Чи буде Україна застосовувати військові корпуси? Аналіз УП

#Політика

На початку лютого президент України Володимир Зеленський та головнокомандувач Олександр Сирський заявили про те, що Сили оборони починають переходити на корпусну систему.

Ця значна реформа, яку Україна прагне реалізувати в умовах активних бойових дій з Росією.

Її можна узагальнити наступним чином: Україна має намір формувати потужні військові підрозділи, які базуватимуться на найефективніших бригадах і лідерах. І в теорії, це може виявитися дієвим рішенням.

"Я переконаний, що завдяки формуванню корпусів ми зможемо уникнути більшості помилок, які мали місце на початку повномасштабної війни та протягом восьми років АТО," - висловлює свої думки в інтерв'ю УП в.о. заступника командира 3-го армійського корпусу, полковник Кирило Беркаль.

Багато етапів, що супроводжують перехід Сил оборони на корпусну структуру, залишаються невидимими. Генеральний штаб лише час від часу повідомляє про спеціалізовані наради та зустрічі.

Дискусії щодо доцільності переходу на корпусну систему проходять у вузьких військових колах, за рідкісними винятками. Працюючи над цим текстом, ми дізналися, що поряд із великими прихильниками реформи існують і її критики. Навіть у командуваннях майбутніх корпусів.

"Це дитина, що не дожила до народження," - зауважує в бесіді з УП один з найобізнаніших українських військових експертів.

"Наш керівник не поділяє цієї думки," - підкреслює співрозмовник УП в діючому корпусі.

В цьому тексті "Українська правда" детально розповідає, які зміни та ризики тягне за собою нова реформа, чим корпусна система відрізняється від нинішнього стану справ, хто командуватиме майбутніми корпусами, та на якому етапі ця реформа перебуває зараз.

Станом на кінець квітня 2025-го українська армія воює невеликими з'єднаннями - бригадами по 5-7 тисяч людей та батальйонами (≈500-900 людей).

У районах бойових дій командування зазвичай здійснюють комбригів, які можуть бути як власними, так і підпорядкованими. Вони визначають завдання та здійснюють моніторинг їх реалізації.

В структурі комбригів функціонують різноманітні надбудови, серед яких тактичні групи (ТГР), управління військами (УВ), оперативні угруповання (ОУВ), оперативно-тактичні угруповання (ОТУ) та оперативно-стратегічні угруповання (ОСУВ).

Військові між собою вживають термін "прокладки" для позначення цих управлінських структур, оскільки вони займають місце між бригадою та Генеральним штабом. Часто бригади висловлюють невдоволення, вважаючи, що їхнє існування не обґрунтоване й не має реальної потреби.

"Я взагалі не розумію, у чому сенс існування ТГРу? Ну добре ОТУ, вони нам ще іноді допомагають дронами. Але на ділі командири ТГРів та ОТУ не несуть жодної відповідальності. Коли щось іде не так, командирів ОТУ просто знімають і все, а часто відправляють на підвищення. За все відповідають самі комбриги", - обурюється УП один із комбатів, що нині воює на Донеччині.

"Всередині бригади ми постійно проводимо after action review, працюємо над помилками. На тих рівнях (ТГР, ОТУ, ОСУВ - УП) ми такого не бачили", - ділиться з УП згаданий вище Кирило Беркаль з 3-го корпусу.

Найменша одиниця управління в цьому переліку абревіатур - це ТГР. Наприклад, існує ТГР "Вугледар", якою командує генерал-лейтенант Сергій Наєв. Найбільша - ОСУВ, нині воно лише одне, це ОСУВ "Хортиця", яким командує генерал-майор Михайло Драпатий. Проміжна одиниця управління - це ОТУ, наприклад, ОТУ "Донецьк", яким командує бригадний генерал Олександр Тарнавський.

Усі ці організації є проміжними управлінськими структурами, які формуються Генеральним штабом для контролю ситуації на конкретному ділянці фронту.

Коли завдання, призначені для конкретного ТРГ або ОТУ, виконуються, їхнє існування завершується. Наприклад, після успішної висадки морських піхотинців на лівому березі Дніпра на півдні, ОТУ "Катран", під командуванням генерал-лейтенанта Юрія Содоля, припинило своє існування.

Офіцери в ТГР, ОТУ, ОСУВ працюють на ротаційній основі, переважно по кілька місяців. Тобто ці структури є для них пунктом відрядження, а не постійною роботою. Їхня постійна робота - це служба в Генштабі, оперативних командуваннях тощо.

