Засновник Києво-Могилянської академії вбачав важливість інтеграції православних у світові культурні досягнення Європи.
Після того, як наприкінці XVI століття завершився процес легітимізації унії католицької та православної церков на сході найбільшої європейської держави - Речі Посполитої, перед східною церквою на українських землях постало питання виживання. Берестейська унія 1596 року стала межею, за якою вже проглядалося поглинання, перетравлювання православного люду (українців і білорусів) Польсько-Литовської держави.
Впевнений поступ Контрреформації в Західній Європі, широкі реформи, що їх провели римські папи, призвели до посилення боротьби між католиками та протестантами різного штибу. Наскільки в цій ситуації готовими були до внутрішніх реформ українські православні ієрархи? Як виявилося, не зовсім - крок за кроком вони поступалися позиціями під тиском не тільки Ватикану, численних католицьких орденів (єзуїтів, у першу чергу), але й королівської влади та варшавського уряду.
Ситуація виявилася складною. Однак "допомогли" православному духовенству незграбні вчинки короля Сигізмунда III Вази, фанатичного католика. На фоні катастрофічної поразки у боротьбі за шведський трон, коли скандинави залишилися вірними лютеранству, король змушений був відступити з країни. Він відкинув принцип свободи віросповідання, який був основою Речі Посполитої. Цей принцип не тільки підтримували його попередники на троні, але й закріплювали в спеціальних "артикулах", що суворо регулювали питання релігійної толерантності. Держава, що в XVI столітті надавала притулок релігійним емігрантам, поступово ставала все менш терпимою. Це торкалося як великих протестантських громад (кальвіністів, лютеран, социніан), так і православних.
У цій обставині Київ, нарешті, стає ключовим елементом української історії та форпостом православного опору проти католицьких і уніатських впливів. На це суттєво вплинув тиск католицької влади на православні освітні заклади та друкарні, які діяли в таких містах, як Львів, Острог і Вільно (сучасний Вільнюс). Важливим фактором у перетворенні Києва на центр православної культури стало збереження контролю православних над Києво-Печерським монастирем, незважаючи на Берестейську унію. Цей монастир був найбагатшою чернечою установою в Україні та Білорусі. З Львова та Галичини, а також з волинського Острога, до Києва переїхали не лише друкарні, а й письменники, редактори та друкарі, які сформували новий освітній центр під опікою Плетенецького. У 1615 році в Києві було засновано православне братство, яке відкрило свою школу, аналогічну Львівському братству, про що пише українсько-американський історик Сергій Плохій у своїй книзі "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності".
У міжконфесійній боротьбі з'являється новий гравець – козацтво, яке набирає сили. Це військове формування стає на захист православних біженців з Галичини та активно протистоїть уніатській митрополії зі зброєю в руках. У 1618 році козаки навіть вчинили в Києві жорстокий акт, потопивши у Дніпрі, навпроти Видубицького монастиря, конвертанта Антонія Грековича, який був відомим противником православ'я.
Видатним захисником православної віри став гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний. Саме він, очоливши козацьку армію, зіграв ключову роль у порятунку Речі Посполитої від поразки під час Хотинської війни 1620-1621 років. Проте козаки не отримали належної вдячності, а також не побачили покращення у безперервному релігійному конфлікті. На початку 1630 року православний митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Йов Борецький звернувся до Запоріжжя з проханням виступити на захист східної церкви, адже "ляхи утискають нашу віру" та "конфіскують церкви".
У березні цього року спалахнуло величезне повстання, яке очолив гетьман нереєстрових козаків Тарас Федорович, відомий як Трясило. Цю хвилю боротьби підтримали також українські селяни, і польським військам не вдалося її придушити. Варшавський уряд вирішив вступити в переговори, але не прийняв поразку без бою. Всі попередні козацько-селянські бунти були знищені з неймовірною жорстокістю, як, приміром, повстання 1596 року, яке очолював Семерій (Северин) Наливайко.
30 квітня 1632 року відбулася смерть короля Речі Посполитої Сигізмунда III Вази. У цей час Московське царство вирішило скористатися періодом "безкоролів'я", що затягнувся, щоб повернути втрачені під час Смути території, і почалася Смоленська війна 1632-1634 років. Знову запорізькі козаки стали на захист Речі Посполитої, запобігши її поразці. Хоча Московія спочатку досягла значних успіхів на фронті, вона зазнала поразки і фактично втратила всі свої завоювання, змушена була виплатити 200 рублів сріблом.
Під час Смоленської війни уряд Варшави був змушений зробити ряд компромісів, що призвело до легалізації православної церкви в країні. У 1632 році сеймом Польщі було ухвалено документ під назвою "Пункти про заспокоєння громадян... релігії грецької". Це рішення не лише відновило права православних віруючих, а й визнало ієрархію, яка була обрана ще в 1620 році.
