Сестра Марія Слєпченко: монастирі спостереження - свідчення Божественної присутності - Vatican News

с. Емілія Вандич, СНДМ - Ватикан

У Львові функціонує монастир монахинь Чину Найсвятішого Ізбавителя, який представляє закриту чернечу спільноту "контемплятивних редемптористок". В інтерв'ю для Радіо Ватикану Vatican News, настоятелька цієї спільноти, сестра Марія Слєпченко, поділилася думками про місію споглядальних черниць та їхню роль у сучасному світі. Вона акцентувала увагу на важливості служіння іншим, зазначаючи, що хоча черниці не займаються активною проповіддю або роботою в лікарнях та з нужденними, їхнє серце відкрите для тих, хто приносить свої молитви та переживання, часто розповідаючи про складні обставини, в яких людська допомога є недостатньою, і лише молитва може принести полегшення. За словами сестри Марії, черниці покликані ділити з людьми їхні тягарі, оскільки багато хто приходить до них у пошуках поради та підтримки. Таким чином, контемплятивне життя ґрунтується на міцному підґрунті молитви, аскези та літургійної практики, що надає черницям сили як для власного зростання, так і для служіння іншим.

Сестро Маріє, поділіться, будь ласка, інформацією про вашу чернечу спільноту та її унікальні риси. Як саме виникло ваше Згромадження?

Я належу до Чину Найсвятішого Ізбавителя, скорочено - сестри редемптористки, і ми є контемплятивною спільнотою. Наш чин є практично на всіх континентах, в різних країнах. Але ми є нечисленними, тому що кожна наша спільнота є невеличкою, і кожна наша спільнота живе своїм автономним життям. У нас немає генеральної настоятельки і провінційних настоятельок. Кожен наш монастир є окремою одиницею. Нас об'єднують тільки Конституції, які в нас спільні. Наша харизма є, передусім, духовна: це являти собою живу пам'ять Ісуса Христа. Це термін Viva memoria (жива пам'ять), який має євхаристійний вимір. Він так само зустрічається в Апостольському повчанні "Богопосвячене життя". Його вжив святий Іван Павло ІІ, а наша засновниця його вжила вже у XVIII столітті, бо наш Чин походить з вісімнадцятого століття. Власне, його значення має таку євхаристійну форму. Тобто бути живою пам'яттю - це уприсутнювати тут і тепер Ісуса Христа. Кожна редемптористка покликана уприсутнювати Ісуса, але не лише індивідуально, але й спільнотою. Тому, як хліб збирається з багатьох зернят, так ми, як спільнота, разом, представляємо воплоченого Ісуса Христа. Отож, наше покликання, наша харизма є дуже спільнотною. Та хоча ми є контемплятивними, і як може видаватися на перший погляд, ми б мали бути більш мовчазними і пустельними, але ми такими не є. У нас є великий акцент на тому, що ми будуємо між собою родинні відносини. І наше освячення йде через другу сестру, через іншу людину. Ось так коротко... Але наша харизма, взагалі, є дуже багатогранною, хоча, звичайно ж, у нас є великий акцент на молитву.

Як контемплятивна спільнота ми багато молимося: ми зобов'язані Церквою до повного церковного правила, латиною, offiсium, - тобто всіх частин церковного правила, без скорочення; так само до багатьох годин глибокої, індивідуальної молитви, до заступницької молитви. До нас люди звертаються з проханням про молитву з різними наміреннями. Ми це все переживаємо теж, коли люди нас просять. Кожна сестра теж ділиться перед спільнотою тими наміреннями, які отримали від людей, знайомих чи незнайомих. І потім ми це все заносимо в спільних молитвах.

Але також, крім молитви, ми ще маємо такий вимір нашого покликання, що ми не тільки молимося за людей, але ми молимося з людьми. Наш монастир повинен мати церкву, до якої люди завжди можуть прийти. Тому церква має бути завжди відчинена, і людина має в тій церкві відчути супровід. Коли людина приходить помолитися з нами, то вона завжди може віднайти цей супровід, цю підтримку. Отож, ми молимося не тільки за людей, але ми молимося з людьми, і ми стаємо через це школою молитви. Не обов'язково школою молитви в тому значенні, що ми щось навчаємо людей. Це не обов'язково. Ми можемо стати школою молитви просто через саму атмосферу молитви, яка є в нашій каплиці, через те, що сестри там завжди моляться. Завжди хтось з сестер має бути присутній в каплиці.

