Тамарине – одне з найвіддаленіших сіл у Снігурівській громаді, знаходиться на відстані 25 кілометрів від адміністративного центру та 35 кілометрів від лінії фронту. Протягом дев'яти місяців це село залишалося під контролем російських військ. У листопаді 2022 року воно було звільнене і тепер поступово відновлює своє життя.
До початку повномасштабного вторгнення в цьому населеному пункті проживало близько 700 осіб, але тепер там залишилося приблизно 340, серед них 67 дітей та понад 50 сімей військовослужбовців, ветеранів, полонених і тих, хто зник безвісти. Мобільна команда, до складу якої входили психолог, кейс-менеджер та юрист, за підтримки партнерських організацій, відвідала це село для вивчення потреб родин наших захисників. Вони організували надання психологічної, юридичної, організаційної та іншої необхідної допомоги, що є вкрай важливим для цих людей. Разом із ними працювала кореспондентка Укрінформу.
Війна трансформує особистість, і сім'я повинна бути до цього підготовлена.
Дорога, що веде з Миколаєва до нещодавно звільненої Снігурівки, незважаючи на те, що проходила через зону активних бойових дій, сьогодні перебуває в задовільному стані. Тож невеликий автомобіль, який був подарований Центру соціально-психологічної реабілітації компанією "Укрнафта" спеціально для таких поїздок, без труднощів долає цей маршрут. За вікном відкриваються краєвиди: смарагдові поля озимини чергуються з яскравими жовтими ріпаковими насадженнями. Однак ця природна краса контрастує з розбитими внаслідок обстрілів будівлями та знищеною технікою...
Однак справжня перевірка наших навичок починається за межами Снігурівки, коли, спираючись на навігатори, ми намагаємося дістатися до Тамариного. Вокруг немає жодних покажчиків, а людей, здається, теж не видно. Лише час від часу зустрічаємо позашляховики, що займаються гуманітарним розмінуванням — ця місцевість на сьогодні залишається найбільш замінованою.
Дороги тут нема, суцільний напрямок. Завдяки сухій погоді рухаємося польовими шляхами, теж вкритими глибокими ямами. Під час дощу проїхати тут можна хіба спецтехнікою.
Після 25 км важкого бездоріжжя ми досягаємо села, де нас вже чекають місцеві жителі. Переважно це жінки, кожна з яких має свою унікальну історію, пов'язану з війною: хтось зазнав окупації, втратив дім або близьких. Проте всіх їх об’єднує одне: глибоке занепокоєння за сина, чоловіка чи брата, які зараз у окопах борються за нашу перемогу, знаходяться в полоні або значаться серед зниклих безвісти...
Віктор Мойсеєв, директор Миколаївського міського центру підтримки ветеранів, є справжнім фахівцем у координації та організації діяльності мобільної групи. Як ветеран російсько-української війни, він глибоко розуміє труднощі, з якими стикаються ці родини. Коли Віктор звертається до слухачів, його слова завжди знаходять відгук у серцях тих, хто пережив подібні випробування.
"У місті комунікація між родинами військовослужбовців і всіма службами налагоджена набагато краще. Наш Центр надає цілу низку послуг, також працюють партнерські організації. У селах все значно складніше. Тож ми приїхали, щоб познайомити вас із тими видами послуг, які можемо надати, залишити свої контакти, відповісти на запитання і допомогти чим можемо. Це не одноразова акція, бо ми працюємо на постійній основі, вже побували в багатьох населених пунктах області. Після спілкування окреслимо коло питань, які вас турбують, і далі вже будемо тримати зв'язок із кожним індивідуально, щоб довести ту чи іншу ситуацію до логічного завершення", - сказав Мойсеєв.
Далі з присутніми спілкується голова ГО "Центр соціально-психологічної реабілітації Миколаївщини" психологиня Олеся Ольшевська. Вона розповідає про особливості психологічного стану ветеранів, роль родини в їх адаптації після фронту, про те, як важливо турбуватися про ментальне здоров'я.
