В певний момент стало очевидно, що ми вступаємо в новий політичний етап, де реформи в освітній сфері не займають провідної ролі.

#Політика

Зображення: Андрій Шестак та Михайло Винницький. Оптимізація системи

Я правильно розумію, що ви очікували цю відставку, принаймні з того часу, як відбулися зміни в уряді?

Під час обговорень, що проходили у зв'язку з перепризначенням нового Кабінету Міністрів та призначенням Оксена Лісового на пост міністра, з’являлася різна інформація. Було чітко зафіксовано, що скасували наказ про дистанційне навчання. Щодо кадрових змін, то офіційних підтверджень не було. Якщо чесно, я вже планував завершити свою діяльність, залишаючись лише тому, що міністр звернувся до мене з проханням. У мене не було якихось особливих амбіцій. Я вважаю себе технократом, і прийшов, щоб виконати певні завдання. Все, що вдалося зробити за цей час, я зробив.

Якщо ви мали намір піти, чи це свідчить про те, що вважали свої обов'язки на посаді виконаними?

В один момент стало очевидно, що ми вступаємо в новий політичний етап, де реформи в освітній сфері вже не є основним завданням. Наразі акцент зроблений на інших питаннях, що більше стосуються стабілізації ситуації.

Отже, зафіксуємо, що на даний момент існує?

На даний момент я вважаю, що так. Багато чого було реалізовано вперше і це дійсно заслуговує на похвалу. Я горджуся здобутками, такими як гранти, прозорість, що була запроваджена, та можливості, які відкриває закон про індивідуальні освітні траєкторії. Ми також започаткували навчальну програму для керівників університетів. Щодо інших аспектів, доведеться трохи потерпіти.

Зображення: facebook/Sophia Opatska Учасники програми підвищення кваліфікації для академічних керівників.

Віцепрем'єр Михайло Федоров анонсував нові підходи в реорганізації закладів вищої освіти. Камінь спотикання -- оптимізація мережі?

Зрозуміло, що це був основний камінь спотикання, тому що саме під час процесу реорганізації ми наступили на інтереси дуже багатьох людей, які звикли до певних бізнес-моделей. Я вже дещо озвучував. По-перше, можемо говорити про такі маленькі порушення, які, наприклад, виявили в Уманському державному педагогічному університеті при його приєднанні до Уманського національного університету. Ми побачили, що там була практика однорічних контрактів для науково-педагогічних працівників. І мені розповіли про традицію, що за поновлення себе на посаді з вересня кожен науково-педагогічний працівник мав відповідно віддячити своїй адміністрації. Водночас величезний фінансовий тягар ліг на державу у вигляді невикористаних відпусток. Це фактично 30 млн грн.

Такі речі перетворилися на щось більше, ніж просто слова?

Те, про що я згадував раніше, не підпадає під категорію кримінальних правопорушень, оскільки немає жодних свідків. Що стосується невикористаних відпусток, то це є порушенням трудового законодавства. Коли мова йде про можливість початку кримінального провадження, варто звернути увагу на справу Одеської юридичної академії. Вона була передана до правоохоронних органів через виявлення того, що у 2023 році академія отримала фінансування на 2155 студентів за рахунок держави, тоді як фактично їх було лише 1048. Середні витрати держави на одного студента становлять приблизно 50 тисяч гривень, тому можна легко підрахувати збитки.

Крім того, варто зазначити наявність невеликих правових порушень, пов’язаних із присутністю посади президента в цьому університеті, яку займає Сергій Ківалов. Це не відповідає чинному законодавству, яке допускає лише одну з цих посад — або ректора, або президента. Проте в даному університеті існують обидві ці позиції. Це викликає питання до попереднього міністра, чому був затверджений статут, що дозволяє таку двовладність. До речі, ще один університет, який стикається з подібною проблемою, — це НУБіП, де президентом є Станіслав Ніколаєнко.

Зображення: facebook.com/nuouaofficial/ Одеська юридична школа

За Одеську академію вас час від часу підколюють. Позаминулого року ви відвідували академію і хвалили заклад.

Я ніколи не казав, що це нехороший заклад. Вважаю, що він і далі залишається хорошим. Те, що він буде приєднаний до Одеського національного університету ім. Мечникова, тільки покращить цю якість. Студенти матимуть більші можливості в умовах більшого університету. І питання при реорганізації закладів не в тому, що міністерство нібито знищує заклад. Це дуже маніпулятивно. Нічого не знищується. Навпаки. Студенти залишаються студентами на тих самих умовах фінансування, на тих самих програмах. Викладачі залишаються тими самими викладачами. А от адміністрація може постраждати, бо замість двох стане одна.

