Ювілей бджоляра

Сьогодні ми відзначаємо 250-річчя з дня народження Петра Івановича Прокоповича — видатного українського бджоляра, який винайшов рамковий вулик, заснував першу в Європі школу для пасічників і став педагогом. Його рідна Чернігівщина стала колискою інновацій, які справили справжню революцію в бджільництві, перетворивши його з простого ремесла на перспективну галузь виробництва меду. Його досягнення продовжують використовувати бджолярі по всьому світу й сьогодні.

Народився #Петро_ПРОКОПОВИЧ 10 липня 1775 року в селі Митченки поблизу Батурина у родині місцевого священника, представника старшинського козацького роду, з якого був знаменитий Феофан Прокопович. Початкову освіту отримав вдома, у 11 років став студентом богословського класу Київської духовної академії, де провчився 8 років, а потім волею батька потрапив до військової школи Переяславського полку. Корнет на посаді кресляра розбудовував Одесу, брав участь у кавказьких війнах, був призначений ад'ютантом генерала. Одначе військова служба не вабила Петра і він вийшов у відставку, що не схвалив батько. Тому відставний поручик почав допомагати молодшому брату Федору по господарству, доглядав братову пасіку, де захопився "найдовершенішою колективною діяльністю бджолиного роду". Вихідної допомоги, отриманої при звільненні, вистачило економному Петру на придбання десятини землі та 37 колод бджіл: бджоли й стали його стартовим капіталом.

Утримання бджіл вимагало знань, яких у нього не було, тому він вирішив зайнятися їх вивченням на практиці, ретельно фіксуючи всі свої спостереження. Він намагався перетворити свій "дикий промисел" у науковий підхід. Ставши досвідченим бджолярем, він прочитав безліч книг на цю тему і зрозумів: "...якби я раніше почав знайомитися з літературою, то не став би розробляти власну систему догляду за бджолами...". Після п’яти років власних спостережень та досліджень він написав книгу під назвою "Записки про бджіл". Він усвідомив, що для заміни старої, руйнівної системи (такої як обкурювання бджіл) необхідно вдосконалити конструкцію бджолиного гнізда. Довгий час він розмірковував над дизайном нового вулика, який відповідав би його ідеалам.

В чарівну ніч 14 січня 1814 року, як згодом зізнався Прокопович: "Боже милосердя мене осяяло, і переді мною чітко постала конструкція вулика...". Вже наступного дня він власноруч створив "втулочний" вулик, що дозволяв збирати мед, не завдаючи шкоди бджолам. У його проекті вчений виділив рамку як окремий елемент житла бджолиних родин. Це нововведення дало можливість бджолярам безперешкодно досліджувати бджолині сім'ї та, за необхідності, активно втручатися в їхній розвиток.

Отже, у Петра Івановича з'явилися свій вулик та своя система бджолярства. Про це він писав статті, привертав до них увагу громади та пасічників. На жаль, не всі розуміли важливість і переваги винаходу. Прості селяни через необізнаність не хотіли міняти стару систему збирання меду. У винахідника виник задум організувати при своєму господарстві школу пасічників, вихованці якої поширювали б його знання і винахід.

У 1828 році мрія стала реальністю: у рідному селі Митченки була заснована перша у світі школа для бджолярів з дворічною програмою навчання. Пізніше її перенесли до хутора Пальчики, придбаного спеціально для цієї мети. Петро Іванович створив "Статут" школи і сам проводив як теоретичні, так і практичні заняття для учнів, більшість з яких були неписьменними. Він також домігся від царського уряду низки пільг для випускників: можливість вступу до вищих сільськогосподарських навчальних закладів, звільнення від військової служби для відмінників на три роки, а також позику у 50 рублів для тих, хто бажав відкрити власну пасіку. Всі знання, здобуті в школі, тут же застосовувалися на практиці: пасіка Прокоповича нараховувала більше 10 тисяч вуликів, що робило її найбільшою у світі. Учні другого року навчання отримували в користування пасіку з 100 вуликів, що дозволяло їм стати кваліфікованими бджолярами, здатними самостійно доглядати за пасікою. Випускники поверталися додому не лише з новими знаннями, а й з насінням медоносних рослин.

Школа бджільництва функціонувала протягом 52 років, з яких 24 роки під керівництвом її засновника. На фінансування закладу не було витрачено жодної державної гривні. Установа Прокоповича здобула значну популярність і повагу. За цей період тут підготували близько тисячі спеціалістів, які працювали не лише в Україні, а й у різних регіонах імперії та в багатьох країнах Європи.

Діяльність цієї школи привертала увагу не лише фахівців, а й високопосадовців, серед яких був і імператор Микола І, а також численні видатні особистості. Влітку 1843 року до хутора Пальчики завітав Тарас Шевченко, відвідавши оселю вченого та школу. Саме тут він створив малюнок під назвою "На пасіці", на якому зобразив чоловіка, що обробляє вулик-дуплянку. У своїй повісті "Близнюки" Тарас Григорович згадує "славного українського бджоляра": "З'їжджу десь на два-три тижні до Батурина. Там, неподалік, живе наш видатний пасічник Прокопович. Хочу послухати його мудрі розмови". Цікавим є те, що дослідник біографії Петра Івановича, Валерій Корж, стверджує, що на картині "Селянська родина", написаній у 1843 році, на передньому плані зображено Степана Великдана (за прізвищем матері) разом із його родиною, а на задньому плані можна побачити самого знаменитого пасічника. На жаль, прижиттєвих портретів Петра Прокоповича не збереглося, або ж вони ніколи не існували, тому загальноприйнятий образ цього винахідника вуликів, який ми знаємо сьогодні, нагадує чоловіка, зображеного на картині Шевченка.

Прокопович пишався своїм чудовим садом, в якому налічувалося близько двох тисяч дерев. Серед зелені на свіжому повітрі розташовувалися виноградники, завезені з Криму ще у 1835 році, їх детальний опис залишив після себе Михайло Домонтович у своїй праці "Чернігівська губернія". Свою невтомну енергію Петро Іванович також спрямовував на різні ініціативи: він намагався організувати друкарню при навчальному закладі, але так і не отримав на це схвалення.

Результати праці дослідника отримали належне визнання: він був удостоєний звання дійсного члена Московського товариства сільського господарства. Крім того, Прокопович був нагороджений урядовою відзнакою - орденом Святого Володимира.

Життя видатного бджоляра обірвалося на 75 році 3 квітня 1850 року. Його поховали у підземеллі під рідними липами в селі Пальчики. Проте справу вчителя успішно продовжували численні його учні та послідовники. Серед прямих спадкоємців Петра Івановича слід відзначити його правнука Аркадія Костянтиновича Мельникова, який став відомим агрономом у Чернігові.

Видатний представник американського пасічництва Асмос Рут, автор "Енциклопедії бджильніцтва", вважав, що наукові ідеї та розробки українського вченого набагато випередили його час.

Ольга ЧИРИК