Корпусна система управління військами, в теорії, є певною мірою антонімом до нинішнього стану речей. Корпус має стале командування, сталий набір військ і, за задумом, має воювати на одному відрізку фронту.

Тобто на зміну тимчасових ТГРів та ОТУ, які, за словами співрозмовників УП серед комбригів і комбатів, не мають достатнього ресурсу для допомоги підрозділам артилерією, дронами чи порадами щодо оборони, прийдуть постійні командувачі корпусів.

Командир корпусу повинен чітко усвідомлювати фактичні можливості своїх підрозділів і ситуацію на фронті.

"Будь-яка тимчасова структура створюється з людей, які не притерті один із одним, не є командою. Щоб вони стали командою, треба 5, 6, 8 місяців, а за цей час може пройти ротація офіцерів у ТГРі. Тобто в них немає командності управління, а корпус дасть цю командність. Командир буде повністю відповідати за управління, за взаємодію цих офіцерів", - розповідав у своєму нещодавньому інтерв'ю "Армія Tv" командир новосформованого Третього армійського корпусу Андрій Білецький.

"У бригад з'явиться фігура батька, який піклуватиметься про них та захищатиме вогнем. Виникне братерство не лише на рівні бригад, а й на рівні корпусу, що є надзвичайно важливим, оскільки супротивник завжди намагається вдарити в слабкі місця, між бригадами. Взаємодія передбачає довіру, і її потрібно заслужити. Командирам корпусів потрібно працювати над тим, щоб заслужити цю довіру та підтримувати її протягом тривалого часу," - зазначив у бесіді з УП в.о. заступника командира Третього армійського корпусу підполковник Кирило Беркаль.

Ще однією перевагою реформи, на думку її прихильників, є адаптація до розмірів підрозділів, з якими веде боротьбу супротивник. Українські батальйони та бригади стикаються не лише з російськими батальйонами й полками, а й з великими дивізіями, що налічують до 20 тисяч солдатів, арміями з більш ніж 40 тисяч осіб та навіть цілими військовими угрупованнями.

У корпусі буде значно більше особового складу — в N разів, що дозволить значно розширити можливості для виконання більш складних завдань. На сьогоднішній день ситуація виглядає так, наче противник пересувається на танку, а ми — на мотоциклі", — зазначив у коментарі для УП начальник штабу 1-го корпусу НГУ "Азов" Арсен Дмитрик.

Розширення масштабів підрозділів також повинно призвести до розширення їхніх можливостей для ураження ворога.

У вищезгаданому інтерв'ю Білецький зазначив, що на сьогоднішній день більшість підрозділів "закривають" свою діяльність, працюючи на глибині до 30 кілометрів. Після досягнення цієї межі Сили оборони стикаються із труднощами у проведенні розвідки та ураженні ворога. В результаті російські війська мають можливість розміщуватися в навчальних закладах на відстані 35-50 кілометрів від фронтової лінії, а також мати на такій глибині централізовані пункти постачання боєприпасів тощо.

"На оперативному рівні у формі корпусів необхідно забезпечити наявність засобів, які здатні 'виявляти' противника на відстані до 120-150 кілометрів і завдавати ударів на цю глибину. Це радикально змінить ситуацію на полі бою," - зазначав Білецький.

Якщо ці додаткові ресурси відсутні, противники корпусної системи зазначають у бесіді з УП, що командири корпусів почнуть втручатися в діяльність самих комбригів. Це на практиці призведе до ситуації, схожої на ту, яка існує нині, з територіальними групами реагування та оперативно-тактичними угрупованнями.

Третьою перевагою корпусної системи називають Так, 1-ий корпус НГУ "Азов" планує відкритий свій навчальний центр і згодом вчити там не лише солдатів, а й сержантів та офіцерів. 3-ій корпус, який уже має Військову школу імені Коновальця, планує відкрити ще один, другий, навчальний центр.

Це колосальна кількість.

Один корпус складатиметься в середньому з п'яти механізованих бригад та корпусного комплекту військ: артилерійської бригади, зенітно-ракетного та інженерного підрозділів, розвідки, зв'язку тощо. Також, як відомо УП, кожен корпус має створити у своєму складі батальйон безпілотних систем.

Принаймні частина військових корпусів формуються за принципом територіальної близькості, що означає, що в один корпус об'єднуються бригади, які розташовані поруч. Наприклад, серед бригад одного з таких корпусів можуть бути 24-та, 54-та та 56-та, які тривалий час ведуть бойові дії в районі між Білогорівкою та Часовим Яром.

