Старший науковий співробітник і директор Центру Європи та Євразії Hudson Institute Пітер Раф наголошує, що Європа залишається одним із трьох ключових економічних центрів світу й критично важливим партнером США, однак її внутрішній баланс швидко змінюється. На континент одночасно тиснуть посилення російської агресії, поступове послаблення самої росії, зростання ролі Північної Європи, повернення національних суперництв і дедалі відчутніший економічний тиск Китаю. Дослідник вважає, що ці процеси вже перебудовують європейську геополітику та змушують Вашингтон переосмислювати власну стратегію щодо континенту. Водночас центральним вузлом європейської політики, попри всі зміни, залишається Німеччина.
Незважаючи на нещодавні складнощі, трансатлантичні зв'язки базуються на одній з найінтегрованіших економічних систем у світі. За даними Дена Гамільтона та Джозефа Квінлана в їхньому останньому річному звіті, трансатлантична економіка, що становить 9,8 трлн доларів, забезпечує робочі місця для приблизно 16 мільйонів працівників в Америці та Європі. У 2025 році щоденний обсяг торгівлі товарами та послугами між цими регіонами перевищить 6,4 млрд доларів. Крім того, минулого року більше ніж половина прямих іноземних інвестицій у США надходила з Європи, в той час як американські компанії отримали більше ніж 50% ПІІ в Європі за той же період.
Без сумніву, європейська економіка виглядає менш динамічною в порівнянні з американською. На континенті переважають компанії з багатою історією, які більш ефективно покращують вже існуючі технології, ніж розробляють інновації. Середній вік сорока найбільших і найліквідніших підприємств, акції яких представлені на німецькій біржі та входять до складу індексу DAX 40, перевищує сто років.
І все ж економіка Європи має виняткове значення для глобального балансу сил. На континенті працюють провідні світові дослідницькі університети - ETH Zurich, TUM Munich та Кембриджський університет, та передові компанії, як-от ASML, Infineon і ARM Holdings. Майбутнє Америки, можливо, пов'язане з Азією, але її сьогодення й далі - у Європі.
Оскільки Європа має вирішальне значення для добробуту та безпеки Сполучених Штатів, політикам у Вашингтоні необхідно враховувати п'ять ключових тенденцій, які будуть формувати майбутнє цього континенту в найближчі роки.
Тренд номер один: зростання агресії з боку Росії.
росія становить найбільшу нинішню загрозу європейському порядку, а головний зовнішньополітичний пріоритет росії - підпорядкувати Україну. Стратегія москви полягає в тому, щоб відірвати Україну від її західних партнерів і звести протистояння до формату один на один, де росія зможе скористатися перевагою в масштабах і ресурсах. На тактичному рівні росія часто діє методом проб і перевірки реакції: випробовує різні форми агресії, а потім відступає, щоб оцінити позицію Заходу та його реакцію на ці дії.
Путін зберіг у запасі достатню кількість сучасних можливостей, щоб його загрози щодо Європи, яка досі проводить переозброєння і не має чіткої інформації про рівень підтримки з боку Вашингтона, виглядали переконливо. Водночас, він, ймовірно, побоюється розширення конфлікту з НАТО, оскільки значна частина його звичайних військових сил зайнята в Україні. Тому, намагаючись змусити Захід зменшити військову допомогу Україні, Путін використовуватиме різні ескалаційні тактики, особливо акцентуючи увагу на ядерному шантажі та гібридних методах ведення війни.
На найвищих етапах ескалації путін змінив класичну концепцію ядерного стримування, перетворивши історично оборонний механізм на інструмент агресивних загроз. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році Москва неодноразово вдавалася до ядерного шантажу - або для того, щоб змусити Захід утриматися від підтримки України, або ж для тиску на нього з метою зменшення допомоги Києву.
