Інтерв'ю з Аріною Бочаровою: Мавка – справжня легенда. Обговорюємо харасмент у навчальних закладах та кінематограф.

Аріна Бочарова - яскрава зірка нового покоління українських акторів. Вона виконала головну роль у фільмі "Мавка. Справжній міф", прем'єра якого запланована на 1 березня 2026 року. Сюжет фільму обертається навколо Мавки, таємничої лісової німфи, яка закохується у біолога Лук'яна, хоча це може призвести до його загибелі. Русалки та інші мавки роблять усе можливе, щоб відвернути її від світла і втягнути у темряву.

У інтерв'ю на Кіно 24 обговорюються молоді українські актори, їхній досвід роботи над проектом "Мавка", реакція на критику, а також проблеми харасменту в університетах.

Цікаво, як звучить фраза: "Я помічаю, що вас приваблює темрява" — це вистава, що змушує глядача зіткнутися зі своїми власними страхами.

Чи є ваша роль у фільмі "Мавка. Справжній міф" вашою першою головною роллю в кіно?

Так, це моя дебютна головна роль, перший повнометражний фільм - моє перше велике кіно. Раніше я знімалася лише в короткометражках та мала кілька епізодичних ролей у серіалах.

Які емоції з цього приводу?

Звичайно, емоції неймовірно позитивні, адже кожен досвід має свою цінність. Проте цей конкретний досвід для мене особливо значущий і має величезну вагу. Це мій перший серйозний крок у новому напрямку, і я, напевно, запам'ятаю його на все життя, хоча не можу передбачити, що чекає попереду. Але зараз я справді щаслива, що отримала цю можливість.

Аріна Бочарова / Фото зі зйомок "Мавки"

Я знаю, що у цьому фільмі дуже багато молодих акторів, які тільки розпочинають свій шлях. Як ви потрапили на головну роль?

У цьому фільмі зібрані всі найталановитіші актори – мої колеги та однолітки. Проте, наскільки мені відомо, я була наймолодшою на знімальному майданчику – так ми підрахували. Я також брала участь у кастингу, як і всі інші. Деяким актерам вдалося пройти менше етапів для отримання другорядних ролей, а от нам з Іваном (головним героєм, - Кіно 24) довелося пройти три етапи. В результаті, ми успішно пройшли кастинг і отримали затвердження.

Які емоції ви відчули, коли зрозуміли, що ця роль належить саме вам?

Я пам'ятаю, що не була сильно здивована, коли отримала повідомлення про те, що пройшла відбір. Ще після третього прослуховування в мене виникло відчуття, що ми з Ванею (Іваном Довженком, головним героєм "Мавки" - Кіно 24) матимемо успіх. Коли я побачила, що мене затвердили, відчула радість: одразу зателефонувала своїм близьким і поділилася новиною. Вони щиро зраділи, мені здається, навіть більше, ніж я сама, адже я до кінця не усвідомлювала, що сталося. І зараз, можливо, ще не зовсім усвідомлюю цю подію.

Поділіться своїм баченням Мавки. Адже актор нерідко на赋ує своєму герою риси, які не завжди зазначені у сценарії. Якою ви уявили свою версію Мавки?

Так, це дійсно так, що іноді актори вносять додаткові нюанси або підсилюють свої персонажі. Я пробувала різні методи та образи, але зрозуміла, що справжнє натхнення з'являється безпосередньо на знімальному майданчику. Незалежно від того, які ідеї я могла б мати, я завжди орієнтуюсь на свого партнера. А партнером може бути не лише людина, а й навколишня атмосфера, предмети, які нас оточують, або навіть абстрактні концепції.

Я намагалася створити свою версію Мавки, наділену глибоким відчуттям навколишнього простору. Вона завжди прагне зрозуміти і реагувати на кожну миттєвість. Її чутливість вражає. Хоча я не можу передбачити, чим закінчиться цей процес, я намагалася залишатися чесною, перш за все, перед собою, створюючи цей образ.

"Мавка. Справжній міф": перегляньте тизер фільму онлайн!

Що вас спонукало взятися за цю роль?

Ще на стадії підготовки, приблизно за два місяці до початку зйомок, я переглядала різноманітні фільми та досліджувала українську міфологію. Режисерка Катя Царик надала мені книгу, що виявилася дуже корисною. Я також слухала багато музики, яка викликала у мене асоціації з образом Мавки, просто гуляла на свіжому повітрі, замислюючись про це і візуалізуючи різні моменти. Репетирувала сцени як самостійно, так і з партнерами. Загалом, процес підготовки виявився дуже продуктивним, особливо з точки зору ментального налаштування.

Чи були труднощі під час зйомок?

Зйомки виявилися досить складними, переважно через численні нічні зміни. Хоча особисто мені нічні зйомки не страшні, і я могла б зніматися вночі хоч кожного дня, труднощі полягали в холодній погоді, особливо під час сцен у воді, яких було дуже багато. Це справді стало серйозним випробуванням для всієї команди.

