Автор Тарас Мишляєв Політолог, кандидат політичних наук, доктор суспільних наук у галузі політичних наук та адміністрування, експерт із міжнародних відносин і геополітики. Директор з науково-дослідної роботи ГО "Міжнародний дипломатичний альянс".
У останні тижні в Польщі спостерігається помітна еволюція у ставленні до українців. Загострення відносин між Польщею та Україною супроводжується гучними випадками насильства, жорсткішими висловлюваннями з боку політиків, обговореннями можливого зменшення підтримки та пропозиціями щодо депортації певних груп наших співгромадян. За даними польської поліції, в першій половині 2026 року українці зареєстрували 180 злочинів на ґрунті ненависті, що на 30% більше в порівнянні з попереднім роком. Після серії нападів наприкінці липня прем'єр-міністр Дональд Туск закликав до припинення ксенофобного насильства. Однак найбільш вагомим є вплив погіршення суспільної атмосфери на реальні міграційні рішення.
На цьому фоні вражають останні дані Eurostat. На 30 червня 2026 року в Польщі під тимчасовим захистом перебували 961 170 українців, що становило 21,8% від загальної кількості отримувачів захисту в Європейському Союзі. За місяць їх число зменшилося на 6335 осіб, що є зниженням на 0,7%. Це стало найбільш значним зменшенням серед усіх країн ЄС. Цей спад відбувся ще до найгучніших нападів на українців у липні. Чи свідчить це про те, що наші співвітчизники почали масово покидати Польщу, плануючи повернення на батьківщину чи переїзд в інші європейські країни? І найголовніше — чи можуть нинішні напруженість в стосунках і загострення суспільної ситуації прискорити цей процес?
Дві з трьох людей спрямовують свою увагу на Польщу.
Найбільш детальну інформацію щодо реорієнтації українських мігрантів у Польщі надає соціологічне опитування, проведене Центром міграційних досліджень Варшавського університету в березні та квітні 2026 року серед 1892 українців. Серед біженців, які втекли від війни, 45,9% висловили намір залишитися в Польщі ще на кілька років, 19% планували оселитися тут назавжди, 24,6% не мали визначеного терміну перебування, а близько 9,5% мали намір виїхати протягом наступного року. Таким чином, навіть до останньої хвилі атак приблизно дві третини біженців вже налаштувалися на тривале або постійне життя в Польщі, майже кожен четвертий не мав чітких планів, а близько десяти відсотків припускали можливість швидкого виїзду.
Якщо аналізувати не строк перебування, а країну, в якій люди планують своє майбутнє, ситуація виглядає схоже. Згідно з результатами того ж дослідження, 54,9% воєнних біженців уявляють своє майбутнє виключно в Польщі, 14,5% прагнуть розділити своє життя між Польщею та Україною, 9,1% надають перевагу Україні, 4,2% мають на увазі інші країни, а 15,1% ще не ухвалили рішення. Ці дані важливо розглядати в контексті дослідження Gradus Research серед українських мігрантів у країнах ЄС, яке було проведене в травні 2026 року. Там 53% опитаних вказали, що в принципі можуть розглядати можливість повернення в Україну, але дві третини з них не змогли визначити конкретний термін, а лише 4% планували повернутися протягом 2026 року. Ці факти свідчать про те, що люди можуть мати намір повернутися в майбутньому, але при цьому планувати залишатися в Польщі ще на кілька років. Тому заяви про повернення не слід автоматично вважати показником реального відтоку населення.
Після атак обстановка зазнала трансформацій.
Репрезентативного опитування самих українців у Польщі, проведеного вже після резонансної серії липневих нападів і такого, що прямо вимірювало б зміну міграційних планів, наразі немає. Але вже видно, що змінився політичний і суспільний контекст, у якому ці рішення ухвалюватимуть. Для українця важливий не лише ризик фізичного нападу. Важливо також, чи залишатиметься середовище передбачуваним за три чи п'ять років, чи не стане сьогоднішня передвиборча риторика завтрашньою державною політикою. Якісне дослідження Інституту політичної критики Nie jesteśmy w domu ("Ми не вдома") показує, що погіршення атмосфери вже впливає на поведінку навіть без прямого досвіду агресії. Частина співрозмовників говорила про обережніше використання української мови в публічному просторі й загальне відчуття, що вони однаково залишаються "не вдома".