Одеська юридична академія знаходиться під керівництвом особи, яка має на своєму столі знімок з Путіним під час вручення ордена. Це стало мені відомо під час моєї поїздки до закладу. Вважаю, що всім зрозуміло: на певному етапі було ухвалено рішення, що перевищує компетенцію Міністерства освіти і науки, про те, що така фігура не повинна займати керівну позицію в системі державної освіти та не може очолювати один з основних навчальних закладів, які готують суддів, прокурорів і адвокатів нашої країни. Можливо, мене можуть звинуватити у затримці, але знову ж таки: деякі рішення в рамках виконавчої влади реалізуються значно швидше, оскільки вони базуються на рішеннях, прийнятих на вищому рівні.

Отже, ви завжди вважали, що пан Ківалов не має бути частиною цієї системи?

Я хотів би сказати так: є керівники закладів, які дуже сильно тримаються або тримались за свої місця. Це добре відомі в освітніх колах прізвища. Приміром, Луцький, колишній ректор Національного авіаційного університету. Його вдалося усунути з посади у зв'язку з роз'єднанням НАУ і створенням КАІ та Української державної льотної академії. Є Андрій Одарченко, пов'язаний з Державним біотехнологічним університетом у Харкові. Він, як ви знаєте, зараз утікач. Далі маємо прізвище Ківалова. Я вже згадував Ніколаєнка. Або Володимир Онищенко, який був ректором Полтавської політехніки з 2003 року. Бортняк у Києві, це Таврійський університет. Поплавський.

Зображення: ВВС Сергій Ківалов на церемонії випуску в Одеській юридичній академії, що відбулася у лютому 2025 року.

Вони сприймають університети як свою власність, хоча насправді це державні заклади, і держава повинна захищати свої права на їх управління. Коли ж університети починають "прихватизовуватись", це стає серйозною проблемою, особливо коли такі особи шукають підтримки серед депутатів. Наразі ми спостерігаємо цікаву ситуацію, що розгортається навколо об'єднання Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка з Подільським державним університетом. Це питання не є боротьбою Міністерства освіти. МОН виступило з ініціативою реорганізації місцевих навчальних закладів, але залишило реалізацію цього процесу на відкуп місцевій владі. Виявилось, що у депутата Верховної Ради від Кам'янця-Подільського та місцевого губернатора, які, до речі, представляють одну політичну силу, є різні погляди на цю ситуацію. У результаті Міністерство освіти отримало чимало критики, зокрема на мою адресу. Але чому ж міністерство стало об'єктом атак? Ми стали жертвами малих політичних конфліктів, яких в країні виникло чимало. Деякі з цих конфліктів підкріплені фінансовими інтересами, інші – амбіціями ректорів та політиків. І, як виявилось, ці люди, накопичивши невдоволення, вирішили вивільнити його. Ось що сталося.

Прізвища, які я згадав, справді є значними фігурами. Однак існує й безліч менш відомих, представників різних університетів, які тривалий час утримують свої позиції. Серед них – Харківська політехніка та Харківський економічний університет. Під час перебування попереднього міністра відбулася реорганізація двох навчальних закладів, що дало змогу деяким ректорам залишитися на своїх посадах. Мова йде про Київський національний торговельно-економічний університет і Педагогічний університет імені Драгоманова.

Злиття та поглинання: об'єднання університетів з примусу та з любові.

Фото: google/maps Державний торговельно-економічний університет

Хочу наголосити, що суть проблеми полягає не в прізвищах, а в самій суті обману системи. У 2014 році парламент прийняв законопроект про вищу освіту, в якому визначили два терміни перебування на посаді для ректорів. Таким чином, у 2024 і 2025 роках 35 ректорів повинні змінитися або вже змінилися. Це становить чверть від загальної кількості, і це досить значна цифра. Проте на будь-який закон завжди знайдеться юрист, який знайде спосіб його обійти. І коли ти намагаєшся створити закон, що покликаний покарати недобросовісних, розумієш, що в результаті можеш нашкодити тим, хто дотримується принципів доброчесності.

І насправді я пишаюся тим, що під час дванадцяти реорганізацій, які ми провели протягом двох років, немає жодного випадку, коли ми продовжили термін ректора на посаді, якщо строки спливали. В деяких випадках призначали виконуючих обов'язки, як наприклад, в Умані. Подібна ситуація в Кам'янці-Подільському або була у Львові з приєднанням Аграрного університету до Ветеринарного.

Загалом при реорганізаціях нашими мотивами було, по-перше, покращити управління. Це спосіб очистити систему від різних схем, які наплодилися в університетах. А, по-друге, знаєте, є така дитяча казочка ще з радянських часів: "по дороге мальчик потерялся". Треба зробити так, щоб дорогою ніхто не загубився.

