"В Україні вчителів часто сприймають як представників менш цінного соціального статусу." Освітянка розмірковує про невисокі зарплати, недосконалу підготовку до педагогічної діяльності та проблеми у взаємодії з батьками.

З нашою співрозмовницею ми зустрілися абсолютно випадково. Під час перегляду рекомендованих відео в Instagram, я натрапила на філіппінський тест, призначений для оцінки фізіологічної готовності дітей до школи. У ньому хлопчики та дівчатка повинні виконати просту вправу: охопити голову та дотягнутися долонею до вуха. Якщо дитина не може впоратися з цим завданням, це свідчить про те, що вона ще не готова до навчання в першому класі.

Автором популярного відео стала вінницька педагогиня Ольга Танаскова. Вона має майже 20-річний досвід роботи з дітьми і активно веде свої соціальні мережі, де ділиться фотографіями та відеозаписами зі своїх уроків. Ольга вважає, що кожна дитина є унікальною особистістю, і навчальний процес не повинен відбуватись у атмосфері страху. Чому в Україні вчителі часто сприймаються як "люди другого сорту"? Які помилки допускають батьки, готуючи дітей до школи самостійно? Скільки слів має вміти читати першокласник? Про це та багато іншого розповіла Танаскова в інтерв'ю для OBOZ.UA.

Пані Ольго, ви вже протягом значного періоду часу займаєтеся підготовкою дітей до першого класу та репетиторством для учнів початкових класів. Чи не виникало у вас бажання працювати в школі? Які причини цьому?

На справді, це не так. Я заснувала дитячий центр для свого сина, коли йому було всього 2 роки. Моя мета полягала в тому, щоб забезпечити йому якісне середовище для розвитку, а не просто "знайти заняття". Тому питання про те, чи йти в школу, навіть не виникало для мене.

До того ж мій підхід до навчання та спілкування з дітьми суттєво відрізняється від того, як це зазвичай відбувається в школі. У школі потрібно чітко слідувати програмі, яку, на жаль, часто створюють люди, далекі від реального досвіду роботи з дітьми. А я вважаю, що кожна дитина - індивідуальність, тому і програму, і кожен урок я створюю відповідно до її потреб, темпу, інтересів і психологічних особливостей.

- Колишній очільник УЦОЯО Ігор Лікарчук вважає, що в педагогічні університети зазвичай ідуть ті, хто більше нікуди не зміг вступити. Відповідно і якість викладання таких вчителів залишає бажати кращого. При цьому, за останніми прогнозами, понад 40% вчителів планують піти з професії до 2030 року. Ключова причина - зневага до розумової праці. Скільки, на вашу думку, повинні заробляти вчителі, щоб це вважалося гідною зарплатою?

У нашій країні праця вчителя дійсно недооцінюється. Низькі зарплати — це не лише цифри, а й відображення браку можливостей для саморозвитку. Багато педагогів не можуть дозволити собі подорожувати, харчуватися якісно, займатися спортом або насолоджуватися повноцінним відпочинком. Без цих елементів важко підтримувати натхнення, енергію та відкритість до змін. Як результат, вчителі часто сприймаються як люди "другого класу", що завдає болю і є несправедливим. Тому ті, хто прагне кращого життя, шукають інші можливості, і це абсолютно виправдано.

На мою думку, справедлива винагорода для вчителя повинна бути не нижчою за середній дохід в IT або фінансовій сфері. Освіта та формування цінностей у молодого покоління — це важлива місія, тому вчитель має отримувати такі кошти, які дозволяють йому жити з гідністю, а не просто зводити кінці з кінцями.

- Ваші відео про філіппінський тест на визначення фізіологічної готовності дитини до школи набрали просто шалену кількість переглядів - понад 100 тисяч. Ви пояснювали, що якщо дитина 6-7 років не може охопити голову та дотягнутися долонею до вуха, то не готова йти до першого класу. А якщо при цьому вона знає всі літери, читає по складах, додає та віднімає в межах 10 і відвідує купу гуртків? Що робити?

Так, дійсно, мої відео про філіппінський тест зібрали більше 100 тисяч переглядів, і це зовсім не дивно. Він дуже легкий у виконанні, триває всього хвилину і привертає увагу не лише батьків, а й усіх, хто бажає випробувати його на собі. Ось чому цей тест так швидко розповсюджується в соціальних мережах.

Проте варто усвідомлювати, що філіппінський тест є лише одним з індикаторів фізіологічної готовності, і не може служити єдиним критерієм для визначення, чи готова дитина розпочати навчання в школі. Навіть якщо малюк вміє читати, рахувати та відвідує численні гуртки, це не завжди свідчить про його психологічну, соціальну чи емоційну готовність до систематичного навчання у школі.

