Заступник міністра освіти Микола Трофименко висловив свої думки щодо перспектив вищої освіти.

Низька ймовірність працевлаштування за спеціальністю і нові труднощі, пов'язані з війною в Україні, змушують деяких студентів шукати можливості за межами країни. Тим не менш, Міністерство освіти і науки реалізує ініціативи, спрямовані на те, щоб зберегти молодь в Україні та покращити якість освітніх програм.

Еспресо в унікальному інтерв'ю поспілкувався з Миколою Трофименком, заступником міністра освіти, який нещодавно обіймав посаду ректора Маріупольського державного університету. У розмові йшлося про проблеми та реформи у вищій освіті, питання працевлаштування випускників та відповідальність університетів за якість освітнього процесу.

Ви тільки-но почали свою діяльність на новій посаді, але, напевно, вже сформували певні уявлення про подальші кроки. Яким ви уявляєте розвиток української вищої освіти в найближчі 2-3 роки?

Два-три роки можуть здатися тривалим періодом. Проте, навіть у умовах воєнного стану, наша основна мета полягає в збереженні системи вищої освіти, утриманні кадрів та створенні умов для їхнього професійного зростання. Університети, безумовно, займають центральне місце у процесі відновлення України, готуючи фахівців, які знадобляться для цього переходу. Одним із пріоритетних напрямків залишається євроінтеграція. Наша стратегічна мета полягає в тому, щоб стати повноцінним членом Європейського Союзу, і університети відіграють важливу роль у досягненні цієї мети.

Опишіть, які саме досягнення вже були здійснені в контексті інтеграції української освітньої системи в європейський контекст. Які заходи ви плануєте вжити для того, щоб українські дипломи відповідали міжнародним стандартам і були конкурентоспроможними?

Система вищої освіти в Україні вже значною мірою інтегрована в європейські ініціативи. Українські університети активно залучені до програм Erasmus+, Horizon Europe, співпрацюють у рамках консорціумів, беруть участь у конкурсах і отримують фінансування для проведення досліджень і розробок. Європейський Союз надає нам свою підтримку.

Наприклад, маємо великий структурний проєкт DigiUni, у якому беруть участь 10 українських університетів і багато міжнародних партнерів. Проєкт спрямований на розробку й упровадження цифрових моделей освіти, що особливо важливо для України в умовах війни, коли університети переміщені, частина студентів за кордоном, а безпекові виклики залишаються серйозними. Це допомагає зберігати якість навчання і забезпечувати сталі цифрові рішення. Фінансування цього проєкту від Єврокомісії становить 5 мільйонів євро - це перший структурний проєкт такого рівня.

Наші університети також активно залучені до європейських університетських альянсів, яких на сьогодні налічується близько 60. Цю ініціативу запровадив Еммануель Макрон. Виші з різних країн ЄС об'єднуються з метою підвищення конкурентоспроможності європейської освіти на світовій арені. Один із напрямків роботи полягає в розробці спільних програм, що дозволяє десяти університетам видавати єдиний диплом. Вони спільно подають заявки, реалізують проєкти та отримують фінансування. Це сучасний та ефективний інструмент для міжнародної співпраці.

А скільки конкретно українських університетів долучено до цих альянсів?

Необхідно уточнити точні дані, оскільки їх приблизно 35. Приблизно 10 українських вишів активно залучені до цього процесу. Ми постійно підтримуємо з ними зв’язок, заохочуючи до більшої участі. Це відкриває можливості для отримання ресурсів, проведення досліджень, реалізації програм академічної мобільності для викладачів та студентів, а також сприяє просуванню українських інтересів у європейському освітньому середовищі. Цей процес є одним із основних механізмів євроінтеграції через університети.

Микола Трофименко, зображення: facebook/mykola.trofymenko

В даний час державні університети активно приєднуються до європейських програм.

Державні університети вже тривалий час активно залучені до співпраці з партнерами в рамках програми Erasmus+, зокрема в області міжнародної кредитної мобільності. У 2023 році українські установи здобули більше 2400 проєктів у рамках Erasmus+ International Credit Mobility. Це відкриває величезні можливості для стажувань, стипендій та короткострокового навчання за кордоном як для викладачів, так і для студентів. Проведення семестру або кількох місяців за межами країни є безцінним досвідом, що сприяє розвитку академічної мобільності та професійному зростанню.

