Максим МІХЕЛЬСОН: "Михайлюк, зрештою, знайшов свого наставника, а Шульга..."

#Спорт

Фахівець дав велике ексклюзивне інтерв'ю для Sport.ua

Відомий український тренер Максим Міхельсон дав ексклюзивне інтерв'ю Sport.ua, де розповів про життя та роботу в США, оцінив рівень Суперліги та порозмислив над проблемами "Черкаських Мавп". Фахівець радіє успіхам Святослава Михайлюка, чекає прориву від Максима Шульги та розуміє Олесія Леня.

Чим ви зараз займаєтеся в Сполучених Штатах? Чи відчуваєте ностальгію за тренерською роботою, яка займала важливе місце у вашому житті?

Щоб відчувати сум, потрібно щось втратити. Я не втрачаю свою тренерську діяльність і ніколи не втрачав жодної миті – я постійно займаюся цим, просто сьогодні вона має інший формат, ніж раніше в Україні.

Протягом останніх років в Україні я мав надзвичайно великий обсяг роботи. Моя діяльність охоплювала Суперлігу, де я співпрацював із "Черкаськими Мавпами", а також я виконував обов’язки асистента головного тренера національної збірної України. Щодня я систематично працював із дитячими командами, які складалися з гравців 2008-2009 років народження – це були спортивні класи, де виступали й мої діти. Додатково, я активно залучався до всіх аспектів роботи дитячої баскетбольної академії "Черкаських Мавп". Усе це займало практично весь мій вільний час, внаслідок чого я майже не мав можливості проводити час із родиною.

Це саме й змусило мене задуматися про перерву в діяльності класичних клубів. Війна ж остаточно підштовхнула до переосмислення життєвих цінностей, змусивши переглянути важливість сім’ї, роботи та відповідальності перед рідними.

Коли війна розпочалася, я отримав кілька пропозицій від різних європейських клубів. Проте все це відбувалося напередодні старту чемпіонату Європи, і мені довелося приймати важливе рішення: або залишити все й приєднатися до клубу, або ж виступити за національну команду. Я однозначно обрав національну збірну.

Після завершення чемпіонату Європи постало питання про подальші кроки, і ми з сім'єю ухвалили рішення про переїзд до США. Насправді, це рішення було ініційоване нашими дітьми, а ми лише втілили його в життя.

- Як змінилося ваша життя після переїзду в США? Наскільки складно було знайти роботу?

Прибувши до Америки, я зрозумів, що моїм дітям як ніколи потрібна моя підтримка. США — це абсолютно новий світ, і процес адаптації для дітей там виявився досить складним. Тому я свідомо обрав такий стиль роботи, який дозволяє мені забезпечувати родину і водночас контролювати свій час, щоб максимально підтримати сім'ю в переході до нового життя. Завдяки цьому за останні три роки я зміг приділити родині значно більше уваги, ніж раніше, і жодної миті не шкодую про це.

Однак це зовсім не свідчить про те, що я залишив баскетбол або свою тренерську діяльність. Я активно займаюся індивідуальною підготовкою гравців, що представляють NBA, G-League, Євролігу, Єврокубки, NCAA та WNBA. Мені приносить величезне задоволення працювати з обдарованими атлетами з різних куточків світу, включаючи українських перспективних спортсменів.

З якими спортсменами ви займаєтеся індивідуально в Сполучених Штатах?

Цього літа я отримав чудову можливість співпрацювати зі Святославом Михайлюком, Дмитром Скапінцевим, Олександром Кобзистим, Катериною Коваль, Дашею Бірюк та багатьма іншими талановитими українськими спортсменами. Це був надзвичайно цінний і приємний досвід.

Якщо розглядати командний баскетбол...

- Якщо говорити про командний баскетбол, я також намагаюся не втрачати ці навички. Я співпрацюю з американською баскетбольною академією Global Squad, яка спеціалізується на розвитку міжнародних проспектів. Там я обіймаю посаду директора з баскетбольних операцій, допомагаю в побудові баскетбольних процесів і в індивідуальному розвитку гравців. Протягом останніх двох років мене також залучили до роботи зі старшою командою академії, де, зокрема, грають і мої сини.

