Залишені засоби дезактивації по обидва боки доріг. На землі поруч із будівлями все ще розкидані дитячі іграшки, уламки побутових предметів, посуд, а також вивіски з напівстертими оголошеннями російською мовою про радіаційну ситуацію. Порожні домівки з розбитими вікнами та зірваними дверима.
Сорок років тому місто Прип'ять було гордістю радянської атомної енергетики. Його називали "атомградом", перспективним містом поряд з Чорнобильською атомною електростанцією (ЧАЕС), яка, за планами СРСР, мала стати найбільшою в світі. Радянська влада планувала звести 12 енергоблоків та активно розбудовувала місто атомників.
На момент аварії на ЧАЕС місто Прип'ять існувало вже понад 16 років, в місті було побудовано 160 будинків на 13 500 квартир, 15 дитячих садків та п'ять шкіл.
Через чотири десятиліття після їх спорудження, ці колись сучасні будівлі повільно починають розпадатися. Природа поступово відновлює свої права, заповнюючи територію деревами та кущами. Кореспондентка DW слідує за 58-річним Володимиром Воробеєм, колишнім жителем Прип'яті, який прокладає шлях через цей зарослий ландшафт.
"Ось вулиця Лесі Українки, а це мій дім 18-А, де я провів час з батьками та старшим братом, який жив на першому поверсі," - розповідає Володимир. Ми потрапляємо в досить просторий під'їзд з великими дверима, комфортними сходами та широкими коридорами.
Двері Володимирової квартири широко розкриті. Він прямує прямо до своєї кімнати, де з-під купи непотребу витягує вінілову платівку. Йому на думку спливають спогади про те, як сім’я насолоджувалася музикою разом. У нього також є ностальгійні думки про нові стильні кросівки, які він залишив у одній з гардеробних шаф, і тепер шкодує, що не взяв їх із собою під час евакуації.
Виходимо на балкон. "Це було моє крісло з поролоновим покриттям. Тут була вмонтована лампа. Я тут прочитав стільки книжок! А під кришкою, бачите, ми зберігали консервацію. Дуже було зручно", - каже Володимир.
У затіненому коридорі квартири ми активуємо ліхтарики на своїх телефонах. Володимир, риючись у купі різних предметів, знаходить чоловічі черевики: "Це точно мої. Їх нам видавали в ПТУ".
У квітні 1986 року Володимир, який на той момент був лише 18-річним юнаком, працював електромонтажником на заводі. За день до катастрофи його команда займалася встановленням електричних мереж, що підводилися до четвертого енергоблока.
Він не чув самого вибуху і вранці вирушив на роботу. Автобуси раптово не курсують, і коли разом із другом він пройшов пішки до Чорнобильської АЕС, то виявив зруйновану станцію.
"Ми тоді не знали, що сталася аварія та де саме. Звідти йшов навіть не дим, а таке тепло - тепловий потік у небо. Якийсь чоловік їхав велосипедом та сказав, що тут небезпечно. Ну, ми й пішли додому", - веде далі Володимир.
Про те, що сталася аварія на ЧАЕС та про необхідність евакуації, Володимир почув лише ввечері - від старшого брата, який працював на електростанції.
"Ми вважали, що це лише на кілька днів. Я ж просто виїхав, як був", - згадує Володимир. Його сім'я залишила Прип'ять ввечері 26 квітня, скориставшись приміським потягом, в якому, за словами чоловіка, було багато людей: "З вікна ми спостерігали за зруйнованим четвертим енергоблоком. Тоді ми не усвідомлювали, які наслідки принесе ця трагедія і що більше ніколи не зможемо повернутися додому".
Ми прогулюємося вулицями центру Прип'яті в напрямку кінотеатру "Прометей". Володимир та його компанія завжди знаходили тут затишок і радість. Вхід до основної сцени всередині будівлі заблокований уламками обвалених балок. А в підсобному приміщенні перед сценою накопичилися вицвілі портрети колись відомих, а тепер забутих комуністичних лідерів.