Англійська мова має велике значення в цьому контексті, і ми постійно підкреслюємо це під час спілкування з університетами, викладачами та студентами.

За вашими спостереженнями, станом на зараз, наскільки краще чи гірше студенти знають англійську, порівнюючи з довоєнним періодом?

Хоча точно визначити це важко, участь численних студентів та викладачів у міжнародних програмах свідчить про підвищення рівня знання англійської мови.

Як країна, що прагне приєднатися до Європейського Союзу, ми акцентуємо увагу на англійській мові як основі для бізнес-комунікації. Володіння нею стане обов'язковою умовою для багатьох державних вакансій.

З метою підтримки українців, ми реалізуємо спільно з партнерами з Великої Британії ініціативу "English for Ukraine", яку координує Маріупольський державний університет. Ця програма надає безкоштовний доступ до онлайн-платформи для вивчення англійської мови, орієнтуючись на студентів, викладачів, співробітників університетів, а також усіх охочих, включаючи представників судової системи, органів місцевого самоврядування та центральних владних структур. За рік кількість користувачів цієї платформи перевищила 50 тисяч осіб.

Попри напрацювання, залишаються й проблеми. Які, на вашу думку, найголовніші, що потребують вирішення найближчим часом?

Сьогодні, у часи військової напруженості, ресурси України є вкрай обмеженими, тому важливо їх використовувати з максимальною ефективністю. Наша мета полягає в тому, щоб створити результативну мережу навчальних закладів, а не просто зберігати приміщення, столи та стільці. Ми повинні перетворити університети на центри освітнього розвитку для міст і регіонів, де студенти отримують навички, які актуальні для національної економіки.

Окрім цього, важливо забезпечити ветеранів, військовополонених, а також військових, які повернуться після здобуття перемоги, можливістю отримання нових знань та навичок, які будуть користуватися попитом на ринку праці. Університети мають стати відповіддю на цю соціальну потребу.

Микола Трофименко, зображення: facebook/mykola.trofymenko

Чи передбачаються корективи у фінансуванні університетів, зокрема стосовно державного замовлення, грантових програм та стипендій?

Ми продовжуємо фінансувати університети, дотримуючись формульного підходу, що базується на їхніх показниках ефективності. Наша мета полягає в створенні збалансованої системи, в якій заклади, які функціонують в найскладніших прифронтових умовах, отримуватимуть підтримку від держави. Для цього ми внесли корективи до існуючої постанови, що дозволяє таким університетам отримувати додатковий коефіцієнт до основного фінансування. При цьому важливо зберегти варіативну складову, що включає показники ефективності, міжнародну співпрацю, залучення позабюджетних ресурсів тощо. Окремим і критично важливим аспектом є кадрове питання. Багато наших викладачів і науковців були змушені виїхати за кордон через війну. Ми прагнемо підтримувати з ними зв'язок, залучати їх до проектів і стажувань, щоб вони залишалися частиною українських університетів і, коли дозволять безпекові умови, могли повернутися додому.

А тепер вони тривають свою діяльність у дистанційному режимі, чи, можливо, вирішують залишити українські установи?

Ситуації можуть бути різноманітними. Це залежить як від політики університету, так і від статусу викладача за кордоном. Якщо особа проходить стажування, вона має можливість залишатися працівником українського університету, що цілком відповідає законодавству. Ми сподіваємося, що більшість наших викладачів матиме саме такий статус, щоб не втратити їх для української науки та освіти.

Ще один суттєвий виклик полягає в інфраструктурі. Яким чином держава відповідає на пошкодження університетів внаслідок війни?

Так, на жаль, багато університетів постраждали від обстрілів і бомбардувань. Це і Харків, і Запоріжжя, і Дніпро, міста, які постійно перебувають під ударами. Тому зараз стоїть питання відновлення освітньої інфраструктури і створення сучасних, безпечних просторів для студентів.

Міністерство у співпраці зі Світовим банком реалізує проєкт, який передбачає створення десяти нових кампусів по всій території України. Ми маємо надію, що донори відгукнуться на цю ініціативу. Заплановані кампуси повинні стати не тільки освітніми установами, але й важливими осередками розвитку для міст і регіонів.

Чи могли б ви надати більше інформації про ці навчальні комплекси? Які їхні географічні локації?