Ще одним аспектом нашої харизми є гостинність. Хоча ми не покидаємо межі монастиря, оскільки є закритим, кляузуровим монастирем, це не означає, що ми повністю ізольовані. Ми завжди відкриті для відвідувачів: родини, діти, молодь та групи можуть приходити до нас. Ми готові взаємодіяти з ними різними способами — як у форматі індивідуального духовного супроводу, так і в групах. Також ми організовуємо реколекції для невеликих груп, які зазвичай мають контемплятивний характер.

Роз'ясніть нашим слухачам, що таке термін "контемплятивний".

Термін «контемпляція», що походить з латини, означає «споглядання». Це особливий стан молитви, коли людина відчуває потребу в словах, оскільки глибоко зосереджується на Божій присутності. Люди, які досягли спасіння, за межами цього світу, зможуть споглядати Боже обличчя. Контемплятивна молитва слугує підготовкою до цього стану, навчаючи нас просто вдивлятися. Це форма молитви, яка менш активна, більш пасивна, хоча не зовсім, адже це шлях до глибшого спілкування з Богом. Для мене контемплятивна молитва — це шлях. В загальному розумінні, вона є медитативною та глибокою формою молитви.

Яке послання несуть контемплятивні сестри для сучасного світу? Яка роль і місія контемплятивного життя для світу, який переживає різні трагедії?

Активне монашество має велике значення і завжди реагує на актуальні виклики. Контемплятивне монашество, натомість, відображає вічність і стабільність незмінних цінностей. Адже, практично з самого початку існування монашества, воно мало контемплятивну спрямованість. Перші монахи вирушали у пустелі в пошуках Бога і для боротьби з внутрішніми спокусами. Всі класичні монастирі зберігають цю традицію. Найдавніші ордени і чини, що дійшли до нас, є перевіреними часом і охороняють вічні істини. Вони служать мовчазним свідченням існування Бога і того, що варто віддати все заради Нього. Можливо, контемплятивні спільноти, які на перший погляд не демонструють своєї ефективності, не можуть бути оцінені за звичними критеріями результативності, але їхнє існування саме по собі свідчить про любов Бога і наявність чогось більшого в світі, ніж просто безнадія і тривога.

Але коли мова йде про нашу унікальну місію, ми також залишаємося відкритими. Наша база завжди доступна. Кожен може прийти сюди, як до рідного дому, де на нього чекають і готові вислухати. Ми виступаємо як чуйне вухо та відкриті серця, готові прийняти людину в її стражданнях. Тож, наприклад, у цей воєнний період, я вважаю, що наше особливе завдання — бути опорою для тих, хто переживає втрати та складні часи у своєму житті.

Чи ви коли-небудь розмірковували над поняттям надії? Яку роль вона відіграє у вашому житті? Особливо в умовах війни в Україні та в нестабільному світі, чи уявляєте ви себе та свою спільноту носіями надії?

Отже, надія тісно пов'язана з вічними цінностями. У цей складний час багатьом українцям важко віднайти в собі відчуття надії. Ми всі піддаємося спокусам безнадії та відчаю — це стосується навіть тих, хто присвятив своє життя служінню Богові, а також контемплятивних сестер. В усіх нас зараз непрості часи, але, можливо, саме в цьому і полягає суть надії — у здатності подолати свою безнадію. Ми покладаємося на Бога, навіть не маючи чіткої впевненості в тому, що все відбудеться так, як ми мріємо. Це і є справжня надія. Щоб дійсно надіятися, потрібно "закрити очі" і поринути в безодню Божого милосердя. Яке ж наше завдання в цій ситуації? Думаю, що перш за все, ми повинні самі в собі вирощувати цю надію, щоб мати можливість передати її іншим — через наше особисте свідчення, слова та поведінку, які помічають оточуючі.

