Розповідаємо про трагедії в різних куточках світу, які можуть стати уроком нам, українцям, як долати наслідки власних. Цього разу говоритимемо про геноцид у Намібії. Про нього знають ще менше, ніж про геноцид у Бангладеш, про який йшлося в попередньому матеріалі. Тоді як знати про цей геноцид важливо, бо він став першим у 20 столітті -- прецедентом масового знищення людей за самим лише фактом їхньої приналежності до певної расової чи етнічної групи. Що, власне, і можна вважати визначенням геноциду.
Прецедент була встановлена Німеччиною. Після об'єднання у Другий рейх у 1871 році країна почала активно шукати колонії. У той час наявність заморських територій вважалася показником потужності імперії. Проте, коли Німеччина намагалася стати імперією, більшість світу вже були розділені між старими колоніальними державами, такими як Британія, Франція, Нідерланди, Бельгія, Португалія та Іспанія. Німеччина шукала можливості для свого впливу серед них. Однією з небагатьох незайнятих ділянок в Африці став її пустельний південно-західний берег, який сьогодні відомий як Намібія. Назва цієї країни походить від пустелі Наміб. Більша частина території є безкрайніми піщаними просторами з окремими ділянками, придатними для обробітку та проживання. Саме тому інші колоніальні сили не надавали великого значення цьому океану піску, що впадає в Атлантичний океан.
Зображення: Кирило Говорун Пустеля Наміб
Але німцям це не стало на заваді, і вони почали затято обробляти те, що можна було, творячи дива. У місті Свакопмунд можна добре бачити, що наполегливість і систематичність здатні перетворити пустелю на оазу. Там збереглося багато колоніальної архітектури й інфраструктури. Зокрема, є цікавий музей одного велетенського трактора, який німці привезли в колонію та назвали "Мартін Лютер".
Зображення: Кирило Говорун Трактор "Мартін Лютер" в Свакопмунді.
Таким чином, колонізатори відрізнялися великою релігійністю і намагалися поширити свою ідентичність, що грунтувалася на вірі. Цей шматок пустелі для них перетворився на елемент "німецької цивілізації", основами якої стали Бог і кайзер.
Зображення: Кирило Говорун Меморіал епохи Другого Рейху
Німці вирішили, що, аби вижити в цій пустельній землі, їм потрібен абсолютний німецький порядок. Народності, які жили на ній споконвіку, мали уявлення про порядок протилежне до німецького. Колонізатори називали їх "людьми з чагарників" -- бушменами. Самі ж вони називали себе по-іншому: "сан", "нама", "дамара". Усередині цих загальних ідентичностей розрізняли дрібніші народності. Їх спільним знаменником була привʼязаність до землі, яку вони, на відміну від колонізаторів, не могли сприймати як чиюсь приватну власність. Тому вільно заходили на приватні німецькі ділянки, брали там все, що хотіли, і йшли геть. Коли німці намагалися їх дисциплінувати, деякі племена, зокрема гереро й нама, вчиняли спротив.
Зображення: Кирило Говорун Сучасні члени місцевих племен.
Німецькі війська почали жорстоко придушувати повстання, виставивши проти повстанців армію під керівництвом генерала Лотара фон Троти. 2 жовтня 1904 року він видав наказ про знищення гереро (Vernichtungsbefehl), якщо вони будуть виявлені на території, що контролюється німцями. Він заявив: "Я не залишу в живих ні жінок, ні дітей. Я віддам наказ вигнати їх та відкривати вогонь". Армія, під його командуванням, невпинно виконувала цей жорстокий наказ.
Зображення: Кирило Говорун. Полонені конфлікту з народу гереро.