Деякі з військових формувань були сформовані з урахуванням попереднього досвіду співпраці між підрозділами, які вже мали спільні бойові дії. Наприклад, до 1-го корпусу НГУ "Азов" увійшла бригада "Буревій", з якою азовці успішно взаємодіяли під час боїв у Серебрянському лісництві. Також до складу корпусу долучилися "Карадаг", з яким вони розпочали наступальні дії в районі Оріхова, а також "Червона калина", з якою нещодавно вдалося відтиснути російські війська від траси між Покровськом і Костянтинівкою.

Цікаво відзначити, що кілька з них залишаться під контролем Генерального штабу та командування Сухопутних військ та інших структур.

21 квітня "Українська правда" надіслала запит до Генерального штабу з проханням прокоментувати перехід Сил оборони на корпусну систему, але на момент виходу цього тексту не отримала відповідь.

Ми запитували, чи прораховував Генштаб, чи може українська армія в принципі перейти на корпусну систему, які ризики тягне цей перехід, чи вистачить у Силах оборони офіцерів, щоб закрити управлінські посади в корпусах, яким є кінцевий термін утворення корпусів тощо.

Чому це викликає труднощі? По-перше, ця задача передбачає значну реорганізацію підрозділів на всьому фронті. Заміна військових частин, як у теорії, так і в практиці цієї війни, виявилася вразливим місцем для українських сил. Пригадаємо, наприклад, прорив російських військ у Торецькому районі влітку 2024 року, який стався через неефективну ротацію підрозділів.

"У майбутньому можливість воювати в одній операційній зоні виглядає реальною. Проте, досягнення цього цілком може супроводжуватися втратами як територій, так і особового складу. Жодна ротація не обходиться без втрат, а у даному випадку їх буде декілька. Це може статися під час тимчасового припинення вогню. Насправді, це буде надзвичайно складне завдання."

З іншого боку, ця реорганізація допоможе нам впорядкувати справи. Я переконаний, що в результаті ми зможемо навіть створити певні резерви", - зазначає ризики начальник штабу 1-го корпусу НГУ "Азов" Арсен Дмитрик.

Таку перестановку можна робити покроково. Спершу - перетасувати бригади на відносно спокійних ділянках, пояснював в одному з подкастів "Мілітарного" керівник фонду "Повернись живим" Тарас Чмут.

По-друге, здійснення військових операцій одним корпусом в певному регіоні означає, що після масштабного переміщення корпус залишається на своїй фронтовій ділянці. Він не відправляє свій батальйон або роту "тушити пожежу" у бригаду N, що знаходиться за 100 кілометрів. Чи зможуть вони це реалізувати - також залишається під питанням.

"Я маю надію, що командири корпусів здатні захищати адекватні цілі, адже в даний момент спостерігається жахливий розподіл підрозділів між різними напрямками", - зазначив один із співрозмовників у Національній гвардії в інтерв'ю для УП.

Потенційна смуга відповідальності одного підрозділу може варіюватися від 50 до 70 кілометрів, тоді як загальна протяжність активного фронту наразі складає приблизно 1200 кілометрів. Якщо взяти до уваги сучасну лінію бойових дій, це приблизно відповідає відстані між Білогорівкою, що в Луганській області, та Часовим Яром у Донецькій області.

До початку переходу на корпусну систему в українській армії вже існувало шість корпусів:

Однак, незважаючи на наявність цих військових формувань, Генеральний штаб не вдавався до їх використання у бойових діях. Якщо бути точними, були випадки, коли їх застосовували згідно з призначенням — наприклад, 9-й і 10-й корпуси проводили наступальні операції в Запорізькій області влітку 2023 року. Корпус морської піхоти активно просувався в районі Великої Новосілки, але, на жаль, з великими втратами здійснив висадку на лівому березі Дніпра, зокрема у Кринках.

Проте дії, пов'язані з використанням корпусів, скоріше були винятковими випадками, а не звичайною практикою.

Наразі у нас існує три основні корпуси: 9-й, 10-й та 11-й, кожен з яких виконує свої функції. 9-й корпус управляє ОТУ "Донецьк", 10-й – ОТУ "Старобільськ", а 11-й – ОТУ "Луганськ". Проте жоден з цих корпусів не виконує бойові завдання на своїй території зі своїм власним складом військ. Тож чому ми вважаємо, що якщо нам не вдалося реалізувати це з трьома корпусами, то вдасться з двадцятьма?" – висловлює своє обурення в бесіді з УП один з опонентів переходу Сил оборони на корпусну структуру.

Для управління одним корпусом треба набрати 300-350 фахівців, для управління 20 корпусами - 6000-7000. Це величезна цифра, навіть якщо відняти наявних офіцерів у вже існуючих корпусах.

