Психіатр і тренер ВООЗ з програми mhGAP Вікторія Миронюк-Данко в інтерв'ю для УНІАН поділилася своїми думками про можливу залежність між діагнозом "аутизм" та вакцинацією чи вживанням певних медикаментів. Вона також обговорила, чи дійсно спостерігається зростання випадків цього розладу та надала поради щодо полегшення соціалізації осіб з РАС.
Діагноз "аутизм" або РАС (розлади аутичного спектру) - одна з тем, яка широко обговорюється в суспільстві. Збільшення уваги до неї формує хибне уявлення про нібито збільшення кількості дітей із подібним розладом (насправді це не так), а також міфи на кшталт недавньої нашумілої заяви президента США Дональда Трампа про загрозу аутизму, яку буцімто несе препарат парацетамол (в Америці він носить назву тайленол), якщо його приймають вагітні жінки.
УНІАН провів бесіду з лікаркою-психіатринею, тренеркою Всесвітньої організації охорони здоров'я в рамках програми mhGAP (Mental Health Gap Action Programme) Вікторією Миронюк-Данко. У розмові йшлося про те, чому діти з особливими потребами стали більш помітними в суспільстві, чи справді прояви розладу аутичного спектра більше не пов'язують із "поганим вихованням" або "негативним характером", а також про те, як лікарка спростовує поширені міфи про нейророзвиткові розлади.
Шановна пані Вікторіє, чи правильно я розумію, що аутизм не слід вважати захворюванням, а отже, немає ні медикаментозних засобів, ні профілактичних методів, які могли б запобігти його виникненню?
Так, ви підкреслили важливий момент. Аутизм не слід вважати хворобою в традиційному сенсі, а радше розладом нейророзвитку. Він виникає внаслідок специфічних особливостей розвитку мозку на ранніх етапах життя людини. Тому немає жодних методів, які могли б запобігти виникненню аутизму. Відповідно, немає і ліків, які б могли в буквальному сенсі вилікувати аутизм.
Існує безліч різних підходів до підтримки, зокрема психотерапевтичні, педагогічні та, в окремих випадках, фармакологічні методи. Вони сприяють адаптації дитини чи дорослого, розвитку необхідних навичок та контролю симптомів супутніх захворювань. Таким чином, хоча медикаменти можуть використовуватися для корекції певних проявів аутизму, повне його лікування в звичному розумінні, на жаль, неможливе.
А чи є чинники, які - навпаки - провокують аутизм? Наприклад, щеплення? Прийом тих чи інших препаратів під час вагітності?
Наукові дослідження категорично спростовують міф про те, що вакцинація може призводити до аутизму. Це твердження вже давно було опровергнуто численними дослідженнями, які охоплюють випадки аутизму у сотень тисяч дітей з різних країн світу.
Фактори ризику полягають в іншому. Передусім у генетичній схильності, а також різного роду ускладнень під час вагітності та пологів. Ще - у впливі токсичних речовин або інфекцій під час пренатального періоду. Але навіть беручи до уваги перераховані моменти, маємо пам'ятати, що ми говоримо не про пряму причину аутизму, а лише про підвищення ймовірності його виникнення.
Обгортання плоду пуповиною та подальша асфіксія відомі як фактори, що можуть викликати розвиток ДЦП. А що можна сказати про аутизм?
Існує ймовірність, що ризик може зрости, оскільки ми розглядаємо ускладнення, які можуть виникнути під час пологів. До чинників, які підвищують цей ризик, можна також віднести преекламсію — стан, що зазвичай виникає після 20-го тижня вагітності і характеризується підвищеним артеріальним тиском та збільшенням кількості білка в сечі (джерело: УНІАН). Наступним етапом є екламсія — більш серйозний стан, який може призвести до небезпечних ускладнень, таких як набряк легень, крововилив у мозок або асфіксія, що часто має фатальні наслідки для плоду (джерело: УНІАН). Щодо токсичних речовин, таких як наркотики та алкоголь, я вже згадувала раніше.
А як щодо радіації?
Не натрапляла на жодні дослідження, що вказували б на зв'язок між аутизмом і впливом радіації.
Тобто "обвинувачення" президента Трампа на адресу парацетамолу є безпідставними?
