Серед дев'яти фіналісток конкурсу Варшав'янка року-2025 -- 19-річна українка Кіра Сухобойченко. Польський Forbes Woman двічі поспіль вносив українку до переліку провідних блогерок мережі LinkedIn, на яких варто підписатися. Цього разу Кіру номінували як варшав'янку, яка робить свій внесок у розвиток міста, підтримуючи молодь. Переможницю конкурсу оголосять 18 листопада, а поки молода жінка зіткнулася із хвилею ксенофобії у польських соцмережах.
Наталія Жуковська, журналістка українсько-польського медіа Sestry, провела бесіду з Сухобойченко щодо її роботи та обставин, що стосуються премії.
NV представляє інтерв'ю в рамках інформаційної співпраці з sestry.eu.
Від обтяжливого рюкзака до "повітряного" фонду.
За тиждень до початку окупації Криму у 2014 році, я разом з батьками вирушила до Варшави. Мені тоді було всього вісім років, -- ділиться своєю історією Кіра Сухобойченко в проекті Sestry. -- У польській школі мене зустріли з відкритими обіймами, і з самого початку я отримала значну підтримку від своєї вчительки, пані Маріоли. Вона активно допомагала мені опановувати польську мову, проводячи заняття під час перерв і завжди була доброю у своїх оцінках. Саме вона стала однією з перших, хто показав мені, наскільки чудові люди живуть у Польщі. Єдине неприємне відчуття виникло, коли один з викладачів змусив мене писати диктант, незважаючи на те, що я ще не була готова до цього. Проте вся класна спільнота стала на мій захист, це дало мені величезну підтримку.
Сьогодні я навчаюсь на психолога на другому курсі в одному з університетів Варшави, розвиваюсь, знайомлюся з новими людьми й створюю спільні українсько-польські ініціативи. Поєдную у своїй діяльності обидві культури й допомагаю людям інтегруватися.
Коли мені було 10 років, я взяла участь у конкурсі дитячих стартапів. Саме тоді народилась ідея мого "літаючого рюкзака". Сталося це зовсім випадково. Я їхала у метро до подруги, яка мала допомогти мені записати відео для конкурсу. Несла важкий шкільний наплічник, і раптом я побачила дівчинку, яка тримала повітряну кульку з гелієм. Подумала, що, якщо наповнити гелієм наплічник, у якому носяться шкільні речі, він стане легшим. Звісно, ідея може здатися дивною, але це був задум дитини, яка вже тоді хотіла щось змінювати у світі й зіткнулася з проблемою надто важких шкільних рюкзаків. Тоді у конкурсі стартапів я виграла приз глядацьких симпатій, і нагородою став річний абонемент на відвідування варшавського центру науки Коперник.
З отриманим абонементом я почала проводити екскурсії до центру для своїх знайомих, а згодом – і для їхніх друзів. У певний момент ми вирішили створити групу у Facebook, і потрібно було терміново придумати назву – так і виник "Літаючий наплічник". Цю назву ми носимо з собою до сьогодні. Протягом року ми організували безкоштовні екскурсії для більше ніж 150 людей. Завдяки підтримці тих, хто скористався можливістю відвідати Коперника, я почала організовувати конкурси, а згодом – й конференції.
У свої 11 я виступала, допомагала в підготовці й брала участь у всіх етапах проведення конференцій.
З роками я здобула все більше досвіду та налагодила численні зв'язки, що зрештою призвело до того, що я почала самостійно організовувати заходи. Загалом було проведено 11 конференцій у різних локаціях, зокрема в офісі Samsung у Варшавському хмарочосі, на кампусі Google, компанії Meta, в Офісі Європейського парламенту в Польщі, у Сеймі РП та інших. Ми піднімали важливі питання освіти, проблеми молоді та їхню мотивацію.
