Вашингтонський Центр досліджень сучасних оборонних технологій (C4ADS) випустив доповідь, присвячену співпраці між Росією та Китаєм у галузі військового виробництва.
Згідно з новим дослідженням "Шлюб за вигодою", обидві держави отримують істотні переваги від цієї кооперації. Для Росії ця співпраця набула особливого значення після початку широкомасштабного вторгнення в Україну та введення безпрецедентно суворих західних санкцій, спрямованих на її оборонно-промисловий сектор.
Аллен Маггард, старший аналітик C4ADS, поділився з журналісткою Мовної служби Мандарин Голосу Америки Адріанною Чжан своїми думками щодо ключових аспектів і нерівностей у військово-технічному співробітництві між Москвою і Пекіном.
Адріанна Чжан: У вашому звіті співпраця між Росією та Китаєм характеризується як "асиметрична". Яка сторона отримує більше переваг від цієї взаємодії?
Аллен Маггард: Усе залежить від конкретних напрямів співпраці та часового горизонту. У короткостроковій перспективі значну вигоду отримує Росія: вона отримує не лише китайське обладнання, а й західну техніку, яка надходить через Китай. Росія також отримує доступ до виробничих ресурсів, які їй було б украй складно або надто дорого знайти деінде.
Наприклад, після 2022 року, через введення санкцій та посилення експортних обмежень, ціна на європейські верстати підвищилася. Придбати подібне обладнання від китайських виробників можна значно вигідніше, хоча й тут можуть виникати певні проблеми. Таким чином, з точки зору підтримки російського оборонно-промислового сектору, Росія, безперечно, отримує вигоду.
Китайський оборонний сектор, своєю чергою, може отримувати від Росії дані про те, як китайська техніка поводиться в бою. Для Китаю це цінна інформація, яка дає змогу оцінити потенційну ефективність власного оборонно-промислового комплексу.
Проте, з погляду середньострокової та довгострокової перспективи, я вважаю, що Китай матиме значно більше переваг порівняно з Росією. Хоча Китай також має свої недоліки, його система досліджень та інновацій є потужною, добре фінансованою і ефективно організованою в порівнянні з російською. Російські науковці, працюючи в умовах обмежених ресурсів, прагнуть налагодити співпрацю з китайськими колегами: вони хочуть отримати доступ до китайських грантів, а для підприємств оборонного сектору Росії це також означає можливість укладення контрактів і залучення фінансових ресурсів від китайських партнерів в обмін на військово-технічну інформацію.
Встояти перед такими спокусами дуже складно. Завдяки цим зв'язкам Китай отримує значно кращі можливості для інтеграції російських ноу-хау у власну інноваційну оборонну екосистему, що допомагає йому розробляти нові види озброєнь.
Загалом, якщо розглядати довгострокову перспективу китайсько-російської військово-технічної співпраці, можна припустити, що Китай опиниться у вигіднішому становищі, а Росія, ймовірно, втратить частину своїх експортних ринків озброєнь.
А.Чж.: Які чинники стримують співпрацю між Росією та Китаєм у галузі обміну технологіями та знаннями? Які є "червоні лінії" у цій взаємодії?
А.М.: Дати точну відповідь на це питання важко, якщо спиратися лише на відкриті джерела. Є повідомлення про затримання російських вчених, яких обвинувачують у передачі секретної військово-технічної інформації до Китаю. Крім того, існують відомості про те, що Китай вводить обмеження на постачання обладнання подвійного призначення до Росії, такого як верстати, а також обмежує доступ до розробок певних мікросхем.
Можна виділити два види обмежень. Перший з них пов'язаний із зовнішніми факторами, зокрема санкціями. Пекін має можливість обмежити передачу певних технологій до Росії через ризик накладення санкцій на китайські компанії, які відіграють важливу роль у реалізації національних програм. Іншими словами, Китай, ймовірно, скоротить співпрацю з Росією, якщо це загрожуватиме його амбіціям у сфері технологічного суверенітету.
Звичайно, все буде залежати від того, чи насправді Вашингтон та його партнери зважаться на введення санкцій і обмежень на експорт до Китаю.
Друге можливе джерело обмежень пов'язане зі згаданими мною програмами, спрямованими на досягнення технологічного суверенітету. І Китай, і Росія прагнуть розвивати не лише оборонні, а й інші технології, причому з мінімальним залученням іноземних ресурсів і мінімальною залежністю від закордонних постачальників.
І Москва, і Пекін мають інтерес у продажу своїх технологій на міжнародному ринку. Вони сподіваються досягти цього завдяки своїм перевагам у певних технологічних сферах. Звичайно, жодна з країн не бажає розкривати свої секрети сусідові, оскільки це може призвести до ризиків у разі виникнення непередбачуваних криз. Вважаю, що обидві держави не зацікавлені в обміні інформацією про новітні технології, незалежно від того, йдеться про гіперзвукову зброю чи нові види звичайних озброєнь.
Проте ключовим фактором, що стримує співпрацю, є небажання обох сторін відкрито ділитися інформацією. Це особливо стосується Росії: якщо вона поділиться всіма своїми технологіями, то ризикує втратити контроль над цими відносинами.
