Сьогодні відзначаємо 160-річчя!

Микола Прокопович Василенко (14 лютого 1866, селище Есмань, яке знаходиться в Шосткинському районі Сумської області, нині центр Есманьської селищної територіальної громади — 3 жовтня 1935, Київ) — видатний український історик, а також активний громадський і політичний діяч. Він був членом Товариства українських поступовців (ТУП). У 1917 році Василенко став членом Української Центральної Ради, відповідав за Київський шкільний округ і був учасником Київського товариства старожитностей та мистецтв. Під час Гетьманату 1918 року обіймав посади виконувача обов’язків отамана Ради міністрів, міністра освіти і голови Державного Сенату. Він також активно сприяв заснуванню українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільському. З 1920 року його діяльність була пов'язана з Українською академією наук (УАН), де в 1921-1922 роках обіймав посаду голови-президента.

Сьогодні ми святкуємо день народження видатного історика Миколи Василенка.

З'явився на світ 14 лютого 1866 року в селі Єсмань, що на Сумщині, у сім'ї невеликого чиновника.

Свою освіту здобував у Глухівській школі для шестикласників, а пізніше продовжив навчання в Полтавській гімназії. У 1890 році успішно завершив історико-філологічний факультет Юр'євського університету (тепер відомий як Тартуський). За свою роботу "Критичний огляд літератури з історії земських соборів" отримав науковий ступінь кандидата історичних наук. Подальше вдосконалення професійних знань відбувалося в Київському університеті святого Володимира.

На початку 90-х рр. XIX ст. М.П.Василенко став членом культурно-просвітницького товариства "Стара громада ". Він працював у Києві як педагог і журналіст. Був співредактором журналу "Киевская старина", членом історичного товариства Нестора-літописця (з 1919 р. - його головою), співредактором Архіву давніх актів, з 1908 р. М.П.Василенко - член УНТК і редактор його "Записок". Того ж року, як редактора поступової українофільської газети "Киевские отклики", М.П.Василенка засудили на рік в'язниці. 1910 р. його обрали приват-доцентом Університету св. Володимира. Проте керівництво університету звинуватило М.Василенка в українофільстві, підтримці ним теорії М.Грушевського і заборонило читати лекції.

У 1917 році М. Василенка призначили куратором Київської шкільної округи та товаришем міністра освіти Тимчасового уряду Росії. У період з квітня по жовтень 1918 року він обіймав посаду міністра освіти і мистецтв України, а також був заступником голови уряду і президентом Державного Сенату. Очолюючи важливі державні інституції під час Гетьманату, він відіграв значну роль у відновленні та розвитку науки, культури й освіти в Україні. Микола Прокопович брав активну участь у створенні Національної бібліотеки, Державного українського архіву, Національного музею, Національної галереї мистецтв, а також державних українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільському. Він активно сприяв впровадженню української мови в освітньому процесі, і під його керівництвом було відкрито більше 50 українських шкіл, незважаючи на складні економічні умови того часу.

М.Василенко є одним із засновників Української академії наук. Завдяки його невтомній праці 14 листопада 1918 року було прийнято закон, який заснував Українську академію наук (УАН). У 1920 році його обрали академіком цієї установи. Пізніше він обіймав посаду президента УАН, керував соціально-економічним відділом та Постіною комісією, що займалася дослідженням західноруського та українського права. Окрім цього, Василенко активно займався викладанням і був професором у декількох університетах Києва.

М.П. Василенко опублікував ряд робіт, які зосереджені на еволюції правових структур та правових інститутів в Україні. Протягом своєї кар'єри він займався вивченням соціальної та економічної історії країни.

За роки роботи М.П.Василенка в Українській академії наук у видавництві ВУАН вийшла низка його праць з історії України, зокрема "Павло Полуботок" (1925), "Як скасовано Літературного Статута" (1926), "Територія України 17 століття" (1927), "Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права 17-18 століття" (український археографічний збірник", І т., 1927), "Правне положення Чернігівщини за польської доби" (1928), "Матеріали до історії українського права", І т. (1929) та ін.

М.П.Василенко - один з родоначальників української історико-правничої науки. За його редакцією вийшло 7 випусків "Праць Комісії для виучування західноруського та українського права" (1925-1930) і 6 томів (у 4 кн.) "Записок соціально-економічного відділу" (1923-1930).

У 1929 році М.П. Василенко випустив "Конституцію Пилипа Орлика", а також представив класичну юридичну працю під назвою "Генеральні слідства щодо маєтностей українських полків 1729-1730 років".

Науковий вклад Миколи Василенка налічує близько 500 праць, які охоплюють теми історії держави та права, а також історії України та біографістики. Він є автором "Нарисів з історії Західної Русі та України" та дослідником унікальних пам'яток правової культури українського народу. Микола Прокопович Василенко протягом усього свого життя активно боронив ідею державної незалежності України.

У жовтні 1935 року, після тривалої і важкої хвороби, Микола Прокопович покинув цей світ у Києві, де його поховали на Лук'янівському цвинтарі.