Я вважала, що, навпаки, хтось із ректорів все ж може загубитися, хоча б один.

Проте йдеться не лише про майно. Важливо уникнути втрати ректора, щоб не знівелювати ті активи, які можуть бути втрачені. Наприклад, якщо розглянути ситуацію з Кам'янцем-Подільським, можна помітити, що національний університет фактично не володіє значним майном, тоді як аграрний університет має близько тисячі гектарів землі. Якщо об'єднати заклад, який має землю, з тим, що її не має, існує велика ймовірність, що процес може завершитися невдачею. Натомість, якщо ми підійдемо до цього зворотним чином, ризики значно зменшаться, оскільки вже досягнуто угоди про те, що новий університет носитиме назву Кам'янець-Подільський університет імені Огієнка. Таким чином, об'єднуючи юридичну особу, ми також перейменовуємо її, щоб зберегти всю ту історичну спадщину, яка для нас має велике значення.

Вам часто ставили під сумнів, чому Міністерство освіти і науки не має чітких критеріїв для вибору установ, що підлягають реорганізації, і чому відсутній зрозумілий план цих змін.

Давайте так. Загальні критерії для країни є і вони пов'язані з демографією. Вони опубліковані: в містах, які мають менше 100 тисяч населення, буде один університет, до 350 тисяч два університети тощо. Далі наступний етап. Коли дивишся на конкретну проблему конкретного університету, то ухвалюєш управлінське рішення. І воно насамперед пов'язане з падінням контингенту. Наприклад, за результатами цьогорічної вступної кампанії, лише 48 державних закладів прийняли більше тисячі вступників. Зрозуміло, що інші, м'яко кажучи, в зоні ризику. Бо якщо ти хочеш утримати університет на 5 тисяч студентів, то тобі щороку треба мати щонайменше плюс тисячу абітурієнтів. А якщо більше половини системи не дотягує до цього порогу, то їхній контингент буде з часом падати ще більше. І коли відбувається критичне скорочення, то мусиш щось вирішувати.

Изображение: Макс Требухов

Можливо, хтось заперечить, що це лише особисте бачення. Проте я звернув увагу на кількість студентів і її зміни. Варто також врахувати, як організовано фінансування, адже є університети, в яких контингент зменшується, але вони все ж знаходять ресурси – наукові, міжнародні, грантові. Далі важливо проаналізувати ситуацію з керівництвом університетів. Наприклад, нещодавно була проведена експертна комісія для чотирьох ректорів: Центральноукраїнського технічного університету в Кропивницькому, Волинського національного університету в Луцьку, Східноукраїнського університету ім. Даля, що перемістився до Києва з Луганська, і Чернігівського колегіуму ім. Шевченка. У цих закладах адміністрація змогла зберегти загальну кількість студентів, завдяки значному відсотку чоловіків віком 25 років і старше, який у деяких випадках досягав 40%. Це стосується бакалаврських програм.

А в середньому яка цифра нормальна?

Якщо говорити про бакалаврські програми, то їхня частка становить менше 10%. Що ж стосується магістерських, тут цифра приблизно 20%. У аспірантурі, зрозуміло, ситуація інша, і відсоток значно вищий. Контроль за цими показниками здійснює Державна служба якості освіти, і незабаром ректорам будуть надіслані попередження щодо їхніх контрактів. За два останні роки я дізнався про декілька цікавих аспектів. Оголошувати догану ректору не має сенсу, адже будь-яка така догана може бути скасована в суді впродовж двох місяців. Завжди знайдеться суддя, готовий підтримати працівника, а наше законодавство, на жаль, зазвичай є на боці трудящих, а не роботодавців.

Насправді, значна частина нашої вищої освіти прагне змін, бажаючи функціонувати за відкритими і зрозумілими принципами, а також забезпечувати високу якість навчання. Відкриті правила означають, що немає потреби відвідувати кабінет заступника міністра з метою отримання фінансування для свого університету. Ви знаєте, що ваше фінансування базується на чіткій формулі, і вам відомі критерії, за якими воно надається. Це можуть бути наукові досягнення, кількість студентів, міжнародна співпраця та працевлаштування випускників. Усі ці аспекти можна досягти через ефективне управління та чесну діяльність. Якщо я дію прозоро, то отримаю належні ресурси. Раніше ситуація була зовсім іншою. Це зміни, які ми реалізували за останні два роки, і реорганізації не відбувалися лише під конкретних ректорів, а були необхідні для розвитку системи в цілому.