У березні 2023 року, наприклад, путін оголосив, що росія розмістить тактичну ядерну зброю в Білорусі, а білоруські розрахунки пройшли навчання для роботи з російським оперативно-тактичним ракетним комплексом 9К720 "Іскандер". У травні росія вперше залучила білоруські підрозділи до широко розрекламованих спільних ядерних навчань. Москва також змінила офіційну доктрину, знизивши поріг застосування ядерної зброї, відкликала ратифікацію Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, проводила показові ядерні навчання й неодноразово застосовувала проти України балістичну ракету середньої дальності "Орєшнік", здатну нести ядерний заряд. росія також хвалилася успішними випробуваннями крилатої ракети "Буревісник" з ядерною силовою установкою, здатної нести ядерну боєголовку, а також торпеди "Посейдон".
На початкових етапах ескалації, після початку масштабного вторгнення, Росія значно збільшила інтенсивність і масштаб своїх гібридних атак. Ці дії включають активні заходи, такі як втручання у вибори, пошкодження підводних кабелів, радіоелектронні операції, зокрема глушіння GPS-сигналів, а також кримінальні акти, як-от підпали. Крім того, Москва неодноразово порушувала повітряний простір на східному фланзі НАТО. Найяскравіші приклади включають інцидент у вересні минулого року, коли російські винищувачі на дванадцять хвилин увійшли в естонський повітряний простір, та випадок з російським дроном, який лише минулого місяця вразив багатоквартирний будинок у румунському Галаці. З червня, особливо після нападу на аеропорт Лейпцига, частота і зухвалість цих гібридних атак суттєво зросли, викликавши занепокоєння в західних столиць. Кремль намагається донести, що тривалість війни в Україні підвищує ризик для європейців. Москва сподівається, що Європа тисне на Україну, аби та прийняла умови Росії для завершення конфлікту – або, принаймні, обмежила підтримку Києва.
Швидкі інновації у сфері нових безпілотних систем, особливо безпілотних літальних апаратів, можуть змінити розрахунки росії. В Україні безперервна розвідка, спостереження та рекогностування створили величезні "сірі зони", що простягаються на кілометри вздовж фронту й роблять масштабне пересування військ майже неможливим. Крім того, Україна розгорнула широкий набір ударних систем, які щодня атакують російську військову логістику та енергетичну інфраструктуру. Цими системами Україна здатна завдавати ударів навіть по москві та Санкт-Петербургу. У результаті Україна ще може змусити росію погодитися на припинення вогню раніше, ніж сама буде виснажена.
Готовність Путіна до діалогу не повинна вводити в оману американських політиків, примушуючи їх плутати тактичну адаптацію з істотною зміною його позицій.
путін зберігає незмінну ворожість до України й Заходу та регулярно це повторює. У найближчому майбутньому росія не пом'якшить своєї агресивної лінії щодо Європи.
Тенденція №2: зниження російської сили.
Путін втратив значну частину російської сили в Україні. Українська сторона, своєю чергою, значно зменшила потужність сухопутних військ Росії, зокрема елітних повітряно-десантних підрозділів та морської піхоти, а також знищила великі обсяги сучасного озброєння. На даний момент Росія просувається лише повільно, намагаючись захопити решту територій Донбасу. Якщо ситуація залишиться такою ж, Росія навряд чи зможе окупувати ці райони до кінця цього року, а можливо, й наступного.
Стійкість та самопожертва українського народу створили можливість для західних політиків об'єднатися в підтримці України. Тепер, після трьох років дії західних санкцій та українських точних ударів по російській енергетичній інфраструктурі, економіка Росії опинилася на межі кризи. Урядовці Москви публічно знизили свої прогнози щодо економічного зростання, а цьогорічний бюджетний дефіцит, ймовірно, перевищить обсяги ліквідних активів Фонду національного добробуту. В інших регіонах Росії місцеві органи влади також стикаються зі значним зростанням дефіциту.
Відключена від глобальних капітальних ринків, Росія звернулася до внутрішнього ринку облігацій, щоб покрити бюджетний дефіцит. Однак це більше нагадує фінансову гру з ризиком: державні структури купують облігації, спираючись на ліквідність, яку забезпечує Центральний банк Росії. По суті, країна займається друкуванням грошей. Питання в іншому: чи готовий Путін суттєво знизити соціальні виплати або підвищити податки, щоб підтримувати фінансування військових дій?