Відповідь на це питання - і так, і ні. З одного боку, можна зауважити, що між продажами морозива та випадками нападу акул на людей існує певна залежність: ті, хто смакував морозиво, часто ставали жертвами морських хижаків. Але чи можна вважати це дійсно правдою? Звісно, що ні. Обидва явища спостерігаються в літній період, коли відпочивальники збираються на пляжах, насолоджуючись прохолодними десертами, а згодом вирушають купатися. На жаль, іноді це закінчується зустріччю з акулою. Проте морозиво зовсім не є причиною таких інцидентів.
Ситуація з парацетамолом подібна. Дійсно, існують деякі дослідження, що вказують на можливу зв'язок між вживанням парацетамолу та розвитком аутизму. Проте масштабні метааналізи не знайшли підтвердження для такого причинно-наслідкового зв'язку.
Які фактори впливають на різницю в тяжкості стану у людей з діагнозом аутизм? Наприклад, деякі діти не можуть говорити зовсім, тоді як інші не мають подібних труднощів.
Приблизно 90% причин, що визначають ступінь тяжкості цього розладу, пов’язані з генетичними факторами. Однак ці аспекти є досить складними і до кінця не вивченими, залишаючи багато питань без відповідей. Крім того, варто враховувати присутність супутніх розладів, таких як інтелектуальні або фізичні, наприклад, епілепсія. Не менш важливим є також ранній доступ до корекційної допомоги, що може суттєво вплинути на результати.
Давайте детальніше розглянемо це питання. Яка ж терапія існує для дітей з аутизмом?
Є певні поведінкові і навчальні методики. В першу чергу, це так звана АВА-терапія, від англійського "аpplied вehavioral аnalysis" (прикладний аналіз поведінки). Ця терапія полягає у закріпленні бажаної поведінки дитини та мінімізації небажаної. Крім того, з дитиною проводять логопедичну та ерготерапевтичну роботу, корекційні заняття, які допомагають розвивати соціальні і комунікативні навички. Є також заняття з сенсорної інтеграції, які допомагають дитині краще обробляти сенсорні стимули. Ми маємо різні підходи, які використовуються для різного набору симптомів та різного рівня порушень.
Якщо розглядати аутизм як розлад нейророзвитку, виникає питання: чи можливо, щоб у дорослого аутизм проявився раптово? Чи може він з'явитися на певному етапі життя?
Все вірно. Ми говоримо про вроджений розлад, який не може виникнути раптово у дорослому віці. Однак інколи доводиться діагностувати дорослих з розладами аутистичного спектру. Це може бути пов'язане з тим, що у їхньому дитинстві симптоми були малопомітними, або батьки не зверталися з дитиною до спеціаліста і сприймали її особливості як специфічні прояви характеру тощо.
Чи спостерігається останнім часом зростання кількості діагнозів аутизму у дітей?
Це непросте питання. Раніше аутизм сприймався як досить рідкісне захворювання. Проте нові дослідження, які стали доступними, суттєво змінили цю точку зору. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, близько однієї з ста дітей отримує діагноз аутизму.
Отже, варто звернути увагу на два аспекти: по-перше, рівень розвитку діагностики аутизму у минулому, а по-друге, точність статистичних даних, що реєстрували всі випадки цього розладу. Внаслідок цього може скластися враження, що кількість випадків аутизму зросла, хоча насправді це може свідчити про покращення в розпізнаванні та документуванні таких випадків.
Можливо, причина полягає в тому, що суспільство більше не стигматизує аутизм і перестало соромитися дітей, які мають цей розлад?
Так, насправді дестигматизація психічних розладів - це дуже потужна річ, яка дозволяє нам зовсім по-іншому бачити їхню поширеність. Тому так важливо, аби люди перестали відчувати сором і зверталися по допомогу та описували свої складнощі.
Яким чином поведінка дитини з аутизмом відрізняється від поведінки дорослої людини? Уявімо, що в обох випадках аутизм має однакові причини та проявляється на схожому рівні складності. В одному випадку ми маємо справу з дитиною, а в іншому - з дорослим пацієнтом.
У випадку дітей ми будемо бачити і звертати увагу, наприклад, на затримку мовлення, на стиль їхньої взаємодії і те, як вони граються. Якщо ж йдеться про дорослих, то труднощі таких пацієнтів будуть проявляти себе, більшою мірою, в соціальній адаптації, коли ті перебувають у так званому нейротиповому середовищі. Розлад може датися взнаки і у професійній взаємодії та особистісних стосунках.