Багато людей прагнуть вдосконалення управлінських структур. Коли ми запустили програму для навчання керівників університетів, ми помітили, що на тисячу місць є величезний конкурс серед бажаючих дізнатися, як ефективніше керувати своїми закладами. Це, на мою думку, свідчить про те, що сама система функціонує нормально. Проте є певні особи, які звикли до того, що завжди можна вирішити питання не зовсім легальним шляхом. Як кажуть в народі: всі ми прагнемо жити без корупції, але водночас хочемо мати когось, хто вирішить наші проблеми.

Зображення: Софія Опатська Програма підвищення кваліфікації для академічних керівників

Михайло Винницький: "Беріть краще з Заходу і залишайте їм решту. Ми намагаємося це робити"

Додаткові кошти для системи.

Оскільки ми вже торкнулися теми управління, чи могли б ви поділитися хоча б деякими проміжними результатами експерименту з наглядовими радами, які вже стали помітними?

На даний момент я не можу дати відповідь. Це експеримент, який, подібно до деяких хімічних досліджень, потребує часу для дозрівання. Ці три навчальні заклади — КАІ, Запорізький та Прикарпатський — суттєво відрізняються один від одного. В них зараз формується різна культурна атмосфера, з огляду на нове складання наглядової ради. В Запоріжжі існує значне невдоволення стосовно виборів ректора, які проводяться наглядовою радою. В Івано-Франківську процес виборів лише розпочинається, тоді як у Києві, в авіаційному університеті, він триває. Які результати ми отримаємо, покаже час. Вибір ректора матиме вирішальне значення. У контексті експерименту та реформи управління університетом важливо розглянути не лише те, хто обирає ректора, а й яку роль відіграє наглядова рада, вчена рада, а також сам ректорат і колектив. Варто звернути увагу на те, як заклад оновлюється або, навпаки, залишається незмінним. Протягом найближчого року я планую працювати над кодифікацією цього експерименту — нам потрібно усвідомити, які елементи слід зберегти, а які — відкинути. Це одне з завдань, яке мені поставив Оксен Лісовий, адже я, так чи інакше, залишаюсь радником міністра.

Ви побіжно вже згадували про перезапуск формульної системи фінансування університетів. Який це мало ефект? Як вплинуло на прифронтові університети? Вочевидь, для них формулу використовувати не зовсім коректно.

Саме тому ми виділили додаткові ресурси для цих чотирьох областей, які знаходяться поблизу фронту. Однак суми, які вони отримали, все ж таки визначалися за показниками, закладеними у формулу. Деякі отримали більше, інші - менше.

Щодо перезапуску формули, маю таке зауваження. Ця формула може ефективно працювати лише за умови, що щорічно бюджетна сума залишається принаймні на одному рівні або змінюється незначно. Лише в такому випадку можливо дофінансувати сильніші одиниці за рахунок слабкіших. В результаті слабкіші поступово виходять з ринку. Проте, якщо ресурсів не вистачає для всіх, ситуація стає складною, і навіть сильні можуть опинитися у вразливому становищі.

Йдеться про бюджетну програму, яка називається "Підготовка кадрів з вищою освітою". В 2024 році на цю статтю виділили 20 млрд. грн. і це той мінімум, з яким університети почуваються більш-менш комфортно. У 2025-му сума зменшилась до 18,5 млрд. грн., що виявилося величезною проблемою. Бо ж ще треба враховувати інфляцію. Міністерство фінансів аргументувало це тим, що кількість бюджетників скоротилась на 4% (з демографічних причин). Добре, стало менше бюджетників, але чому тоді фінансування зрізали на 7%? І, власне, ця різниця у 3% і є тими 400 млн. грн., які пізніше повернули для прифронтових регіонів. Тому тут надзвичайно важливо утримувати рівень фінансування з року в рік.

Зображення: facebook/Культурологія УКУ Студенти факультету культурології УКУ

Які труднощі виникають у наших умовах.

Це може бути складно, але цілком реально. Що ще потрібно зазначити? Цього року вперше сума, яку вищі навчальні заклади отримують у свій загальний фонд, дорівнює обсягу коштів, що надходять до спеціального фонду. Це стосується в середньому всієї системи. Раніше загальний фонд завжди перевищував спеціальний. Проте наші університети поступово починають самостійно заробляти фінанси. Це позитивна зміна, оскільки європейський принцип автономії передбачає, що заклади вищої освіти отримують частину фінансування з державного бюджету, але ця частина не є критичною для їхнього існування. Важливо, щоб грантові кошти надходили саме до спеціального фонду, аналогічно до доходів від контрактів. Це забезпечує більшу гнучкість у використанні фінансів, зокрема, для підвищення зарплат викладачів. Насправді це єдиний спосіб, адже держава забезпечує мінімальну оплату відповідно до тарифної сітки. Наприклад, для доцента вона становить 14,5 тис. грн, а все, що перевищує цю суму, фінансується зі спеціального фонду. Чим більше коштів у цьому фонді, тим більше можливостей для підвищення зарплат викладачів. У деяких університетах з ефективним управлінням середня зарплата доцента вдвічі перевищує встановлену тарифну сітку.