Навіть якщо Україна вийде з війни ослабленою та травмованою, відновлення колишнього впливу росії не буде простим завданням. Як зазначив мені навесні один з послів європейської держави, що працює в Києві: "росія втратила Україну на століття".
Військовослужбовці НАТО беруть участь у зимових навчаннях, що проходять у Сетермоені, Норвегія, у березні поточного року, в рамках візиту генерального секретаря НАТО Марка Рютте. Основним завданням цих навчань є оцінка готовності сил до виконання завдань в арктичних умовах. [Сержант Алексіс Френч - Корпус морської піхоти США]
Насправді, вплив Росії на її околицях поступово зменшується. У Європі Швеція та Фінляндія стали частиною НАТО, що зміцнило Альянс новими потужними арміями. Молдова обирає курс на європейську інтеграцію. На Кавказі спостерігаються більш тонкі форми стратегічного віддалення. У 2023 році Азербайджан встановив контроль над Нагірним Карабахом, що підкреслило зростаючу силу Туреччини та послаблення позицій Москви. Відповідно, прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян призупинив участь своєї країни в Організації Договору про колективну безпеку, яка знаходиться під російським керівництвом. У травні Пашинян провів у Єревані саміт Європейської політичної спільноти, зміцнюючи зв'язки Вірменії з Європейським Союзом, зокрема з Францією.
Взаємини між Азербайджаном та Росією зазнали значного охолодження. Після інциденту в грудні 2024 року, коли Росія збила рейс 8243 Azerbaijan Airlines, Москва уникала здійснення примирливих кроків, на яких наполягав Баку. У червні 2025 року дії російської Федеральної служби безпеки в Єкатеринбурзі призвели до трагедії, внаслідок якої загинуло кілька громадян Азербайджану. Тим часом, Азербайджан поступово стає одним з основних постачальників природного газу в Європу та важливою частиною Середнього коридору. Тісні братерські зв’язки з Туреччиною, які характеризуються формулою "Tek millet, iki devlet" — "одна нація, дві держави", значно перевищують його стосунки з Росією.
Сьогодні США мають можливість прискорити віддалення регіону від росії через "Маршрут Трампа заради міжнародного миру та процвітання" (TRIPP) та значні американські інвестиції, що мобілізуються навколо цього проєкту. Цього року і віцепрезидент США Джей Ді Венс, і держсекретар Марко Рубіо відвідали Єреван, причому Венс також побував у Баку.
У Центральній Азії також існує подібна можливість, де казахстанська стратегія "багатовекторності" намагається розширити стратегічні варіанти країни, виходячи за межі її бюрократичних, географічних, історичних і економічних зв'язків з Росією. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв не визнав російські вимоги щодо українських територій і вживає заходів для дотримання західних санкцій проти Кремля. У листопаді президент Трамп організував знаковий саміт C5+1 у Білому домі, підтвердивши Нью-Йоркську декларацію вересня 2023 року, яка закликає країни Центральної Азії до зміцнення співпраці з Вашингтоном.
Відносна вразливість Росії найяскравіше проявляється на Далекому Сході, де менше ніж десять мільйонів росіян живуть поряд зі ста мільйонами китайців уздовж кордону, що прост stretches на приблизно 4 000 кілометрів. У той час як Європейський Союз цього року вирішив надати Україні кредит на суму 90 мільярдів євро, який, скоріше за все, ніколи не буде повністю погашений, Китай продовжує затягувати з остаточним узгодженням важливого газопроводу "Сила Сибіру - 2", що має критичне значення для економічних перспектив Росії.
Схоже, що китайсько-російська "дружба без меж" усе ж має фінансові межі, а Китай тепер однозначно виступає старшим партнером і диктує умови відносин.
