"Чорне дзеркало землі": нова постановка за твором Ольги Кобилянської в Національному академічному театрі імені Лесі Українки.

Які родинні та суспільні трагедії віддзеркалено в новій театральній інтерпретації повісті "Земля" від режисера Івана Уривського

Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки завершив свій театральний сезон прем'єрою вистави, основаної на соціально-психологічній повісті "Земля" Ольги Кобилянської. Мистецький світ двох видатних авторок і добрих подруг, які жили понад століття тому, знову з'єднався в цій миті завдяки таланту режисера Івана Уривського.

ВІЧНА КЛАСИКА ОТРИМУЄ СВІЖІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ У ПУНКТИРНІЙ ВОЄННІЙ ЛІНІЇ НАРАТИВУ.

Величезна трагедія маленької родини. У цьому творі переплітаються всі людські емоції: глибоко приховане та відверте, просякнуте материнськими сльозами, батьківською важкою працею, синовими зневажливими жестами і, зрештою, братовбивчою кровʼю, об'єднане чуттєвими і невинними поцілунками, веселими та злими ляпасами, тихими і надривними молитвами, а також любов'ю в її найрізноманітніших (інколи просто безумних від пристрасті чи горя) проявах. Це вічна класика, що відгукується і постійно набуває нових значень, особливо в контексті війни, що проступає через призму оповідання. І хоча Кобилянська торкалася зовсім іншої теми війни, сьогодні, коли наша країна переживає жахливі реалії повномасштабного вторгнення, ці мотиви звучать глибше і трагічніше, ніж будь-коли раніше. "Ми усвідомлювали це і намагалися бути дуже обережними, розуміючи, що це чутлива тема, яка може викликати болісні відгуки, особливо у тих, хто пережив це на власному досвіді", - підкреслює художник-постановник вистави Петро Богомазов.

Монолог матері, що проводжає сина до війська, вражає до глибини душі. "Це глибинний материнський інстинкт, трагедія, яка забирає можливість навіть дихати. Саме це зараз переживають матері України. Найбільший страх для будь-якої жінки в світі - віддати свою дитину у жорна соціально-політичних криз. Це жахливе питання, яке нині хвилює суспільство, і не лише наше", - зазначає авторка ідеї проєкту, продюсерка Оксана Немчук, в коментарі для Укрінформу.

Іван Уривський продовжує дотримуватися свого неповторного режисерського підходу та оригінального сприйняття краси. У його постановках навіть найпростіше і приземлене набуває магнетичної привабливості, здатної захопити глядачів.

В основу оригінальної повісті лягла реальна подія, що сталася в буковинському селі в 1894 році - хлопець убив свого старшого брата, щоб самому дістати в спадщину від батьків землю. В автобіографічному нарисі "Про себе саму" Ольга Кобилянська писала, що факти, які спонукали її написати "Землю", абсолютно правдиві, а дійові особи також майже всі взяті з життя. "Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала - ох, як хвилями ридала!" - описувала вона свій стан під час написання повісті, в якій на прикладі мікровсесвіту однієї родини можна побачити одвічні драми людства: зраду, взаємознищення, первісні інстинкти, міфологічні відсилання, архетипи, біблійні міфологеми, релігійні алюзії (історія Каїна і Авеля); відчути первородні моменти зв'язку людини із землею, з її хтонічною енергетикою.

Темні епохи та події, що трапляються в цій родині, резонують із тим, що відбувається у наших власних сім'ях.

Настрій вистави витримано в темних тонах, її візуальний і емоційний тон дихає темрявою - символічною й реалістичною водночас: сажова земля, зчорніла кров, відьомсько-чорні думки Рахіри, темні очі обпоєного зіллям Сави, таємний і страшний "сусідній ліс", чорне "щось", що насувається на родину у видіннях Анни, похмурий колір одягу героїв, металево-сірі декорації. Усе підкреслює напругу й дає нагоду глядачу вповні зануритися в емоції, що вирували в душах і виривали серця персонажам Ольги Кобилянської.