Символи Радянського Союзу заповнили центр Прип'яті. На вершинах двох багатоквартирних будинків досі можна побачити металеві герби Радянської України та СРСР. Ще одна висотка має на своєму даху величезні металеві літери, які проголошують гасло радянських атомників: "Нехай атом буде працівником, а не солдатом".
За словами Володимира, це стало основою для розвитку атомної енергетики в СРСР. В університетах і наукових установах, а також на тренінгах для працівників електростанцій, постійно наголошували, що атомна енергетика в Радянському Союзі є найнадійнішою у світі. Тому, як зазначає Володимир, уявлення про можливість вибуху реактора було абсолютно неможливим: "Нам стверджували, що радіаційні інциденти виключені. У нас все продумано і розраховано. У нас навіть не виникало думки, що аварія може трапитися".
Тож, каже Володимир, більшість мешканців Прип'яті та Чорнобиля, включаючи робітників станції, не знали ані про реальні ризики для здоров'я та довкілля, ані тим більше про масштаби радіаційного забруднення: "А ті, хто знав, особливо не поширювали інформацію. Це ж радянські часи. Зайве слово могло закінчитися дуже погано для кар'єри".
Володимир Воробей, через рік після трагедії, вступив до армії, а згодом здобув освіту інженера. Він оселився у Славутичі і повернувся на Чорнобильську АЕС. Його кар'єра розвивалася від простого слюсаря до керівника, і останні 11 років він очолює відділ теплової автоматики та вимірювальних технологій.
Володимир вважає, що якби радянський режим не застосовував авторитарний підхід до управління атомною енергетикою і не приховував інформацію — адже, згідно з дослідженнями фахівців, подібний інцидент стався в 1975 році на Ленінградській АЕС і був засекречений, — то можливо, катастрофи на Чорнобильській АЕС вдалося б уникнути. "Я переконаний, що без тоталітарної пропаганди того часу науковці змогли б розрахувати і передбачити цю трагедію", — ділиться він своїми думками з DW.
Відомий у всьому світі оглядовий колісний атракціон у Прип'яті. До початку повномасштабної агресії Росії проти України його відвідували туристи.
Володимир згадує, що колесо готували до урочистого запуску на свято Першого травня. Він з посмішкою каже кореспондентці DW, що "не треба вірити в "казки", що ніби ніхто на ньому не катався": "Учнів з мого ПТУ і мене відправляли тестувати колесо як "баласт". Тобто, я катався".
Ми йдемо центром Прип'яті, де городяни любили разом зустрічати Новий рік, ходили на демонстрації. Володимир зізнається, що й досі не знає, яку дозу радіації отримав у 1986 році: "Можна замовити цю довідку. Але я не хочу".
У холі будинку Володимира досі можна побачити табличку з іменами жителів. Чоловік не має уявлення, що з ними трапилося після евакуації, адже з тих пір, як сталася аварія, "жодного разу не зустрічав їх".
На питання, яким чином катастрофа вплинула на його життя, він відповідає, що в свої 18 років не мав якихось чітких планів: лише працював і готувався до служби в армії. Однак тепер, через 40 років, згадуючи ті часи, він відчуває, що "всі наче прямували в одному напрямку, але раптово змінили курс і пішли зовсім іншим шляхом". "Можливо, і історія України та світу загалом розвивалася б інакше, якби не сталося Чорнобиля", - підсумовує він у розмові з DW.
#Росія #Санкт-Петербург #Україна #Радянський Союз #Російська мова #Атомна енергетика #Електрична енергія #Леся Українка #Теплова енергія #Кінотеатр #Балкон #Атомна електростанція #Чорнобильська катастрофа #Професійно-технічне училище #Взуття #Дах #Чорнобильська атомна електростанція #Посуд #Енергоблок #Вибух #Прип'ять (річка) #Евакуація в надзвичайних ситуаціях #Це #Побутова техніка #Ліхтар #Колесо #«Дойче Велле»
