Співпраця, яка починалася з тіньової присутності найманців, зокрема, ПВК "Вагнер", після смерті Євгена Пригожина трансформувалася в офіційний державний проєкт Кремля - "Африканський корпус". ("Африканський корпус" -- це офіційне експедиційне військове формування Російської Федерації, створене наприкінці 2023 року під безпосереднім контролем ГУ ГШ РФ - Ред.) Сьогодні російська військова присутність найбільш масштабно розгорнута в Малі (понад 2500 найманців), тоді як у Буркіна-Фасо та Нігері діють контингенти з кількох сотень військових інструкторів. Офіційна версія цієї експансії звучить благородно: допомога в боротьбі з ісламським тероризмом, який справді перетворює життя місцевого населення на катастрофу. Неофіційна, але єдино реальна мета росіян полягає в іншому - забезпечити силове утримання хунт при владі в обмін на доступ до ресурсів та політичну лояльність.
Image: French Armed Forces
Російські найманці сідають на гелікоптер на півночі Малі
Проте, російська діяльність у Сахелі має значно складніший характер, ніж просто епізодичне використання переворотів. Витоки документів, що були оприлюднені ще у 2019 році, вказують на те, що Москва мала намір систематично закріпитися в цьому регіоні задовго до падіння прозахідних урядів. Сьогодні цей проект набуває інституційних форм: Малі, Буркіна-Фасо та Нігер об'єдналися в власну Конфедерацію - Альянс держав Сахелю (AES). Але ця нова геополітична структура має одну критичну слабкість - жодна з трьох країн не має виходу до моря. Ця логістична ізоляція вимагає нового етапу російської експансії: щоб підтримати життєздатність своїх режимів у Сахелі (а також власного військового контингенту), Росії потрібні коридори до узбережжя.
Рекламное объявление
Ознайомтесь також з політикою другої адміністрації Трампа щодо Африки: акцент на торгівлю та інвестиції замість надання допомоги, що призвело до загострення відносин з Південною Африкою.
Однак логістика – це лише елемент тактичного вирішення. Глобальні амбіції Москви значно ширші: Кремль розглядає Західну Африку, а особливо Гвінейську затоку, як стратегічну базу. По-перше, це відкриває доступ до природних ресурсів і можливостей для великих російських корпорацій. По-друге, це означає остаточне усунення європейського впливу з континенту. І найважливіше – закріпившись на узбережжі, Росія формує потужний пояс нестабільності, наближаючись до кордонів Європи. Контроль над цим регіоном надає Москві важелі впливу на міграційні потоки та безпекові кризи, які можуть бути використані для шантажу ЄС. Саме з цієї причини російська експансія не зупиниться на межах Сахелю – вона вже поширюється далі, націлюючись на прибережні країни.
Фото: wikivoyage.org
Як подвійна гра Конакрі змусила Москву шукати нові шляхи
Гвінея, зокрема її столиця Конакрі, стала першим логістичним виходом до океану для ізольованих сахельських хунт. Як виявилося у розслідуванні The Sentry, у 2025 році Москва перетворила гвінейський порт на один з ключових транзитних вузлів для підтримки Африканського корпусу. Супутникові знімки та дані морського транспорту свідчать про регулярні прибуття російських вантажних суден. З початку 2025 року п'ять таких кораблів доставили на континент значну кількість бронетехніки, танків, артилерії, систем радіоелектронної боротьби та безпілотників. Це наступальне озброєння згодом переправляли суходолом до Малі, що закріпило маршрут Конакрі-Бамако як основний логістичний коридор для Альянсу держав Сахелю (AES).
У цій логістичній схемі яскраво проявляється специфічний інструмент російської експансії - використання корпоративних активів. Річ у тім, що портовим терміналом у Конакрі управляють російсько-гвінейські компанії Alumina Company of Guinea (ACG-Fria) та Compagnie des Bauxites de Kindia (CBK). Обидві є дочірніми структурами російського алюмінієвого гіганта "Русал". І сьогодні ці комерційні потужності російського бізнесу безпосередньо обслуговують мілітарні амбіції Кремля, забезпечуючи безперебійний військовий транзит у Західній Африці.
Проте, варто звернути увагу на важливу фігуру з Гвінеї – президента Мамаді Думбуйя. Він майстерно маневрує в міжнародній політиці, використовуючи складну подвійну стратегію, і виглядає так, що не готовий до відкритого конфлікту з Заходом в ім'я явної підтримки Росії. Його обережність змушує російську сторону діяти в Конакрі максимально обережно. Щоб уникнути зайвих питань і не створювати політичних труднощів для Гвінеї, попередні військові вантажі для Африканського корпусу розвантажувалися переважно вночі і транспортувалися без явного супроводу російських військових.
Фото: supplychain-outlook.com
Порт Конакрі є головним центром судноплавства в Гвінеї.
Щоб задобрити національну армію і зберегти лояльність місцевого уряду до "нічних транзитів", Москва надає пряму військово-технічну допомогу. Зокрема, в травні 2026 року за участю прем'єр-міністра, міністра оборони та посла РФ гвінейським збройним силам урочисто передали велику партію спорядження.