У цьому контексті ми, представники нейротипового середовища, здатні спілкуватися, налагоджувати дружні стосунки та зустрічатися з людьми, які мають діагноз РАС, і навіть не усвідомлювати їх особливості.
Безумовно. Вік особи значною мірою впливає на рівень її здатності компенсувати власні особливості. Щоб дитина набула цих навичок, важливо активно займатися її розвитком і виявляти терпіння, аби підтримати її в адаптації до свого стану. Дорослі, часто без усвідомлення, можуть формувати для себе різні компенсаторні стратегії або ж демонструвати поведінку, що відповідає соціальним нормам.
Які кроки повинно зробити суспільство для підтримки таких індивідів? Яким чином має проходити соціалізація дорослих, які мають розлади аутичного спектру?
Найголовніше — не створювати негативний образ РАС, а зосередитися на діях, які можуть полегшити життя людей із цим розладом у даний момент. Перш за все, важливо підняти питання доступу до освіти та працевлаштування. Варто усвідомити, що іноді особа потребує певної корекції, має свої унікальні характеристики і може вимагати адаптованих умов праці.
Це те саме інклюзивне середовище, яке останнім часом опинилося в центрі уваги соціуму - школи, університети, робочі місця... І навіть можлива адаптація міського простору в певних контекстах - зменшення сенсорних перенавантажень, зрозуміла навігація... А також, звісно, суспільна толерантність, яка полягатиме у не нав'язуванні "нормальності", а прийнятті індивідуальних особливостей людини.
А що можна сказати про юних пацієнтів? Які "червоні лінії" мають дотримуватися батьки, інші діти та загалом всі оточуючі, щоб не ускладнити їхній стан?
Не слід критикувати дитину чи принижувати її, особливо публічно, адже це лише посилює її соціальну ізоляцію. По-перше. По-друге, варто уникати самолікування і не використовувати сумнівні методи, які часто рекламують в інтернеті і які можуть зашкодити. І, нарешті, не варто, спираючись на "добрі" наміри, ізолювати дітей від суспільства та можливостей отримати підтримку.
І на завершення. З якими найрозповсюдженішими міфами про аутизм ви, як лікар, стикалися?
Ось п’ять найпоширеніших міфів. Перший з них стосується вакцинації: багато людей вважають, що саме вона є причиною розвитку аутизму. Другий міф полягає в тому, що аутизм не може проявлятися у дорослих. Коли я чую подібні твердження, мені завжди хочеться запитати: що стається з дітьми, яким був поставлений діагноз аутизм, коли вони досягають 18 років?
Як би висловилися "експерти з диванів", ці малюки просто "вийшли за межі" свого непростого характеру...
Третій міф стосується переконання, що аутизм можна подолати шляхом спеціальних дієт, біологічних добавок, риб'ячого жиру або якихось особливих процедур, хоча з цього приводу немає ніяких наукових підтверджень. Четвертий і п’ятий міфи стверджують, що люди з аутизмом не здатні відчувати емоції (насправді вони просто мають інший спосіб їх вираження) або, навпаки, що всі вони схильні до негативних почуттів і агресивної поведінки.
Іншими словами, багато хто відчуває нестачу знань...
Мені здається, що в нашому суспільстві існує надмірно спрощене сприйняття розладів аутичного спектру. Коли люди чують слово "аутизм", їхня уява часто малює образ дитини, яка перебуває в складному стані: замкненої, агресивної і з певними труднощами в навчанні. Але це далеко не завжди відповідає дійсності. Саме таке стереотипне уявлення спотворює наше розуміння цього розладу і негативно впливає на готовність змінити ставлення до людей з аутизмом.
#Англія #Суспільство #Північна та Південна Америка #Терапія #Медикаментозне лікування #Українське незалежне інформаційне агентство #Адаптація #Всесвітня організація охорони здоров'я #Соціалізація #Симптом #Парацетамол #Вагітність #Діагноз #Пологи #Плід #Токсин #Міф. #Вакцинація #Морозиво #Аутизм #Асфіксія #Внутрішньомозковий крововилив #Набряк легенів