У листопаді 1632 року в Києві відбулася важлива зміна на митрополичому троні: Ісая Копинський, який підтримував перехід під контроль самопроголошеного патріарха Московського 1589 року, був усунений зі своєї посади. На його місце прийшов Петро Могила, представник відомого молдавського боярського роду Могил, який став митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі. Ця подія відбулася під час конвокаційного сейму у Варшаві, де були присутні 49 православних депутатів. 14 березня 1633 року Петро Могила отримав королівський привілей, адже Владислав IV Ваза, нарешті, з другої спроби був обраний королем. Новий монарх виявився більш ліберальним у питаннях конфесій, ніж його попередник.
Незабаром Петро Могила здобув "сакру", або ж благословення від патріарха Константинопольського Кирила Лукаріса. Окрім цього, новопризначений митрополит отримав титул "екзарха святого апостольського Константинопольського трону", що можна вважати своєрідним Томосом епохи.
Петро Могила, відомий український діяч, з'явився на світ 21 (31) грудня 1596 року в Сучаві, на території сучасної Молдови. Він був сином Симеона Могили, господаря Волощини та Молдови, та княжни Марґарет із Семигороддя. Коли Петру виповнилося десять років, його батько загинув у боротьбі з бунтівниками, ставши жертвою отруєння. Після цієї трагедії його мати змушена була переїхати з сином до українських земель, що перебували під контролем Речі Посполитої. Тут їх прийняли родичі, зокрема магнат Стефан Потоцький та князі Самуїл Корецький і Михайло Вишневецький. Варто зазначити, що Михайло був батьком Єремії Вишневецького та сином Раїни Могилянки, що робило Петра Могилу двоюрідним дядьком Єремії.
Українська дослідниця історії Наталя Яковенко зазначала, які сподівання охопили українців після призначення Петра Могили на посаду Київського митрополита: "Після тривалих років переслідувань і майже підпільного існування, Київську митрополію очолила постать династичного походження, яка була рівною серед найвищих державних діячів. Ця подія, сприйнята як символ відновлення втраченого авторитету, неминуче викликала хвилю ентузіазму. "През тебе прагнет Русь направы", - зверталися до Могили, вітаючи його з обранням на високий сан, друкарі Лаврської друкарні у своєму панегірику "Евфонія веселобрмячаа" ["Дзвінкоголосий хорал"] - одному з найзворушливіших творів освіченої київської культури того часу... Могила увійшов на митрополичий престол, за словами автора, "по ріках сліз... по смутних плачах, але тепер усе позаду" ("Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України").
Рід Могил славився своїми потужними родинними зв'язками з магнатськими родинами Речі Посполитої, визнуючи при цьому зверхність цієї держави. Проте, незважаючи на це, їхня відданість православній вірі залишалася незмінною. Наприклад, батько Петра разом із дядьком Єремією збудували в Львові Братську церкву Успіння Пресвятої Богородиці, більш відому як Волоська церква. Вони також активно фінансували Львівське братство, підтримуючи його діяльність.
Петро Могила здобував освіту у Львівській братській школі, де його вчителем і духовним наставником був ректор цієї установи, багаторічний митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Йов Борецький (1620-1631). Після цього Петро продовжив навчання в Західній Європі, хоча дослідники мають різні погляди на це: дехто вважає, що він навчався у паризькій Сорбонні чи в єзуїтському коледжі Ля Флеш, а інші стверджують, що в Замойській академії в Замосці (сучасна Польща). Це, можливо, пояснює його постійні заклики до православних оволодіти досягненнями європейської культури: "Ми повинні вчитися, щоб нашу Русь не вважали глупою". Серед його вчителів та політичних протеже були відомі польські магнати та полководці, такі як Станіслав Жолкевський, який загинув у невдалому бою з турками під Цецорою в 1620 році, та Ян Кароль Хоткевич.
Петро Могила, будучи старшиною польської армії, взяв участь у славнозвісній битві під Хотином у 1621 році, де українсько-польські війська здобули перемогу над османськими військами та їхніми союзниками. Саме там він познайомився з гетьманом України Петром Конашевичем-Сагайдачним. У наступному році Могила переїхав до Києва і оселився в селі Михайлівка-Рубежівка поблизу міста, де володів маєтком. Неподалік розташовувався скит Києво-Печерської лаври, де Петро проходив чернечі обов'язки. Вже у 1627 році він отримав титул архімандрита Лаври.
Отже, після обрання митрополитом Петра Могилу урочисто зустріли кияни. Дослідниця історії Києво-Могилянської академії Зоя Хижняк писала: "Висока церковна посада була для Петра Могили щаблем, за допомогою якого він здійснював в Україні свої задуми, і найперше - реформування церкви й освіти... Він спирався на досвід своїх попередників - князя К. Острозького, гетьмана П. Сагайдачного, митрополита Й. Борецького, архімандрита Є. Плетенецького й інших зачинателів культурно-національного руху в Україні, причому відкинув непослідовність декотрих з них, хитання між католицтвом й московською ортодоксією, зумів рішуче здолати побоювання впливів європейської культури".