Це дуже цікавий проєкт: команда складається з талановитих проспектів з усього світу - з Південного Судану, Гани, Бразилії, Туреччини, Німеччини, Сербії, Литви, Камеруну, Буркіна-Фасо, США та України. Загалом через цю академію вже пройшли гравці більш ніж із 60 країн.

- Є ще якісь проекти або напрямки, які ви розвиваєте в США?

- Паралельно я розвиваю власні навколобаскетбольні проєкти, пов'язані з консалтингом, менторством і побудовою кар'єр для молодих гравців у системі США -- від high school до університетів і професійного рівня.

В кінці минулого року я оформив реєстрацію компанії The GameChanger TEAM — міжнародної консалтингової фірми в сфері освіти та спорту, яка активно підтримує студентів-спортсменів у США.

Ми допомагаємо молодим спортсменам не лише отримати якісну освіту в США, а й системно продовжити свій спортивний розвиток у конкурентному середовищі американських шкіл та університетів.

Фактично ми будуємо міст між талантом і можливостями, супроводжуючи спортсменів і їхні родини на всіх етапах -- від стратегічного планування розвитку та підбору навчального закладу до адаптації в новій освітній і спортивній системі.

Ми також спільно з Максом Конате та Миколою Кірсановим займаємося новим проєктом, який називається Mentor. На даний момент він перебуває на стадії розробки та тестування, але ми впевнені, що це стане унікальною міжнародною платформою для всіх, хто має відношення до баскетболу та спорту в цілому. Сподіваюся, що до кінця літа ми зможемо його запустити.

Чи стежите ви за поточним сезоном української Суперліги? Яка ваша думка про якість гри у баскетболі? Які команди вам подобаються, і кого ви вважаєте головним претендентом на перемогу в цьому сезоні?

- Так, я намагаюся слідкувати за Суперлігою настільки, наскільки це можливо. Потрібно чітко розуміти, що рівень чемпіонату сьогодні не може бути таким, як до війни - і це об'єктивна реальність, з якою всі змушені рахуватися.

Одночасно я помічаю чимало позитивних аспектів. Молоді спортсмени мають більше можливостей для ігрової практики, а також з'являються нові таланти - як серед гравців, так і серед тренерського складу. Тренери вимушені проявляти креативність та шукати нові підходи. Це складний, іноді навіть важкий, але необхідний етап на шляху розвитку.

Окремо хочу відзначити роботу Федерації баскетболу України. Я навіть не уявляю, яких зусиль коштує президенту ФБУ Михайлу Бродському та його команді зберігати український баскетбол у тих надзвичайно складних умовах, у яких опинилася наша країна внаслідок російської агресії. Це справді титанічна робота, і вона заслуговує на повагу.

Щодо фаворитів, то в нинішніх умовах сезон виглядає дуже нестабільним. Багато залежить не лише від складу команд, а й від фінансових можливостей, організації, глибини ростеру, умов в яких сьогодні змушені працювати люди та психологічної стійкості. Думаю, що "Дніпро" в багатьох моментах має певну перевагу, але і "Київ-Баскет", і "Харківські Соколи" мають усі можливості нав'язати їм серйозну конкуренцію.

Особливо хочу підкреслити надзвичайно важливий і позитивний аспект – підтримку дитячого баскетболу. Він дійсно слугує основою для майбутніх досягнень. У цьому контексті я від щирого серця висловлюю свою повагу функціонерам, які усвідомлюють цю важливість і надають фінансову підтримку, Федерації баскетболу України, а також, перш за все, дитячим тренерам.

Уявіть собі, яку величезну відповідальність несуть ці люди, коли в умовах війни та безперервних обстрілів супроводжують групи дітей на змагання. Це просто вражає. Наші тренери дійсно є найкращими.

Безумовно, величезну роботу виконують наші захисники з ЗСУ, забезпечуючи можливість проведення чемпіонатів України з різних видів спорту навіть у часи війни. Їм належить велика пошана та вдячність.

Рідні Черкаські Мавпи, після здобуття бронзових медалей у минулому сезоні, цього року демонструють значний спад у своїй грі. На вашу думку, що стало причинами таких невдач? Чи може це бути пов'язано з відходом досвідченого Агафонова? Які рекомендації ви б дали керівництву черкаської команди?