Розкажіть про контемплятивну молитву. Як досягнути контемплятивної молитви, так як всі більше звикли до усної форми молитви і, переважно, на цій формі зупиняються.

Так, це дуже цікаве питання. І перед тим, як я буду щось говорити конкретно те, що скажу таку річ: на Заході поняття контемплятивної молитви більше знайоме вірним. Є цілі групи контемплятивної молитви серед мирян, проводяться різні реколекції, де люди можуть брати участь в молитві такого спрямування. Натомість, в Україні, ця тема майже взагалі не розвинена. І в мене така мрія, щоб ми, власне, це розвивали, так як ми є контемплятивні сестри. Що цікаво, що, наприклад, на Заході не завжди цим займаються контемплятивні монастирі. Це можуть бути мирянські рухи. Але я бачу, що в нас, в Україні, є досить велика прогалина в цій темі. Натомість, люди шукають глибини, шукають, наприклад, медитації, навіть щоб заспокоїтися. Є дуже багато стресу. І де вони шукають? Шукають в далекосхідних практиках, в буддизмі в йозі, яка тепер є дуже популярною. Коли я кудись їду чи йду у Львові, бачу рекламу йоги і думаю, що так багато людей туди йде... Видно, що є попит, якщо на кожному кроці є різні осередки, які це пропонують.

Тому я вважаю, що нам слід донести до людей, суспільства і християн, що ми, як Католицька Церква, володіємо багатством глибокої духовності та християнської медитації. Часто ми про це забуваємо і намагаємося знайти цінності десь поза собою, не усвідомлюючи, що ці скарби вже є в нас, і ми фактично сидимо на величезному багатстві. Проте ми не прагнемо відкрити цю скриню, а шукаємо щось зовнішнє. Тому вважаю, що важливо розвивати цю тему. Але я також розумію, що не всі готові до цього. Спочатку необхідно займатися євангелізацією, адже багато людей навіть не знають основ молитви. Неправильно було б говорити про контемплятивну молитву з тими, хто тільки починає, адже це може викликати в них хибне уявлення про молитву. Незважаючи на це, я все ще сподіваюся, що Господь діє в житті всіх. Він є живим, люблячим і веде нас у всьому.

Як практикувати контемплятивну молитву?

Контемплятивна молитва є насправді дуже простою практикою. Вона відмовляється від ускладнень на користь простоти, від багатослівності на користь лаконічності. Її суть полягає в звуженні фокуса. Спершу ми навчаємося говорити з Богом, витрачаючи багато часу на словесну молитву, читання Святого Письма та роздуми над ним. Ці етапи є важливими перед переходом до контемплятивних практик, адже без цієї основи неможливо говорити про подальші кроки. Тому, якщо ви запитуєте, з чого почати практику контемплятивної молитви, моя рекомендація - щоденно читати вголос уривок з Євангелія. Це найкраща підготовка, оскільки суть контемплятивної молитви полягає в усвідомленості: бути присутнім тут і тепер, зосереджуючись на Бозі і Його слові. Боже Слово - це прямий контакт з Богом, оскільки воно є самим Богом. Коли ми читаємо Боже слово, ми єднаємося з Ним. Тому регулярний контакт зі Святим Письмом є найкращим шляхом до контемпляції. Ось так, коротко.

Однак контемплятивна молитва не є тим самим, що й нірвана в буддизмі. Це абсолютно інший досвід. Це зустріч із живим Богом, яка вимагає поступового процесу самопізнання, покаяння та очищення. Саме Господь керує цією молитвою. Це не справа техніки чи чогось, що я можу просто виробити в собі. Звісно, існують різні методи, які можуть допомогти досягти зосередженості та уважності, а також аскетичні практики, що готують нас до глибшої зустрічі з Господом. Проте жоден з цих засобів не може замінити справжній, живий контакт із Богом.

Як може особа усвідомити, що вона вже досягла певного, навіть незначного успіху в молитві, і як уникнути духовного самообману? Чи існують якісь способи визначити, що ти справді перебуваєш у процесі молитви, а не піддаєшся своїм емоціям, почуттям чи ейфорії?