Він об'єднав Київський братський колегіум, який згодом отримав назву Києво-Могилянського колегіуму, в Києво-Могилянську академію, завжди надаючи їй фінансову підтримку: "...за рахунок мого родинного майна... я забезпечував, забезпечую і щиро прагну продовжувати забезпечувати цю школу книгами, викладачами та засобами для підтримки бідних студентів до кінця свого життя". Як і в європейських школах та університетах, навчальний процес базувався на "сім вільних мистецтвах". Пізніше навчальний заклад отримав назву Києво-Могилянської академії на честь свого мецената.
Митрополит Петро Могила значно зміцнив вплив православної церкви як серед українців, так і за межами Речі Посполитої. Він зайняв чітку та рішучу позицію щодо повернення православних святинь та майна, які були відібрані уніатами. Лише в Києві вдалося повернути кілька храмів, серед яких були Свята Софія, Спаса на Берестові, Десятинна церква, Трьохсвятительська церква та церква Михайлівського Видубицького монастиря.
Було систематизовано Устав церкви, а також стандартизовано обряди. Спеціальна молитва "Парафімія", що датується 1634 роком, закликала українців до стійкості в захисті своєї віри. Митрополит переважно використовував українську та церковнослов'янську мови, а польську вдавався лише у випадках, що стосувалися політичних питань. Під його керівництвом був створений перший православний катехизис - "Православне сповідання віри", повна версія якого була опублікована лише після його смерті. Іван Франко вважав "Анфологію", написану Петром Могилою, своєрідною енциклопедією моральних і життєвих настанов. Серед інших важливих творів можна згадати "Євангеліє учительное" та великий полемічний трактат "Літос".
Українізація богослужінь, на його думку, була вкрай важливим чинником духовного відродження. Митрополит виступав категорично проти політичного союзу з найбільшою православною державою у світі - Московським царством. Петра Могилу дуже непокоїв розбрат серед християнських церков, він шукав шляхів до порозуміння між православними та католиками, православними та уніатами (греко-католиками).
Помер Петро Могила 1 (11) січня 1647 року у віці 50 років. Похований у Свято-Успенському соборі (ліворуч від головного входу) Києво-Печерської лаври. За заповітом усе нерухоме майно, коштовності та величезну бібліотеку разом із 81 тисячею злотих Петро Могила передавав Києво-Братській колегії.
У 1996 році митрополита було канонізовано українськими православними церквами всіх напрямків. Пізніше, всі 15 автокефальних церков Вселенської церкви також визнали святим Петра Могилу, за винятком російської православної церкви, яка канонізувала його як "місцешанованого святого". Відомий український філософ Сергій Кримський зазначав: "На фоні зростаючого конфлікту між католицизмом і протестантизмом, в умовах, коли на Заході активно розвивається Контрреформація, Петро Могила виступає за екуменізм, пропагуючи християнську єдність усього культурного світу, а також формулює концепцію синтезу східнослов'янських і західноєвропейських культур".
Цікаво, що рік після смерті Петра Могили в Україні стартувала Національна революція під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького. Ця подія фактично знищила результати 15-річної розумної управлінської політики Могили, що сталося, зокрема, через непоступливість польських магнатів та шляхти, а також королівської влади в національно-релігійних справах. Архієрей Української автокефальної православної церкви, відомий літературознавець і педагог Степан Гаєвський (о. Сильвестр) зазначав: "Це не просто український патріот, а справжній велетень-патріот, який залишив глибокий слід у розвитку української культури на багато століть вперед".
#Західна Європа #Європа #Східна Православна Церква #Київ #Річ Посполита #Богдан Хмельницький #Дніпро #Львів #Варшава #Українці #Білорусь #Швеція #Католицька церква #Києво-Могилянська академія (1659—1817) #Запоріжжя #Ватикан #Король #Петро Могила #Митрополит-єпископ #Сорбонна #Рутенія #Іван Франко #Молдова #Вільнюс #Єремій Вишньовецький #Сигізмунд III Ваза #Брестська унія #Петро Конашевич-Сагайдачний #Східні Католицькі Церкви #Магнат #Клан #Козаки #Лютеранство #Повстання. #Друк #Галичина (Східна Європа) #Протестантизм #Острог #Галицьке князівство #Київська митрополія #Єзуїти #Львівське Успенське братство #Князівство Валахія #Simion Movilă #Йов Борецький #Трансильванія #Російське царство #Сучава (місто) #Кирило Лукаріс #Северин Наливайко #Ладислав IV Ваза #Патріарх Московський і всієї Русі #Успіння Богородиці #Станіслав Жолкєвський #Костянтин Василь Острозький