За перший місяць формування один із новостворених корпусів, як відомо УП, зміг набрати приблизно 160 офіцерів - і це насправді хороший показник. Якби не той факт, що майже половина з них не мали бойового досвіду.

"Зараз такий період, що всім, не тільки нашому корпусу, потрібні відсоткові показники, тому комплектують ким завгодно. Людьми без освіти, людьми, які ніколи не працювали в органах управління.

"Корпус повинен координувати дії військ та займатися стратегічним плануванням, проте виникає ситуація, коли керівники, які прийшли для навчання бригад, не володіють необхідним досвідом. А ті, хто має цей досвід і здатен висловлювати власну думку, стають незручними", - розповідає офіцер одного з новостворених корпусів в інтерв'ю для УП.

Також важливо усвідомлювати, що в Силах оборони немає "вільних" тисяч офіцерів. Для їх появи в управлінні корпусів їх необхідно перевести з бойових бригад. Щоб забезпечити ефективність такого управління, потрібно обирати офіцерів з найсильніших і найуспішніших бригад. Таким чином, на початковому етапі переходу до корпусної системи це може призвести до ослаблення позицій української армії на фронті.

"У нас є проблема з набранням офіцерів, але МВС і Нацгвардія всіляко сприяють нам у створенні корпусу, тож допомагають переводити офіцерів. Ми сміємося, що всі шукають піхоту, операторів БПЛА, але нам також потрібні логісти, юристи, бухгалтери - ми орган бюрократичний", - розповідає УП начштабу 1-го корпусу НГУ "Азов" Арсен Дмитрик.

Розповідаючи про перехід Сил оборони на корпусну систему, президент Зеленський анонсував, що посади командувачів корпусів обіймуть "найбільш підготовлені, найбільш перспективні офіцери з бойовим досвідом і сучасним мисленням".

Якщо узагальнити весь список командирів корпусів, який є в розпорядженні УП, можна зробити висновок, що посади командирів дісталися:

а) молодим командирам потужних та/або інформаційних підрозділів;

б) досвідченим комбригам та офіцерам із бездоганною репутацією;

в) щодо середніх бригад, за оцінками наших співрозмовників серед комбригів;

г) діючим керівникам вже сформованих корпусів.

За інформацією одного з співрозмовників УП у Силах оборони, формування списку командувачів корпусами здійснював особисто Олександр Сирський. Внесення змін до цього списку було в компетенції Павла Паліси, заступника керівника Офісу президента Андрія Єрмака.

Людьми, які в цьому списку не викликають запитань, можна назвати командирів 1-го корпусу НГУ Дениса Прокопенка та 3-го корпусу Сухопутних військ Андрія Білецького. Практично всі співрозмовники УП, попри особисті симпатії чи антипатії, відзначали їхній управлінський талант, високу організацію бойової роботи та ерудованість.

Військові, які ділилися своїми враженнями про реформу корпусів з УП, позитивно оцінюють рішення передати 2-ий корпус НГУ харківській бригаді "Хартія", зокрема її командиру, полковнику Ігорю Оболєнському. "Хартія" відзначається високим рівнем організації, включаючи ефективне планування, аеророзвідку, використання технічних засобів для розвідки та медійну складову. Розширення цього досвіду є відмінним кроком.

Однак ці самі військові трохи здивовані тим, що 2-й корпус Національної гвардії формують на основі бригади, яка має досить обмежений бойовий досвід.

Генерал-майор Дмитро Делятицький, командувач корпусу морської піхоти, визнаний і шанований серед військовослужбовців морської піхоти, продовжує виконувати свої обов'язки на займаній посаді.

Також (але перелік бригад у їхніх корпусах змінюється).

Найвідоміший з цих командувачів - очільник 9-го корпусу Олександр Тарнавський. Для цивільного читача він знаний як командувач ОСУВ "Таврія" в часи важкого й, на жаль, невдалого наступу Сил оборони на Мелітопольському напрямку влітку 2023-го.

У той час українські збройні сили, проводячи атаку на заздалегідь оголошеному напрямку і маючи недостатню розвідку та стратегічне планування, витратили три довгих місяці на прорив першої лінії оборони противника в районі Роботиного. Через рік це село знову опинилося під контролем ворога.

У грудні 2024-го для Тарнавського знайшлася нова посада - командира 9-го корпусу й закріпленого за цим корпусом ОТУ "Донецьк". Нещодавно УП розповідала, що з моменту призначення Тарнавського в зоні його відповідальності змінили щонайменше вісьмох комбригів. Двоє з них переконані, що їхнє звільнення ініціював сам Тарнавський.