Ще один важливий висновок цього дослідження полягає в тому, що питання міграції турбує не лише тих, хто погано інтегрований. Серед людей, які розглядають можливість виїзду на Захід або повернення в Україну, зустрічаються також особи з високим рівнем освіти, знаннями мов, професійними навичками та суттєвими можливостями на європейському ринку праці. Це спростовує спрощену думку, що першими виїдуть ті, хто не освоїв польську мову та не знайшов роботу. Справді, слабко інтегровані особи можуть бути більш мобільними, оскільки їм нема чого втрачати. Але і добре інтегровані, кваліфіковані працівники також мають потенціал для міграції, адже вони володіють численними альтернативами.
Чому ж переважна частина людей все ж не вирушить у подорож?
За чотири роки значна кількість українських біженців успішно інтегрувалася в польське суспільство. На кінець 2025 року в системі ZUS (Управління соціального страхування) було зареєстровано 857 тисяч українських громадян. Згідно з даними Польського економічного інституту, у період з 2022 по 2025 роки українці заснували 109,1 тисячі індивідуальних підприємств, а також 14,5 тисячі компаній з українським капіталом. У 2025 році громадяни України придбали приблизно 9 тисяч квартир, і десятки тисяч українських дітей навчаються в польських школах. Це свідчить про те, що вони не є тимчасовою групою, адже наявність роботи, житла, освіти для дітей, знання мови та соціальні зв'язки значно ускладнюють можливість нового переїзду. Тому сучасна хвиля нападів навряд чи призведе до раптового масового відтоку. Швидше за все, деякі українці залишаться фізично в Польщі, але почнуть зменшувати інвестиції у своє майбутнє в цій країні. Хтось може утриматися від покупки квартири, хтось не перевезе свою родину, а хтось активніше почне шукати роботу в Німеччині чи Нідерландах.
У цьому контексті варто ще раз згадати дані Eurostat. Вони не означають, що в червні 6335 українців фізично виїхали з Польщі, а лише вказують на зменшення кількості людей під тимчасовим захистом. Проте сам напрям зміни однаково вартий уваги. На основі доступної соціології можна окреслити лише приблизний сценарій дій українців у Польщі. Близько 60-70% воєнних біженців, найімовірніше, залишаться тут принаймні на найближчі кілька років. Приблизно 5-10% можуть повернутися до України, ще 5-10% -- переїхати до інших країн ЄС. Близько 15-20% залишаються групою, яка ще не ухвалила рішення. Важливо, що виїзд із Польщі зовсім не означає автоматичного повернення до України. За даними Варшавського університету, серед тих, хто вже планував залишити Польщу найближчим часом, 44% взагалі не знали, куди саме поїдуть, а лише приблизно чверть орієнтувалася на остаточне повернення на батьківщину.
Українці вже стали структурною частиною польської економіки
Оцінювати можливі економічні наслідки відтоку українців слід не шляхом спроби визначити, скільки Польща може втратити, а через аналіз того, які переваги вже сьогодні приносить їхня присутність. За останніми даними Головного статистичного управління Польщі, наприкінці лютого 2026 року в країні працювали 769,3 тисячі українців, що на 8,5% більше, ніж у попередньому році. Українці становили близько 68% від загальної кількості іноземних працівників. Це свідчить про те, що, незважаючи на деяке зменшення чисельності осіб, які отримують тимчасовий захист, кількість економічно активних українців продовжує зростати.
Другий рівень аналізу стосується внеску до валового внутрішнього продукту (ВВП). Згідно з останньою комплексною макроекономічною оцінкою Deloitte для UNHCR, присутність українських військових біженців сприяла зростанню реального ВВП Польщі у 2024 році приблизно на 2,7%, що становить близько 99 мільярдів злотих у порівнянні з прогнозом без цієї групи. Важливо зазначити, що цей позитивний ефект зростав у міру покращення інтеграції біженців: у 2022 році він складав 1,5% ВВП, у 2023 році – 2,3%, а в 2024 році досягнув вже 2,7%.
