В Україні спостерігається зростання активності у патентуванні нових технологій, проте ситуація з фінансовими вигодами від їх реалізації виглядає досить парадоксально. У 2025 році державні установи, які передавали технології, розроблені за рахунок державних коштів, уклали на 10% більше угод у порівнянні з попереднім роком, однак їх прибуток зменшився приблизно на третину. Хоча статистика патентування свідчить про відновлення, залишається важливе питання: наскільки ефективно Україна конвертує свої винаходи у реальний економічний результат?
У сучасному світі патенти стали важливим інструментом для захисту прав на технології та отримання прибутку від їх використання. За інформацією Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO), у 2024 році було зареєстровано близько 7 мільйонів заявок на нові винаходи і корисні моделі. Україна також активно долучається до цієї глобальної боротьби за технології, проте її патентна статистика виявляє певні парадокси. Іноземні компанії охоче захищають свої права, українські науковці активно реєструють свої розробки, тоді як промислові підприємства виступають заявниками значно рідше. Дослідження Dilo виявило, що стоїть за цими даними, які українські технології розробляються, кому належать права на них і чому шлях від ідеї до комерційного успіху виявляється настільки складним.
Які розробки забезпечують зростання патентування
Після різкого спаду 2022 року патентування в Україні поступово відновлюється. І хоча до довоєнного рівня ще не повернулися, кількість заявок продовжує зростати. У 2025 році УКРНОІВІ отримав 6652 заявки на винаходи й корисні моделі. Ця тенденція збереглася також у 2026 році: за дев'ять місяців надійшло 5859 заявок, що на 23% більше, ніж за аналогічний період 2025-го, за підрахунками Dilo.
У 2025 році більше 80% зростання кількості поданих заявок було зафіксовано на корисні моделі. Основною відмінністю від винаходів є процес патентування. Винаходи підлягають експертизі, в рамках якої оцінюються їх новизна, рівень винахідництва та здатність до промислового використання. Натомість корисні моделі не проходять таку попередню перевірку, що спрощує процес отримання прав на них.
Хто стає власником прав і які саме інновації вони створюють?
Минулого року більше двох третин патентів на винаходи в Україні були видані іноземним заявникам, в той час як майже 99% патентів на корисні моделі отримали українські громадяни. Присутність іноземних компаній у цих показниках є цілком зрозумілою: патентний захист діє лише на території країни, де був отриманий. Тому закордонні фірми реєструють свої права й в Україні, щоб убезпечити свої технології на нашому ринку. Таким чином, українська статистика щодо патентів відображає, хто захищає свої розробки на місцевому рівні, але не вказує на місце їхнього фактичного створення.
Серед українських заявників існує виражена диспропорція: домінують наукові установи, а не промислові підприємства. Минулого року близько 88% заявок, поданих українськими юридичними особами, були ініційовані університетами та науковими організаціями, тоді як на частку переробної промисловості припало лише 4,5%. Крім того, більше третини всіх заявок подали індивідуальні винахідники. Хоча наука активно генерує та охороняє свої інновації, промислові підприємства значно рідше виступають в ролі заявників. Це не обов'язково свідчить про брак інтересу до нових технологій, але вказує на певну дистанцію між тими, хто їх розробляє, і тими, хто може їх впровадити у виробництво.
Напрями патентування також мають свої особливості. Згідно з даними УКРНОІВІ, у 2025 році українські заявки на винаходи в основному стосувалися спеціалізованих машин, вимірювальних технологій, нових матеріалів та металургійних процесів. Це інженерні розробки, які можуть бути використані в промисловості. Натомість, іноземні заявники частіше фокусувалися на захисті лікарських засобів. Для фармацевтичних компаній патенти мають особливе значення, оскільки дозволяють контролювати ринок і використання своїх інновацій. Таким чином, в Україні відбувається захист прав на технології з різних секторів, але подальші фінансові надходження залежать від того, наскільки ефективно ці технології знайдуть своє місце на ринку та як їх власники організують комерціалізацію.