Контемплятивна молитва не є емоційним переживанням. Хоча емоції можуть виникати під час цього процесу, важливо розуміти, що вони є лише побічним ефектом. Якщо молиться людина починає занадто зосереджуватись на своїх емоціях або думках, які виникають у ході молитви, і надає їм надмірне значення, це може свідчити про потенційну небезпеку. У таких випадках корисно мати духовного наставника, який допоможе розпізнати ці моменти. Емоції, особливо на початку практики, можуть проявлятися досить інтенсивно, і навіть пізніше не зникнуть зовсім. Проте важливо усвідомлювати, що вони не є основною метою, і до них не слід прив'язуватись. Контемплятивна молитва, насправді, робить людину усвідомленою, ясною і присутньою у моменті, навчаючи її справжньому слуханню.

Як можна визначити, що індивід справді досяг успіху в контемплятивній молитві? Це проявляється в його здатності слухати інших, помічати їхні потреби. Така людина не ставить себе на перше місце, адже її поведінка щодо Бога відображає те, як вона взаємодіє з оточенням. Звісно, ми не є досконалими і всі перебуваємо в процесі вдосконалення. Навіть практика контемплятивної молитви не означає досягнення святості. Для мене молитва – це безкінечний шлях. Немає моменту, коли можна зупинитися, скласти руки і сказати: "О, я вже досягнув рівня контемплятивної молитви, тепер можу відпочити на лаврах". Це недопустимо. Тому важливо пам'ятати, що основою молитви є смирення і простота. Найкращий показник того, чи рухається людина в правильному напрямку – це її стосунки з іншими.

Відомо, що ви є композиторкою, займаєтеся творчістю і є лауреаткою міжнародних конкурсів та здобули Гран прі. Розкажіть трохи про вашу музичну діяльність і як вам вдається поєднувати творчість із чернечою посвятою?

Коли я йшла до монастиря, я вже мала вже базову музичну освіту. Закінчила школу імені Крушельницької у Львові, на теоретичному відділі, а так само факультативно займалася композицією, тобто вже мала підготовку до того і поступила на перший курс Львівської консерваторії на композиторський факультет. Але потім перервала навчання, тому що дуже сильно прагнула бути тільки з Ісусом. Я була дуже молоденька, максималістка і все дуже дослівно сприймала так, як в Євангелії написано - віддати все, ну значить все. Я просто обірвала навчання і в мене почалися дуже сильні проблеми, психологічні, бо мене хитало на дві сторони. Мені здавалося, що я зробила якийсь гріх через те, що я залишила навчання, бо це є талант його не можна закопувати. З другого боку, дуже сильно прагнула весь час присвячувати тільки молитві, і тільки молитві, і тільки молитві... Мені тоді здавалося, що це так має бути, що це правильно. І треба було багато років праці над собою, розмов з духівником і молитви, пошуків, страждань, плачів, криз, щоб усвідомити все таки, що я можу це поєднати і що можу зрівноважити. І що одне з другим - тобто монашество і музика - не суперечать один одному. Але це дуже важко насправді, - це є мистецтво балансу, і там не може бути перекосу ні в одну сторону. Я маю на увазі такий невластивий спіритуалізм.

Але з другого боку також не ставити музику на перше місце, тому що все таки мій вибір є однозначний - Ісус Христос на все життя. Тому для мене це поєднання є викликом до цих пір. Просто зараз в мене вже є мир в серці щодо цього, не так, як на початку, але це є насправді складно. Але мені допомагає те, що я усвідомлюю собі, що це моя форма молитви.

Я не можу приділяти музиці стільки уваги, скільки мені хотілося б, або скільки дозволяють мої обставини. Проте те, що Бог дарує мені, я намагаюся використати на благо, і це веде мене до Нього. Для мене це є способом прославляти Його. Так я визначаю своє покликання, усвідомлюючи, що я одночасно і монахиня, і композиторка.

Напевно творчість, музика може бути частиною вашої місії, бо нераз до людського серця більше може промовити музика, ніж, наприклад, проповідь.

