Забути про все: як Трамп і його команда змінюють американську історію

Президент США та його прихильники просувають нову "правильну" історію Штатів, оминаючи незручні моменти. І змушують усіх забути про них - через закони, обмеження та цензуру.

Друга каденція Дональда Трампа стала моментом, коли американські "культурні війни" перетворилися на інструмент політики пам'яті. Через виконавчі укази, цензуру та кадрові чистки Білий дім почав системно втручатися в те, як американцям дозволено говорити про власне минуле -- від історії корінних народів і рабства до руху за громадянські права та ЛГБТК+ спільнот.

Офіційно нова політика позиціонується як боротьба з "ідеологізацією", "радикалізмом" і "національним приниженням". Проте насправді вона має на меті переписування історії, замінюючи її спрощеними, героїчними та етноцентричними наративами. Згідно з думкою ряду експертів і дослідників у самих Сполучених Штатах, таких як Тімоті Снайдер, цей підхід нагадує російську модель історичної політики.

Розповідаємо, якими нормативно-правовими інструментами адміністрація Дональда Трампа реалізує нову історичну політику, до чого тут Project 2025, і чому боротьба за музейні таблички та назви гір є важливішою, ніж здається на перший погляд.

Еволюція змін в історії Сполучених Штатів.

З початку 1970-х років спроби здобути контроль над історичним наративом поступово еволюціонують з академічного обговорення в активну політичну та законодавчу діяльність у межах держави. У цей час історія остаточно перестає бути виключно предметом дослідження в університетах і стає важливим елементом державної політики.

У 1970-х роках, на фоні поразки у В'єтнамі, Вотергейтського скандалу та рухів за розширення громадянських прав, в американському політичному естеблішменті виникає переконання, що критичний перегляд минулого підриває довіру до інституцій та національної ідентичності. У відповідь на це починає зростати вплив консервативних аналітичних центрів і адвокаційних організацій, які починають активно критикувати критичний підхід до історії. Саме в цей період з'являється риторика про "занепад патріотизму" та "ліберальну монополію" в освіті й культурі — повідомлення, які згодом стають ключовими для правого руху.

У 1980-х роках, під час президентства Рональда Рейгана, ця риторика отримала чітко виражений політичний аспект. Його адміністрація активно впроваджувала культурну політику як засіб ідеологічної мобілізації суспільства в певному напрямку. Зокрема, за часів Рейгана відбулася значна реформа діяльності та структури Національного фонду мистецтв (NEA) та Національного фонду гуманітарних наук (NEH), де фінансування все частіше стало залежати від "відповідності національним цінностям". Саме в цей період консервативні законодавці почали наполягати на тому, щоб державні кошти не використовувалися для підтримки проєктів, які "підривають американську історію".

Кульмінацією цього процесу стали суперечки щодо трактування американської історії в 1990-х роках. Яскравим прикладом є конфлікт навколо Національного музею авіації та космонавтики Смітсонівського інституту в 1994-1995 роках, коли запланована виставка про атомне бомбардування Хіросіми зазнала значних змін під тиском Конгресу та ветеранських організацій. Законодавці звинувачували музей у "перекрученні фактів" та "антиамериканських настроях", навіть висунувши вимогу про відставку директора інституту. Це стало прецедентом прямого політичного втручання у діяльність музею, фактично виявляючи цензуру, накладену на інтерпретацію цих важливих подій державним закладом. Цей випадок продемонстрував, що держава готова використовувати фінансові та контрольні механізми для зміни історичного наративу.

У ті самі роки починаються кампанії проти загальнонаціональних стандартів освіти в галузі історії. Коли в середині 90-х років була представлена федеральна структура викладання історії США, консервативні політики та ЗМІ почали критикувати її за "надмірну увагу до тем рабства, расизму та поразок", а також за "недостатнє висвітлення видатних білих чоловіків". Під тиском Конгресу ці стандарти так і не були реалізовані, що закріпило за штатами важливу роль у формуванні історичного наративу в освітньому процесі. Зараз цим користуються політичні союзники Трампа, які займають посади губернаторів у кількох штатах країни.