По-перше, надавати рекомендації з боку – не завжди безкорисна справа. Керівництво клубу має більш глибоке розуміння внутрішніх справ, реальних можливостей та завдань, які були визначені для команди на початку сезону. Чесно кажучи, я не володію інформацією про їхні конкретні плани, тому мені важко однозначно стверджувати, чи можна вважати цей сезон невдалим, чи він відповідає початковій стратегії та потенціалу клубу.

Якщо завданням була боротьба за чемпіонство, тоді, безумовно, сезон вийшов не надто успішним. Але навіть у такому випадку, на мою думку, не існує якоїсь однієї причини. Це завжди комплекс факторів, і далеко не все залежить лише від гравців, тренерського штабу чи керівництва.

Звичайно, рішення Андрія Агафонова про завершення кар'єри посеред сезону мало суттєвий вплив на ситуацію. У сучасних умовах чемпіонату гравець з його досвідом і професійним рівнем є важливою фігурою, чия присутність або відсутність здатна змінити не лише стиль гри конкретної команди, але й загальний розподіл сил у Суперлізі.

Андрій відігравав надзвичайно важливу роль у команді "Мавпи", як на майданчику, так і в роздягальні. Він був не лише гравцем, а й справжнім лідером і наставником для молодших баскетболістів. Що вже казати, навіть тренер міг отримати від нього цінні поради. Замінити такого гравця в середині сезону — це досить складне завдання. І це лише один з багатьох факторів, і я впевнений, що причин значно більше.

Саме тому, не знаючи всіх внутрішніх деталей і початкових завдань клубу, було б некоректно давати оцінки чи поради.

Я щиро сподіваюся, що у керівництва клубу існує добре продумана стратегія розвитку на довгострокову перспективу. "Черкаські Мавпи" є одним із небагатьох українських клубів, що володіє справжньою баскетбольною академією. Це дозволяє основному складу регулярно поповнюватися талановитими вихованцями протягом тривалого часу.

Навіть коли ми з "Мавпами" здобули перемогу в Суперлізі, у нашій команді було п'ять гравців, які виросли в клубі. На нещодавньому чемпіонаті Європи у складі національної збірної України виступали троє вихованців "Черкаських Мавп", що становить цілих чверть команди.

Присутність дитячої академії відкриває нові горизонти та переваги, що робить стратегічне мислення і довгострокове планування вкрай важливими. Я впевнений, що керівництво клубу усвідомлює це і активно працює над цими аспектами, навіть без моїх рекомендацій. Тож моя роль полягає лише в тому, щоб підтримувати рідний клуб, з яким я пов'язаний уже 15 років.

- Через брак фінансування з розіграшу Суперліги знявся БК Кривбас...

По-перше, мені справді сумно дізнатися, що баскетбольний клуб "Кривбас" був змушений припинити свою участь у чемпіонаті достроково. Кривий Ріг — це моє рідне місто, де я провів своє дитинство і почав свій баскетбольний шлях. Це місто славиться багатими баскетбольними традиціями і щирою любов'ю до цього спорту.

Це була для мене справді неприємна новина – місто позбулося своєї команди в Суперлізі. На жаль, такі реалії життя в Україні сьогодні.

- Чи може український баскетбол розвиватися під час війни?

Питання про можливість розвитку українського баскетболу в умовах війни є доволі складним. Якщо бути відвертим, повноцінний розвиток у таких обставинах є практично неможливим. Проте, існує можливість виживати, зберігати організаційні структури та закладати основи для майбутнього — і саме це вже відбувається.

Баскетбол, як і спорт загалом, сьогодні виконує не лише змагальну функцію. Він має серйозне соціальне та моральне значення -- для дітей, для молоді, для суспільства. Завдання федерації, клубів і всіх причетних -- не втратити покоління гравців і тренерів, щоб після війни було з чого відновлювати систему.

На мою думку, Федерація баскетболу України та люди, які сьогодні працюють у цій сфері, справляються з цим завданням у надзвичайно складних умовах. Зберігаються змагання, працюють академії, триває робота з дітьми -- а це і є фундамент майбутнього.

Це не зовсім розвиток у традиційному сенсі, проте ця діяльність є надзвичайно важливою та необхідною. Варта уваги і вдячності ті, хто невтомно підтримує український баскетбол, зберігаючи його "живим" у ці непрості часи для нашої країни.