Рекламное объявление
Паралельно розгортається системна робота з суспільством, побудована на експлуатації радянської спадщини. Спочатку вона велася виключно силами посольства РФ, але з липня 2025 року до процесу долучився партнерський "Російський дім" у Гвінеї. Через ці структури організовуються традиційні російські святкування та проводяться православні літургії за участю африканського екзархату РПЦ. Ставка робиться, традиційно, й на науково-освітню сферу: російський уряд виділяє 150 щорічних квот для місцевих студентів, фінансує Російсько-гвінейський центр епідеміології в Кіндії та планує відновити роботу колишнього радянського науково-дослідного центру в Рогбане.
Зображення: військові дії загарбників
Екзарх Африки митрополит Каїрский і Північно-Африканский Константин в рамках візита в Конго, де веде роботу над реєстрацією РПЦ в Республіці Конго
Однак усвідомлення того, що гвінейський транзит цілком залежить від непередбачуваного настрою місцевого президента, спонукало Кремль шукати більш надійні логістичні маршрути, і вибір впав на Тоґо. Варто зазначити, що після створення Альянсу держав Сахелю (AES) ця країна не лише не припинила спілкування з бунтівними хунтами, але й підтримувала тісні зв’язки, відкрито обговорюючи можливість приєднання до цього блоку.
Гібридна підготовка відкриває шлях до безмежного океану.
У 2023 році країна Того знову потрапила до переліку ключових цілей для Africa Politology — організації впливу, яка після загибелі Євгена Пригожина перейшла під контроль російської Служби зовнішньої розвідки (СВР). Документи, отримані виданням The Continent і передані медіа-консорціуму за участю INPACT, вказують на те, що російські спецслужби окреслили три основні напрямки своєї діяльності в Того: контроль над логістичними мережами в Західній Африці, маніпулювання місцевим ринком фосфатів та дискредитація Франції.
Оскільки протягом тривалого часу відсутні прямі дипломатичні зв'язки (відкриття російського посольства в Ломе ще тільки планується, а обсяги двосторонньої торгівлі залишаються незначними), Москва вирішила покластися на "м'яку силу" та розгалужену мережу проксі-організацій. На початку активності у сфері освіти, культури та спорту виступала "Африканська ініціатива", громадська організація, що тісно співпрацювала з російськими силовими відомствами. Влітку 2026 року її функції перейшли до асоціації "Російсько-тоголезька альтернатива" (ART), на чолі якої став Паскаль Беджакін – випускник радянського університету. Це яскравий приклад того, як Кремль продовжує використовувати старі зв'язки, які були встановлені за часів Холодної війни.
Изображение: alleyesonwagner.org
У столиці Того, Ломе, було створено мурал за підтримки "Африканської ініціативи" — мережі впливу, що має зв'язки з ГРУ та супроводжує "Африканський корпус" у країнах, де Росія зміцнює свої позиції. Цей мурал, розташований поблизу аеропорту та добре помітний з під'їзної дороги, є ще одним яскравим свідченням трансформацій, які відбуваються в Того.
Через ці організації російська сторона реалізувала всебічну кампанію з "придбання" лояльності. Діапазон їхніх дій виявився надзвичайно широким: від роздачі москітних сіток і фінансування навчання дітей з малозабезпечених сімей до проведення екологічних суботників і спортивних змагань у баскетбол, що нагадували про старі радянські досягнення. Столицю Того послідовно наповнювали символами російської присутності: на стінах з'являлися фрески про "дружбу народів", а також був створений "Сад російсько-тоголезької дружби". Одночасно укріплювалася медійна та освітня співпраця: місцеві впливові особи відправлялися в прес-тури до Росії, тоголезькі студенти отримали можливість вивчати російську мову в університетах країни, а кількість стипендій для навчання в РФ різко зросла. Вся ця масштабна інформаційно-гуманітарна діяльність переслідувала чітку мету: створити суспільний контекст, у якому прибуття російських військових сприймалося б не як загроза, а як допомога від "щедрого друга".
Водночас активно діяли політичні та військові канали. Наприклад, Росія знову вдалася до своєї перевіреної "зернової дипломатії": на початку 2025 року вона відправила до Того першу партію пшениці для зміцнення лояльності. Одночасно було досягнуто угоди про створення міжурядової комісії з торговельно-економічного співробітництва між Росією та Того, перше засідання якої запланували на кінець 2026 року.
Досліджуйте також: Обіцяли 3000 доларів та місце водія. Яким чином функціонує російська мережа вербування в Африці?
Рекламное объявление
Усі ці гібридні ініціативи швидко призвели до створення офіційних угод у сфері безпеки. Навесні 2025 року було оголошено про підписання рамкової угоди щодо військового співробітництва, яку Держдума РФ ратифікувала в жовтні. Цей документ передбачав підготовку військових з Того, проведення спільних військових навчань та обмін розвідувальною інформацією.
Фото: EPA/UPG
Путін та голова Ради міністрів Того Фор Гнассінгбе тиснуть руки під час зустрічі в Кремлі 19 листопада 2025 року.