Після першої конференції створили громадську організацію Flying Bag (Літаючий наплічник), бо дедалі більше людей хотіли нас підтримати фінансово, а для цього потрібна була юридична особа. Тоді я думала, що "фундація" -- це просто гарна назва, але швидко з'ясувалося, що за цим стоїть купа документів і формальностей (сміється). Та ми з усім впоралися -- і тепер Flying Bag є справжнім міжнародним об'єднуючим рухом.
Яка основна ціль цього руху?
-- Спосіб допомагати людям та надавати їм підтримку завжди був мені близький. Я завжди була щирою і відкритою особистістю, тому прагнула робити добрі справи для інших, бути надійним помічником і ділитися своїм теплом. У ті часи я навіть не усвідомлювала, що це можна назвати "громадською діяльністю" (посміхається).
З раннього віку я спостерігала подібні прояви поведінки в своїй родині. Мої батьки є дуже чуйними людьми, завжди готовими прийти на допомогу з добрим словом та корисною порадою. Наразі мій тато активно підтримує мене в оформленні всіх документів для фонду, адже, зізнаюся, для мене це справжня "чорна магія". Я відчуваю себе впевнено в генерації ідей, координуванні проєктів і підготовці презентацій, але з паперами, договорами та офіційними справами мені важко.
-- Над якими проєктами зараз працює Flying Bag?
-- Наша головна місія -- підтримувати молодь у будь-який можливий спосіб. Ми реалізуємо її через два основні напрями. Перший -- допомога польській молоді, зокрема через різні освітні ініціативи. Одним з найважливіших для мене проєктів є конкурс Co dodaje mi skrzydeł? Moje pasje ("Що дає мені крила? Мої захоплення"), який ми організовуємо спільно з BIC Polska. Ідея конкурсу проста -- кожна школа проводить у себе творчий захід, де учні можуть показати будь-які свої захоплення: намалювати, заспівати, розповісти, презентувати -- головне, щоб це було від серця. Кожна школа сама обирає переможців, але нагороду отримує кожен учасник. Ми надсилаємо подарунки -- різноманітні шкільні набори, олівці, фломастери, а часто й унікальні речі, яких немає у продажу у Польщі. Цей конкурс має особливе значення, бо часто до нас звертаються школи, де навчаються діти з інвалідністю. Для них це щось особливе -- адже вони рідко стають переможцями через свої фізичні чи інтелектуальні обмеження. А тут усі рівні, всі отримують однакові подарунки. Ми надсилали нагороди не лише по всій Польщі, а навіть до України й Африки -- через волонтерів, які допомагали передати пакунки. Це було справжнім дивом. Бо навіть якщо конкурс формально загальнопольський, ми ніколи не відмовляємо тим, хто хоче долучитися -- у цьому й полягає сенс нашої діяльності.
Ще один цікавий проєкт — "Міжнародний день наплічника", що відзначається 15 жовтня. Ця подія має на меті підкреслити важливість підтримки учнів, зацікавленості в їхніх захопленнях та бути поруч у важкі моменти. Я глибоко переконана, що підтримка в навчальному середовищі є фундаментом для розвитку. Коли я переїхала до Польщі, мені пощастило отримати допомогу від вчителів, і я не можу уявити, де б я була сьогодні без їхньої підтримки. Адже, хоч дім і є домом, відсутність прийняття в школі може завдати серйозної шкоди на все життя.
-- Яким є другий напрям діяльності фонду?
— Підтримка України. Ми завжди стояли на стороні українського народу, але офіційно та в широких масштабах почали діяти з моменту початку повномасштабного вторгнення. Я ініціювала створення інтеграційно-адаптаційного центру для українців у Варшаві, і це вдалося реалізувати всього за два тижні. Нам вдалося організувати роботу, зібрати команду та знайти 200 молодих польських волонтерів, готових надати допомогу.
