Журнал The Economist визнав, що українські політики є найбільш освіченими.

Фото: тг-канал нардепа Ярослава Железняка

Хто насправді контролює світові процеси? Протягом багатьох років дослідники в галузі політичних наук проводили порівняння між парламентарями з різних країн. Вони без труднощів визначили середній вік парламентарів (медіана по всьому світу становить 51 рік) та відсоток жінок в законодавчих органах (наразі лише 27%). Проте інші аспекти, які мають різне значення в кожній країні, не підлягали простому усередненню. Але в жовтні та листопаді з'явилися нові набори даних, які відкрили нові горизонти для аналізу. Ці дані надали редакції The Economist можливість дослідити рівень освіти обраних представників.

У першому наборі даних, створеному вченими з шести університетів, представлено біографії приблизно 20 000 парламентарів з 97 країн, обраних у період з 2015 по 2017 роки. Це дослідження на сьогодні є найдетальнішим у своїй області.

Україна має найбільшу частку парламентарів із науковими ступенями, майже чверть захистили докторські. Академічні титули протягом новітньої історії дуже послуговувалися політикам: усі президенти з 1991 року, окрім Володимира Зеленського, мали докторський ступінь. Навіть омолоджений "слугами" парламент зразка 2019 року мав таку ж саме частку докторів наук.

Друге дослідження, від науковців із Чилі, ґрунтується на вибірці з 6000 законодавців з близько 30 країн станом на 2023 рік. Вони визначили, що в Північній та Південній Америках найбільшу частку в парламентах складають депутати з юридичною освітою. У скандинавських країнах - лідерство за напрямком суспільних наук на кшталт економіки. Африканські виборці надають перевагу бізнес-освіті кандидатів. Британці ж обирають незвично велику кількість депутатів із вищою освітою в галузях гуманітарних наук - історії та антикознавства.

Виборці в країнах, де політики мають розлогі регалії, схильні вважати, що їхні обранці краще виконують свою роботу. Насправді існує мало емпіричних доказів цього. У 2015 році були опубліковані дані дослідження ефективності роботи американських конгресменів за ХХ століття. Вони свідчили про те, що випускники вишів не довше обіймають виборчу посаду, не вносять більше законопроєктів і не виграють перевибори частіше за інших.

Останнє дослідження, проведене в Іспанії, виявило, що міські керівники з вищою освітою не демонструють кращих результатів у зниженні рівня безробіття, управлінні бюджетом або залученні нових жителів до своїх міст.

Проте особам без вищої освіти все ще важко потрапити до списків кандидатів на виборах. Національні парламенти, принаймні в контексті освітнього фону, не відображають реальну картину суспільства, яке вони повинні представляти. Це може мати негативні наслідки. Ті, хто можуть дозволити собі дорогі навчання, мають інший погляд на життя в порівнянні з "простими людьми".

Отже, "люди з вулиць" все частіше втрачають інтерес до голосування, оскільки не бачать у виборчих бюлетенях кандидатів, які б відображали їхні інтереси, і починають звертати увагу на популістів, які стверджують, що демократія не ефективна. У глобальному масштабі парламенти поступово оновлюються, залучаючи більше жінок до своїх лав. Однак, водночас, вони стають дедалі більш елітарними.