У 2000-х роках концепція "переписування" історії отримала новий вимір після терористичних атак 11 вересня 2001 року. У перші роки після цієї катастрофи адміністрація Джорджа Буша-молодшого активно зверталася до історичних паралелей для створення суспільного консенсусу. США почали сприйматися як нація, що знову опинилася в боротьбі з абсолютним злом, подібно до часів Другої світової війни. Такий підхід навмисно спростив історичний контекст та знецінив альтернативні пояснення, зокрема ті, що намагалися розглянути терористичні акти в світлі американської зовнішньої політики. Критика попередніх військових втручань і ролі США на Близькому Сході все частіше сприймалася як морально сумнівна або навіть зрадницька.

Цей зсув спричинив низку нормативно-правових наслідків. Збільшився тиск на освітні та культурні установи, які фінансуються з федерального бюджету, з вимогою "зміцнювати національну єдність". Хоча в цей період не було значної кількості формальних заборон на викладання певних тем, функціонував механізм саморегуляції та самоцензури. Університети, музеї та фонди уникали обговорення спірних тем, пов'язаних з американською відповідальністю за глобальні конфлікти, через побоювання щодо політичних та фінансових наслідків.

Важливу роль в цьому процесі зіграла інституалізація пам'яті про події 11 вересня. Створення Національного меморіалу та музею 9/11 супроводжувалося інтенсивними дискусіями про те, який наратив має бути представлений у суспільному просторі. В результаті, переважною стала версія, що акцентувала увагу на невинності жертв, героїзмі рятувальників та зовнішніх загрозах, тоді як більш широкий геополітичний контекст залишився поза увагою.

У політичному контексті події 11 вересня відкрили для американських політиків можливість розширити термінологію, пов’язану з поняттям внутрішнього ворога. Дискусії про расизм, імперіалізм і соціальну нерівність почали розглядатися в історичному ракурсі як такі, що загрожують національній єдності в умовах небезпеки. Це стало каталізатором для подальших атак на "критичну" історію, які згодом перетворилися на кампанії проти критичної расової теорії — академічного напрямку, що аналізує расизм не як особистісний прояв, а як системну соціально-економічну проблему в США.

У 2010-х роках, на фоні рухів за расову справедливість і активних дискусій про пам'ятники діячам Конфедерації, нова політика щодо історичної пам'яті почала проходити стадію остаточного юридичного оформлення. Республіканські штати прийняли закони, які обмежують зміни або знищення пам'ятників. Водночас виникла нова хвиля адвокаційних кампаній проти критичної расової теорії, яка в політичному дискурсі перетворилася на узагальнений образ "недостатньо патріотичної історії". Саме в цей період, задовго до приходу Трампа до влади, з'являються перші закони штатів, що забороняють або обмежують викладання історії расизму як системного явища. Таким чином, політика його адміністрації не виникає в ізоляції — вона базується на десятиліттях законодавчих і адвокаційних зусиль, спрямованих на формування історичної пам'яті.

Яке відношення має "Проєкт 2025" до цієї теми?

Хоча Білий дім офіційно неодноразово заперечував свій зв'язок із документом консервативного аналітичного центру The Heritage Foundation "Проєкт 2025" (однак, зрештою, підтвердив це у жовтні цього року), рішення, прийняті адміністрацією Дональда Трампа з початку його другого терміну, в значній мірі відповідають його рекомендаціям. Тематика історичної політики не є винятком: у цьому документі культура, історія та освіта визначаються як основні сфери політичного впливу.

