Інцидент, що стався нещодавно в Голосіївському районі Києва, коли чоловік відкрив вогонь по перехожих, вбиваючи і калічачи людей без жодних розборів, залишає більше питань, ніж відповідей. Нападника ліквідували правоохоронці. Що могло спонукати його до такого жахливого вчинку? Поліція розглядає всі можливі версії, включаючи й ймовірні психічні розлади чоловіка.
Схожі акти насильства з використанням вогнепальної зброї проти мирних громадян можуть видаватися несподіваними, немов раптовий вибух божевілля з боку стрільця, проте експерти вважають, що це помилкове сприйняття. Як правило, між виникненням у людини думок про насильство і їх реалізацією проходить тривалий час. Зазвичай, агресор накопичує образи і намагається зосередитися на певних проблемах. Джон Хорган, очільник дослідницької групи з насильницького екстремізму в Університеті штату Джорджія, підкреслює, що уявлення про стрільця, який раптово "збожеволів", є одним з найпоширеніших міфів.
"Це неможливо, - промовляє він. - Завжди існує тривала історія травм та труднощів, які з часом лише посилюються, а також серйозні стресові фактори, такі як відмова чи приниження, що стають тією останньою краплею у буремному житті, переповненому болем, стражданнями та безвиходю."
Ще одним досить розповсюдженим міфом є уявлення, що психічні розлади є головною причиною вчинення таких злочинів. Судовий психолог Дж. Рейд Мелой, який працює консультантом для ФБР і викладає в Психоаналітичному центрі Сан-Дієго, підкреслює, що таке пояснення часто є надмірно спрощеним.
"Лише у меншості нападників на момент скоєння злочину є психічний діагноз", - зазначив він у коментарі DW. "Загалом, більшість цілеспрямованих нападів зумовлені особистими образами, що складаються з таких елементів, як втрата, приниження, гнів і провина, або ж особистими образами у поєднанні з екстремістськими ідеологіями".
На думку Джеймса Денслі, професора кримінології в університеті Metro State University у штаті Міннесота, проблема не стільки в психічному захворюванні, скільки в відсутності "психічного здоров'я", що веде до особистісної кризи. Він підкреслює, що "криза" не є синонімом хвороби, і плутанина між цими поняттями викликає стигматизацію мільйонів людей, які не мають до цього жодного відношення.
Більшість людей, які переживають відчуття відторгнення, невдачі чи приниження, з часом здатні подолати ці негативні емоції. Проте в деяких ситуаціях вони можуть стати невід’ємною частиною особистості. "Все починається з травми, яка може бути як реальною, так і уявною," — зазначає Денслі в інтерв'ю для DW. "Багато людей проходять через це і з часом здатні рухатися вперед. Але деякі залишаються в полоні цих відчуттів. Вони постійно аналізують ситуацію, поки ця травма не перетворюється на їхню ідентичність. В якийсь момент ця образа починає проявлятися, і тоді вже не йдеться просто про те, що "життя мене образило", а про конкретних людей або суспільство, які заподіяли цю шкоду. І тоді виникає відчуття, що "хтось має за це відповісти"."
Хорган аналогічно аналізує шлях, яким проходить особа перед здійсненням масової стрілянини, підкреслюючи, що ці акти насильства, як правило, є результатом ретельного планування. "Нападники зазвичай здійснюють глибоку підготовку, - зазначає він. - Вони досліджують своїх потенційних жертв, розробляють тактичні стратегії, а іноді навіть звертаються до онлайн-спільнот за порадами. Цей процес підготовки також включає пошук інформації про способи придбання зброї або матеріалів, які будуть використані під час нападу".
Навіть на цьому етапі більшість людей не реалізують свої жорстокі мрії. Головне питання полягає в тому, чому лише невелика частина все ж втілює свої плани в реальність.
Хорган підкреслює, що жорстокі фантазії, насправді, є досить поширеним явищем — іноді вони можуть стати способом справитися з викликами. Ключовим моментом є вибір особи втілити їх у реальність.
"Те, що вирізняє осіб, які здійснюють публічні акти насильства, - це їхня відданість цій ідеї, - зазначив він. - Це бажання реалізувати її в реальності."
Денслі акцентує увагу на ще одній потенційній зміні, яка може виникнути під час кризових ситуацій. "Ситуація стає каталізатором, коли особа, яка часто має схильність до самогубства, починає ототожнювати себе з попередніми злочинцями", – зазначає він. "Якщо в них є доступ до вогнепальної зброї, ця ідентифікація з іншими, які переживають подібні труднощі, може допомогти їм подолати психологічний бар'єр, за якого смерть і вбивство стають єдиним цілим. Це має велике значення".
За словами Денслі, ретельний аналіз попередніх нападів може виявити способи їх запобігання. "У більшості випадків, які ми вивчали, завжди були ознаки, що вказували на зміни в поведінці. Це могло бути як відсутність на роботі або в соціальному житті, так і незвичайні пости в соціальних мережах чи нове, надмірне захоплення зброєю. Небезпечні сигнали завжди були присутні", - зазначив він.
Хорган називає такі підказки "витоком" - способом, за допомогою якого нападники заздалегідь сигналізують про свої наміри різними проявами поведінки, що може слугувати попередженням.
"Вони можуть висловлюватися в жартівливій формі або навіть погрожувати, і оточуючі мають всі шанси виявити таку поведінку, - зазначає він. - Проблема полягає не в тому, що люди цього не помічають. Справа в тому, що вони не реагують на це. Деякі з погроз є буквально прямими повідомленнями, які детально описують наміри нападників, але оточення часто просто не вірить у їхню серйозність чи правдоподібність."
Не всі випадки масового насильства відбуваються за схожим алгоритмом. Хоча багато атак націлені на випадкових людей, існують й такі, що здійснюються проти осіб, із якими злочинець має тісні зв'язки.
"Згідно з словами Мелой, основна частина жертв насильства - це особи, які мають відношення до злочинця. Хоча випадки, коли злочини скоюються проти незнайомців, також мають місце, більшість таких ситуацій характеризується наявністю психологічного чи історичного зв'язку між злочинцем та жертвою або місцем скоєння злочину."
Денслі підкреслює ще одну важливу різницю між насильством у приватному житті та публічному просторі. "Коли людина вбиває своїх близьких, жертви обираються на основі їхньої ідентичності, - зазначає він. - Натомість під час масових актів насильства в громадських місцях ситуація виглядає зовсім інакше: жертви стають безликими і взаємозамінними".
Це змінює сутність самого акту масового вбивства. "Це вистава, - зазначає Денслі. - Мета полягає в тому, щоб донести повідомлення, яке залишить слід у пам'яті. Психологія цього роду насильства більше нагадує тероризм, аніж домашнє вбивство, навіть якщо немає прямого зв'язку з якоюсь ідеологією".
#Київ #Насильство #Суспільство #Грузія (країна) #Психологія #Зв'язок #Правоохоронний орган #Екстремізм #Ідеологія #Федеральне бюро розслідувань #Ідентичність (соціальні науки) #Міннесота #Хвороба #Психічний розлад #Сан-Дієго #Вогнепальна зброя #Джорджія (штат США) #Міф #Вчитель #Психолог #Голосівський район #Рана #Самогубство #Злочинність #«Дойче Велле» #Фантазія (психологія) #Кримінологія
