Володимир Вернадський: хто він, видатний вчений, і як йому вдалося відкриття формули щастя.

12 березня відзначаємо 162-у річницю з дня народження видатного науковця та філософа Володимира Вернадського. У світі науки нові концепції швидко змінюють одна одну, часто втрачаючи актуальність за рекордно короткий час — інколи всього за рік. Проте роботи академіка Вернадського й досі залишаються важливими та вартісними. Його ім’я відоме практично кожному, і він по праву вважається одним з найцитованіших учених у світі. Ідеї Вернадського активно обговорюються, на них посилаються в різних дослідженнях, його праці викликають захоплення, а також критику. Дослідження його наукової спадщини тривають, а суперечки щодо інтерпретації його ідей не припиняються.

Яким чином науково-філософські концепції Вернадського пов'язані з останніми науковими досягненнями та розвитком космічної сфери? Яким насправді був цей видатний вчений? Що стало причиною його вражаючого успіху, який можна вважати планетарним? Які секрети щастя розкрив академік? Давайте спробуємо це з'ясувати.

Славетний предок В. І. Вернадського, козак із Запорізької Січі, брав участь у військових кампаніях під проводом Богдана Хмельницького. Прадід вченого був шанованим священиком на Чернігівщині, а дід прославився як відомий військовий лікар. Родина Вернадського була освіченою: її члени навчалися та викладали в Києво-Могилянській академії, а також у Київському і Московському університетах. Серед його предків були не лише освітяни, а й письменники та активні громадські діячі. Батько В. І. Вернадського, професор Іван Васильович, підтримував тісні зв'язки з видатними діячами української культури, такими як Т. Г. Шевченко, М. О. Максимович та Микола Гулак.

Тому не дивно, що молодий дослідник отримав гідне виховання, блискучу освіту й, зрештою, мав усі передумови для занурення в науку. Разом з батьком обрав і сферу своїх наукових інтересів -- природознавство.

Після завершення навчання на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету Вернадський з великим ентузіазмом зайнявся науковими дослідженнями. Він працював у багатьох лабораторіях по всьому світу, здійснював численні експедиції та польові дослідження, відвідав практично всі куточки Російської імперії, а згодом і СРСР, а також країни Європи та Америки. Вернадський співпрацював з вітчизняними та міжнародними біологічними станціями, проводив лекції в університетах, активно брав участь у міжнародних конгресах і конференціях, а також публікував свої роботи в провідних наукових журналах. Він займав високі посади в таких відомих наукових установах, як Інститут Кюрі в Парижі та геофізична лабораторія Карнегі у Вашингтоні. Його успішним подорожам сприяло досконале володіння 14 мовами.

Таким чином, Вернадський зробив значний внесок у наукове життя багатьох країн Європи та Америки, відвідувавши їх особисто. Міжнародне наукове співтовариство одностайно визнало його досягнення, обираючи почесним членом багатьох зарубіжних академій та наукових організацій.

У 1918 році В. І. Вернадський повернувся на свою етнічну батьківщину і очолив комісію, що займалася створенням Української академії наук у Києві, ставши її першим президентом. Його концепція побудови наукових установ спиралася на передовий міжнародний досвід. Тому не дивно, що Українська академія наук, згідно з ідеями Вернадського, продовжує функціонувати до сьогодні. Під час виконання своїх президентських обов'язків вчений також очолював комісію, що займалася організацією вищої освіти, а також Тимчасовий комітет, що працював над створенням Національної бібліотеки при УАН, що нині носить його ім'я. Окрім цього, Вернадський не залишав викладацьку діяльність і активно долучався до розвитку наукових товариств в Україні.