Окрема глава в нашій історії — це пошук приміщення. Я вирішила опублікувати допис на LinkedIn. І вже за кілька годин отримала відповіді від 15 осіб, які готові були надати свої приміщення безкоштовно — від малих кімнат до просторів площею 420 квадратних метрів. Вже три роки ми працюємо в офісі одного з найбільших польських мобільних операторів. За цей час нам вдалося надіслати більше 100 тонн гуманітарної допомоги в Україну. Серед отриманих вантажів — два потужних генератори по 100 кВт, які були передані онкологічній лікарні та міській лікарні Кропивницького, щоб забезпечити стабільну роботу цих медичних установ.
Ми також надаємо допомогу котикам і песикам у Польщі (наприклад, притулку На Палюху у Варшаві), провели тисячі безкоштовних занять і воркшопів -- з англійської, польської, плюс для людей з вадами слуху. Організовуємо поїздки, даруємо квитки на спортивні події.
Але найбільше, чим я можу пишатися, це адресна підтримка. Наприклад, якщо до нас звертається студент, який потребує місце для проходження практики, але не знає, де це зробити, ми завжди готові йому допомогти. Якщо хтось нарікає на поломку телефону, ми шукаємо рішення і надаємо новий. Якщо комусь не вистачає одягу, ми передаємо речі з гуманітарної допомоги. Нещодавно до нас завітала молодіжна делегація, яка поверталася з США в Україну. У них не було місця, де можна було б відпочити в очікуванні потяга, тому вони залишилися у нас і переночували на диванах. Це наша основна ідея — завжди допомагати всім, хто цього потребує.
Які ключові послуги та програми ви надаєте для українців, які вимушені були переселитися?
У нашому центрі вже було запропоновано безліч різноманітних послуг: від оформлення віз до Канади до занять йогою, англійською та польською мовами, а також музичних уроків. Протягом приблизно шести місяців ми були домівкою для скаутської організації Пласт. У нас також проходили проєкти з професійними художниками, де учасники могли експериментувати з різними техніками малювання. Дехто розфарбовував картини за номерами, інші ж прикрашали їх стразами. Наразі ми організовуємо театральні заняття, де люди мають змогу спільно створювати вистави.
Запрошуємо всіх, хто хоче щось робити у кооперації з нами -- це можуть бути майстер-класи чи різноманітні воркшопи. Насамперед наш центр -- це місце, куди можна прийти, щоб відпочити, пограти у настільний футбол або пінг-понг, провести онлайн-зустріч чи просто поспілкуватися. Ми працюємо як з молоддю, так і з людьми старшого віку.
Таке заняття, безумовно, може бути джерелом натхнення...
Одного разу до нас завітала дівчина, яка вражала всіх своїм талантом малювання олівцем — її роботи виглядали так, ніби їх створили на комп'ютері. Ми допомогли їй організувати виставку в кав'ярні та знайшли партнерів для комерційної співпраці. Ще один приклад — українські волонтери, які були захоплені історією, проводили уроки польської історії українською мовою для дітей та молоді. А один хлопець, який обожнював вести дискусії та слухати інших, жартома отримав пропозицію створити філософський клуб. З того часу відбулося безліч зустрічей, в яких я із задоволенням брала участь.
-- У вас велика команда?
-- Хоч у нас немає чітко структурованої постійної команди, натомість є велика спільнота людей, які долучаються, коли потрібна допомога. Неофіційно задіяні сотні людей. Наприклад, у нас є викладачка англійської мови, роботу якої раніше оплачувала партнерська організація. Зараз фінансування завершилось, але вона й надалі приходить, підтримує нас -- від щирого серця. Маємо кількох чоловіків, які допомагають з гуманітарною допомогою -- перевозять вантажі, сортують. Є жінки, які перевіряють стан речей, відбирають те, що можна передати. Є ті, хто підтримує під час різноманітних заходів. Разом ми -- велика команда однодумців.
-- А хто вас підтримує фінансово?