А далі поки голову Ради міністрів Того Фора Гнасінгбе приймав Путін в Москві (вперше за шість років) в листопаді 2025 року, до Ломе прибула делегація російських високопосадовців на чолі з генерал-майором Андрієм Авер'яновим, командиром військової частин ГУ ГШ РФ, відповідальної за спецоперації за кордоном. За вже сталою традицією, саме після його візитів в африканських країнах починають масово з'являтися російські військові інструктори. І Того не стало винятком, адже вже 15 січня 2026 року до готелю "Саракава" в Ломе прибули близько п'ятнадцяти так званих "передових офіцерів" Африканського корпусу для підготовки баз на півночі країни.
Протягом півроку чисельність російського контингенту в Того збільшилася до 300-350 осіб, і прогнозується, що їхня присутність буде тривалою. (Згідно з інформацією Головного управління розвідки Міністерства оборони України, станом на липень 2026 року, Африканський корпус вже налічував 6180 військових - Ред.)
А потім запрацювали і логістичні ворота. Близько 3:00 ночі 9 липня 2026 року російське вантажне судно "Михайло Бритнєв" (яке перебуває під санкціями США) пришвартувалося до контейнерного терміналу в порту Ломе, здійснивши 21-денний перехід із бази в Балтійську. На його борту знаходилися десятки одиниць військової техніки, зокрема БМП-2, БМП-3, броньовані машини, зенітні гармати та БТР-82, призначені для російських найманців в Сахелі.
Изображение: alleyesonwagner.org/vesselfinder.com
"Михайло Бритнєв" біля узбережжя Ломе, 8 серпня 2026 року.
Однак Того - це далеко не єдина мета Москви: росіяни здійснюють комплексну експансію на кількох фронтах. Таким чином, поряд із операцією в Того, Кремль активно працює над зміцненням впливу в інших прибережних країнах Західної Африки.
Російська загроза нависла над регіоном
Згідно з внутрішніми документами російських структур впливу (оприлюдненими журналістським консорціумом Forbidden Stories у рамках розслідування діяльності так званої "Компанії"), Росія розгорнула в регіоні безпрецедентну інформаційну війну. Лише в період з червня по листопад 2024 року агентам вдалося розмістити 644 статті з пропагандою та дезінформацією у щонайменше 35 місцевих ЗМІ. Бюджет цієї кампанії перевищив 300 000 доларів. Одночасно Кремль готує експансію "м'якої сили": з 11 нових культурних центрів, які РФ планує відкрити найближчим часом, вісім розташовані в Африці, причому половина з них - саме в західноафриканському регіоні (Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того та Малі).
Російські впливові структури адаптують свої стратегії відповідно до ситуації в кожній країні Західної Африки. У Сенегалі вони прагнуть поступово зблизити цю державу з військовими режимами Альянсу держав Сахелю (AES), зосереджуючи свої зусилля на молоді: фінансують панафриканські конференції та активно організовують поїздки для лідерів молодіжного крила партії PASTEF на політичні форуми в Малі. У Кот-д'Івуарі ситуація інша – там агенти встановлюють неофіційні зв'язки з національною елітою, одночасно запускаючи агресивні дезінформаційні кампанії (зокрема, поширюючи неправдиві відомості про нібито співпрацю України з терористичними угрупуваннями), аби підірвати позиції прозахідного уряду.
Image: Ute Grabowsky/picture alliance
Постер з зображенням Володимира Путіна та тимчасового президента Буркіна-Фасо Ібрагіма Траоре, на якому зазначено гасло "Сприяння переходу", розміщений у столиці Уагадугу, березень 2024 року.
Ознайомтесь також: Безпілотники, транспортування і дорогоцінні метали: Москва стикається з труднощами в Малі.
В інших країнах акцент зміщується на пропаганду та історичні спекуляції. У Гані Росія вміло скористалася чутливими темами, активно підтримуючи резолюцію ООН про репарації за работоргівлю, що вже принесло дипломатичні переваги та сприяло наближенню ратифікації угоди про військово-технічне співробітництво. У той же час, у Нігерії, де всі російські обіцянки залишилися лише на папері, акцент зроблено на чисту пропаганду. Через агентство "Африканська ініціатива" російські діячі скуповують популярних інфлюенсерів і поширюють антизахідні наративи мовою хауса. Цікавою подією стали антиурядові протести End Bad Governance у 2024 році, коли в натовпі несподівано з’явилися російські прапори. Поліція затримала десятки протестувальників, і кільком з них пізніше було висунуто звинувачення у державній зраді.
Використовуючи комбінацію різноманітних інструментів – від "м'якої сили" до активів корпоративного характеру, – Москва свідомо підриває інституційну єдність ЕКОВАС. Основною метою цієї експансії є не лише підтримка військових режимів: отримавши контроль над стратегічними глибоководними портами Гвінейської затоки, російські військові структури можуть закріпити свої позиції в Атлантичному океані, перетворюючи регіональну нестабільність Західної Африки на серйозну загрозу для безпеки Європи.
#
