Криза вчителів: як освіті подолати відсутність педагогів.

Изображение: EPA/UPG

Я керую видавництвом майже 30 років. Ми робимо підручники, робочі зошити, цифрові ресурси. Наш продукт щодня опиняється в руках учнів і вчителів по всій країні. Тому ця статистика для мене особиста. Вона про людей, з якими ми працюємо. Про тих, хто відкриває наші книжки в класі о восьмій ранку і намагається пояснити складнопідрядне речення тридцяти підліткам, половина з яких ще не прокинулася.

Парадокс, який треба визнати

На перший погляд ситуація виглядає як математична помилка. OECD Education at a Glance 2025 показує: у більшості європейських країн кількість дітей шкільного віку стабільно скорочується. Школи обʼєднуються, а класи порожніють. Здавалося б, учителів мало б вистачати, але реальність влаштована складніше.

Молоді спеціалісти залишають професію в перші пʼять років роботи. Глобальний рівень вибуття вчителів початкової школи майже подвоївся: з 4,62% у 2015 році до 9,06% у 2022-му. Це дані самого UNESCO. Хтось іде через виснаження, хтось через зарплату. Хтось перебирається до корпоративного навчання або в ІТ, де за ті самі компетенції платять утричі більше.

За даними OECD (PISA), частка учнів, які навчаються у школах, де директори повідомляють про нестачу вчителів, зросла з приблизно 26% у 2018 році до близько 47% у 2022-му. Це означає, що майже половина шкіл у країнах OECD вже стикаються з дефіцитом педагогів. І навіть у Фінляндії, яка десятиліттями була взірцем освітньої системи, педагоги вигорають і залишають школу.

Ми опинилися перед викликом, пов'язаним із зниженням популярності професії. Це не просто питання нестачі робочої сили; справа в тому, що хоча фахівці є, їхнє прагнення залишатися в освіті на тривалий термін зникає значно раніше до виходу на пенсію.

Оплата праці та робоче навантаження

За даними OECD TALIS, близько п'ятої частини вчителів у країнах OECD планують залишити професію протягом наступних п'яти років, причому в окремих країнах цей показник є значно вищим.

Проблема оплати залишається ключовою: за даними OECD, зарплата вчителів нижчої середньої освіти становить у середньому близько 84% від заробітку інших фахівців з вищою освітою, а в окремих країнах, як-от Угорщина, -- близько половини. Лише близько 40% вчителів задоволені своєю оплатою, а в деяких країнах ще менше.

Одночасно багато вчителів відзначають, що стикаються з підвищеним рівнем стресу, який викликаний реформами, адміністративними вимогами та відповідальністю за успіхи своїх учнів.

Додатковим викликом є старіння професії: понад 40% учителів старшої середньої освіти у таких країнах, як Італія, Португалія, Німеччина, а також Греція, мають 50 років і більше, що означає майбутню хвилю виходу на пенсію.

Що ми маємо на увазі, коли згадуємо вчителя?

Хочу звернути увагу на один важливий аспект, який часто залишається поза увагою у звітах і на конференціях. Вчитель — це особа, яка здатна одночасно утримувати увагу тридцяти учнів, помічати, коли хтось із них приходить до школи голодним або наляканим, а також формувати у підлітків важливі навички, такі як вміння дискутувати, слухати, визнавати помилки і намагатися знову.

Безсумнівно, сучасні платформи ефективно організовують навчальний контент. Штучні інтелекти швидко оцінюють виконання завдань. Однак живе спілкування, довіра між учнем і викладачем, а також той важливий момент, коли дитина нарешті усвідомлює теорему Піфагора і дивиться на вас очима, сповненими захоплення, залишаються справжньою людською цінністю. Саме це варто захищати насамперед.

Отже, коли у сфері освіти вживають термін "криза вчителів", насправді йдеться про загрозу втрати чогось основоположного в процесі навчання, а також про вчителя, який перебуває перед класом і переконаний, що його діяльність має значення.

Освітня омбудсманка: 41% громад зменшили надбавки вчителям попри наявність коштів

Змагання за увагу: хто стане переможцем і якою буде ціна перемоги.

На тлі зменшення кількості вчителів конкуренція за увагу учнів стає все більш запеклою. Сучасні діти мають можливість миттєвого доступу до YouTube, TikTok, подкастів, відеоігор та іншого контенту. Освіта змушена змагатися за увагу з найпотужнішими маркетинговими командами у світі. В цьому контексті школи часто опиняються у невигідному положенні, ніби з зав'язаними руками.

Цікаво, що WEF Future of Jobs Report 2025 відносить учителів до переліку професій із найвищим очікуваним зростанням попиту у найближчі роки. Тобто ринок праці кричить: "нам потрібні вчителі", а самі вчителі масово йдуть, а це породжує розрив, який треба осмислити.