В Росії виникає новий клас військових ветеранів, який сформувався внаслідок війни з Україною, в той час, як вплив країни на її околицях зменшується. У найближчі роки ця група буде конкурувати за владу з представниками спецслужб та нащадками останніх радянських чиновників. Схоже на німецьких ветеранів між двома світовими війнами, ці люди можуть стати союзниками прихильників радикальних поглядів, підживлюючи у суспільстві відчуття образи, стверджуючи, що країна зазнала поразки не через військову слабкість в Україні, а через зраду. Росія майбутнього може нагадувати старого розлюченого бульдога, чий занепад виявляється в спалахах агресії на міжнародній арені.
Тенденція №3: піднесення Північної Європи
Від моменту створення Європейського об'єднання вугілля і сталі в 1950-х роках і до утворення Європейського Союзу в Маастрихті в 1990-х, американські політики завжди акцентували увагу на франко-німецьких відносинах як на ключовому елементі своєї стратегії щодо Європи. Ідея франко-німецького тандему, що сприяє європейській інтеграції, давно стала загальноприйнятою. Цей концепт часто використовується для виокремлення країн-засновниць сучасної Західної Європи від тих, які колись пережили комуністичний режим у Східній Європі. Насправді, розрізнення між "старою" та "новою" Європою, яке популяризував Дональд Рамсфельд, досі визначає багато уявлень про континент.
Франція та Німеччина продовжують залишатися основними двигунами європейського континенту. Лише через кілька годин після складання присяги в травні 2025 року канцлер Німеччини Фрідріх Мерц прибув до Парижа, де разом із президентом Франції Емманюелем Макроном оголосив про заснування спільної ради з оборонних та безпекових питань. Під час спільного засідання урядів Німеччини та Франції в Тулоні серпнем минулого року Мерц виступив з промовою французькою мовою. Ці ініціативи та регулярні консультації між Францією і Німеччиною є не лише відлунням минулого, а й свідченням тривалої співпраці між країнами.
Однак через три десятиліття після падіння "залізної завіси" східно-західний поділ часів холодної війни, можливо, поступається новому - між північчю та півднем. У питаннях політики, політичної економії, зовнішньої політики й міжнародної торгівлі вісь північ-південь може ставати новою віссю схід-захід.
Після кризи суверенних боргів, яка трапилася в минулому десятилітті, країни Південного Середземномор'я активно пропагували ідею спільної відповідальності за борги в Європі. У той же час, північні країни ЄС дотримувалися набагато більш жорстких вимог Пакту стабільності та зростання і регулярно висловлювали скептицизм щодо ініціатив взаємного покриття боргів.
Перед тим, як виклики, пов’язані з пандемією COVID-19, змусили Німеччину прийняти рішення про фонд відновлення ЄС, що дозволив обмежене випускання спільного боргу, Берлін належав до групи країн, відомої як "ощадлива п'ятірка". Завдяки їхньому відносно низькому співвідношенню боргу до ВВП, ці держави мали можливість маневрувати під час криз. Однією з таких криз стало повномасштабне вторгнення росії в Україну. Від скандинавських країн до Нідерландів, Балтійських держав та Польщі, саме Північна Європа стала провідною силою у наданні підтримки Україні в її боротьбі за виживання.
Не є таємницею, що відома чеська ініціатива, яка займається закупівлею та постачанням боєприпасів в Україну з різних куточків світу, значною мірою покладається на щедрість країн Північної Європи. Аналогічно, механізм PURL, розроблений генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, що означає "Список пріоритетних вимог України", також сприяє закупівлі американських балістичних ракет для українських потреб.
Країни Північної Європи виявляють цю щедрість заради спільного геополітичного бачення. У Європі суспільна настороженість щодо росії посилюється не лише в міру руху на схід, а щонайменше так само - на північ. Якщо головним викликом для середземноморських країн сьогодні є стримування нерегулярної міграції з арабських та африканських держав, то для країн Північного й Балтійського морів основною загрозою стала російська гібридна війна. Вступ Швеції та Фінляндії до НАТО лише прискорив стратегічне зближення прибережних держав Північної Європи.
Новий комплекс викликів трансформує Європу. Хоча розподіл на північ і південь поступово витісняє традиційний поділ на схід і захід, одна тенденція залишається незмінною з часів холодної війни: Німеччина знову стає ключовою країною, через яку переплітаються різні географічні напрямки континенту.
