Ми часто вважаємо, що перейменування вулиць є виключно радянською або пострадянською практикою. Проте історія Києва свідчить, що процес "переписування" вулиць розпочався ще задовго до цих часів, а результати цієї реформи виявилися більш стійкими, ніж будь-які інші.
У 1869 році Київ зазнав значних змін у назвах вулиць та площ. Це була перша спроба в історії міста систематизувати його структуру, перетворивши хаотичний простір на організоване урбаністичне середовище. Впливи цієї реформи відчуваються і сьогодні.
Деякі з цих назв зникли всього через кілька десятиліть, інші ж вбереглися до наших днів практично без змін. "Телеграф" надасть детальнішу інформацію про це.
До середини XIX століття Київ стрімко ріс: населення перевищило 70 тисяч, вулиць стало понад 160. Частина з них не мала жодних офіційних назв, частина мала по дві-три, деякі -- дублювали одна одну. Адреси плутали, господарство "стогнало". Генерал-губернатор Васильчиков прямо визнавав: багато назв не мають жодного стосунку ні до місця, ні до київської історії.
Роботу розпочали ще у 1866 році за ініціативи губернатора Миколи Катаказі. При губернському статистичному комітеті створили спеціальну комісію, яка розглянула кілька конкурентних проєктів -- зокрема від університетського професора Володимира Олександра Вальтера та редактора місцевої газети Миколи Чернишов. Після суперечок фінальний варіант підготував києвознавець Павло Лебединцев. 11 липня 1869 року проєкт затвердили, невдовзі його схвалив і імператор Олександр II. Офіційний список вийшов у газеті "Кіевлянинъ" 14 серпня 1869 року.
Реформа торкнулася 97 вулиць, площ і провулків. Її основні принципи інтегрували кілька підходів одночасно.
Частину назв присвятили імперії -- царям, генерал-губернаторам, чиновникам. З'явилися Царська площа на честь Олександра II, Бібіковський бульвар, Фундуклеївська, Катерининська, Бухтєєвська вулиці.
Одночасно було офіційно затверджено давньоруські та історичні географічні назви, такі як Ярославів Вал, Боричів узвіз, Дорогожицька, Предславинська, Несторівська і Ігорівський провулок. Також виникли назви, які пов'язані з конкретними районами, такі як Либідська площа, Кожум'яцька та Лук'янівська.
Деякі з перейменувань мали цілком практичний характер: надто розлогі вулиці просто розчленовували на частини, надаючи їм нові назви. Інші ж зміни мали виключно ідеологічний підтекст: Кадетська вулиця стала Фундуклеївською, Підвальна перетворилася на Ярославів Вал, а Аптечна отримала ім'я Петро-Могилянської.
Реформа 1869 року заклала основи нової моделі в Києві, де назви вулиць стали важливим інструментом для формування політики пам'яті. Місто було адаптовано до імперських вимог, проте в цей же час було офіційно зафіксовано багато автентичних київських топонімів, які витримали випробування часом, переживши як Російську імперію, так і радянську епоху. Вулиці Ярославів Вал, Боричів узвіз та Дорогожицька на сучасній карті Києва є безпосереднім спадком тієї реформи XIX століття.
Раніше "Телеграф" розповідав про одну з найвідоміших вулиць Києва, яка пережила безліч назв. Ця вулиця слугує містком між адміністративним центром та історичною частиною міста.
#Університет #Київ #Радянський Союз #Російська імперія #Телеграф #Вулиця #Київська Русь #Вулиця Богдана Хмельницького (Київ, Шевченківський район) #Губернатор #Бульвар Тараса Шевченка (Київ) #Генерал-губернатор #Імператор #Олександр II, імператор Росії #Вулиця Ярославів Вал #Дорогожицька вулиця #Боржихівський спуск #Топонімія #Луканівська (Київський метрополітен) #Либідська площа #Предславинська вулиця (Київ)