Одним із ключових положень "Проєкту" є ідея централізувати контроль над федеральними агентствами, відповідальними за культуру й освіту, і звести нанівець їхню інституційну автономію. Саме тому в документі критикується незалежність Смітсонівського інституту, Національної служби парків та інших державних історичних інституцій, які нібито "працюють за межами свого мандату".

Особливо яскраво проявляється підхід до громадських земель і національних парків. У цьому документі ці території не сприймаються як можливість для переосмислення історичної пам'яті, а радше як економічний актив і символ влади. У "Проєкті" зазначається, що використання парків для "активістського переосмислення історії" є помилковим, особливо коли йдеться про історію корінних народів, расове насильство або зміни клімату. Цю ж позицію відображають дії адміністрації Трампа: цензура матеріалів Національної служби парків, видалення згадок про корінні спільноти та ЛГБТ+ історію, скорочення освітніх програм, а також паралельна комерціалізація державних земель.

Автори "Проєкту" також виступають за скасування всіх освітніх підходів, які можуть бути визнані "критичними" або "постнаціональними". Це включає заборону програм, що сприяють різноманіттю (DEI), а також викладання теми структурного расизму. Листи та директиви Міністерства освіти, видані за президентства Трампа, фактично реалізують цю ініціативу, обмежуючи автономію навчальних закладів. Внаслідок цього, історія в освіті все більше перетворюється на інструмент формування лояльності, а не на розвиток критичного мислення.

Кадрова політика відіграє ключову роль у цьому процесі, причому вплив "Проєкту 2025" є, безсумнівно, найяскравішим серед усіх інституційних змін у США за часів президентства Трампа. Як вже зазначалося раніше, цей документ чітко окреслює необхідність мати ідеологічно вірних представників у федеральному апараті, де державні службовці повинні не лише дотримуватися законів, а й поділяти "правильні" погляди. У цьому світлі варто звернути увагу на звільнення або заміщення музейних кураторів, дослідників і педагогів, які займалися питаннями расової нерівності, колоніальної спадщини чи гендерної історії. Історія змінюється не лише через тексти та виставки, а й через заміну тих, хто здатен ці тексти створювати.

Отже, "Проєкт 2025" фактично слугує ідеологічною основою для нової політики Трампа, в рамках якої він приймає конкретні нормативні та адміністративні рішення.

Як Трамп змінює американську історію

Ключовою особливістю політики Дональда Трампа у сфері історичної пам'яті є те, що вона реалізується не через один "великий закон" (як у випадку інших питань, зокрема економічних), а через сукупність нормативно-правових та адміністративних рішень. Йдеться насамперед про президентські укази, меморандуми міністерств, бюджетні обмеження і кадрові рішення, які не потребують схвалення Конгресу, але мають безпосередній вплив на федеральні інституції культури, освіти та механізми управління публічними землями.

Процес почався ще під час першої каденції Трампа, коли історія й культура вперше були прямо визначені як поле "ідеологічної загрози". Показовим був його указ №13950 Combating Race and Sex Stereotyping ("Боротьба проти расових і статевих стереотипів"), підписаний Трампом у вересні 2020 року. Цей указ забороняв використання федеральних коштів для навчальних програм, що включали так звані "розділяючі концепти" -- насамперед підходи, пов'язані з критичною расовою теорією, попри те, що у тексті вона не згадується. Попри те що цей указ було скасовано адміністрацією Байдена, він заклав важливий прецедент: президент може нормативно визначати, які історичні інтерпретації вважаються допустимими для державних інституцій.

У другій каденції цей підхід був розширений і систематизований. Основним інструментом змін знову стали виконавчі укази президента, які формально декларують "деполітизацію" історії, але фактично вводять ідеологічний фільтр для всієї федеральної інфраструктури пам'яті. Втім цього разу вони були підсилені відповідними нормативно-правовими актами з ініціативи інших установ.