Видавці, розробники платформ та освітні стартапи — усі ми відчуваємо цей тиск. І реагуємо на нього по-різному. Дехто обирає шлях гейміфікації, інші вкладають ресурси в адаптивні алгоритми. Ми в "Ранку" прагнемо створювати матеріали, які будуть цікавими та зручними для вчителів. Наш основний клієнт — це педагог, який працює в класі. Коли він отримує ресурси, що допомагають йому ставати кращим фахівцем, він залишається в професії довше.

Оскільки наша діяльність полягає у створенні навчальних середовищ, ми маємо однакову відповідальність як перед вчителями, так і перед учнями. Під час розробки нового підручника чи цифрового ресурсу в нашій команді виникає важливе питання: чи допоможе це зменшити навантаження на педагогів? Чи надає це їм можливості для прояву власної креативності?

Це може здатися дрібницею порівняно з глобальною статистикою UNESCO. Але зміни в освіті завжди відбуваються через конкретні рішення конкретних людей у конкретних класах. Якщо видавець, платформа, методист або директор школи ухвалюють ці рішення з думкою про вчителя, а не лише про учня або про звіт, щось починає зсуватися.

Оскільки ми вкладаємо ресурси лише в платформи, навчальні матеріали та інструменти штучного інтелекту, вважаючи, що це вирішить існуючі проблеми, ми обманюємо самих себе. Уся ця інфраструктура не матиме жодного ефекту, якщо перед класом стоятиме втомлена та демотивована особа або ж та, яка вже подала заяву на звільнення.

Що потрібно зробити та хто має це здійснити.

Відповідь на виклик, що постає перед UNESCO, охоплює кілька аспектів одночасно, кожен з яких потребує залучення різних учасників.

По-перше, мова йде про статус і винагороду. Це може здаватися тривіальним, але є цілком обґрунтованим. Жодна реформа в освіті або нова освітня платформа не зможе утримати вчителя, якщо за двадцятирічний стаж роботи йому платять менше, ніж оператору колл-центру. Декілька країн вже вживають конкретних заходів. Наприклад, Південна Корея стимулює педагогів працювати в сільських районах, пропонуючи вищі зарплати та зменшене навантаження, а в США запроваджено програму списання студентських боргів для освітян. Хоча це не масштабні реформи, але ці дії подають чіткі фінансові сигнали для вчителів.

Іншим ключовим аспектом для розгляду є педагогічна автономія. Згідно з даними TALIS 2024, вчителі, які мають більшу навчальну свободу, показують кращі результати в адаптації, вищий рівень задоволення від роботи та покращене психологічне здоров'я. Системи, що занадто стандартизують і контролюють процеси, змушують талановитих фахівців залишати професію, а ті, хто продовжує працювати, швидше втомлюються і вигорають.

Коли йдеться про старт у сфері освіти, перші п’ять років роботи в школі є надзвичайно важливими, і це підтверджується численними дослідженнями. Молодим вчителям необхідний ментор, час для самоаналізу та можливість помилятися. У Великобританії виявлено, що покращення утримання нових педагогів тісно пов’язане з інвестиціями в програми менторства. Процес адаптації у педагогічній сфері розвинений значно слабше, ніж у бізнесі, проте це можна виправити.

Водночас адміністративне навантаження залишається одним із головних факторів стресу, що підштовхує до звільнення. Я вважаю це кроком до початку сприйняття ШІ як помічника в навчальному процесі, бо якщо він звільняє вчителя від двох годин рутини на день, педагог отримує простір для того, що машинам дається важче, тобто живого спілкування, індивідуального підходу, емпатії.

В заключение

44 мільйони — це суттєва цифра. За даними UNESCO, щоб задовольнити цю потребу в учителях, світу необхідно вкладати приблизно 120 мільярдів доларів щорічно тільки на зарплати. І це в умовах, коли, за прогнозами, глобальне фінансування освіти може зменшитися на 25% до 2027 року. Отже, ресурси стають обмеженішими, попри зростаючі вимоги.

Проте 44 мільйони – це величезна кількість конкретних, індивідуальних виборів: залишитися чи піти, витримати ще рік чи зупинитися. І кожен, хто залучений до сфери освіти або має з нею зв'язок, може впливати на ці вибори.

Я впевнений, що технології принесуть чимало змін. Гібридні формати, мікрокурси та асинхронне навчання вже активно реалізуються і продовжать свою еволюцію. Проте ці перетворення матимуть значення лише за умови, що знайдуться ті, хто їх реалізує, а також люди, які прагнуть та здатні навчати.

Двадцять років досвіду — це не просто цифра, це глибокий обсяг знань. Це розуміння того, як дитина опановує дроби, як вона вчиться читати по складах. Це довіра, яку ми вибудовували роками як з учнями, так і з їхніми батьками. Це усвідомлення того, що о дев'ятій ранку в понеділок абстрактна теорія не сприймається, і необхідно шукати нові способи подачі матеріалу. Такі речі, повірте, неможливо виміряти цифрами.

Отже, перш ніж зануритися у глибокі розмови про майбутнє навчання, було б доцільно спочатку розібратися, чому так багато людей залишають цю сферу.

В Україні стартував прийом заявок на премію для вчителів Global Teacher Prize Ukraine 2026