Наші в НБА. Святослав Михайлюк нарешті має можливість грати більше в Юті. Як ви бачите його виступи цього сезону? Чи є у нього шанси на переїзд до іншої команди?

- Я дуже радий за Святослава. Багато хто знає його як гравця, але не всі розуміють, наскільки наполегливо й системно він працює. Саме його трудова етика, самовідданість справі, у поєднанні з фізичними даними, талантом та ігровим IQ, завжди давали мені впевненість, що це гравець, який буде затребуваний у НБА. І він це доводить уже не рік і не два -- восьмий сезон поспіль.

Цього року Святослав нарешті здобув стабільний ігровий час, і це одразу відобразилося на його впевненості та рівні гри. Він виконує те, що робить найкраще: розширює майданчик, приймає вірні рішення та грає агресивно там, де це необхідно, а в інших ситуаціях - командно. Іноді його командний підхід може бути настільки виразним, що заважає досягти більш вражаючих особистих статистичних показників. Проте саме це якісно вирізняє його серед інших гравців.

Найбільше радує те, що Святослав, нарешті, відшукав тренера, який здатен оцінити його потенціал. Його залучають саме в тих ролях і на тих позиціях, де він відчуває себе найкраще і може принести команді найбільшу вигоду.

Щодо можливого трансферу – у світі НБА немає нічого неможливого. Проте на даний момент дедлайн обміну вже пройшов, і, здається, Святослав залишиться в "Юті". Що чекає на нього далі, стане зрозуміло влітку, коли визначиться подальша стратегія клубу. Водночас варто зазначити, що цього сезону "Юта" навіть не розглядала Святослава в контексті можливих обмінів з іншими командами. Це ще раз підкреслює, яка висока довіра та цінність він має в очах тренерського штабу.

При цьому потрібно розуміти, що в НБА не всі рішення ухвалює головний тренер -- навіть ті, що стосуються ротації, ігрового часу, залучення до гри чи майбутнього гравців у складі. НБА -- це окремий світ зі своєю логікою, в якому далеко не все залежить лише від баскетбольної складової.

Але я впевнений в одному: якщо Святослав і надалі демонструватиме стабільність, професіоналізм і таке ж ставлення до роботи, інтерес до нього з боку клубів НБА буде -- якщо не з боку "Юти", то з боку інших команд. Я точно знаю, що перед дедлайном він фігурував у списках багатьох клубів. Зараз у нього контракт із "Ютою" ще на два роки, хоча згідно з умовами контракту рішення щодо його активації ухвалюється щороку саме зі сторони клубу. Тож перспективи в нього залишаються дуже хорошими, але клуби НБА це дуже непередбачувані організації. Побачимо що буде далі.

Максим Шульга демонструє вражаючі результати, вже встигнувши дебютувати в НБА в складі Бостона та блискуче виступаючи в G-лізі. Які у вас думки щодо його майбутнього?

Максим наразі йде вірним курсом. Він скористався своєю можливістю, не заблукавши у своїх прагненнях — і це найголовніше. Серед його сильних сторін виділяються баскетбольний інтелект, наполегливість та вміння пристосовуватися. І, повірте, саме ця здатність до адаптації є, мабуть, найважливішою в його дебютному сезоні в G-лізі.

У тій лізі практично всі гравці мають реальний потенціал рівня НБА. Багато хто отримує довіру, роль і ігровий час, але далеко не кожен здатен швидко адаптуватися й скористатися своїм шансом. Максим показав, що для нього це не проблема -- буквально з перших ігор.

Я мав можливість спостерігати за ним у Літній лізі НБА в Лас-Вегасі цього літа, приїжджав на його матчі у Вашингтоні, спілкувався з ним особисто. І можу сказати, що був дуже приємно вражений не лише тим, що побачив на майданчику, а й тим, якою людиною він себе показав. Це зрілий, дуже приємний у спілкуванні і правильний у ставленні до роботи гравець.

Я переконаний, що Максим може стати вагомим підсиленням для національної збірної України в усіх аспектах гри. Загалом, я дуже радий, що в Україні з'явився ще один баскетболіст такого високого рівня.