Окремий розрахунок Національного банку Польщі (NBP) підтверджує масштаб значення української праці. У 2021-2023 роках праця воєнних біженців забезпечувала в середньому близько 0,8 відсоткового пункту річного приросту ВВП Польщі, або близько 29% усього економічного зростання за цей період.
Згідно з дослідженнями Deloitte, наявність українських біженців сприяла зростанню доходів польських державних фінансів у 2024 році приблизно на 47 мільярдів злотих. Таким чином, розгляд українців лише як отримувачів соціальної допомоги стає все менш відповідним реальності економіки. Варто також зазначити, що українці активно займаються підприємництвом. За даними Польського економічного інституту, в період з 2022 по 2025 роки українці відкрили 109,1 тисячі індивідуальних підприємств і близько 14,5 тисячі компаній з українським капіталом. На кінець 2025 року в Польщі діяло вже майже 27 тисяч таких компаній. Це свідчить про те, що українці не тільки заповнюють вакантні місця, а й самостійно сприяють економічному розвитку.
Є ще один ресурс, який у поточному ВВП видно лише почасти. Це діти та кваліфіковані працівники. За даними Найвищої палати контролю, 2025/2026 навчального року в польській системі освіти було 165 815 українських учнів-біженців. Вони вже вивчають польську мову, проходять польську освітню програму та формують соціальні зв'язки. З 2022 року до кінця березня 2025-го додаткові витрати на освіту дітей з України перевищили 7,8 млрд злотих. Якщо ці сім'ї залишаться, значна частина дітей за кілька років вступатиме до польських університетів і виходитиме на польський ринок праці практично без міграційних витрат на адаптацію. Якщо вони поїдуть, частину майбутньої віддачі від уже зроблених інвестицій отримає інша країна.
Схожа ситуація -- з кваліфікованими дорослими. За даними NBP за 2025 рік, близько третини воєнних біженців вважали, що працюють у Польщі нижче за свою кваліфікацію. Це означає, що нинішній економічний внесок українців іще не показує всього їхнього потенціалу. У міру кращого знання мови, визнання дипломів і переходу на роботу відповідно до компетенцій їхня продуктивність і податковий внесок можуть іще зростати.
Цей парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що антиукраїнські настрої зростають саме в той момент, коли інтеграція українців приносить Польщі все більші вигоди. Країна вже отримала сотні тисяч працівників і підприємців, значні податкові надходження, дітей у польських школах та кваліфікованих спеціалістів, потенціал яких ще далеко не вичерпаний. Усе це формувалося протягом багатьох років, але втратити частину цього капіталу можна набагато швидше. Якщо короткострокова політична боротьба на антиукраїнському фронті почне відштовхувати вже інтегрованих працівників, підприємців і фахівців, то вигоди можуть отримати інші країни ЄС. Вони зможуть скористатися готовим людським капіталом, тоді як найскладніший перший етап інтеграції вже відбувся в Польщі.
Але в підсумку вирішуватимуть не політичні декларації, а самі українці. І вибір цей буде дуже прагматичним, тому що люди голосують гаманцем, безпекою та перспективою для своїх дітей. Якщо Польща й далі даватиме можливість нормально заробляти, почуватися безпечно та планувати майбутнє, більшість залишатиметься. Якщо ж ці три речі почнуть погіршуватися, сам факт кількох років життя у Польщі вже не буде достатнім аргументом. Бо для значної частини українців питання давно звучить не "Польща чи Україна?", а "Де мені й моїй родині буде краще жити наступні десять років?".
#Європа #Насильство #Україна #Українська мова #Польща #Польська мова #Біженець #Ґрунт #Німеччина #Українці #Європейський Союз #Валовий внутрішній продукт #Політолог #Нідерланди #Геополітика #Кандидат наук #Соціальні науки #Атмосфера Землі #Міжнародні відносини #Депортація #Українське громадянство #Варшавський університет #Євростат #Дональд Туск #Громадська організація #Міграція людей #Польський злотий #Капітал (економіка) #Deloitte