Командувачами 10-го та 11-го корпусів залишаються непублічні бригадні генерали - Сергій Перець та Сергій Сірченко відповідно. Сірченко є Героєм України.

Згідно з інформацією УП, серед найвірогідніших претендентів на керівництво іншими структурами можна виділити:

Залишається невирішеним питання, хто стане новим керівником 14-го армійського корпусу. Спочатку планувалося призначити на цю посаду полковника Руслана Шевчука, який є командиром 100-ї механізованої бригади, що продемонструвала високі результати в боях на Торецькому напрямку. Проте, з незрозумілих причин його кандидатуру не затвердили.

Склад корпусів, тобто перелік бригад, які до них увійдуть, за словами співрозмовників УП в Генштабі, є засекреченою інформацією. Офіційно оголошено склад 1-го та 2-го корпусів НГУ, а також 8-го корпусу ДШВ, про існування якого публічно стало відомо з "секретного" розміщення вакансії "дизайнера" на Work.ua.

Так, 8-ий корпус десантників увібрав у себе: два "важковаговики" у світі ДШВ - 95-ту та 80-ту бригади; молоду 82-гу бригаду, яка гучно заявила про себе на Курщині; 46-ту аеромобільну та 71-шу єгерські бригади, які воюють з 2022-го року.

Згідно з інформацією, якою володіє УП, 7-й корпус ДШВ отримає підкріплення від двох потужних бригад — 25-ї та 79-ї. 81-а бригада, ймовірно, є однією з найбільш закритих для медіа та зовнішнього світу, вона з осені 2022 року захищає Білогорівку в Луганській області. Також до складу корпусу входять 77-ма бригада та 78-ий штурмовий полк, які активно беруть участь у бойових діях з 2022 року.

Це може свідчити про те, що не всі структури формуються на основі принципу розширення досвіду найпотужнішого підрозділу, або "ядра", навколо якого згрупуються інші одиниці.

Наприклад, 58-ма бригада під керівництвом майбутнього командира корпусу Руслана Шевчука та 10-та бригада, яку очолював Дармограй, згідно з інформацією, отриманою від УП, були розподілені до інших корпусів.

На кінець квітня, з часу офіційного оголошення генералом Сирським про впровадження корпусної системи, минуло вже три місяці.

Протягом цього періоду Генеральний штаб встановив структуру корпусів та призначив їхніх командувачів і заступників. Як повідомила УП, командири корпусів мали можливість пройти короткострокове навчання в американській Школі передових військових досліджень (The School of Advanced Military Studies, SAMS).

За кожним новоствореним корпусом Генштаб закріпив кураторів з-поміж начальників ключових управлінь Генштабу, заступників генерала Сирського та начштабу Генштабу генерал-майора Андрія Гнатова.

Формування корпусів у Нацгвардії відбувається швидше і легше, ніж у Сухопутних військах, зокрема завдяки значно меншій кількості підпорядкованих бригад.

"Командир, заступник та основні фігури управління корпусом вже призначені. Наразі ми зосереджені на підготовці офіцерів," - ділиться інформацією Арсен Дмитрик з 1-го корпусу НГУ в інтерв'ю УП.

Станом на кінець квітня жоден із командирів корпусів наразі не управляє своїм корпусом - це неможливо організувати настільки швидко.

"Спочатку формується управлінська структура, після чого до неї приєднуються підрозділи. Основу управління нашого 3-го армійського корпусу складають представники 3-ої штурмової бригади, але ми також прагнемо залучати кращих спеціалістів з Національної гвардії та інших підрозділів," - розповідає Кирило Беркаль з 3-го армійського корпусу в інтерв'ю УП.

Кілька комбригов вже передали свої підрозділи новим командирам, зокрема Андрій Білецький, Денис Прокопенко та екскомбриг 10-ї бригади Роман Дармограй. Водночас, такі командири, як Руслан Шевчук з 58-ї бригади та Євген Ласійчук з 25-ї, продовжують виконувати свої обов'язки у складі своїх підрозділів.

В бесіді з представниками УП, які займаються управлінням певних корпусів, було висловлено припущення, що фактична діяльність може стартувати вже влітку цього року. Проте, враховуючи всю отриману інформацію, УП має підстави сумніватися в цих прогнозах.

Sure! Please provide the text you would like me to make unique.

Перехід Сил оборони до корпусної системи нагадує гру "виживуть найсильніші". Лише деякі зможуть досягти статусу корпусу, відкривши власні навчальні центри, встановивши ефективне управління та, зрештою, ведучи бойові дії в єдиній операційній зоні.