Якщо він і надалі працюватиме в такому ж режимі, у нього є всі шанси закріпитися в системі НБА. Але тут важливо розуміти: цей шлях потребує терпіння. У НБА швидких історій майже не буває.

У міжсезонні трансфери клубну прописку змінив Олексій Лень. Як ви оцінюєте його вибір залишити НБА і перейти до Реалу? Чи мав би центровий можливість показати себе ще на рівні Національної баскетбольної асоціації?

Вважаю, що Олексій сам би краще пояснив своє рішення. Проте, якщо висловити свою думку з боку, то я бачу це як надзвичайно зріле і раціональне рішення. "Реал" — один з найпотужніших клубів Європи, який ставить інші вимоги, надає нову роль для Олексія і відкриває справжні можливості для боротьби за найпрестижніші трофеї.

Чи міг Олексій ще грати в НБА? Безумовно, так. Але на певному етапі кар'єри гравець має право обирати не лише лігу, а й якість своєї ролі, стабільність і загальний баланс життя. У цьому сенсі його вибір виглядає абсолютно логічним.

Процес звикання до нової команди та ролі, на жаль, затягнувся. Це, в значній мірі, пов'язано з травмами, які він отримав майже одразу після входження до складу. Важливо також усвідомлювати, що гравцю, який більшу частину своєї кар'єри провів у США, потрібно певний час для адаптації до європейського баскетболу, особливо в такому клубі, як Реал. Це непростий шлях, і навіть зірки НБА не завжди справляються з ним без труднощів, а деякі взагалі не можуть адаптуватися.

Проте я не маю жодних сумнівів у тому, що Олексій має відмінну психологічну стійкість. Особливо зважаючи на його впевнену та якісну гру в останніх матчах. Я впевнений, що він зможе стати справжньою знахідкою для "Реалу" в найважливіші моменти сезону.

Ось альтернативна версія вашого тексту: - Невеликий коментар щодо національної збірної. Михайлюк, Скапінцев, Лень... Вони не приєднуються до команди України, що викликає занепокоєння у головного тренера "синьо-жовтих" та Михайла Бродського. Яка ваша думка з цього питання? На чиєму ви боці у цьому суперечливому випадку?

У цій ситуації кожна зі сторін має свою точку зору. Я добре обізнаний з думками гравців та їхнім справжнім ставленням до національної команди, тому можу з упевненістю стверджувати, що з їхнього боку не було ані небажання, ані відмови від участі у збірній без вагомих причин. Ми провели чимало бесід, і можу вас запевнити, що для них представляти Україну — це велика честь і серйозна відповідальність, особливо в такі складні часи для нашої країни.

Тому ця проблема точно не лежить у площині небажання представляти Україну. Питання завжди було лише в можливості це зробити. У попередніх вікнах такої можливості з об'єктивних причин не було.

На мій погляд, конфлікту навколо цієї теми взагалі не повинно було статися. Але, на жаль, він виник -- значною мірою на емоціях та амбіціях, які в таких ситуаціях не завжди допомагають знаходити рішення.

Я надзвичайно вдячний за те, що в цій ситуації президент Федерації баскетболу України Михайло Бродський проявив мудрість і розуміння. Відбувся конструктивний та професійний обмін думками. Усі питання були обговорені, і сторони змогли знайти спільні точки зору. Вважаю, що саме такий підхід є правильним у подібних випадках.

Уже зараз очікується, що на наступне вікно в лютому до збірної приєднається Дмитро Скапінцев. У липні, якщо все складеться добре, має долучитися і Святослав Михайлюк. Усі розуміють, що потрібно відкинути особисті емоції, адже мета в усіх одна -- зробити все можливе, щоб допомогти збірній України потрапити на чемпіонат світу.

Щодо питання, на чиєму я боці, можу стверджувати, що завжди підтримую інтереси України. Водночас важливо пам’ятати, що гравці - це не просто спортсмени, а люди з власним життям і обставинами, які заслуговують на повагу. Я впевнений, що в таких ситуаціях необхідний спокійний і професійний діалог, а не емоційні реакції, особливо у медіа. Тільки так можна знайти рішення, які принесуть користь усім - і гравцям, і збірній, і нашій країні, - підсумував Максим.