Ось і дісталися до теми грантів. Ви зазначаєте, що це є для вас джерелом гордості.

Цього року, якщо взяти фінальні розрахунки по зарахуванню, у нас вже 63 тисячі осіб вступили на бюджет. А гранти, за нашими розрахунками, точну цифру знатимемо 1 вересня, отримають до 30 тисяч студентів. Тобто фактично десь 90 тисяч наших цьогорічних вступників зі 145 тисяч, які вже підтвердили надані їм рекомендації, отримали ту чи іншу форму державної підтримки. Наша ціль зробити таким чином, щоб їх було дві третини.

У цьому контексті я хотів би висловити свою позицію щодо критики, яку висловлює колишній ректор, зокрема про гранти. Мова йде про Станіслава Ніколаєнка, який раніше займав посаду міністра освіти. Як соціаліст, він вважає, що для покращення вищої освіти потрібно просто збільшити фінансування, і все налагодиться. На його думку, підвищення бюджету, зарплат та забезпечення безкоштовної освіти для всіх, а також перетворення викладачів на держслужбовців з гарантованими зарплатами — це оптимальний шлях. Це, безумовно, одна з можливих моделей. Але якщо ми прагнемо такої економічної стабільності, як у Німеччині, тоді це було б досяжно. Проте наша економіка наразі не є такою.

Зображення: Андрій Шестак та Михайло Винницький.

Необхідно збільшити фінансування системи вищої освіти. Це питання не підлягає обговоренню. Заробітні плати викладачів залишаються на неприпустимо низькому рівні, немає можливості оновити обладнання, хоча ми намагаємося вирішити цю проблему за допомогою донорських внесків. Гуртожитки і навчальні будівлі також потребують термінового оновлення. Нам потрібні додаткові кошти. Але як їх залучити, якщо у держави немає відповідних ресурсів? Одним із варіантів може бути підвищення вартості контрактів на навчання.

Що ви вчинили, що призвело до невдоволення?

Однак. Ми підвищуємо тариф на контракт, але домогосподарства не мають можливості оплатити ці витрати. Що ми робимо в такій ситуації? Постепенно підвищуємо ціни на контракт, але зменшуємо цю різницю за рахунок грантів. Використовуємо кошти, які були передбачені в державному замовленні, і розподіляємо їх більш рівномірно, щоб залучити більше студентів до контрактного навчання. Таким чином, гранти допомагають зменшити фінансовий тягар на домогосподарства. В результаті, система отримує більше коштів, але не за рахунок державних цільових витрат, оскільки уряд просто покриває зростання вартості контрактів. Це була основна концепція.

То куди ж понесли ці гроші вступники? Розумію, що по цій кампанії ми ще не можемо щось сказати, але хоча б по минулій, коли гранти отримали 13 тисяч вступників. Побоювались того, що абітурієнти понесуть гроші на спеціальності, які державі не дуже потрібні. Що маємо?

В певному сенсі, це дійсно так, і варто це визнати. Найбільша кількість отриманих грантів була призначена для спеціальності з психології. На другому місці опинилися комп'ютерні науки, за ними йдуть право, філологія та програмна інженерія. Зазначимо, що найбільш популярні напрямки за кількістю поданих заяв у 2024 році включали психологію, менеджмент, філологію, право та комп'ютерні науки, як зазначає LB.ua. Однак у даному випадку важливі не лише абсолютні показники, а й відсоток абітурієнтів, які отримали державну підтримку. У минулому році психологія отримала 1776 грантів та 1110 бюджетних місць, що становить 34% від загальної кількості вступників на цю спеціальність, які мали державну допомогу. Щодо комп'ютерних наук, то було видано 924 гранти і 2920 бюджетних місць, що означає, що 61% абітурієнтів на цю спеціальність отримали державну підтримку. У юриспруденції ситуація дещо інша: тут лише 30% (919 грантів і 738 бюджетних місць).

Зображення: facebook/V.N. Karazin Kharkiv National University Навчальні заняття з фізіології для студентів другого курсу медичного факультету Каразінського університету, 23 квітня 2024 року.

Все одно доволі багато.

