Стратегії трудового ринку, здатні перетворити Україну на потужну державу

Автором є Андрій Длігач, доктор економічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він є футурологом, глобальним послом університету Singularity, очолює Раду Коаліції бізнес-спільнот, що працює над модернізацією України, а також керує проєктом "Голос Громадянського суспільства". Крім того, Длігач є співзасновником Центру економічного відновлення та очолює Центр соціальних змін і поведінкової економіки.

Чи може найглибша економічна криза стати стартовою точкою для потужного зростання? Український ринок праці вимагає не лише відновлення, а й радикальної трансформації, акцентуючи увагу на розвитку людського капіталу та покращенні добробуту громадян.

Безпрецедентні зміни, викликані війною — такі як мобілізація (та, в більшій мірі, спроби її уникнути), масова еміграція, демографічні зрушення і руйнування інфраструктури — вимагають виняткових рішень (див. рис. 1). Проте саме в цих перетвореннях приховані нові можливості. У Центрі соціальних змін та поведінкової економіки (ЦСЗПЕ) ми вже чітко виявляємо тенденції адаптації та напрямки можливих трансформацій, які вселяють надію.

Війна ставить перед Україною завдання не лише відновити, а й радикально переосмислити концепцію людського капіталу. Це перетворення має стати рушійною силою для підвищення економічної ефективності, шляхом стратегічних інвестицій та впровадження інноваційних рішень, що забезпечать суттєвий економічний прогрес.

Війна створила безпрецедентний дефіцит кадрів, який став болючою реальністю для української економіки. Мобілізація забрала значну частину працездатного населення, переважно чоловіків віком 25-60 років. Цей відтік посилюється міграцією, і, як свідчать дані, сьогодні 74% компаній повідомляють про нестачу робочої сили. А вакантність позицій сягнула 32%.

Людські втрати та соціальні трансформації поглиблюють кризу. За два роки повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю в Україні збільшилася на 300 тисяч, досягнувши позначки близько трьох мільйонів. Це потребує негайної та ефективної реінтеграції людей з інвалідністю у ринок праці.

Психологічний стан нації викликає занепокоєння. Згідно з даними, 68% українців відзначають погіршення свого здоров'я в порівнянні з періодом до війни, а 46% мають проблеми з психічним здоров'ям. Однією з причин цього є втрата мотивації, що пов'язана з економічною нестабільністю.

Руйнування економічної інфраструктури призвело до втрати близько 15,5% робочих місць (2,4 мільйона працівників) 2022 року. Це також створює драматичні регіональні дисбаланси, наприклад, 2024-го дефіцит кадрів в оборонно-промисловому комплексі сягнув 30%.

Міграційний виклик -- ще одна складова цієї непростої мозаїки. Нині близько 4,9 мільйона українців мають статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО). І хоча 63% із них змогли знайти нову роботу, їхня інтеграція залишається ключовим викликом.

Ще більш загрозливою є зовнішня міграція. Після 2022 року близько 6,8 мільйона українців виїхали з країни, з них 4,2 мільйона перебувають під тимчасовим захистом у ЄС. Переважна більшість цих людей -- молодь та особи середнього віку, чия відсутність є прямою втратою інтелектуального та економічного потенціалу, що значно сповільнює відновлення.

Чи здатна Україна перетворити ці труднощі на перспективи для значного прогресу? Безсумнівно. Проте, щоб досягти реальних результатів, необхідно здійснити стратегічні вкладення в розвиток людського капіталу та впроваджувати інноваційні рішення.

Масштаби проблеми та можливі шляхи її вирішення стали очевидними завдяки ініціативам ЦСЗПЕ в рамках проєкту "Трансформаційне відновлення для забезпечення безпеки громадян в Україні", який реалізується за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та фінансування уряду Японії. У процесі виконання проєкту були створені Зелена (аналітична) та Біла (державні політики) книги, а також розроблена Стратегія підвищення економічної спроможності населення України.

Для усвідомлення важливості цього аспекту стратегії треба зрозуміти, що наразі до 1,5 мільйона українців працюють у офіційній і (найчастіше) неофіційній "гіг-економіці", а 12,1% міського та 35,9% сільського населення, а це близько 2,2-2,5 мільйона осіб, узагалі зайняті неформально. Це свідчить про високий запит на гнучкість та адаптивність українського ринку праці.

У даному контексті важливо оновити трудове законодавство для легалізації та забезпечення соціального захисту нових форм зайнятості. Одночасно потрібно вкласти ресурси в розвиток цифрової інфраструктури, щоб до 2025 року забезпечити доступ до високошвидкісного Інтернету для понад 90% населення.

Це створить можливість не лише для легалізації значної частини тіньової економіки та збільшення надходжень до бюджету, але й для розширення економічної активності. Завдяки гнучкості та доступності онлайн-вакансій, ми зможемо залучити додатково від 0,5 до 1 мільйона людей — матерів з дітьми, осіб похилого віку, мешканців віддалених територій — до офіційної зайнятості, що підвищить їхню продуктивність через можливість користуватися цифровими інструментами та освітніми ресурсами.

Ще одна проблема полягає у тому, що лише 10% ветеранів і 15% внутрішньо переміщених осіб отримали доступ до перекваліфікації 2023 року, що є критично низьким показником. Крім того, існує суттєва вікова дискримінація (ейджизм) -- 60% роботодавців віддають перевагу кандидатам молодше 40 років і лише 15% пропонують безбар'єрні умови праці для інвалідів.