Так, я погоджуюсь з вами, особливо це стає помітно під час моїх зустрічей з різними світськими групами. Нещодавно ми провели зустріч, виконуючи один твір у філармонії, а також мали репетиції з симфонічним оркестром. Мені дуже цікаво спостерігати за реакцією музикантів на монахиню, яка є композитором, адже не всі з них є віруючими чи мають церковну освіту. Це може бути справжнім відкриттям для багатьох, адже для когось це може стати знаком від Бога. Я сподіваюсь на це...

На мою думку, ваша роль як композиторки та художниці може стати своєрідним закликом для монашества, щоб вони адаптувалися до нових форм місійної діяльності, відповідаючи на актуальні потреби та виклики сучасного суспільства. Яка ваша перспектива щодо цього?

Мені на думку спадає образ Івана Павла ІІ, який мав пристрасть до лижного спорту. Одного разу його запитали: "Як Папа Римський може займатися лижами?". І він відповів: "Папа Римський повинен вміти кататися на лижах". У цьому контексті я хочу підкреслити, що як представниця монашества і композитор, я повинна бути не просто композитором, а дійсно добрим у своїй справі. Це для мене виклик, адже я є частиною Церкви, і моя мета — виконувати свою роботу на високому рівні. Іноді може з’явитися думка, що творчість монахів чи священників — це лише аматорство. Я сама колись мала подібні погляди на це середовище. Але це не так. Історія Церкви свідчить про те, що в минулі століття існували видатні особистості в науці та культурі. Серед монахів і священників були видатні філософи, науковці, математики. Тому важливо продовжувати цю традицію, особливо сьогодні, коли є потреба свідчити про християнські цінності. У часи, коли культура стає все більш секуляризованою, зростає вплив безбожництва та неомарксизму в мистецтві, музиці, філософії та в багатьох інших сферах.

Отже, ми, представники монашества та християнства в цілому, маємо відповідальність на нашому полі діяльності пропонувати альтернативні цінності. У минулі часи монастирі були центрами освіти та культури, де переписували Святе Письмо та твори класичних авторів на різні мови. Тут викладалися різні мистецтва та науки. Поряд з парафіями та єпархіями виникали університети. Нині ми маємо світські навчальні заклади, університети, музеї, театри та інші культурні інституції... Проте часто ці заклади стають осередками культурної антихристиянської думки. Тому нам потрібно знову стати центрами культури і науки, але з абсолютно новим підходом. Ми повинні стати протиотрутою для сучасного суспільства. В іншому випадку, ми не зможемо виконати нашу місію.

Як ви бачите сучасне чернецтво?

Я хочу дивитися на монашество з серцем, повним любові і милосердя. Не осуджуючи, не критикуючи і не оцінюючи, бо хто я така, щоби якусь давати оцінку. Бачу, що є криза. Бачу, що тяжко. Але розумію передусім, що кожна чернеча спільнота - це люди, і в кожній спільноті є свої проблеми, з якими переважно стикаються. Тому що люди, які приходять до спільноти, позначені різними пораненнями, якими позначене суспільство. Від того ніде не втечеш. І дуже часто ми не справляємося з викликами нашої місії назовні через те, що ми не даємо ради з внутрішніми труднощами, які нас перевищують. І це справді є виклик. Тут є цей виклик надії переступити свою безнадійність, сумніви.

Наша основна місія як монашого співтовариства полягає в тому, щоб свідчити про існування Бога, Його живу присутність і активну роль у нашій історії, як в минулому, так і в сьогоденні. У контексті сучасних реалій це є нашим найважливішим завданням. Інші наші служіння, які кожен виконує відповідно до своєї харизми, стають вторинними. Хоча про це не слід забувати, важливо також усвідомлювати, що ми можемо проголошувати Божу присутність у світі лише тоді, коли наші спільноти будуть здоровими на людському рівні. Це потребує інвестицій та пріоритетного підходу, аби сестри могли бути в гармонії, розвиватися та зростати, а також покращувати комунікацію між членами спільноти. Я вважаю, що це надзвичайно важливо для нас усіх у цей час.