Ось чому я регулярно організовую прямі трансляції, під час яких детально розглядаю багатогранну концепцію шкільної готовності: фізичну, інтелектуальну, емоційно-вольову та соціальну. Я намагаюся пояснити все зрозуміло і доступно, щоб батьки могли усвідомлено підійти до прийняття рішень і нічого не упустити.

Отже, як визначити, що ваш малюк готовий до навчання в школі?

- Як зрозуміти? Ось базові кроки:

Коли слід розпочати підготовку дитини до школи, щоб зберегти її зацікавленість у навчанні?

- Насправді підготовка до школи починається з народження - саме тоді, коли в дитини починають розвиватися пізнавальні функції: перше брязкальце, перша книжечка, перше "агу" - це вже елементи навчання.

Але якщо говорити про цілеспрямовану підготовку, то я рекомендую починати приблизно за два роки до школи. Так у дитини буде достатньо часу, щоб поступово й без стресу сформувати всі необхідні навички. Можна почати й за рік - цього теж буває достатньо, якщо заняття системні.

Коли батьки починають готуватися до школи лише за місяць до її початку, результат, на жаль, часто виявляється досить поверхневим. Це може стати причиною труднощів у навчанні та зниження мотивації з самого початку.

- Які найпоширеніші помилки, на вашу думку, роблять батьки під час самостійної підготовки дітей до школи? Як НЕ треба вчити читати і рахувати?

Це дійсно актуальне питання. Ось найбільш типові помилки:

Підготовка до школи - це не про "швидше, більше, складніше", а про поступове формування базових навичок у комфортному темпі.

- Нещодавно мала розмову з подругою, яка вже багато років живе в Португалії. Вона була щиро здивована, що мій син у неповних 5 років досить гарно читає. Каже, що в португальських школах близько половини першокласників не вміють цього робити, мовляв, це завдання педагогів. Що думаєте з цього приводу? В якому віці варто вчити дитину читати?

- Ми справді живемо в різних освітніх реальностях. У країнах Європи, зокрема в Португалії, початок навчання у школі - це старт розвитку базових академічних навичок, зокрема читання. Усе закладено в програму: дитина приходить без уміння читати - і цього її вчать поступово, упродовж першого року.

В Україні ситуація інша. Хоча в Базовому компоненті дошкільної освіти не прописано прямо, що дитина має читати, на практиці все інакше. Коли дитина приходить у 1 клас, ніхто поступово не виводить її на навичку читання. Варто лише розгорнути буквар Болшакової, щоб побачити: букви подаються дуже швидко, буквально по кілька на тиждень, і вже з перших сторінок вимагається читання простих слів.

На жаль, батькам доводиться самостійно підготовлювати своїх дітей до школи, щоб вони мали базові знання: знали літери, розуміли, як складаються слова, мали розвинуту мовленнєву діяльність і достатній запас слів.

Коли варто починати навчання читанню? Усе залежить від готовності дитини. Оптимально - 5-6 років, але без примусу. Якщо є інтерес, можна починати раніше. Головне - не робити це "впоперек розвитку", тобто без базових мовленнєвих і когнітивних навичок.

- Скільки слів має читати дитина у першому класі? Для чого взагалі потрібна техніка читання? Пам'ятаю, я завжди читала швидко: у першому класі навіть, пригадую, встановила рекорд - 102 слова за хвилину. Але не можу сказати, що вважаю це якоюсь перевагою у дорослому житті. Зараз також читаю дуже швидко, але ловлю себе на тому, що це погано впливає на рівень сприйняття та відтворення тексту.

У першому класі, відповідно до державних стандартів, на завершення навчального року очікується, що діти будуть читати зі швидкістю 25-30 слів на хвилину. Однак це не повинно бути основною метою. Значно важливіше зосередитися на розумінні прочитаного, вмінні переказати текст, відповідати на запитання та формувати власну думку про прочитане.

І якщо дитина читає повільно, але розуміє, що читає - це значно цінніше, ніж "рекорди на секундомір".

Чому важливо, щоб діти запам'ятовували вірші? Який вплив це має на формування їхніх інтелектуальних навичок?

Сьогодні, на жаль, все менше батьків займаються вивченням віршів зі своїми дітьми, хоча це є однією з найпростіших і найбільш ефективних практик для стимулювання розумового розвитку. Чому ж дітям необхідні вірші?