Насправді, про що тут йдеться. З одного боку, держава не хоче, щоб гроші йшли на спеціальності з переповненим ринком праці. Це правда. Але, з іншого боку, якщо є вступник, який хоче йти на певну спеціальність і він здібний, то чому держава має йому казати, що він туди не піде?

То хай іде на контракт. Хіба міністерство в такому випадку не мало б відрегулювати це і створити ситуацію дуже високої конкуренції?

Ні, ні, конкуренція справді велика. Давайте розглянемо таку ситуацію: особа, яка готова взяти на себе юридичні обов'язки, готова інвестувати у свій контракт. Якщо ми підвищимо його вартість, то державна установа отримує прибуток від цього юриста. Ці кошти потім можуть бути перенаправлені на фінансування фізичних спеціальностей, де спостерігається нестача контрактників.

Там і бюджетників немає достатньо. В топі немає спеціальностей з особливою підтримкою держави. І всі плюшки, які МОН придумав, а їх справді багато (галузевий коефіцієнт, підвищений коефіцієнт на розмір гранту, нижчий бар'єр для отримання гранту, багато бюджетних місць), не спрацьовують. Якщо інструмент не працює, то, мабуть, треба міняти підходи?

Суть питання полягає в тому, що хоча ми можемо застосовувати різні методи заохочення для вступу до вищих навчальних закладів, якщо учень перестав вивчати фізику в дев'ятому класі, навряд чи він вирішить обрати інженерну спеціальність після закінчення школи. Таким чином, проблема полягає не лише у вищій освіті, а й у загальному середньому навчанні, де наразі існують труднощі з лабораторним обладнанням та самою навчальною програмою з фізики. Це призводить до того, що учні не бажають складати іспити з фізики та хімії під час НМТ, адже не вивчали ці предмети протягом останніх двох років.

Що можна зробити і які дії вже вживаються? У цьому році доступні дві субвенції, кожна з яких становить півмільярда гривень, для розвитку природничих наук у старшій школі. Одна з них реалізується в рамках Нової української школи (НУШ), а інша призначена спеціально для створення STEM-лабораторій. Обидві ініціативи орієнтовані на те, щоб зацікавити учнів 9-10 класів у вивченні фізики та хімії. Наразі ми маємо трохи більше 1% абітурієнтів, які обирають хімію як четвертий предмет, що є катастрофічною ситуацією. Щодо фізики - показник трохи перевищує 3%. Ці дисципліни є основними для таких галузей, як інженерія, дронобудування та оборонна промисловість. Команда міністерства, як цього року, так і минулого, вжила заходів для покращення ситуації. Проте результати ми зможемо оцінити лише через 3-4 роки. Це також стосується наших університетів, які повинні активніше займатися професійною орієнтацією.

Зображення: osvitoria.media Мобільна STEM-лабораторія, що є частиною європейської мережі Future Classroom Lab, де учні освоюють програмування за допомогою наборів для робототехніки.

"Випускник не знає, як підійти до завдання з математики, яке відповідає рівню сьомого класу, і ситуація тільки погіршується"

Проте університетам доведеться враховувати умови, визначені грантовими програмами, скороченням державного замовлення та тим, що студенти обирають спеціальності, що відповідають попиту на ринку. Часто виникає думка, що державна комунікація щодо значущості природничих і інженерних дисциплін недостатня, а також про можливості, які відкриваються для тих, хто вирішує їх вивчати.

Дозвольте мені висловити свої думки щодо реорганізації навчальних закладів та законодавства про індивідуальні освітні траєкторії. Система освіти почне рухатися в напрямку, вже продемонстрованому в ряді європейських країн. Існує кілька різновидів університетів, і студенти приходять до них з різними цілями. Наприклад, деякі обирають навчання, усвідомлюючи, що здобувають спеціальність, яка стане основою їхньої кар'єри. Це характерно для університетів прикладних наук. У країнах Європи, що реалізували цей формат, близько 60% університетів активно співпрацюють з роботодавцями, готуючи кваліфікованих фахівців. Інша категорія закладів більше нагадує наукові центри. Наприклад, в Україні такими можуть бути Київський національний університет імені Шевченка, Харківський університет імені Каразіна, Сумський державний університет та Львівський національний університет, які мають потужні аспірантури, відмінні магістерські програми та сучасні лабораторії.