Поки що проєкт перебуває на стадії переговорів, тому конкретні локації поки не розголошуються. Але йдеться саме про 10 кампусів у різних регіонах України. Сподіваємось, що реалізувати це вдасться якнайшвидше, адже важливо, у яких умовах навчаються студенти й працюють викладачі.

Ми бачимо позитивні приклади. От наведу приклад - Луцький національний технічний університет, який за чотири роки збільшив кількість студентів утричі. Вони створили сучасне університетське середовище, з парками, лабораторіями, коворкінгами. Це мотивує абітурієнтів залишатися в Україні, бо комфортні умови навчання мають велике значення. Адже якість освіти в Європі не завжди вища, ніж у нас, але молодь часто обирає закордон через кращі побутові умови. Ми повинні створити такі ж гідні умови в Україні.

Микола Трофименко, зображення: facebook/mykola.trofymenko

Як вдається забезпечувати доступність освіти для молоді з окупованих чи прифронтових територій?

Це один із ключових напрямків державної політики, що реалізується з 2014 року через освітні центри "Донбас - Україна" та "Крим - Україна". Ці центри надають можливість абітурієнтам з тимчасово окупованих територій вступати до українських вищих навчальних закладів на бюджетній основі за спеціальною квотою. Якщо випускник закінчив школу за російською освітньою програмою, він може пройти процедуру переатестації в українській школі, отримати український атестат і продовжити навчання у вищих навчальних закладах. Ми повністю забезпечуємо реалізацію цього механізму і, за необхідності, перерозподіляємо бюджетні місця між університетами.

Для надання допомоги молоді з прифронтових зон, у цьому році був введений підвищений регіональний коефіцієнт. Наприклад, абітурієнт з Миколаєва, що подає документи до університету в своєму місті, отримує додаткові бали і, відповідно, має більшу ймовірність вступити на бюджетне місце.

Раніше спілкувалась із представниками ГО "Донбас SOS". І вони розповідали, що молоді з ТОТ доволі складно пройти весь процес, щоб вступити в українські вузи. Для них це дуже було складно через бюрократичні нюанси. А коли все ж таки долали цей шлях, то були проблеми з житлом, фінансами. Чи щось про це вам відомо?

Місяць тому я обіймав посаду ректора Маріупольського університету. І можу з упевненістю сказати, що знаю, що представляють собою студенти з тимчасово окупованих територій. У Маріуполі ми приймали значну кількість молоді з усіх захоплених районів Донецької та Луганської областей. Важливість університету в таких ситуаціях не можна переоцінити. Коли на чолі стоять відповідальні люди, проблеми можуть бути вирішені досить швидко. Університету абсолютно не важко організувати прийом цих абітурієнтів, створити для них комфортні умови та забезпечити підтримку. Легко налагодити співпрацю зі школами та допомогти в розв’язанні всіх труднощів, з якими стикаються ці молоді люди.

Проте за місяць, який я провів на посаді заступника міністра, мені не було відомо про подібні проблеми. Ми зробимо все можливе, щоб уникнути їх виникнення. Це питання надзвичайно важливе для мене, адже я прагну, щоб діти та всі ті, хто хоче залишити тимчасово окуповані території, залишалися з Україною. Вони є нашою найбільшою цінністю. Росіяни борються за землю, а ми – за людей. Цю битву ми повинні виграти.

Досліджуйте також: Молоде покоління, яке Україна ризикує втратити: абітурієнти з тимчасово підконтрольних територій стикаються з дедалі більшими труднощами при вступі до українських університетів.

Згідно з інформацією, в Україні лише половина випускників отримує роботу у своїй спеціальності. Чи є це високим чи низьким показником? Чи варто вважати це проблемою? Якщо так, то які можливі шляхи її вирішення?

Оптимальним результатом вважається 100% працевлаштування, до цього ми намагаємося йти. Проте, ситуація варіюється в залежності від спеціальності. Ви зазначаєте, що в середньому цей показник складає 50%, тоді як у медичній сфері він наближається до 90%. Таким чином, коли студент вступає до медичного університету, він вже усвідомлює, що після навчання зможе працювати за своєю спеціальністю.

