Неймовірно цінував життя і до останнього подиху залишався відданим Україні.
Микола з'явився на світ 5 жовтня 1996 року в селі Багатир, що знаходиться в Донецькій області. У навчальному закладі він активно займався спортом і проявляв великий інтерес до історії. З малих років його мрія полягала в тому, щоб стати спецпризначенцем.
Брат Олександр ділиться, що після закінчення школи Микола вирішив вступити до навчального закладу на факультет поліції. Найбільше йому подобалася дисципліна з тактико-спеціальної підготовки.
Після завершення навчання в Харківському національному університеті внутрішніх справ Микола протягом двох років працював у якості слідчого.
Невдовзі його мрія стала реальністю — він потрапив до підрозділу спеціального призначення КОРД і виконував обов'язки старшого інспектора 2-го відділу спеціальних операцій (штурмового) управління "Корпус оперативно-раптової дії" в Маріуполі. Його позивний був "Шустрий".
Микола відчув прилив щастя та вирішив активно зайнятися самовдосконаленням і вивченням нових захоплень — від пейнтболу та ножового бою до управління дроном, плавання і написання книг. Проте його плани раптово змінила повномасштабна війна.
"Я востаннє зустрічався з ним 24 лютого 2022 року, коли він проходив чергові навчання в Києві. Тоді він дав мені стислий інструктаж, передав необхідні речі, обняв, усміхнувся і запевнив, що все складеться добре..." - згадує Олександр.
Побратим Самойленка, Костянтин Мороз, підкреслив, що в той час, коли Маріуполь перебував під загрозою оточення, Микола ухвалив рішення вирушити туди, щоб підтримати своїх військових друзів.
"У нього була можливість залишитися в Києві, але він проривався в Маріуполь правдами та неправдами, оскільки не міг залишити побратимів в біді... І 2 березня 2022 року він і двоє його товаришів, виконуючи бойове завдання, потрапили у ворожу засідку і їх взяли в полон", - каже Олександр.
Того дня правоохоронець разом з іншими військовими намагався вивезти цивільних з Маріуполя, навколо якого стискалося кільце. У цій автоколоні тоді була жінка на ім'я Надія із маленьким сином. Вона побачила, як спецпризначенців КОРДу беруть у полон. Тоді і її чоловіка теж взяли у полон...
"Кілька разів брат виходив на зв'язок, тримався бадьоро, не падав духом, завжди казав, що живий-здоровий. Його тримали в СІЗО Донецька, в нелюдських умовах, гірших за концтабір, у підвальному приміщенні, в голоді та холоді. Потім він перестав дзвонити. Пів року тиші. Ми його загубили", - розповів Олександр.
19 січня 2023 року чоловік помер, перебуваючи у СІЗО Донецька - нібито від менінгіту. Цю новину рідним Миколи повідомили після його загибелі аж на 40-й день. На той момент йому було лише 26 років.
"Я впевнений, що його здоров'я завжди було на високому рівні. Причини, які вплинули на це, лише погане ставлення та жахливі умови, в яких вони живуть," - висловив думку Костянтин Мороз.
Як каже Олександр, добрішої і світлішої людини, ніж його брат, у його житті не було і не буде.
"Він не мав такої долі... Його вбили і катували, але його дух і воля залишилися непохитними! Він – справжній Герой. Я щасливий, що мав можливість називати його братом, хоч і на короткий час. Це для мене велика гордість", - висловився Олександр.
В рідному селі захисника в його честь одну з вулиць назвали Багатир.
"Він витримав усі труднощі та страждання з неймовірною мужністю, залишаючись вірним своїй присязі, Батьківщині та власним принципам... Микола назавжди закарбується в моїй пам'яті та в моєму серці, а також у пам'яті всіх, хто його знав, і в пам'яті нашого народу", - підкреслив брат правоохоронця.
Вічна пам'ять і шана Герою!
Зображення з приватного архіву Олександра Самойленка, Національної поліції та ресурсу "Голос українською".
На основі інформації з: Український ветеранський фонд, Вчасно, Поліція Київщини, Голос українською.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ у партнерстві з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
#