Дійсно, сучасна Європа може збити з пантелику своїм розмаїттям політичних форматів — від Ради Балтійського моря, Benelux 3, Веймарського трикутника та Nordic-Baltic 8 до Bucharest 9, Visegrad 4, Mediterranean 9 і Austerlitz 3. Проте саме ця численність форматів ілюструє, що жодна країна, окрім США, не має одночасно достатньої економічної потужності, чисельності населення та стратегічного розташування, щоб самостійно вести Європу. Ймовірно, геополітичне майбутнє континенту визначатиметься коаліцією північноєвропейських держав, до складу якої увійде Велика Британія, а в її епіцентрі опиниться Німеччина, виконуючи роль ключової країни.
Тенденція №4: відновлення національних суперечок.
Після завершення Другої світової війни Сполучені Штати фактично усунули напругу між національними суперниками в Європі, водночас надаючи континенту значну військову підтримку. Проте, оскільки США починають зменшувати свої військові контингенти в Європі, реагуючи на нові виклики в інших частинах світу, давні суперечності, які тривалий час залишалися під контролем, можуть знову спливти на поверхню.
Поки Німеччина будує те, що Мерц пообіцяв перетворити на "найсильнішу звичайну армію Європи", Франція під гаслом стратегічної автономії намагається підпорядкувати німецьке переозброєння французькому лідерству. Показовою є наполегливість Парижа в прагненні домінувати у спільній із Берліном програмі Future Combat Air System (FCAS). Але найпрямішим вираженням цієї лінії стала березнева промова Макрона на Іль-Лонг, де він оголосив про створення двосторонньої координаційної групи з ядерних питань з Берліном. Так само Велика Британія включила згадку про ядерні консультації з Берліном до Кенсінгтонського договору з Німеччиною в липні 2025 року.
Ще до початку цього нарощування польські керівники партії "Право і справедливість" та президент Кароль Навроцький ставилися до Німеччини з певною недовірою, яка іноді переходила в відкриту ворожість. Багато країн Центральної та Східної Європи позитивно оцінюють збільшення німецьких витрат на протидію агресії з боку Росії — регулярні похвали Литви на адресу німецької бригади є цьому яскравим підтвердженням. Проте в Центральній Європі все ще існує обґрунтований скептицизм щодо того, чи стане Берлін насправді готовим до активних дій проти російських військ. У найпесимістичніших сценаріях ці лідери можуть навіть уявляти ситуацію, коли Німеччина укладає угоду з Росією, жертвуючи інтересами своїх сусідів.
Ейфорійні часи лібералізму 1990-х, коли популярного націоналіста на кшталт австрійця Йорга Гайдера засуджували як виняток або відкидали як маргінала, минули. Сьогодні Європа однаковою мірою націоналістична й ліберальна, а нові лідери повертаються до історичних конфліктів або підкреслюють національні відмінності так, як ще тридцять років тому було важко уявити. Рішення президента України Володимира Зеленського минулого місяця назвати елітний військовий підрозділ на честь Української повстанської армії, яка воювала у 1940-х, спричинило кризу в польсько-українських відносинах. Політичні кризи й сепаратистські тенденції посилюються також у Боснії і Герцеговині, а нещодавня напруженість на півночі Косова нагадує про ширшу напруженість на Західних Балканах.
Коли Сполучені Штати намагаються передати Європі більше відповідальності за лідерство на континенті, це, ймовірно, сприятиме зростанню напруженості, а не глибшій єдності. Історичні суперництва, які десятиліттями стримувала американська присутність, розморожуватимуться й знову заявлятимуть про себе, ускладнюючи європейську співпрацю.
Тенденція №5: економічний підрив Європи Китаєм
У цьому контексті Європа зустрічає нове значне виклик — з боку Китайської Народної Республіки, яка застосовує економічні інструменти та деструктивні методи для ослаблення європейського континенту.