А. Чж.: Який, на вашу думку, є найяскравішим прикладом співпраці між Росією та Китаєм у галузі товарів подвійного призначення?
А.М.: Вочевидь, найбільш розповсюдженою формою такої співпраці є імпорт китайських товарів подвійного призначення Росією для потреб її оборонно-промислового комплексу. Проте існує також інший важливий момент: Росія активізує зусилля для переміщення виробництва товарів подвійного призначення на китайську територію.
Російський завод з виробництва верстатів "СтанкоМашСтрой" уклав угоду з індустріальним парком у провінції Шаньсі для налагодження виробництва верстатів з числовим програмним керуванням (ЧПК). Це обладнання є одним з найсучасніших у сфері металообробки і підлягає різним режимам експортного контролю. Замість того, щоб боротися з бюрократичними перепонами, такими як закупівля комплектуючих, їх імпорт до Росії або використання третіх країн для обходу західних санкцій, "СтанкоМашСтрой" обрав інший шлях: "Забудьте про це! Чому б не відкрити виробництво в Китаї, де питання санкцій і експортних обмежень не є настільки критичними?"
Цей випадок має велике значення: у разі успішної реалізації проєкту можна прогнозувати, що інші компанії з Росії також будуть слідувати цьому прикладу.
Отже, підтримка Китаєм російського оборонно-промислового комплексу -- явище не нове. Однак характер цієї підтримки змінюється. Китай не просто постачає до Росії технології подвійного призначення: Пекін дозволяє російським оборонним підприємствам відкривати виробництво на своїй території. Це дуже серйозний поворот , який значно ускладнює застосування санкцій проти таких компаній.
На особливу увагу в цій доповіді заслуговує випадок із російською компанією НВО "Сплав". З 2014 року до квітня 2022 року "Сплав" передав китайському оборонному конгломерату Norinco технічну документацію, яка, імовірно, стосувалася системи запуску безпілотників за допомогою реактивної артилерії. Схоже, у Norinco вивчили цю документацію та використали отримані знання для розроблення власних систем запуску роїв дронів. Тепер Norinco активно просуває ці системи на ринках Південно-Східної Азії.
Це яскравий приклад того, як Китай використовує російські розробки для зміцнення власного оборонного сектору, завдаючи шкоди російським інтересам. Мова йде про технологію, яка перебувала під контролем Росії протягом багатьох років, але не викликала зацікавлення серед вітчизняних військових. Врешті-решт компанія "Сплав" ухвалила рішення вивести цю технологію на міжнародні ринки, зокрема в Китай. Це призвело до створення нової системи озброєння, яка, ймовірно, стане важливим елементом у майбутніх конфліктах. У цій технологічній сфері Росія фактично віддала свої позиції на користь Китаю.
А.Чж.: Які вигоди отримує Росія від цих ініціатив? І в якій мірі це співробітництво є ключовим для забезпечення військових операцій Росії в Україні?
А.М.: Поставки Китаєм технологій і продукції з подвійним призначенням приносять значні переваги для Росії, як для країни в цілому, так і для її оборонного сектору та партнерів, що з ним співпрацюють.
Давайте розглянемо, наприклад, деякі російські підприємства, які активно рекламують свої досягнення в сфері імпортозаміщення, зокрема, у виробництві компонентів для верстатів з числовим програмним керуванням. Але якщо уважно проаналізувати ці елементи та їх імпортні звіти, стає очевидним, що насправді вони просто збирають "російські" машини з китайських комплектуючих. Це означає, що мова йде не про істинне імпортозаміщення, а про виробничу діяльність на території Росії з використанням китайських частин. Від цього Росія отримує доволі відчутну вигоду.
Якщо звернути увагу на роботу певних російських науковців або вищих навчальних закладів, стає очевидним, що вони також виграють від співпраці з Китаєм, зокрема, отримуючи гранти на свої наукові проекти. Це фінансування забезпечується в рамках партнерства з китайськими колегами. Таким чином, ці зв'язки не є лише наслідком спільного неприйняття світового порядку, що панується під егідою США.
Для російських установ це є можливістю зберегти свою діяльність в умовах, коли тісна співпраця з західними партнерами стала недоступною.
Китай виступає для них, мабуть, єдиною реальною можливістю для співпраці. Безсумнівно, таке партнерство приносить їм певні переваги. Проте я сумніваюся, що вони б шукали настільки глибокі зв’язки з Китаєм, якби мали шанс взаємодіяти з науковими організаціями в Європі чи США.
#Росія #Університет #Європа #Україна #Експорт #Бюрократія #Суверенітет #Артилерія #Москва #Зброя #Озброєння #Інновації #Товари #Китай #Китай (регіон) #Пекін #Вашингтон, округ Колумбія #Екосистема #Попит #Військово-промисловий комплекс #Імпорт #Шанхай #Металообробка #Підприємство #Числове управління #Верстат #Справа #Контракт #«Голос Америки» #Мандарин