Як розробка перетворюється на дохід
Існує декілька способів монетизувати запатентовану технологію. Власник може реалізувати її в своєму виробництві, надати платну ліцензію іншим компаніям чи продати права на її розробку. Вибір одного з цих варіантів визначає, хто буде користуватися нововведенням, кому перейдуть права на нього та яким чином відбуватиметься отримання прибутку.
Умови фінансування також відіграють важливу роль. В одних випадках компанія сплачує всю суму за ліцензію одразу, в інших - здійснює поступові виплати роялті протягом кількох років. Це призводить до того, що кількість угод і реальні доходи можуть варіюватися. Це підтверджується даними Міністерства освіти і науки та УкрІНТЕІ. У 2025 році наукові організації передали 382 технології та об'єкти інтелектуальної власності, створені за державний рахунок. Більше 90% з них належали установам Національної академії аграрних наук. Хоча кількість укладених угод зросла, загальні надходження зменшилися. Це пов'язано з тим, що фінансування надходить також за угодами, укладеними в попередні роки, тоді як нові угоди можуть мати зовсім інші умови та терміни виплат. Отже, збільшення кількості підписаних угод не завжди забезпечує зростання доходів у поточному році.
Де Україна пропускає шанси здобути прибуток від своїх іновацій.
Якщо розглянути шлях від створення винаходу до отримання прибутку, стає очевидною одна з ключових проблем: в Україні технології не лише розробляються, але й патентуються, проте їхнє впровадження у виробництво викликає значні труднощі. Отримати патент – це лише перший крок, тоді як переконати підприємство інвестувати в розробку – завдання зовсім іншого рівня. Згідно з дослідженням УкрІНТЕІ, у 2026 році вітчизняні винахідники відчувають брак співпраці з промисловістю, а також нестачу обладнання для тестування й експертів, які могли б сприяти виведенню інновацій на ринок. Для виробників основним питанням залишається практична сторона: які витрати потрібно понести для впровадження нової технології та чи зможуть вони окупитися. Якщо на ці питання немає відповідей, навіть найперспективніший винахід може залишитися в лабораторії, і в такому випадку патент навряд чи стане у пригоді.
Аналіз українських і закордонних заявників дозволяє зрозуміти, чому кількість патентів не завжди корелює з фінансовими результатами. Для іноземних компаній патент в Україні є інструментом захисту їхніх комерційних інтересів на нашому ринку. Натомість для українських науковців патент часто є лише стартовою точкою на шляху до отримання доходу. У реєстрі обидві ситуації фіксують лише один патент, хоча за ними стоять абсолютно різні економічні можливості. Фінансові дані також відображають неповну картину. У 2025 році установи, що перебували під моніторингом Міністерства освіти і науки, отримали 75,2 млн грн від комерціалізації бюджетних розробок. Проте ця сума не враховує доходів, отриманих від приватних ліцензій та використання винаходів у виробництві. Таким чином, Україна досить точно підраховує кількість оформлених патентів, але значно гірше оцінює внесок цих винаходів у економіку.
За всіма цими статистичними даними ховається досить очевидна, хоча й неприємна для України ситуація: патент забезпечує захист винаходу, але сам по собі не генерує попит. Вчені можуть розробити перспективну технологію, але компанії не інвестуватимуть у неї лише на основі її новизни. Тому важливо залучати бізнес до процесу ще на етапі розробки: спільно визначати цільову аудиторію для технології, тестувати її в реальних умовах і оцінювати витрати на впровадження. В іншому випадку Україна продовжуватиме накопичувати патенти на рішення, які залишатимуться без реалізації. Адже справжня цінність інтелектуальної власності виявляється лише тоді, коли винаходи впроваджуються у виробництво і приносять прибуток, а не коли отримують черговий номер у патентному реєстрі.
#