КНР побудувала орієнтовану на експорт виробничу економіку, де контроль над глобальними ланцюгами постачання та домінування в ключових стратегічних секторах мають пріоритет над ринковою логікою. Китай стимулює виробництво у великих експортних галузях і водночас пригнічує внутрішнє споживання за допомогою цілої низки сумнівних методів: державних субсидій, крадіжок інтелектуальної власності, регуляторного втручання, нетарифних торговельних бар'єрів і валютних маніпуляцій. Від 2022 року КНР також користується дешевими російськими енергоносіями.
Європа тепер переживає той самий "китайський шок", із яким США вперше зіткнулися на початку 2000-х, адже китайсько-європейські економічні відносини стали різко незбалансованими. Як зазначає Європейська комісія: "У період 2015-2025 років дефіцит зріс більш ніж у п'ять разів за фізичним обсягом і більш ніж удвічі - у вартісному вимірі". Торік профіцит КНР у торгівлі товарами з ЄС сягнув 360 млрд євро.
Крім того, як нещодавно написали Сандер Тордуар і Бред Сетсер для Center for European Reform: "Ніде наслідки цього шоку не є такими значущими, як у Німеччині. Її виробники в ключових галузях - автомобілебудуванні, машинобудуванні, хімічній та авіаційній промисловості - одночасно втрачають позиції в Китаї, на інших зовнішніх ринках і вдома". КНР підриває попит на німецький експорт, а хвалена німецька автомобільна промисловість стала символом ширшого економічного нездужання. У 2025 році продажі Porsche, Audi та Mercedes-Benz у Китаї скоротилися відповідно на 26%, 5% і 19%. Попри періодично сильні дані зайнятості, німецька промисловість втрачає приблизно 10 000 робочих місць щомісяця.
Занепад найбільшої галузі в найбільшій економіці Європи міг би спричинити соціальні потрясіння в самому центрі континенту - з усіма ризиками для регіональної стабільності, які зазвичай супроводжують деіндустріалізацію. Лише трохи більше ніж через рік після приходу до влади коаліційний уряд Німеччини став одним із найнепопулярніших в історії країни. Особисті рейтинги Мерца впали до історичних мінімумів, а його партія та її партнер у коаліції - Соціал-демократична партія - зазнали тяжких поразок на низці регіональних виборів.
Безперечно, Берлін усвідомлює "китайський шок", який переживає. Проте Китай активізує свої зв'язки з німецькими транснаціональними компаніями, такими як Volkswagen і BASF, щоб підтримувати свою експансіоністську модель. Чим більше ослаблюється німецька промисловість, тим менше у неї можливостей відмовитися від цієї "отруєної чаші" з Китаю.
Попри те, що підтримка Росії у конфлікті з Україною призвела до втрати Китаєм своїх можливостей впливу в Східній Європі, Пекін знайшов альтернативний шлях до європейського континенту через Грецію, Сербію та Угорщину. Крім того, КНР активно закликає до розширення співпраці з лідерами, які готові приймати такі ініціативи з ідеологічних, економічних або політичних міркувань. Серед них - прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес, президент Сербії Александар Вучич та президент Франції Емманюель Макрон.
Економічна стратегія США щодо Європи повинна базуватися на чітко визначеному стратегічному пріоритеті: зменшити економічну залежність Європи від Китаю, що робить союзників більш вразливими до тиску. Одним з можливих підходів може стати заснування торговельно-інвестиційного об'єднання для партнерів і союзників США, за умови, що цей механізм не перетвориться на регуляторний режим, який знизить стандарти до найнижчого спільного знаменника, таким чином загрожуючи американським інноваціям у важливих сферах, зокрема в галузі штучного інтелекту.
Сьогодні світ складається з трьох основних економічних регіонів: Північної Америки, Європи та Східної Азії. Як Росія намагається відокремити Україну від Заходу, так і Китай прагне ізолювати Європу від Сполучених Штатів. Якщо Пекін зможе усунути Європу з контексту китайсько-американської конкуренції, його шанси на витіснення Вашингтона з лідерства на світовій арені значно зростуть. Це усвідомлення стало важливим для Китаю. Сполученим Штатам варто вжити аналогічних заходів, інакше їм загрожує поразка в цій боротьбі.
#