"Темні часи і темні події, які відбуваються в родині Федорчуків, перегукуються з тим, що зараз відбувається в нашій країні і в наших родинах... Кобилянська у своїй повісті глибоко досліджувала людину її внутрішній світ, часто з модерністської та феміністичної точки зору роздивлялася обставини, в яких та опинилася, і як через утрату моральних орієнтирів окрема людина або ж усе людство підходить до особистих і суспільних катаклізмів. Це були нові методи того часу як реакція на кризу традиційних літературних форм, утрату віри в раціональність і цілісність світу. І вона вже тоді відчувала наближення суцільної катастрофи в людських стосунках. Зараз ми живемо в часи великих змін, яких не можемо навіть прогнозувати, тому, звісно, світла у виставі мало. Точиться боротьба за людські душі, і це страшна боротьба. Якщо дивитися на цю повість крізь оптику нашого часу, ми побачимо безліч сенсів, у ній є багато повітря для імпровізації, кожен зчитає власні історії. Вистава гарно трансформується, що всередині - для українського глядача, що на зовнішній контур - вона теж транспарентна за своєю ідеєю і психологією", - говорить Оксана Немчук.

ПРЕМ'ЄРА "ЗЕМЛІ" - ЦЕ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ ВИСТАВИ "ŽẼMĖ", ЯКУ УРИВСЬКИЙ СТВОРИВ У КОЛАБОРАЦІЇ З ЛИТОВСЬКИМ ТЕАТРОМ

Слід підкреслити, що сучасна прем'єра "Землі" є українською адаптацією вистави "Žẽmė", яку Уривський розробив у співпраці з Національним Каунаським драматичним театром. Ця вистава вперше була представлена в Литві майже одразу після початку повномасштабного вторгнення в 2022 році.

Слово "земля" в українській мові та "žẽmė" у литовській має спільні етимологічні корені, що стало основою для двох театральних ініціатив, символізуючи діалог між двома потужними європейськими культурами. Проєкт, який спочатку виник у Литві як універсальна драма в умовах конфлікту, повернувся до України в новому, але все ще близькому форматі – як самостійна вистава.

"В Україні є багато версій вистав за цією повістю Кобилянської. І мені було цікаво, як на сцені Лесі Українки буде виглядати постановка, зроблена Іваном (Уривським - ред) у Литві. Адже вона створена в універсальній манері, говорить універсальною мовою і може бути зрозумілою і на заході, і всередині нашої країни - стиль, подача, проблематика, філософія, яку режисер розробляв для литовського глядача, мені видалася дуже вдалою і для нас у такий екзистенційно тяжкий момент", - розповідає пані Оксана.

Вона підкреслює, що виходу "Землі" на сцену театру Лесі Українки сприяли не лише шанси швидкого втілення захоплюючого проєкту, але й збереження співпраці з литовськими партнерами, які з самого початку підтримували театр. Це є надзвичайно важливим для зміцнення міжнародних театральних зв’язків і розширення гастрольної географії вистави в інші країни.

Отже, концепція інноваційного проєкту полягала не лише у простому перенесенні постановки. Було створено цілу низку додаткових елементів: вистава, серія ознайомчих лекцій від літературознавця Євгена Стасіневича, а також камерна експозиція, присвячена Ользі Кобилянській, розгорнута в театральному просторі. Усе це встановило інтелектуальний контекст для прем'єри, наочно демонструючи, що талановита модерністка, з глибоким психологічним підходом, створила твір, який здатен долати часові межі, залишаючись завжди актуальним.

"Це нагадує давньогрецький театр: місце та сцена залишаються незмінними, проте актори, їхня психофізика, а також сприйняття глядачів варіюються, що призводить до виникнення різних сенсів. Тож, зрештою, ми маємо справу з абсолютно різними виставами", - стверджує Оксана Немчук.

В українській адаптації з'явилися художні елементи, яких не було в литовському варіанті. Наприклад, відеопроєкція була інтегрована не лише для додання технологічності чи вражаючості, а щоб передати відчуття дистанції між особами на фронті та тими, хто чекає на них у тилу. Умовний відеодзвінок став символом "дистанціювання" - метафорою розриву між "нулем" та "безпекою", між тими, хто поруч, і тими, хто знаходиться далеко.

"Це не технологічна прикраса, а засіб відтворення непростого спілкування в часи війни. В литовській версії актор цей монолог читає на сцені", - уточнює художник-постановник Петро Богомазов.

ГЛАВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ДЕКОРАЦІЇ - ГІГАНТСЬКА МЕТАЛЕВА СТРУКТУРА - "АНГАР" ДЛЯ ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНОВИХ.