На даний момент ми спостерігаємо 82% рівень працевлаштування в галузі безпеки та правоохоронних органів. Існує чіткий зв’язок між університетами, які підпорядковуються Міністерству оборони або Міністерству внутрішніх справ, і підготовкою студентів, які свідомо обирають кар’єру у військовій чи поліцейській службі. Найнижчі показники фіксуються в IT-секторі, де тільки близько 32% випускників мають офіційне працевлаштування. Проте, на мою думку, реальна ситуація може бути кращою, адже я ще не зустрічав айтішника, який не працював би за спеціальністю. Тут, скоріше, виникає питання коректності підрахунків та обліку, оскільки багато фахівців працюють неформально або в статусі фрилансерів.

Як можна підвищити рівень працевлаштування в Україні?

Вкрай важливо впроваджувати дуальні моделі освіти, які залучають роботодавців до процесу підготовки студентів. Таким чином, компанії можуть адаптувати навчання під свої специфічні вимоги, що значно підвищує ймовірність успішного працевлаштування випускників. Наразі ми активно розвиваємо цей напрямок. Існує безліч успішних прикладів: зокрема, Дніпровська політехніка та Київський авіаційний інститут створюють навчальні платформи в партнерстві з підприємствами, що приносить помітні результати.

В останній час все частіше висловлюється думка про те, що деякі чоловіки призовного віку вступають до вишів з метою уникнення мобілізації. Наскільки поширеним є це явище? Який вплив воно має на освітню систему?

Ми вже не раз підкреслювали, що отримання освіти не може слугувати способом ухилення від мобілізації.

Усі дані про вступників абсолютно відкриті, вони є у Єдиній державній електронній базі освіти (ЄДЕБО). Також працює Державна служба якості освіти, яка моніторить університети, де спостерігаються аномальні сплески таких вступників. Наше завдання - навчати, а не створювати видимість навчального процесу. Якщо студент фактично не навчається, а університет це підтримує, то це є порушенням закону. У таких випадках Міністерство освіти та правоохоронні органи реагуватимуть жорстко.

Всього кілька тижнів тому з'явилася інформація про те, що Львівська політехніка стикається з проблемою відтоку студентів, які виїжджають за кордон. Чи є в цьому правдива складова?

Насправді ми не спостерігаємо жодних значних коливань у кількості відрахувань або інших змінах у статусі студентів. Якщо я правильно зрозумів, мова йде про вікову групу 17-23 роки. Отже, у нас немає жодних офіційних відомостей щодо відтоку студентів.

Чи передбачена підтримка для студентів під час війни, включаючи житлові умови, стипендії та психологічну допомогу?

У проєкті державного бюджету на наступний рік передбачено збільшення стипендій вдвічі. Окрім цього, планується підвищення розміру спеціальних стипендій, які надаються Президентом України та іншими державними установами. Це є важливим заходом для заохочення молоді залишатися в Україні. Також розроблений та вже тестується в експериментальному режимі законопроєкт №10399, що стосується грантової підтримки студентів. Згідно з його умовами, абітурієнти, які успішно пройшли зовнішнє незалежне оцінювання, можуть отримати державний грант на оплату свого навчання.

Крім того, заплановані соціальні гранти для різних груп студентів, зокрема, для обдарованої молоді, яка показує відмінні досягнення. Це ще один важливий крок у напрямку формування комфортних умов для навчання наших студентів в українських вишах, щоб вони не були змушені шукати можливості за кордоном.

На сам кінець хотіла запитати: в Україні доволі багато вищих навчальних закладів, то чи не варто переглянути якісь принципи їхньої акредитації? Чи не залегко в нас навчальному закладу стати університетом?

У нас чітко прописані процедури ліцензування та акредитації, і вони відповідають європейським стандартам. Ліцензування забезпечує Міністерство освіти і науки України, а акредитацію освітніх програм здійснює Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Усі університети знають ці правила й розуміють умови їх дотримання.

Головна мета акредитації - забезпечити високу якість освіти. Якщо програма не відповідає стандартам, то Агентство може надати обмежену акредитацію або закрити програму. Щодо мережі університетів, то останнім часом відбувається оптимізація та реорганізація закладів. Це справді потрібний процес, але він має бути прозорим і зрозумілим. Ми зацікавлені, щоб ініціатива виходила від самих університетів, із місць, регіонів, де є розуміння спільної відповідальності. Ми підтримуємо такі ініціативи й готові допомагати в їх реалізації.