З якими учнями вам найскладніше взаємодіяти? Чи використовуєте ви підвищений тон голосу під час навчання? Яка ваша особиста стратегія у навчальному процесі?

Справжня складність полягає не в самих дітях, а в вимогах дорослих. Коли дорослі очікують «результатів за короткий термін», прагнуть, щоб дитина «читала і писала», при цьому не беручи до уваги, що малюк ще не готовий до цього ані морально, ані фізично.

Якщо бути відвертим, іноді виникають емоційні ситуації. Так, я можу зробити зауваження своїй дитині. Проте це не відбувається через крик або примус. Я взаємодію з дитиною, як з особистістю, яка заслуговує на повагу, навіть коли щось йде не за планом.

Секрет мого методу полягає в простоті:

З'ясування причин поведінки є важливим аспектом. Коли моя дитина відволікається або виявляє протест, я не вдаюся до покарання, а намагаюся зрозуміти причину. Можливо, вона втомилася чи не розуміє завдання? Або ж просто недостатньо виспалася? Це завжди свідчить про щось більше, ніж просто небажання вчитися.

Надавати дітям свободу в рамках певної структури - адже вони не люблять відчувати тиск. Проте, коли існують ясні кордони (що, коли і для чого), їм легше залучатися до діяльності.

Я завжди сприймаю дитину як особистість - не просто "учня №3 на 10:00", а як маленьку індивідуальність з власним характером, звичками, сильними та слабкими сторонами.

Мій підхід - це навчання через розуміння, а не через страх. Діти найкраще навчаються не у тих, кого бояться, а у тих, з ким їм добре. Для мене це не просто слова - це щоденна практика.

У Радянському Союзі до 1980-х років людей, які писали лівою рукою, сприймали як "незвичних". Їх змушували використовувати праву руку, застосовуючи різноманітні методи: від покарань указками до прив'язування лівої руки до стільця та цькування. Чи замислюєтеся ви над цим? Чи намагаєтеся ви перевчити своїх дітей?

Я рада, що моя юність не припала на часи радянської освіти — я не стикалася з тими методами та суворими підходами. Проте мені відомо, що ліворукі дітей примушували "перевчатися", і наслідки цього можуть проявлятися навіть у зрілому віці у вигляді тривожності, проблем із письмом, увагою та координацією.

Особисто я ніколи не перевчаю шульг. Це не звичка - це фізіологічна особливість мозку. У кожного з нас є домінантна рука, і у ліворуких дітей вона просто інша. Це не "недолік", а природна варіація розвитку. Моє завдання - не змінити дитину, а створити для неї комфортні умови навчання. Якщо дитина шульга, ми підбираємо зручну посадку, розташування зошита, розмітку, спеціальні канцелярські інструменти. І все - процес іде без стресу.

У сучасній педагогіці давно вже відійшли від ідеї "усіх під одну лінійку". Тому ліворукість - це не те, що треба виправляти. Це те, що потрібно розуміти й приймати.

- Ви скидаєте батькам фото та відео занять? Освітня омбудсменка Надія Лещик зауважує, що це може створювати додаткове навантаження на вчителів і має певні ризики.

Іноді я записую відео під час занять, але роблю це не на замовлення, а тому, що це приносить мені задоволення і є частиною мого творчого процесу та блогерської діяльності. Завжди отримую згоду батьків і дотримуюсь правила: не фіксувати моменти, якщо дитина або її сім'я цього не бажають.

Це більше про натхнення і довіру, ніж про "звітування". Я переконаний, що фотографії та відеозаписи можуть служити корисними інструментами для показу досягнень або надання порад щодо занять вдома, але вони не повинні перетворюватися на обов'язок чи вимогу.

- Нещодавно в соцмережах натрапила на крик душі вчительки початкових класів, яка скаржилася на батьків, що "висмоктують з неї енергію". Мовляв, з дорослими буває значно важче домовитися і працювати, ніж із дітьми. Українські педагоги також часто розповідають про неповагу батьків до їхнього особистого часу. Можуть писати вчителям повідомлення та телефонувати ввечері, на вихідні й свята. Ви ставите якісь кордони у спілкуванні з батьками?

- Так, я ставлю кордони.

Я вчитель, а не чат-бот, який відповідає 24/7.

Ціную час своїх батьків і сподіваюся на таку ж повагу з їхнього боку.

Для того щоб мати енергію для виховання дітей, важливо дбати про своє здоров'я.

Читайте також інтерв'ю з українською педагогинею Оксаною Лавриненко - про гіперопіку, російську мову в садочках і помилку з мультиками, яку роблять батьки: "Дитина не знає, яка на дотик трава, дерево чи м'яч".