Щодо акторського виконання, були епізоди, коли я відчувала невпевненість або незадоволення своїм виступом. Але такі переживання є частиною творчого процесу. У ці хвилини важливо знати, як продовжувати і підвищувати якість своєї роботи. Я орієнтувалася на вказівки режисерки та театральний текст. Звісно, були емоційні моменти, коли я намагалася впоратися зі своїми сумнівами щодо виконання ролі.

Фізичні труднощі були, але не настільки серйозними, щоб суттєво вплинути на мене. Я проходила через увесь процес зйомок з величезним ентузіазмом.

Знаю, що одними із труднощів під час зйомок фільмів сьогодні є повітряні тривоги. Наша реальність постійно вибиває нас із життя. Як тривоги впливали на знімальний процес?

Тривоги на мене особисто майже не впливали. Я вже не дуже реагую на них. Звісно, вони могли трохи ускладнювати знімальний процес, але мене це не вибивало з рівноваги.

Чи переглядали ви мультфільм "Мавка. Лісова пісня"? Можливо, черпали натхнення у цій стрічці?

Так, я переглядала анімаційний фільм "Мавка. Лісова пісня". Проте не можу стверджувати, що він став для мене джерелом натхнення під час роботи, адже вважаю, що "Мавка. Лісова пісня" та "Мавка. Справжній міф" — це абсолютно різні наративи. Навіть під час підготовки я знову ознайомилася з "Лісовою піснею", але знайшла лише кілька моментів, які могли б мене спонукати до якихось ідей. Водночас вони зовсім не пов'язані з образом Мавки, як його представляє Леся Українка. У своєму фільмі я не використовувала цей персонаж.

Чи є якась паралель між мультфільмом і стрічкою, у якій ви зіграли?

Мабуть, єдина спільна риса полягає у вічних темах кохання, вибору, боротьби двох сил, а також у співіснуванні міфічного та людського світів, які перебувають поруч і перетинаються.

Я в курсі, що ви працюєте в театрі імені Леся Курбаса. Як на вашу думку, які основні відмінності між акторською грою на сцені та у кінематографі?

Відрізняється дуже багато чим. Як у кіно, так і в театрі треба враховувати багато факторів - як тих, що залежать від нас, так і тих, що не залежать. Це розмова на багато годин і розмова, яка ніколи не матиме кінця, бо я тільки почала пізнавати світ кіно, а світ театру взагалі завжди буде мені щоразу по-новому сприйматися.

Це мій дебют у світі кінематографу. Я повністю занурилася в процес і здобувала нові знання на кожному кроці. До цього моменту я не була знайома з усіма нюансами, лише інтуїтивно відчувала деякі речі. Однак саме на знімальному майданчику я почала вивчати технічні аспекти. Я впевнена, що попереду в мене ще безліч можливостей для відкриттів у цій сфері.

Аріна Бочарова / Фото з особистого архіву

Що для вас є більш привабливим: театральна сцена чи майданчик для зйомок?

Це відчуття для мене абсолютно унікальне. Я не можу точно пояснити, чому воно так варіюється в усіх аспектах. Проте для мене це відрізняється в тому, як я відчуваю любов, в якій формі вона проявляється, і наскільки глибоко я це ціную. Моя любов до театру та кіно має свої особливості, але обидва ці світи займають важливе місце в моєму серці.

Оскільки цей знімальний процес був для мене вперше, він став одним з найяскравіших досвідів у моєму житті. Наразі я активно працюю в театрі, що приносить чимало викликів, проте водночас є неймовірно захоплюючим і значущим для мене.

Ймовірно, молоде покоління акторів шукає, на кого варто рівнятись у професійному плані. Хто з досвідчених українських акторів імпонує вам?

Ой, мені подобається це питання. Звісно, у мене дуже багато акторів, особливо українських, якими я захоплююся. Дуже люблю дивитися і голлівудське кіно, і європейське, і, в принципі, закордонне.

Зараз я відчуваю сильну зацікавленість українським кінематографом, як з професійної, так і з глядацької точки зору.

Мені дуже подобаються такі актори, я захоплююся кожен раз, коли на них дивлюся: Ксенія Баша-Довженко, мама Вані (Івана Довженка, з яким Аріна гратиме у "Мавці" - Кіно 24). Скільки б я не ходила в театр, коли вона грає, не можу відвести погляду; я дуже нею захоплююся. Марина Кошкіна також - і вона про це знає, я їй про це казала. Соломія Кирилова.

Читайте також Про фільм "Малевич": відверте інтерв'ю з акторкою Мариною Кошкіною

Я навіть спілкувалася з ними під час зйомок, і вони ділилися зі мною чудовими порадами. Я їм за це безмежно вдячна. Також я обожнюю Ольгу Голдіс. Саме таких акторів я вважаю представниками "дорослого покоління".

Проте хочу зазначити, що найбільше моє захоплення викликають саме мої однолітки. Це ті люди, на яких я можу безкінечно спостерігати – мої партнери в "Мавці". Вони справжні генії!

Я бачила вашу відеореакцію, коли ви вперше дивились на себе на великому екрані. Що це означає для вас, як для акторки?