Пані Олеся переконана, що ці знання є вкрай важливими для ветеранів та їхніх родин. Досвід війни суттєво трансформує особистість, і для того, щоб адаптація до мирного життя була менш складною, необхідно, щоб сім'я не лише очікувала повернення, а й усвідомлювала, з якими викликами можуть зіткнутися.
Ми вже відвідували кілька подібних сіл, і щоразу помічаємо, що чим далі від міст і районних центрів, тим менше люди усвідомлюють необхідність у психологічній підтримці. Тому нам доводиться багато пояснювати. Проте, в особистих зверненнях вони скаржаться на проблеми зі сном, підвищену тривожність, втрату інтересу до життя та інші подібні питання. Але навіть не усвідомлюють, що саме через це їм варто звернутися за допомогою до спеціаліста.
Я впевнена, що доносити до них цю інформацію дуже важливо. Бувають випадки, коли члени родини військовослужбовця настільки виснажуються емоційно, що коли їхній чоловік чи син повертається, вони вже не мають власного ресурсу для їхньої підтримки, не знають, як спілкуватися та взаємодіяти, що теж стає причиною конфліктів", - каже психологиня.
На зустрічі вона ділиться досвідом про те, як родичам слід взаємодіяти з ветераном або військовослужбовцем у різних життєвих обставинах. Вона пояснює, які слова можуть заспокоїти, а які краще утриматися від вживання. Також вона зазначає, коли варто проявити терпіння, а в яких ситуаціях доцільно вжити активних заходів.
Обізнаний - це означає бути в безпеці.
...Спочатку люди слухають мовчки, але згодом жвавішають, починають ставити питання, зав'язується діалог. Дехто виявляє бажання поспілкуватися індивідуально.
Під час таких виїздів юристка Центру Людмила Храброва стикається з численними запитаннями. Найчастіше вони стосуються виплат, які призначені для військовослужбовців або їхніх сімей.
"Найчастіше йдеться про складні життєві ситуації, де кожне рішення має правові наслідки. Наприклад, звернулась жінка, чоловік якої зазнав поранення. Вона переймалася, як правильно оформити документи, щоб не втратити грошове забезпечення, яке належить їм за законом. Тож роз'яснюю: для того щоб отримати одноразову грошову допомогу в розмірі 100 тис. грн, військовослужбовець після поранення має пройти військово-лікарську комісію (ВЛК), але це ще не все. Дуже часто люди не знають, що після чотирьох місяців лікування потрібно також написати рапорт на ім'я командира і попросити внести до наказу цю виплату. А до рапорту необхідно додати ще й копію довідки про обставини поранення. Без цього виплата може бути не призначена або відтермінована", - розповідає пані Людмила.
За словами експерта, ще один розповсюджений запит стосується виплат у випадках, коли військовослужбовець потрапляє в полон або зникає безвісти. Люди стурбовані можливими змінами в законодавстві, які можуть вплинути на їхню фінансову підтримку. "З лютого 2025 року вводиться новий механізм: 50% грошового забезпечення військовослужбовця буде тимчасово зараховано на спеціальний казначейський рахунок на його ім’я, а ці кошти стануть доступними після його звільнення або визначення остаточного правового статусу. Інша половина буде розподілена між членами родини. Важливо бути в курсі цих змін і своєчасно підготувати необхідні документи. Також часто виникають запитання щодо виплат у разі загибелі військовослужбовця. Сім’ї нерідко не знають, з чого почати, які документи зібрати та до кого звертатися. Усі ці юридичні питання ми вирішуємо безкоштовно, професійно та з увагою до кожного конкретного випадку. Головне, щоб люди знали, куди звертатися за допомогою. Ми працюємо не лише в Миколаєві, а й у навколишніх громадах, надаючи консультації телефоном та онлайн", - підкреслила правниця.