-- Ми співпрацюємо переважно з бізнесом. Хоча зараз у нас дещо непростий період, і ми шукаємо нові джерела фінансування. Нам потрібні гроші для покриття базових витрат -- бухгалтерії, юридичного супроводу та щоденної роботи центру. Іноді доводиться платити з власної кишені, але ми не зупиняємося -- продовжуємо шукати можливості, партнерів і рішення.
Прагну ігнорувати негативні відгуки.
-- Як фундація Flying Bag впливає на інтеграцію українців у польське суспільство?
-- Для нас завжди було важливо не лише допомагати українцям, а й інтегрувати польську й українську молодь. Ми створюємо атмосферу, в якій людям хочеться спілкуватися й дружити. Прагнемо, щоб інтеграція відбувалася природно. Найкраще про наш вплив розповіли б самі учасники, втім, досвід показує: люди знають, що можуть звернутися до нас з будь-яким питанням, і ми завжди щось придумаємо. Ми не ділимо людей за національністю, а дивимося на наміри допомагати іншим, на погляди. У нас були волонтери з різних країн світу.
Чи така ж активна допомога поляків сьогодні, як це було рік або два тому?
-- Звісно, активність зменшилася. Хотілося б, щоб усі продовжували допомагати, але розумію, чому цього не відбувається: за цей час сталося багато подій -- вибори, інші війни, катастрофи. Люди втомилися. Та й сьогодні тут сильно активізувалася російська пропаганда. Боляче читати історії, де погані дії однієї людини з України трактують як типову поведінку всіх українців у Польщі. Не можна судити всіх людей за вчинками однієї, двох чи навіть кількох десятків осіб.
-- Як польська громада реагує на ваші проєкти?
-- Чимало людей підтримують нас. Був випадок з чоловіком, який має власну компанію та шиє одяг. Він запропонував безкоштовно зробити нам 200 футболок для конференції. І вже тричі нас так радував. Коли нам потрібно було утеплити холодну підлогу спеціальними матеріалами, він теж допоміг -- шукав, купував і все організовував.
Фінансова підтримка, яку надають наші польські партнери, є яскравим підтвердженням їхньої довіри до нас. Ми ніколи не стикалися з відвертим негативом. Проте, вперше за вісім років своєї громадської діяльності в Польщі, я натрапила на подібне -- під постом міської адміністрації Варшави, де оголосили про мою номінацію на звання Варшав'янки року. Деякі коментарі, наприклад, вказували на те, що "іноземка не може бути Варшав'янкою року", і це було висловлено в дуже грубій манері.
Яким чином ви відгукуєтеся?
Я не звертаю уваги на негативні коментарі. Розумію, що вони існують, але стараюся ігнорувати їх. Є безліч добрих слів і людей, які мене підтримують. Дехто написав мені в особисті повідомлення, інші залишили коментарі — і я щиро вдячна всім за це.
Ненависть завжди існувала у світі і, на жаль, завжди буде присутня. Проте я ніколи не належала до тих, хто поширює ворожість. З самого дитинства мене навчали співчуттю, і, мабуть, тому я не можу зрозуміти, чому люди вдаються до цього. Відповідати на агресію агресією — не мій стиль. Так, ненависть — це неприємне явище, але я краще зосереджуся на важливіших речах і виражу свою вдячність Польщі, адже саме в цій країні я знайшла можливість для свого розвитку.
Я вважаю, що я сприяю добру в Польщі, тож чому це має викликати якісь труднощі?
Багато людей вважають, що я сама ініціювала участь у конкурсі, але це зовсім не так. Спочатку мене номінували інші особи, а потім члени капіти премії зробили свій вибір. Тепер ми на етапі голосування. Мені було дуже приємно побачити, що під постом про номінацію з'явилися коментарі підтримки, навіть від поляків. Один з них, захищаючи мене, згадав, що багато видатних поляків народилися поза межами сучасної Польщі, як, наприклад, письменник Адам Міцкевич, який насправді є уродженцем території сьогоднішньої Білорусі.
-- Чи змінилася ваша думка про Польщу після цієї ситуації?