По-перше, указ Трампа №14253 Restoring Truth and Sanity to American History ("Відновлення істини та здорового глузду в американській історії"). У ньому президент США зобов'язує федеральне Міністерство внутрішніх справ оцінити всі монументи, меморіали, статуї й інші подібні об'єкти під своєю юрисдикцією на предмет того, чи вони часом не відображають "фальшиве відтворення американської історії", або "неправильно применшують значення певних подій чи осіб". Крім цього, Трамп у ньому наказує прибрати їх або відкоригувати - після такого оцінювання згідно з критерієм "величі американської історії". Указ також передбачає, що ці об'єкти не повинні містити описів або зображень, що "неправдиво дискредитують американців у минулому або сучасності". Після підписання указу президентом 31 березня 2025 року Міністерство видало директиву 20 травня цього ж року задля реалізації положень указу та проведення відповідних перевірок. Згодом, вже у червні керівниця Національної паркової служби Джессіка Боурон, за даними Politico, видала внутрішній меморандум для працівників служби, де деталізувала процедуру виконання такої оцінки. Цей приклад показує весь нормативно-правовий механізм процесу згори донизу - від указу президента до його реалізації міністерством та відповідною державною інституцією. Юридично ці рішення оформлюються як внутрішні інструкції виконавчої влади, але на практиці вони створюють режим цензури, оскільки невиконання таких вказівок загрожує інституціям втратою фінансування або кадровими санкціями.

Окремим аспектом є втручання в сферу освіти. Завдяки листам і роз'ясненням Міністерства освіти, що були розроблені у відповідь на численні укази президента Трампа, федеральним і державним установам стало зрозуміло, що використання концепцій структурної нерівності, расової дискримінації або гендерної історії може трактуватися як порушення принципу "нейтральності" та антидискримінаційних норм. Хоча формально освіта залишається в компетенції штатів, ці роз'яснення створюють правову невизначеність і ризики для шкіл і університетів, особливо для тих, які залежать від федеральних грантів.

29 січня 2025 року президент Сполучених Штатів Америки підписав ряд виконавчих указів, які впливають на трактування історії в освітній системі країни. Серед цих указів – №14190 "Завершення радикальної індоктринації у державних школах" та супутній указ №14191 "Розширення освітньої свободи та можливостей для родин". Ці документи офіційно забороняють викладання або підтримку матеріалів, які адміністрація класифікує як "антиемериканські", "радикальні" чи пов'язані з "гендерною ідеологією" або "дискримінаційною ідеологією рівності" в школах від початкового до середнього рівня. Указ також передбачає розробку стратегії для припинення федерального фінансування таких програм та відновлення роботи "Комісії 1776" – консультативного органу, що займається просуванням "патріотичної освіти". Супутній документ визначає використання федеральних коштів для підтримки розширення вибору шкіл, включаючи приватні та релігійні навчальні заклади, водночас ставлячи фінансування державних шкіл у залежність від їх дотримання нових ідеологічних стандартів адміністрації.

Указами Дональда Трампа було ініційовано внесення змін до назв ряду географічних та історичних об'єктів у США. Указ №14172 під назвою "Відновлення назв, що вшановують американську велич", виданий 20 січня 2025 року, передбачає реорганізацію складу Комісії з географічних назв США з акцентом на "американських героїв та патріотів". У документі міститься також вимога повернути історичну назву гори МакКінлі для найвищої точки Північної Америки, замість назви Denali, яка була введена під час президентства Обами у 2015 році за підтримки місцевих корінних народів. Додатково, указом передбачається зміна назви Мексиканської затоки на Американську затоку.