Лілія Першина, керівниця ВПГО "Об'єднання матерів та дружин захисників України" в Миколаївській області, є також активною учасницею мобільної групи, що відвідує віддалені райони Миколаївщини з метою підтримки сімей військовослужбовців. Її мотивація полягає в глибокому розумінні всіх труднощів і викликів, які можуть виникнути для родини у зв'язку з відправленням близької людини на фронт.
"Війна увірвалася в життя моєї родини ще в 2014 році. Першим на захист країни став мій 19-річний син. Він служив у тому ж підрозділі, що й мій нинішній чоловік, син якого також зараз на фронті. Мої брати теж брали участь у бойових діях, отримали поранення і тепер мають інвалідність. Тому я також шукала спільноту, людей, які могли б зрозуміти мої переживання..."
Наша організація є однією з перших, хто підтримує сім'ї наших захисників. Ми надаємо допомогу, використовуючи наш досвід і напрацьовані рекомендації, а коли не можемо вирішити питання самостійно, направляємо людей до наших партнерів, - зазначає пані Лілія.
Вона переконана, що в подібних ситуаціях психологічна підтримка є надзвичайно важливою, оскільки сама знає, як критично важливо мати достатньо внутрішніх ресурсів для того, щоб справлятися з роботою, виховувати дітей та водночас підтримувати тих, хто на фронті. "Можна дозволити собі виплакатися, але часу на сльози немає. Треба навчитися контролювати свої емоції і займатися справами, адже, допомагаючи іншим, ми допомагаємо і собі. У нашій організації є жінки різних категорій: військовослужбовці, ветерани, а також ті, хто має близьких у полоні або постраждалих від війни. Нас об’єднують спільні виклики, які ми намагаємося вирішувати разом," - зазначає активістка.
Фронтове дитинство
На думку директорки Тамаринської гімназії Ірини Шміло, чоловік якої теж нині служить у ЗСУ, такі зустрічі для мешканців їхнього села дуже потрібні. "Через незнання своїх прав, норм законодавства, які часто змінюються, люди втрачають певні можливості, пільги, бо їм просто не відомо про них. Тож нашим людям необхідна інформація, нам потрібно спілкуватися, щоб більше знати і розуміти. Бо тепер кожен із нас живе ніби у своїй шкарлупці", - каже пані Ірина.
Вона акцентує увагу на ще одній суттєвій проблемі, що хвилює прифронтове село — брак можливостей для дозвілля та розвитку дітей. "Наші школярі навчаються дистанційно, вони відокремлені від соціального життя. Час від часу, ризикуючи, ми збираємо їх для проведення групових занять. Але цього явно недостатньо. З 29 учнів нашої школи 17 зазнали окупації. Ці діти пережили багато і потребують особливої уваги. До того ж, з наступного року нашу гімназію закриють через нестачу учнів", — зазначає директорка.
Анна Кравчук, мати захисника Маріуполя, морпіха з 36 бригади, який вже чотири роки перебуває в полоні, підкреслила недостатні умови для розвитку дітей у їхньому регіоні. "Ми самостійно шукали нашого сина. Врешті-решт, ми дізналися, що він у полоні, і це дало нам надію. Ми дуже чекаємо на його повернення. Але в нас також є молодший син, якому лише 9 років. Школа закривається, у селі немає жодних гуртків, секцій чи розвивальних ігор. Навколишня територія забруднена вибухонебезпечними предметами, тому наші діти можуть гуляти лише в певних місцях. Тож будь-яка допомога в цьому напрямку була б надзвичайно корисною," - зазначила пані Анна.
Дізнавшись про цю ситуацію, Віктор Мойсеєв висловив готовність надати підтримку: "Цим дітям важко отримати доступ до виставок, концертів та зоопарків. Тому ми постараємось зробити все, що в наших силах, щоб покращити їхні умови. Плануємо звернутися до місцевої влади та залучити донорські і волонтерські організації для вирішення питання організації дозвілля дітей в нашій громаді".
