонароджених. У таких умовах спроби зберегти старшу школу в кожному населеному пункті можуть призвести до її закриття вже за декілька років. Створювати ліцеї для населення, яке відсутнє, — це невірний підхід до освітньої політики.
Реформа як запобіжник від "податку на репетиторів"
Сучасна модель старшої школи створює ілюзію безкоштовної освіти. Учні 10-11 класів одночасно опановують до 20 предметів, що змушує їх розпорошувати свої сили. Внаслідок цього школа фактично відсторонюється від підготовки учнів до НМТ, перекладаючи цю відповідальність на приватних репетиторів. Таким чином, батькам доводиться платити двічі: спершу через податки на утримання неефективної освітньої системи, а потім за додаткові заняття.
Витрати на репетиторство з математики для українських сімей вражають. За умови, що середня ціна за годину уроку становить 450 гривень, батьки витрачають на один предмет від 32 до 50 тисяч гривень протягом навчального року.
В таких обставинах старша профільна школа стає ефективним засобом для зниження фінансового навантаження на сім'ї. Фокусування на вибраних дисциплінах має сприяти підвищенню якості навчання у шкільних класах та зменшенню потреби в послугах репетиторів.
Ставка - майбутнє країни
Обговорення старшої школи стало не лише питанням освітньої політики, а й боротьбою за людський капітал. Щороку невизначеність призводить до того, що десятки тисяч українських підлітків обирають навчання в інших країнах.
У ситуації глибокої демографічної кризи спроби політичних еліт та лобістських організацій уникнути змін є критичним сценарієм. Це вже не нейтралітет. Це - стратегія вимирання. Україні натомість потрібна стратегія виживання. Саме тому реформа старшої профільної школи - питання стратегічного майбутнього держави.
#Богдан Хмельницький #Україна #Уряд України #Реальність #Модель #Українська мова #Математика #Верховна Рада #Ліцей #Політик #Стратегія #Соціалізація #Демографія #Нова українська школа #Ціна #Механіка #Петиція #Асоціація міст України #Реформа #Вчитель #Чому #Рівень народжуваності #Інерція #Саботаж #Маневр