Згідно з доповіддю Аналітичної служби Конгресу США під назвою "Дії адміністрації Трампа: географічні назви", деякі зміни в назвах (наприклад, для федеральних установ та національних парків) можуть вимагати або вимагають додаткового затвердження з боку Конгресу. Як зазначено у звіті, Комісія з географічних назв розглядає нові найменування тільки за спеціальною процедурою, що також передбачає участь Конгресу. В іншій доповіді, "Смітсонівський інститут: потенційні наслідки Указу №14253", аналітики відзначають, що оскільки Конгрес заснував і регулює діяльність Інституту, який є провідною музейною установою країни, цей указ може мати суттєві наслідки для його статутних завдань та місії. У цьому контексті таке рішення може бути сприйняте як спроба виконавчої влади втрутитися в культурні інституції, обминаючи законодавчі повноваження Конгресу.

Як ці зміни втілюються на практиці?

Трамп вживає заходів для зміни назв історичних пам'яток, вимагає видалення згадок про рабство, рухи за права людини та ЛГБТ+ спільноту з музеїв і вебсайтів, а також вносить зміни до навчальних програм у школах. Він активно продає та скорочує площі національних парків і пам'яток для видобутку корисних копалин, зменшуючи фінансування та чисельність працівників національної служби парків, а також закриває деякі її підрозділи. Усі ці дії не є випадковими; вони відображають ідеологічну стратегію його адміністрації, яка вже знайшла своє втілення в американській дійсності.

Оновлення назв

Багато з тих змін, які ініціює Трамп, викликають неоднозначну реакцію. Наприклад, зміна назви гори Деналі на Алясці на честь президента Вільяма Мак-Кінлі, який насправді ніколи не був на Алясці. Традиційна назва перекладається як "високий" мовою атбасканів, якою місцеві корінні народи називали цю вершину тисячоліттями. Як пише Центр американського прогресу про цю ситуацію, корінні громади Аляски, місцеві законодавці та навіть обидва республіканські сенатори від штату у Конгресі були проти цієї зміни.

Мова йде не тільки про зміну назв географічних об'єктів, але й про перейменування інституцій. Наприклад, можливе перейменування Центру Кеннеді на "Центр Трампа і Кеннеді". Історично цей Центр слугував загальнонаціональним меморіалом, який символізував ліберально-демократичне сприйняття культури як суспільного блага та місця для національного згоди, з численними прогресивними ініціативами. Якщо раніше Дональд Трамп явно дистанціювався від Центру Кеннеді, то тепер, під час своєї каденції, він перейшов від бойкоту до поглинання інституції, розпочавши цей процес із призначення себе на пост голови Центру.

Обмеження в музеях і на виставках

Згідно з інформацією, наданою Center for American Progress, у 2025 році національні парки та пов'язані з ними організації почали усувати згадки про історії меншин. Associated Press опублікувала серію скарг від працівників Національної паркової служби, які були підготовлені в рамках перевірки, ініційованої Трампом. Наприклад, у національному парку Кейп-Хаттерас у Північній Кароліні співробітники висловили незадоволення щодо інформаційних знаків, які стосуються підвищення рівня моря через зміни клімату. "Хоча ми не вважаємо це порушенням, нам хотілося б, щоб хтось перевірив, чи не відволікає інформація про кліматичні зміни та підвищення рівня моря від величі, краси і багатства природи", – йдеться у скарзі.

У сувенірній крамниці в Національному історичному заповіднику Чарльза Пінкні в Південній Кароліні для додаткової перевірки було рекомендовано книгу "Інциденти в житті рабині" Гаррієт Джейкобс. Схожі речі зробили й в інших місцях, зокрема біля Вашингтонського монумента, де хтось із ревізорів знайшов книгу, в якій йшлося про Джорджа Вашингтона як рабовласника. У Національному історичному парку Незалежності в Пенсільванії для додаткової перевірки рекомендували описи побиття, викрадення, зґвалтування та інших жорстокостей, яких рабовласники піддавали чорношкірих людей.