Третій тип пропонує формування певної загальної освітньої бази, а не конкретну спеціальність. Звідти виходять люди, які є те, що називається, спеціалістами широкого профілю. За радянською спадщиною, ми говоримо це з негативом. Насправді, це зовсім не погано. Це люди, які вміють незалежно мислити, які протягом чотирьох років проходять дуже багато різних програм, дисциплін -- мене цікавить трошки фізика, трошки філософія, трошки соціологія, трошки право. І я виходжу після навчання з певним сформованим набором компетентностей, вмінням мислити, складати, агрегувати думки. Тобто йдеться про широкопрофільну програму з індивідуальною траєкторією. Цієї традиції у нас, на жаль, поки що немає. І наступного року я займатимусь саме тим, щоб у нас з'явилася така Liberal Arts програма в п'ятьох університетах. Нам треба з нею трошки поекспериментувати в Україні. Я впевнений, що на неї буде попит. І такі програми можна буде створювати завдяки закону про індивідуальні освітні траєкторії. Я вважаю цей закон революційним.

Изображение: Макс Требухов Михайло Винницький

Який, насправді, не виконує своїх функцій.

Наразі це не функціонує. Проте він створив основи для значної еволюції. Без цього закону не існувало б нового переліку спеціальностей та нових стандартів вищої освіти, які зараз розробляються. Ці нововведення відкриють можливості для впровадження міждисциплінарних програм, що раніше було надзвичайно складно реалізувати на рівні бакалаврату. Закон був ухвалений, і тепер його реалізація вимагатиме певного часу. Зазвичай відбувається навпаки: спочатку створюються осередки, проводяться експерименти, а потім на основі їхнього досвіду вносяться зміни до законодавства. У цьому випадку закон прийнято як революційний, а система має адаптуватися до його вимог. Коли я ділюсь інформацією про цей закон з європейськими партнерами, вони зауважують, що їм знадобилося 15 років, щоб досягти подібного. А ми взяли і ухвалили це одразу.

Проте, сутність є надзвичайно важливою. Він може залишатися у нас без змін ще протягом двох десятиліть.

Це необхідно реалізувати на місцевому рівні, формуючи конкретні зразки нових підходів. Це не стільки запитання до Міністерства освіти, скільки до окремих університетів, які прагнуть впроваджувати ці інновації.

Загрози для сфери освіти

Добре, а що не вдалося і чим не пишаєтесь? Колись ми з вами говорили про боротьбу з ухилянтами в аспірантурі. Ви казали тоді, що пишаєтесь результатами, але не пишаєтесь методами. Бо зокрема правила вступу змінювались фактично вже під час вступу.

Я з вами не можу погодитися на 100%, вибачте. Не пригадую, коли ми з вами спілкувалися, тому хочу внести уточнення. У 2024 році у нас було більше 80 тисяч бажаючих вступити до аспірантури. Тоді ми вдалися до суворих заходів, скасувавши аспірантуру за контрактом. Цього року на бюджетну форму з 5,5 тисячами місць претендує 12 тисяч абітурієнтів. Це співвідношення два до одного. Це цілком нормальні показники.

Я би сказав, що аспірантуру перестали намагатися використовувати не за призначенням. Це пов'язано з тим, що запроваджено загально державні іспити для вступу, з тим, що менше місць. Було дуже багато різних перевірок закладів вищої світи. Особливо приватних, щодо яких відкрито кримінальні справи. Наприклад, Запорізький класичний приватний університет. В коментарях до одного з мого постів я читав, що, виявляється, я якось винен у тому, що цей заклад набрав 4 тисячі аспірантів. Ми з нашою командою якраз розкрили їх в цих зловживаннях. А стосовно єдиного державного заліку (для вступників до аспірантури 2023 року -- LB.ua), який зараз так критикують, то я хочу сказати, що насправді треба дуже уважно ставитися до рішень ставки. Коли ставка Верховного Головнокомандувача ухвалює рішення Міністерство освіти не може не запровадити це рішення. Тому питання не до Винницького.

Фото: facebook/Mychailo Wynnyckyj

Цікаво, що ще одним недоліком є недостатня ефективність у протидії фальшивим освітнім програмам та порушенням академічної доброчесності.

Коли мова заходить про фейкові програми, варто згадати, що я брав участь у створенні установи, відомої як Національне агентство забезпечення якості освіти. Це агентство, хоч і з різними труднощами, продовжує свою діяльність. Дехто може стверджувати, що за останні три роки воно стало більш бюрократизованим. З цим я частково можу погодитися. Наразі ми знову проводимо повноцінну акредитацію, і в нас є чимало освітніх програм, які не мають акредитації. Яскравим прикладом є Таврійський університет, навколо реорганізації якого виникло багато суперечок. Багато хто стверджував, що його не слід чіпати. Проте нещодавно Національне агентство відмовило університету в акредитації двох бакалаврських програм: однієї з музичного мистецтва і другої з терапії та реабілітації. Студенти з програми терапії та реабілітації звернулися до Міністерства освіти з проханням про допомогу у переведенні в інший навчальний заклад, і ми їм допомогли. Щодо теми академічної доброчесності, команда Національного агентства активно працювала над законопроєктом, який тепер чекає на розгляд у Верховній Раді. Я вважаю, що в цій справі було зроблено багато корисного.

