Сучасна етапа еволюції вищої освіти в Європі вимагає детального розгляду всіх аспектів університетського управління. Важливо впроваджувати ефективні моделі та зберігати власні успішні практики.
В українському академічному середовищі, а також поза його межами, активно обговорюється ряд важливих питань, пов'язаних з управлінням, урядуванням, процесами виборів та призначень керівників закладів вищої освіти. Це також стосується повноважень урядових структур, функцій наглядових рад та багатьох інших викликів і проблем.
Однією з важливих тем, що заслуговує на увагу, є роль університетського самоврядування в цих процесах. На жаль, у цих обговореннях є підстави для раціональних міркувань, адже протягом 35 років Незалежності України ми всі разом (держава та суспільство) намагаємося реформувати освітню систему, в тому числі вищу. Проте часто складається враження, що жодну з реформ не вдається довести до логічного завершення, що ускладнює можливість зробити об'єктивні висновки.
Ситуація ускладнюється також через відсутність міцної інституційної пам'яті та зниження рівня довіри на всіх щаблях.
Приклад: між 2012 і 2015 роками Європейська асоціація університетів реалізувала проект ATHENA (повна назва: Сприяння сталим та автономним системам вищої освіти в країнах Східного сусідства), фінансований Європейським Союзом через програму Tempus. Ця міжнародна ініціатива була спрямована на модернізацію, реформування та підвищення рівня автономії вищих навчальних закладів в країнах Східного партнерства, зокрема в Україні, Вірменії та Молдові. Головна увага проєкту була зосереджена на двох основних аспектах управління університетами:
(1). Інституційна самостійність: Адаптація до новітніх управлінських підходів у вищій освіті, що передбачає розширення прав та можливостей університетів для самостійного ухвалення стратегічних рішень.
(2). Фінансова стабільність: Перетворення системи фінансування вищої освіти, реалізація дієвого управління фінансами та забезпечення прозорого розподілу ресурсів.
Основні напрями в проєкті були зосереджені на таких напрямках:
* Кадровий потенціал та HR: Розробка інноваційних інструментів управління людськими ресурсами (HR-стратегій) для підвищення кваліфікації адміністративного та викладацького складу.
* Обмін досвідом: Передача/отримання найкращих європейських практик від університетів-партнерів з ЄС (зокрема з Фінляндії, Португалії та Нідерландів) до ЗВО країн-учасниць.
* Діалог із владою: Залучення до реформ як університетів, так і профільних міністерств та державних органів для створення нових національних "дорожніх карт" і нормативних баз.
У проєкті від України брали участь такі установи: КНУ імені Тараса Шевченка, який виконував роль національного координатора, а також ОНУ імені І.І. Мечникова, ДонНУ (теперішній ДонНУ імені Василя Стуса) і Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, нині відомий як Волинський університет. Крім того, серед учасників були Міністерство освіти і науки України та Спілка ректорів вищих навчальних закладів України. Докладні відомості про проєкт можна знайти на веб-сайті Європейської асоціації університетів, де в розділі "Матеріали" представлено безліч важливих досліджень та інструментів, у тому числі й українською мовою.
Риторичне запитання: чи багато з колег (включаючи представників університетів-учасників, Міністерства освіти і науки, а також Спілки ректорів) знайомі з цими матеріалами? Думаю, що відповідь є очевидною. Більше того, Томас Естерманн, керівник проєкту, досі очолює Відділ управління, фінансування та публічної політики Європейської асоціації університетів. Українські учасники (не лише цього проєкту) мали нагоду зустрічатися з ним особисто під час щорічних зборів ЄАУ та на онлайн конференціях Спілки ректорів, яка є колективним членом цієї асоціації.
Тепер постає важливе питання: чи були ідеї цього проєкту враховані в Законі України "Про вищу освіту", ухваленому у 2014 році? Аналіз показує, що внесено надзвичайно мало змін. Не випадково колишній міністр освіти і науки України (тепер президент НаУКМА) Сергій Квіт у своїх виступах регулярно підкреслює необхідність фінансової автономії для вищих навчальних закладів. Це питання потребує не лише згоди, а й активної підтримки.
Проте існує ще один важливий аспект. Закон, прийнятий у 2014 році, фактично усунув Спілку ректорів закладів вищої освіти України з системи організації вищої освіти, тоді як у попередньому Законі 2002 року вона була визнана одним з інституційних учасників у положеннях, що регулюють управління в цій галузі. Це надавало Спілці законодавчо закріплене місце в управлінській структурі вищої освіти. Наявність законодавчого згадування дозволяла вважати Спілку представницьким об'єднанням ректорів у рамках громадського самоврядування. Завдяки цьому вона могла брати участь у професійному обговоренні державної політики, узгоджувати позиції керівників навчальних закладів та формулювати пропозиції щодо розвитку освітньої сфери.
У Законі 2014 року Спілка ректорів не згадується як окрема структура громадського самоврядування у вищій освіті, вона не має визначеного представницького статусу, а також не існує спеціальний механізм співпраці між Спілкою та Міністерством освіти і науки. Крім того, закон не надає Спілці загального права на обов'язкові експертні оцінки рішень міністерства.
На цьому акцентовано увагу і в дослідженнях Спілки ректорів та Фундації польських ректорів, загальним координатором яких є колишній очільник KRASP Єжі Возніцький.
Чи важливим є питання про роль і статус Спілки ректорів? Багато хто відповідає на нього по-різному, але...
На мою думку, для того щоб оцінити значення подібних інституцій у Європі (вчора Рада ЄС відкрила кластер 2 "Внутрішній ринок" та кластер 3 "Конкурентоспроможність і інклюзивне зростання", у рамках яких також розглядаються питання науки та освіти), важливо зазначити, що Європейська асоціація університетів, разом із ЮНЕСКО та Єврокомісією, є колективним учасником Болонського процесу, що створює Європейський простір вищої освіти. Не випадково підзаголовок ЄАУ звучить так - The Voice of Europe's Universities.
Ось ще один приклад. 25 жовтня 2022 року, напередодні міжнародної конференції G7 та засідання Європейської комісії в Берліні, три організації ректорів — France Universités, KRASP і HRK — опублікували спільну заяву. У цьому документі вони закликали учасників конференції G7 та представників Європейської комісії взяти до уваги важливість освіти та науки в процесі відновлення України. Спілки ректорів висловили готовність до тривалої співпраці з українськими вишами, підкреслили роль сучасних університетів, які мають міжнародну привабливість, у відновленні економіки і суспільства, а також закликали до створення адекватних політичних і фінансових умов для розвитку партнерства між українськими та європейськими навчальними закладами. Це заява про солідарність і спільну позицію трьох національних конференцій ректорів (з Франції, Польщі та Німеччини) щодо шляхів відновлення України. Ознайомитися з текстом можна тут.
Впевнений, що обговорення значення таких документів, а також установ, зокрема Спілки ректорів в Україні, є зайвими. Адже освіта і наука є невід'ємною частиною європейської інтеграції, про що ми часто не згадуємо. Тож давайте долучимося до роботи на благо майбутнього України в усіх можливих і важливих сферах.
P.S. використано ChatGPT для пошуку матеріалів.
#