Необхідні всеосяжні програми реінтеграції, які включають психологічну підтримку, перепідготовку та наставництво, разом із спеціалізованими державними ініціативами для протидії дискримінації. Важливо адаптувати освітні програми до вимог ринку праці.

Реалізація таких програм дасть можливість тисячам ветеранів і ВПО не просто знайти роботу, а стати повноцінними учасниками економіки, створюючи додану вартість. Наша мета -- підвищити працевлаштування ВПО до 80-85%, а ветеранів -- до 90% протягом наступних 3-5 років.

Завдяки цілеспрямованому перенавчанню та інвестиціям у професійну освіту, ми здатні заповнити до 50% існуючого дефіциту кадрів у важливих секторах, при цьому зменшуючи соціальне навантаження, оскільки громадяни стануть самодостатніми платниками податків (див. рис. 2).

Незважаючи на всі виклики, 62% українців відчувають глибокий сенс у своїй діяльності, що вказує на сильний внутрішній ресурс для розвитку підприємництва.

Критично важливо розпочати впровадження податкових і фінансових стимулів для підприємців, особливо для ветеранів, жінок і молоді, вже сьогодні. Крім того, слід запровадити спрощення в регуляторних вимогах та полегшити доступ до фінансування і менторської підтримки.

Внаслідок цього державного сприяння малий та середній бізнес стане ключовим джерелом нових робочих місць, створюючи сотні тисяч нових вакансій у перші три роки реалізації програми.

Цей фактор матиме прямий вплив на підвищення національного економічного розвитку, сприяючи щорічному приросту ВВП на 1-2% завдяки впровадженню інновацій та диверсифікації. Це, в свою чергу, значно покращить фінансові можливості громадян, відкриваючи нові горизонти для самовираження та створення добробуту.

Основною метою соціальної політики України повинні бути не лише кількісні показники підтримки, а й якісний результат — досягнення соціальної норми для кожної людини. Це означає прагнення до економічної самостійності, активності, відповідальності та незалежності. Постійна залежність від державних субсидій можна порівняти з хронічною хворобою, яка заважає вести щасливе життя.

Соціальна політика має працювати на профілактику та попередження вразливостей. Треба розуміти три основні категорії соціальних вразливостей, що призводять до економічної неспроможності, потребують цільових рішень.

Народження дітей. Сім'ї, які виховують троє і більше дітей, стикаються з підвищеним ризиком бідності. У таких випадках важливо розширити ініціативу "Муніципальна няня" та ввести нові соціальні послуги. Це не лише сприятиме належному розвитку дітей, а й стимулюватиме підвищення народжуваності та, що має критичне значення, економічну активність жінок, дозволяючи матерям швидше повертатися до трудової діяльності (бажано вже через шість місяців після пологів).

Інвалідність. В Україні лише 16% людей з інвалідністю мають офіційне працевлаштування, тоді як у країнах Європейського Союзу цей показник коливається від 50 до 70%. З січня 2026 року вступить у силу новий закон, який запровадить цільові внески замість штрафів, субсидії на створення робочих місць, соціальну підтримку та квоти, що враховують ступінь інвалідності. На нашу думку, ці нововведення не тільки збільшать економічні можливості осіб з інвалідністю, але й суттєво сприятимуть вирішенню проблеми дефіциту робочої сили в Україні, зменшуючи залежність від іммігрантів у майбутньому.

Активне довголіття. Відсутність культури профілактики здоров'я в Україні призводить до того, що люди старшого віку часто не мають можливості вести активне життя. Розвиток таких соціальних послуг, як підтримане проживання у невеликих будинках на 8-20 осіб чи державна купівля соціальних послуг, зокрема для ВПО, та залучення бізнесу в економіку догляду, на нашу думку, сприятиме створенню людиноцентричної системи догляду. Це дасть змогу людям залишатися активними та економічно продуктивними, а їхнім родичам -- активно залученими до економічної діяльності, що сприятиме загальному зростанню ВВП. Загалом однією з національних ідей має стати активне довголіття до 75 років.

Офіціалізація зайнятості. В результаті впровадження запропонованої стратегії можна досягнути суттєвого зростання ВВП. Так, зростання економічно активного населення на 10 в.п. та офіційного працевлаштування на 10 в.п. (що реалістично досягти протягом двох років) приведе до зростання ВВП на 16%.

Регулярне впровадження зазначених стратегій призведе до помітних результатів: адаптивний та інклюзивний ринок праці сприятиме істотному зменшенню рівня безробіття, підвищенню продуктивності, зростанню податкових надходжень, поліпшенню життєвого рівня населення та укріпленню соціальної стабільності.

Згідно з нашими прогнозами, попит на трудові ресурси в період з 2025 по 2027 рік зростатиме швидше на 10%, у порівнянні з пропозицією, яка збільшиться на 7%. Однак вжиті заходи можуть суттєво допомогти у врівноваженні ситуації на ринку праці.

Україна, яка витримала численні ракетні удари, перебуває на межі кардинальних змін — від держави, що тільки прагне вижити, до провідника в розробці інноваційного та орієнтованого на людину ринку праці. Ця мета є цілком реалістичною, і її досягнення принесе не лише економічне відновлення, але й створить міцний фундамент для стійкості нації.