Як і в контексті російської агресії проти України, німецьким колонізаторам у Намібії були потрібні ідеологічні виправдання для їхнього жорстокого насильства. Якщо росіяни черпають натхнення з концепції "русского мира", що підкреслює вищість їхньої цивілізації, то німецькі колоністи спиралися на расистські теорії, що ґрунтувалися на євгеніці та дарвінізмі. Це призвело до створення ієрархії, де певні раси вважалися більш досконалими, а інші — менш досконалими. Відповідно до цих уявлень, "вищі" раси мали право підкоряти та, за необхідності, знищувати "нижчі". Чорношкірі народи класифікувалися як недорозвинені, а бушмени займали найнижчу позицію в цій ієрархії. У період Третього рейху ці расові концепції зазнали змін: євреїв почали вважати найнижчою расою, а слов'ян також зарахували до недорозвинених. Нацисти дійшли висновку, що вдосконалення людства можливе через знищення "нижчих" рас. Проте вони не були першими, хто застосував такі методи; колонізатори з Другого рейху вже раніше вдавалися до геноциду щодо корінних народів Намібії.
Зображення: Кирило Говорун Вирізана голова корінного жителя, надіслана до Німеччини для проведення досліджень.
Серед цих методів, наприклад, було насильницьке витіснення тубільців у пустелю, де вони мали померти від голоду та спраги. Через декілька років турки застосували ті самі методи до вірмен, ассирійців і понтійських греків, змушуючи їх до маршів смерті Сирійською пустелею. Тих намібійських тубільців, які вижили, зганяли в концтабори, де вони помирали від важкої праці. Там над ними також проводили медичні експерименти, аби підтвердити расові теорії, від яких багато хто помер. Їхні черепи потім переправляли до німецьких університетів для подальших досліджень. Незабаром подібні концтабори з подібними експериментами над людьми зʼявилися вже в самій Німеччині. У результаті цих геноцидальних практик, які тривали з 1904-го по 1908 рік, знищили близько 80 % гереро й майже половину нама.
Але й після того, як жорстокість до місцевих племен припинили, ці дії ігнорували і колоністи, і Німеччина: жодного винуватця не покарали. Навіть зараз майже всі могили жертв геноциду так і залишаються скромними й невідомими, що контрастує з розкішними могилами колоністів, дехто з яких був причетний до масових убивств. Ба більше, донедавна на одному кладовищі жертв стояв камінь, який пояснював, що ті померли з якихось "таємничих" причин.
Зображення: Кирило Говорун. Могила колонізатора на цвинтарі Свакопмунду.
Зображення: Кирило Говорун. Могили жертв геноциду на цьому ж цвинтарі в Свакопмунді.
Тема геноциду в Намібії залишається надзвичайно чутливою для німецького уряду. Хоча Німеччина визнала свою відповідальність за Голокост та інші акти геноциду в Європі, вона довго уникала аналогічного визнання стосовно Намібії. Лише у 2015 році представники уряду почали використовувати терміни "воєнні злочини та геноцид", а в 2021 році офіційно висловили свої вибачення. Також було оголошено про компенсацію у розмірі 1,1 мільярда євро, яку постраждалі громади отримуватимуть протягом тридцяти років для підтримки свого розвитку. Крім того, Німеччина повернула для перепоховання черепи жертв геноциду, які зберігалися в колекціях німецьких університетських клінік, зокрема в знаменитій клініці Шаріте в Берліні.
Фото: Кирило Говорун Лише у 2020 році на пам'ятнику, встановленому на місці масового поховання жертв геноциду, визнали, що ті загинули від рук німецьких солдатів.
Приклад Намібії показує, що навіть найпрогресивніші уряди не готові легко визнавати злочини, здійснені їхніми країнами. Потрібна кропітка робота й об'єднання зусиль держави, суспільства, кожної людини, щоб дотискати таке визнання. Інколи на це йдуть десятиліття. Але результат урешті можливий, хоча він і рідко буває повністю задовільним.
#Франція #Європа #Сполучене Королівство #Приватна власність #Нацистська Німеччина #Концтабір #Німеччина #Українці #Берлін #Російська імперія #Пісок #Голодомор #Німці #Пустеля #Іспанія #Геноцид #Колонія #Бельгія #Африка #Етнос #Чагарник #Євреї #Португалія #Наміб #Мова кохве #Народ Хереро #Колоніалізм #Свакопмунд #Намібія #Люди Сан #Мартін Лютер #Німецька імперія #Голландія #Люди Дамари #Оазис #Колонізація #Бангладеш #Ассирійський народ #Турецький народ