У Кобилянської земля - це центральний персоніфікований образ, цілком олюднений, який дихає, вмирає, годує, вабить, випробовує, захищає, карає. У виставі Уривського вона не має такої образної присутності, залишаючись тільки символом великої життєдайної і водночас руйнівної могутності, зцілення і руйнації, прив'язаності і розбрату. І незмінно є великою незримою силою, яка рухає сюжет і впливає на долі героїв історії.

У творах Кобилянської можна знайти всі деталі життя родючого села на перехресті ХІХ та ХХ століть: традиційні бурдеї, стайні, тік, а також стоги з врожаєм і конюшиною. У виставі Уривського спостерігається дещо інший погляд на її творчість, що візуально сприймається як символ урбанізації. Основною декорацією вистави є велика металева конструкція для зберігання зерна, яке в Україні завжди було надзвичайно важливим для виживання. Це актуально як в епоху, описану авторкою, так і в наш час, коли агресор руйнує українські зерносховища та інші ключові об'єкти агросектора, що є основою експорту нашого зерна.

Дія починається з того, що батько із сином будують захисний металевий ангар. І це є чітким символом виживання - вони захищають своє життя і збіжжя, варять металеву захисну "обшивку", яка в результаті їхніх дій та зовнішніх сил... розсипається під час вистави.

Як зазначає художник-постановник, ідея цього сценічного рішення виникла після перегляду документальних фотографій зруйнованих ангарів, які команда бачила в новинах. На знімках були зображені шматки металу, що відривалися від каркасів: "Це стало для нас ясним і дуже виразним символом, який легко сприймається — це поєднання умовної безпеки та нормальності, що злітають з фасаду, залишаючи лише структуру. Якщо ця структура міцна, її можна відновити, а якщо вона крихка — все може впасти і розвалитися".

За його словами, це також стосується світу, який у 2022 році (коли створювали концепцію "Землі" для Литви) розпався для українців загалом і для митців зокрема. "У той момент ми всі переживали відчуття невизначеності, нестабільності безпекових гарантій, цивілізаційного колапсу. Настали суворі часи", - зазначає Богомазов.

Одним із важливих елементів сценічної мови вистави є костюми - робота Тетяни Овсійчук, з якою і режисер Уривський, і художник-постановник Богомазов часто працюють разом ("Калігула", "Марія Стюарт", "Конотопська відьма", -Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка). І цього разу вона створила дуже стильну, цілісну й виважену роботу. Особливо сильні візуальні образи - дощ із зерна та кров, яка символічно з'явиться на руках у обох братів.

Два елементи на виставці суттєво відрізняються один від одного в аспектах психологічної концепції.

"Земля" представлена двома акторськими складами, кожен з яких має унікальний підхід до психологічної характеристики персонажів, що робить їх надзвичайно цікавими. Роль Сави, якого цікавлять лише танці, стрільба та чорноока Рахіра (у виконанні акторок Марії Рудинської та Ольги Узун), втілюють Владислав Мелешко та Олександр Рудинський. Михайло, який поєднує в собі силу тіла і ніжність душі, сповненої любові до наймички Анни (в ролі Марічки Хоменко та Катерини Школи), грають Андрій Коваленко та Олександр Крючков.

Роль батька - заощадливого, не дуже емоційного та безмежно залюбленого в землю Івоніку Федорчука грають Сергій Детюк та Анатолій Ященко, а трагічний образ Марії - матері, яка водночас втрачає обох синів (одного - фізично, а другого - душевно, коли він убив власного брата) втілюють актриси Олександра Єна та Олена Стефанська.

Наступні вистави театру можна буде переглянути в новому театральному сезоні Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, який розпочнеться в середині вересня. У жовтні заплановано захоплюючий експеримент: українська команда "Землі" вирушить на гастролі до Каунаса, де виступить на литовських сценах. Наступного дня у тих самих декораціях свою виставу представить акторський склад литовського театру "Žẽmė", що дозволить наочно продемонструвати, як у складних умовах та кризах ми, люди, можемо бути різними, але водночас і схожими.

Творчий підхід Івана Уривського відкриває глядачеві безмежні можливості для глибоких переживань і емоцій. Сучасна театральна мова, яку він використовує, трансформує сімейну трагедію з повісті "Земля" Ольги Кобилянської в "чорне дзеркало" змін, через яке нині проходять Україна та все європейське суспільство. Це перетворення відображає їхню боротьбу з темрявою, пошуки світла і зусилля заради порятунку людських душ.