У Національному історичному парку Шітка в Алясці співробітник позначив до додаткової перевірки панель про місіонерів, які прагнули знищити мову і культуру корінних жителів Аляски. У ній вказано: "Історія цієї землі включає серію дій, спрямованих на вигнання племені шітка куан з їхніх земель, знищення їхньої культури та мови, що включає примусове переселення як під російським, так і під американським правлінням". У Національному пам'ятнику Кастільо-де-Сан-Маркос у Флориді до додаткової перевірки було позначено інформаційну дошку, присвячену ув'язненню індіанців прерій. За словами автора скарги, "текст дошки потребує перегляду в частині, що стосується племен, які мали вибір між вимиранням або асиміляцією. Мова уряду США, що надає "вибір" вимирання, може бути сприйнята як негативна по відношенню до Сполучених Штатів".

У американських ЗМІ активно обговорювали випадок, коли було висунуто вимогу прибрати з експозиції одного з парків відоме зображення "Спина у шрамах" (The Scourged Back). Цю тему порушували такі авторитетні видання, як The Washington Post і The New York Times, а також Національна парковна служба. На фотографії, зробленій у 1863 році, видно шрами на спині чоловіка, ймовірно, на ім'я Пітер Гордон, які залишилися після жорстоких побоїв його господарів до того, як він втік з рабства.

Деякі експонати ще проходять додаткову перевірку, тоді як вже є об'єкти, які були остаточно виключені. Наприклад, як зазначає Центр американського прогресу, у національному пам'ятнику Мюр-Вудс у Каліфорнії з 2021 року функціонувала виставка під назвою "Історія у процесі створення", яка доповнювала офіційні інформаційні стенди даними про корінні народи та жінок-активісток цього регіону.

Тема ЛГБТ+ зазнала особливих змін. У лютому 2025 року веб-сайт Національного меморіалу Стоунволлу, який вшановує боротьбу за права ЛГБТ+ у Нью-Йорку з 1969 року, без жодних пояснень виключив всі згадки про трансосіб і змінив абревіатуру ЛГБТК+ на ЛГБ. Ця зміна ігнорує важливий внесок трансгендерних активістів у розвиток руху, таких як Марша П. Джонсон і Сільвія Рівери.

Стосується цього й історія із списком "заборонених слів", ухваленим адміністрацією Трампа одразу після початку його другої каденції. Серед них - такі слова як "жінки", "плем'я", "раса", через що їх вживання в офіційній документації стало обмеженим. Тому на сайтах Національної паркова служби та інших відповідних установ почали зникати сторінки з описами рухів за рівність прав. Поширюється цей список і на текст опису експонатів та виставок у цілому.

Трансформації в організації шкільного навчання

Попри зусилля адміністрації Трампа змінити ситуацію через укази та меморандуми, вона зіткнулася з конституційними обмеженнями та протидією з боку громадськості. Згідно з даними аналітичного центру Brookings, губернатори декількох штатів вважають, що ці рішення виходять за межі президентських повноважень, оскільки освіта регулюється на межі федеративного та місцевого рівнів.

Формою протесту стали численні судові позови, які навчальні заклади разом із громадськими організаціями почали подавати у відповідь на Указ №14190. Наприклад, 15 квітня 2025 року Американський союз громадянських свобод разом із своїми відділеннями у штатах Вірджинія та Кентукі подав до суду на Департамент освіти військових шкіл через спроби виключити гендерну ідеологію, принципи різноманітності та вивчення критичної теорії раси з освітньої програми. Одним із аргументів позивачів є те, що виконання цього указу призводить до вилучення з бібліотек таких книг, як "Вбити пересмішника" Гарпера Лі та "451° за Фаренгейтом" Рея Бредбері, оскільки вони також торкаються зазначених тем. Справу наразі розглядає місцевий суд штату Вірджинія. 14 липня 2025 року 24 штати та округ Колумбія подали позов проти Трампа та інших високопосадовців, відповідальних за освітню політику в країні, в якому стверджують, що адміністрація незаконно намагається утримувати федеральні фінансові ресурси для шкіл, якщо ті не дотримуються директив щодо скасування програм DEI або уроків, що стосуються расової нерівності.