Сучасні люди все частіше звертаються до нестандартних підходів у пошуках духовності. Мене цікавить, що б Ви порадили молодим людям, які перебувають у пошуках свого життєвого призначення та прагнуть з'єднатися з Богом? Які шляхи можуть допомогти їм знайти своє місце у світі і глибше зрозуміти себе?

Ну що я можу сказати? Мені здається, що сучасна молодь, вони всі дуже хороші. Дійсно, люди, які шукають цінностей, які голодні та спраглі Бога, які мають великі запитання, а також мають великі духовні такі натхнення. Мені навіть трошки страшно стає, чи ми зможемо відповісти на їхні потреби? Чи ми, старші, справді зможемо їм товаришувати і допомогти дати їм те, чого вони потребують на своєму шляху? Тому що молодь, вони вже це в собі мають. Справді, я маю таке враження, що зараз у молоді є тенденція повернення до традиційних цінностей, до молитви. Якщо б я мала звернутися до молоді, то я б тільки сказала, що вони були відважними, щоб вони шукали, щоб вони питалися; щоб читали багато духовної літератури та щоб шукали різних способів молитви: щоб вони шукали Бога, а вони це і так роблять. Тому я навіть не знаю, що можна сказати...

Розкажіть трішки, як ваша спільнота переживає війну і як сестри діють в контексті цієї війни?

Я вже згадувала, що наша основна місія це стати вухом, це бути спільнотою поодинокі особи в спільноті, які будуть слухати тих, які потребують просто виговоритися. Деякі сестри мають такий досвід, що просто їх якось знаходять або військові, або родини військових. І вони уділяють їм таку підтримку. Навіть не то що якихось порад, просто слухати: тут навіть не знаєш, що робити. Наша спільнота є ще маленькою. Ми тільки на початках в Україні, в нас немає сестер зі спеціальною кваліфікацією психологів, які потрібні для справжньої підтримки людей, наприклад, при ПТСР. Тут треба насправді мати професійні знання. Натомість, ми можемо просто слухати. Ми можемо просто бути молитовною присутністю. Ми можемо бути духовним проводом для таких людей, якщо вони будуть потребувати.

Але наразі у Львові ми маємо дуже невідповідні умови для контемплятивного монастиря. Ми живемо у маленькому будиночку, ледве всі поміщаємося, і у нас навіть нема приміщення, де тих людей прийняти, які би хотіли прийти. Будівництво у нас іде з величезними труднощами. Воно практично завмерло, відколи почалася війна, а будівництво для нас просто екзистенційно необхідне, тому що ми тоді зможемо жити вповні нашою харизмою, коли будемо мати відповідні приміщення, монастир з церквою і реколекційним будинком, де зможуть люди до нас приходити. Ми вже дев'ятий рік в Україні живемо нашою харизмою наполовину. Тому що ми не можемо її розвинути.

Які побажання ви хотіли б висловити нашому народу в цей складний час війни?

Я часто замислююся про те, що хотіла б побажати собі в такі моменти. Коли занурюєшся в потік новин, відчуваєш страх і розпач, а емоції коливаються від безнадії до раптової надії. Цей цикл: спочатку відчай, потім надія, знову відчай — дуже важкий. Не втратити віру в такі часи – це справжнє випробування. Багато людей, особливо ті, хто пережив жахи війни, опинилися в ситуації, коли втратили все. Важко дати якісь поради, адже іноді просто потрібно пережити цей складний етап.

Я думаю, що ми витримаємо, з Божою поміччю, не втрачаючи віри, молячись. Попри те, що зараз дуже важко всім молитися, всім молитва йде через силу, але не переставати молитись, гуртуватися. Я думаю, нам треба всім гуртуватися. Це дуже важливо. Ми, українці, маємо таку тенденцію до того, щоб між собою сваритися, заздрити одне одному, не підтримувати одне одного, навіть в якихось професійних середовищах. Нам дуже важливо гуртуватися, особливо людям, які мають спільні цінності, християнські цінності, мистецькі, культурні цінності. Тому, що зараз твориться відродження нашої культури, нашої історії, новий погляд на нашу українську ідентичність. Тому ми дуже потребуємо зараз створювати нові зв'язки, а ті, які є, обґрунтовувати, тому що ми зараз творимо нову Україну.