Я мешкаю тут з віку восьми років. Це місце стало ареною мого дитинства, навчання та дорослішання — від гімназії до старшої школи та університету. Хоча я щиро люблю Україну, саме у Варшаві я сформувала своє оточення. Тому мені дивно чути, коли люди стверджують, що я не є "варшав'янкою". Варшав'янкою є не лише та, хто народилася в цьому місті, а й та, хто тут живе, працює та вносить свій внесок у його розвиток.
Навіть якщо виникають негативні коментарі, це не вплине на моє ставлення. Я маю велику любов до Варшави та Польщі, і прагну продовжувати сприяти її розвитку, підтримуючи дітей та молодь в усіх куточках країни.
"Існують люди, які завжди готові підтримати."
Які у вас враження від новини про те, що вас номінували на звання Варшав'янка року-2025? Чи були ви до цього готові?
Ні, але це дійсно приємно. Для мене велике щастя бути серед номінанток. Особливо радує бачити стільки чудових жінок навколо та їхній внесок у добрі справи. Величезне спасибі всім, хто голосує за мене. Моя участь у номінації свідчить про те, що мою працю помічають. Нагорода — це приємний додаток, але найзначнішими є щирі відгуки від тих, кому ми справді допомогли. Наприклад, одного разу в метро до мене підійшла жінка і сказала: "Я мама хлопчика, якому ти дуже допомогла, дякую тобі".
Це просто вражає — я навіть не могла уявити, що хтось підійде до мене на вулиці. Здавалося, такі моменти лише для популярних блогерів.
-- Які свої досягнення вважаєте найважливішими? За що саме вас номінували?
Це не лише про одне конкретне досягнення, а про мою загальну діяльність. Протягом восьми років я займаюся волонтерством і допомогою людям. За цей час у моєму житті відбулося безліч змін, я перетворилася з дитини на зрілу особистість, а разом зі мною зросла й наша громадська організація. Тому вважаю, що ця номінація є визнанням всього обсягу моєї роботи: підтримки українців та надання допомоги полякам, які цього потребують. А також за те, що в такому молодому віці я маю силу та бажання робити добро.
Як вдається інтегрувати волонтерську діяльність, управлінські обов'язки, навчання та особисте життя?
...Крім цього, я займаюся персональним брендингом у маркетинговому агентстві. Маю майже 20 тисяч підписників і допомагаю керівникам різних компаній створювати їхні профілі на LinkedIn. Це дає мені можливість фінансувати навчання та життя у Варшаві. Як же я встигаю все це поєднувати? Намагаюсь знаходити час для відпочинку і слідкую за балансом між роботою та особистим життям. Наприклад, якщо знаю, що понеділок буде насиченим, можу трохи попрацювати в неділю.
-- Що варто порадити молодим українцям, які хочуть розвивати суспільні ініціативи за кордоном?
-- Насамперед -- спробувати. Більшість людей стримує страх перед невідомим, і я це розумію: переїзд до іншої країни, особливо під час війни, -- це страшно. Але якщо відчуваєте сили -- варто пробувати. Я завжди готова допомогти: підкажу, куди звернутися, порекомендую організації або знайомих. Завжди є ті, хто допоможе, не звертайте уваги на тих, хто каже на вашу адресу неприємні речі без підстав. Головне -- пам'ятати, що ви не самотні.
#Google #Поляки #Україна #Українська мова #Польща #Польська мова #Варшава #Українці #Facebook #Білорусь #Волонтерство #Організація громади #Юридична особа #Швидкий транзит #Канада #Стартап-компанія #Англійська мова #Серце #Європейський парламент #Магія (надприродне) #Філософія #Африка #Кропивницький #LinkedIn #Мета-платформи #Анексія Криму Російською Федерацією #тонна #Миколай Коперник #Рюкзак #Хмарочос #Samsung Electronics #Адам Міцкевич #Сейм #Мобільна телефонія #Гелій #Форбс