Проте всі ці зусилля стикаються з однією ключовою проблемою. У сучасній політичній системі США дедалі більше проявляється структурна асиметрія між швидкістю реалізації виконавчих рішень і повільністю судового контролю над ними. Поки суди розглядають скарги, визначають юрисдикцію та оцінюють конституційність указів і директив, їхні наслідки вже втілюються в життя: книги зникають із бібліотек і навчальних програм, курси скасовуються або зазнають змін, музейні експозиції демонтуються, а викладачі та адміністратори змушені функціонувати в умовах правової невизначеності та страху втратити фінансування. Навіть якщо згодом суд визнає певні дії незаконними або такими, що перевищують повноваження, відновлення вилучених матеріалів і довіри до інститутів часто відбувається не так швидко, як їх скасування.

Обмеження на доступ до земель державної власності та інші нововведення.

Нарешті, Трамп насправді обмежує фізичний доступ людей до історичних пам'яток. Під приводом підвищення ефективності, його адміністрація почала реалізовувати або здавати в оренду значні ділянки державних земель для компаній, що займаються видобутком. За інформацією Центру американського прогресу, вже продано 88 мільйонів акрів федеральних територій, і цей процес продовжується.

Ще одним аспектом цих змін стали значні скорочення кадрів у Національній парковій службі та інших федеральних агентствах. Згідно з оцінками американського наукового видання Scienceline, з початку другої каденції Трампа служба втратила приблизно 20-25% постійних співробітників. Під скорочення потрапили не лише адміністративні кадри, а й наглядачі, історики, археологи та освітні координатори — усі ті спеціалісти, які займаються інтерпретацією історії на місцях. Це призвело до суттєвого зменшення кількості екскурсій, навчальних програм, шкільних візитів і публічних заходів, а також до закриття або скорочення годин роботи багатьох центрів для відвідувачів.

Важливим у цьому процесі є і бюджетна політика адміністрації. Зокрема, у проєкті федерального бюджету на 2026 рік обсяг державних коштів для Національної паркової служби скорочений на понад мільярд доларів. Таке скорочення фінансів є найбільшим за всю історію її існування. У поєднанні з хронічним недофінансуванням інфраструктури це призвело до відкладення ремонтів доріг, мостів і пішохідних маршрутів, занепаду історичних будівель і обмеження доступу до віддалених або менш відвідуваних ділянок. Формально парки залишаються відкритими, але фактично дедалі більша кількість територій стає складною або небезпечною для відвідування, особливо для людей похилого віку, родин із дітьми чи організованих шкільних груп.

Однією з ключових складових цієї політики стали зміни в правилах доступу та фінансових перешкодах. Рішення підвищити вартість вхідного квитка до національних парків і переглянути список безкоштовних днів, виключивши з нього ті, що пов'язані з історією боротьби за громадянські права, має не лише економічний, а й символічний аспект. Це обмеження доступу до важливих історичних локацій стосується саме тих соціальних груп, для яких ці дати мали особливу вагу у контексті колективної пам'яті та виховання громадянської свідомості. Як зазначає Асоціація охорони національних парків, якщо люди не матимуть можливості на власні очі побачити місця трагедій чи боротьби, їх значення з часом може зникнути.

Отже, адміністрація Трампа реалізує масштабну ініціативу з переформатування історичної пам'яті Сполучених Штатів. Це співпадає з концепцією America First та бажанням сформувати однорідний образ славного минулого без неприємних аспектів. Проте ігнорування складних уроків історії робить суспільство вразливим до повторення тих самих помилок у майбутньому. Для України цей процес викликає тривогу та є показовим. Він нагадує, що історія, позбавлена складності, може бути приємною для сприйняття, але саме така "стерильна" та надто зручна інтерпретація часто стає підґрунтям для нових форм нерівності, насильства і агресії.