Для мене це означає, що, напевно, я не готова спостерігати за собою на великому екрані, адже мені важко дивитися на себе – я надто критично ставлюсь до свого вигляду. Однак, коли я бачу себе або своїх партнерів, у мене виникає щира усмішка, оскільки це викликає в мені якісь глибокі, незрозумілі емоції.

Коли я себе побачила, у мене була радше радість від того, що це щось таке, що, начебто, моє. Я дивлюся й бачу себе, бачу "Мавка. Справжній Міф" з цим прекрасним шрифтом, бачу ці звуки, ці кольори. Думаю: "Блін, воно моє, воно мене торкається". Потім розумію, що це бачить ще й весь глядацький зал у кіно. Думаю: "Це якось так дивно - чимось своїм ділитися з людьми".

Часом я втрачаю усвідомлення, що наше кіно оцінять інші, адже іноді складається враження, що ми творимо його виключно для себе.

Коли актори з'являються на екрані вперше, їхню гру часто розглядають, ніби, під мікроскопом. Я впевнена, ви почуєте багато компліментів про свою роботу, але чи готові ви до критики? Чи стійкі ви до хейту?

Так, насправді я не можу сказати, що готова до критики, але й не уникаю її. Я, загалом, той тип людини, яка більше цінує конструктивні зауваження, ніж похвалу. Це мене справді надихає і мотивує. Мова не про самопошкодження чи мазохізм — просто для мене важливіше знати, над чим можна працювати, ніж постійно вважати себе ідеальною і ставити якісь межі, мовляв, я вже досягла достатнього. Насправді завжди є можливість стати кращою, і я в це вірю. Я абсолютно готова до цього процесу.

Я все ще прислухаюся до тих, кого хочу чути. Думки людей, які для мене не мають значення, не зацікавлять мене. У мене є особливе коло осіб, думка яких для мене є важливою. Це важливо, адже я їм довіряю: я усвідомлюю, хто вони — чи то актори, режисери, чи просто мої близькі.

Ви представляєте нову хвилю українських акторів. На вашу думку, яка роль молодого актора в сучасному кінематографі?

Я не хочу казати суто "моя місія". Мені хочеться трохи про фільм розповісти, про нашу спільну місію. Мені дуже сподобалося, що в цій стрічці зіграли молоді актори-дебютанти.

Наскільки я знаю, усі мої колеги, які брали участь у фільмі, саме мого віку, у деяких це перший досвід у кіно, у деяких - перший досвід у повному метрі.

Для мене ця мета полягає в тому, щоб в українське кіно надати шанс новим обличчям і талановитим особистостям. Їх насправді дуже багато. Я прагну, щоб про цих творчих людей дізналися всі. Хочу внести новизну в українське кіномистецтво. Не бажаю спостерігати за чимось застарілим, звичним і зрозумілим. Мене цікавить ризик, можливо, помилки, і навіть невдалі спроби, але щось абсолютно нове, що несе в собі життя та емоції. Саме цю щирість і легкість я хотів би привнести у цю сферу.

Я знаю, що ви навчаєтесь у ЛНУ імені Івана Франка, однак точно чули про скандали з домаганням від викладачів в університеті Карпенка-Карого. Чи доводилось вам стикатись з харасментом у вашому виші? Що скажете про ці інциденти?

Мені, на щастя, не доводилося стикатися з харасментом, але, звісно, я завжди була в полі розуміння і в інформаційному полі того, що відбувалося в Києві, і не тільки в університеті Карпенка, а й в інших закладах освіти. І найбільше хочу, напевно, висловити вдячність і повагу до людей, які спромоглися про це говорити першими.

Оскільки я розумію, або, точніше, можу уявити, наскільки це, по-перше, небезпечно, і як важко про це висловлюватися, адже немає жодної впевненості, що інші підтримають вашу думку або приєднаються до вас.

Це завжди пов'язане з ризиком і небезпекою. Перші, хто підняв це питання, напевно, відчували страх: чи буде хтось їх слухати, чи не втратять свою роботу. Вони усвідомлювали, що можуть позбутися того, що здобували, до чого прагнули, і на що витратили свої зусилля.

Я розумію, про що йдеться. Це надзвичайно сміливий вчинок, і я щиро захоплююся такими особистостями. На щастя, все обійшлося добре. Це був розумний ризик, який призвів до певних результатів. Хоча б до якихось.

Які українські кінокартини та телевізійні проекти ви могли б порекомендувати для перегляду?

По правді кажучи, я досі не знайшла в українському кінематографі те, що б дійсно торкнулося моєї душі. І хоча мені подобається багато різних стрічок, жодна з них поки що не змогла викликати в мені справжнього захоплення. У мене є свій список класики, який я вважаю "своїм" на протязі всього життя.

Мені справді імпонує стрічка "Ти мене любиш" — це чудовий фільм, що розповідає про життя і ту красу, яка прихована в недосконалості.

"Памфір" безумовно можна вважати класикою. Так само як і "Пропала грамота" та "Київські фрески". Я отримую естетичне задоволення від цих творів, немов блукаю галереєю і вдивляюся в мистецькі полотна.

А з серіалів, напевно, ще буду дивитися й вибирати те, що мені подобається. Можливо, я просто не все подивилася й не знайшла свого.