А стосовно того, що не вдалося. Мені часом кажуть, що я був занадто публічним як заступник міністра. І все одно, я вважаю, що ми замало виходили з відвертою комунікацією. В результаті не всі розуміли, навіщо ми робимо те, що робимо. Так було з тими ж грантами. Оце, я вважаю, була певна помилка.

Аспірантське (не)щастя. "Система працює на те, щоб не допустити злодія, а не допомогти чесній людині"

Але комунікація не обмежується тим, щоби донести свою точку зору. Це ще і вислухати точку зору іншого, і, можливо, скоригувати свою. Одна з претензій була, що міністерство не чує.

Я завжди прагнув бути максимально відкритим у своїй ролі заступника міністра. Чи прислухався я до альтернативних думок? Вважаю, що так, і завжди готовий до обговорення. Хочу зазначити, що ми навіть коригували нашу політику, сприймаючи інформацію від різних людей. Проте, коли комунікація стає деструктивною і не має на меті покращення тієї чи іншої політики, а навпаки, намагається підтримати непрозорі схеми, у мене виникає питання: чому я маю це слухати?

З огляду на нові політичні пріоритети, як ви це називаєте, як далі розвиватиметься ситуація?

Я прогнозую, що до кінця року ми побачимо ще 2-3 реорганізації в університетах. Вірю, що вони відбудуться, оскільки вже розпочато відповідні процеси. Проте такого стрімкого темпу, як у 2024 році, не слід очікувати. Ви згадали про прифронтові регіони. Наша мета — підтримати університети, які наразі переживають складнощі, але це не повинно призвести до руйнування основ системи освіти, яку ми формували. Найважливішою реформою залишається впровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Ми не можемо дозволити собі відмовитися від нього і піддаватися певним політичним закликам, які пропонують вступ без НМТ, лише через труднощі в Харкові чи Запоріжжі. Так, ситуація справді складна. Проте ми повинні забезпечити, щоб до вищої освіти допускалися тільки ті, хто успішно пройшов зовнішнє незалежне оцінювання. Це вкрай важливо.

Изображение: Общественное телевидение

Що є основним запитанням щодо НМТ?

Не під найбільшим, але під одним з. Я впевнений, що багато хто з нас звертав увагу на те, який негатив супроводжував НМТ цього року. Вважаю, що його скасування стало б серйозним ударом. І така загроза існує. Мова не йде про повне скасування для всієї країни, а про поступове руйнування основ системи – цеглинка за цеглинкою, шляхом поступок для однієї категорії абітурієнтів, потім для іншої. Це все змінить ситуацію. Адже система державного замовлення, грантів, алгоритмів вступу та підвищених стипендій, які заплановані, базується на тому, що існує певний спосіб оцінювання знань усіх абітурієнтів без винятку. Однак ми вже маємо абітурієнтів з тимчасово окупованих територій, які не підпадають під ці норми. Також існує великий тиск, щоб абітурієнти з творчими професіями могли вступати без НМТ, або ж ті, хто прийшов з прифронтових регіонів.

І друге. Ми остання країна на європейському континенті, яка ще не має 12-річної школи. Перші випускники НУШ у нас з'являться 2030 року. Але вже є заклики від директорів шкіл, депутатів: давайте ми дамо задню, бо в нас війна. І 12-річка теж в зоні ризику. І відкат тут теж був би жахливим. Тому що зараз триває робота над старшою профільною школою, а це можливість збільшити інтерес до інженерних і природничих спеціальностей. І надзвичайно важливо, щоб ми це зробили. А це в свою чергу призведе до змін у вищій освіті, оскільки в нас з'явиться, можливо, трирічний бакалаврат з деяких спеціальностей. Отже, якщо ми зараз дозволимо силам популістськи зняти 12-річку, це буде другий удар, який не можна допустити.

На завершення хочу висловити свої думки. Я щиро пишаюся певними досягненнями. Це, зокрема, гранти, підготовка академічних керівників і створення індивідуальних освітніх траєкторій. Ці три аспекти, на мою думку, ми реалізували дуже успішно, і вони справді здатні змінити систему. На жаль, моя діяльність залишиться в пам'яті людей через ті виклики, з якими я зіткнувся, зокрема проблеми, пов’язані з укрупненням та так званою модернізацією мережі.

Можете щось сказати про вашого можливого наступника?

Це буде прогресивна людина і я радо передам їй справи.