ТИСЯЧА ГРИВЕНЬ ЗА ВІЗИТ ДО АПТЕКИ АБО ЛІКАРНІ
Під час діалогу волонтерів із членами родин військовослужбовців з'ясувалися й інші болючі питання: село не газифіковане, тож тут користуються газом у балонах. Але щоб його заправити, треба винаймати транспорт і їхати до Снігурівки. Також у селі нема аптеки, є потреба у дровах та вугіллі. "Тонна вугілля коштує 10-12 тис. грн, на зиму треба мінімум дві. Роботи в селі немає, більшість людей старшого віку, а пенсія - 3-4 тис. грн. До нас навіть швидка не хоче їхати, хліб підвозять лише двічі на тиждень, тож змушені запасатися і їсти несвіжий", - бідкаються люди.
Деякі з цих проблем можна б було вирішити, якби до села Тамарине вела належна дорога. Наразі громадський транспорт сюди не курсує: комунальні перевезення відсутні, а приватні перевізники відмовляються через погані умови. Місцеві жителі стверджують, що для того, щоб дістатися до Снігурівки на власному автомобілі, наприклад, для візиту до лікаря, в аптеку чи з інших причин, потрібно витратити близько 1000 гривень. Для більшості з них це досить великі витрати.
"Ми не в змозі вирішити всі ваші проблеми, але постараємося сприяти в організації роботи мобільної аптеки. Це абсолютно неприйнятно, що родини наших захисників не мають доступу до медикаментів," - підкреслив пан Віктор.
Як зазначила староста Тамаринського старостинського округу Ольга Кухар, такі виїзди фахівців є надзвичайно важливими. "Нашим жителям необхідна психологічна, юридична та інша підтримка. Через віддаленість та погані дороги до нас приїжджає мало людей. Але місцеві мешканці повинні відчувати, що їх не залишили наодинці, що про них піклуються. Також хочу звернутися до підприємців з пропозицією розглянути можливість відкриття в селі маленької пекарні. Хліб доставляють до нас лише двічі на тиждень, хоча потреба значно більша, і асортимент обмежений. У нас є приміщення, і ми готові надати допомогу в організації. Завдяки нашим міжнародним партнерам ми отримали свердловину та встановили сонячні панелі, тож тепер у селі є вода цілодобово", - підкреслила староста. Вона також зазначила, що ремонт дороги до Тамариного обіцяють завершити вже цього року.
... Хоч почуте і побачене не сприяло особливому оптимізму, проте члени мобільної групи були задоволені поїздкою. "Добре, що люди виявили зацікавленість, поділилися своїми проблемами, і тепер наша команда разом із партнерами намагатиметься розв'язати хоча б частину з них. А ще ми вкотре переконалися у важливості нашої ініціативи, попри те, що формально громади області не є зоною нашої відповідальності, оскільки наш Центр надає послуги мешканцям Миколаєва. Скажімо, сьогодні в нас вихідний і ми могли б спокійно відпочивати. Проте наша команда небайдужих, яку підтримує міський голова Олександр Сєнкевич, розуміє, як важливо тепер не ділити людей на своїх і чужих, а спільно працювати над вирішенням нагальних питань", - резюмує Віктор Мойсеєв.
Нам залишається тільки висловити прохання до органів місцевої влади, волонтерських спільнот і міжнародних партнерів приділяти більше уваги родинам наших захисників, які живуть і працюють у віддалених населених пунктах Миколаївщини.
#Укрінформ #Юрист #Психолог. #Бойові дії #Військова окупація #Дощ #Мер #Законодавство #Військовослужбовці #Збройні сили України #Організація громади #Лінія фронту #Діалог #Зв'язок #Війна на Донбасі #Маріуполь #Миколаїв #Адаптація #Миколаївська область #Зниклі безвісти #Тривога #Фізична реабілітація #Оборонна бойова позиція #Аптека (магазин) #Дорога #Снігурівка #Укрнафта #Ріпак