Науковий доробок В. І. Вернадського важко переоцінити. Дослідники його внеску вказують на більш ніж 400 значних наукових робіт з мінералогії, геохімії та біогеохімії, радіоактивності, кристалографії, ґрунтознавства, корисних копалин, загальних наукових питань. Власне, наукові напрями, вплив на які здійснив академік у статтях і доповідях, є настільки численними, що їх переліку можна присвятити окремий випуск нашого журналу. Вчений був видатним істориком науки, йому належать оригінальні ідеї, що допомагають зрозуміти проблеми симетрії, простору-часу, самої наукової думки як планетарного явища. Він сформулював вчення про ноосферу, висвітлив поняття "геологічний час" і "геологічна вічність", вивчав явище космічного вакууму. Вернадський першим почав досліджувати геологію Землі в контексті вивчення усієї Сонячної системи. І зараз його теорія є робочою концепцією міжнародного наукового співтовариства.

У часи, коли сучасна наука прагне все більше до вузької спеціалізації та розчленування, Вернадський, на відміну від багатьох своїх contemporaries, обрав абсолютно інший шлях. Він не обмежувався тільки однією науковою галуззю, а навпаки, невтомно інтегрував різноманітні знання: поєднував біологію з геохімією, геологію з економікою, а також історію науки з філософськими концепціями. Його підхід не призводив до утворення так званої "наукової юшки", а, навпаки, дозволяв якісно структурувати великий обсяг інформації з різних дисциплін. В результаті цього процесу з'явилися нові науки, такі як біохімія, біогеохімія та радіогеологія. У своїх дослідженнях Вернадський поєднував не лише різні наукові сфери, але й сміливо зв’язував науку з мистецтвом, філософію з релігією, музику з кристалографією, а також етику з культурними аспектами.

Історія виникнення терміна "ноосфера", що означає "сфера розуму", є досить цікавою. Хоча його батьком вважається В. І. Вернадський, варто зазначити, що цей термін був запроваджений французькими вченими Е. Ле Руа та Т. де Шарден, які черпали натхнення з лекцій Вернадського про біосферу, що проходили в Парижі. Саме Вернадський з радістю почав використовувати цей термін і активно розвивав концепції, пов'язані з ноосферою, в результаті чого сформулював принцип, відомий як Закон ноосфери Вернадського. Він прогнозував, що людство увійде в нову, вищу стадію еволюції біосфери, тісно пов'язану з розвитком цивілізації та інформаційним об’єднанням людей. У цьому процесі суспільний розум відіграватиме ключову роль у майбутньому розвитку природи. Ноосфера, як елемент планети та навколишнього космічного простору, що містить сліди людської діяльності, постійно розширюватиметься в міру освоєння космосу, потенційно досягаючи величезних масштабів.

Цікаво спостерігати, як теорії ноосфери набирають популярності в сучасних наукових колах. Наприклад, завдяки роботі міжнародної орбітальної станції вчені отримали можливість вивчити взаємодію трьох основних компонентів ноосфери: біосфери, техносфери та соціосфери. Станція стала спрощеною моделлю невеликої планети, яка ілюструє взаємозв'язок цих компонентів і їх критичну роль у житті людей. Невеликі дії можуть мати величезні наслідки, хоча ми, як жителі Землі, часто не усвідомлюємо складних причинно-наслідкових зв'язків, які можуть призводити до серйозних трагедій. На жаль, у 2020 році ми стали свідками таких зв'язків, спостерігаючи події в Бейруті та Вухані.

Вернадський безперечно заслуговує на титул пророка науки, адже його прогнози завжди супроводжувалися оптимізмом. Він вірив у можливість людства навчитися жити в гармонії з природою, використовуючи при цьому найсучасніші наукові та технологічні досягнення. На його думку, негативні аспекти техногенної діяльності людини є лише етапом, який можна подолати за рахунок наукових інновацій. Він передбачав розвиток різноманітних форм альтернативної енергетики. До його наукових передбачень також належали освоєння Місяця та інших планет як цілком реальні завдання найближчого майбутнього, а також можливість досягнення безсмертя. Вернадський підкреслював, що йому вдається розглядати майбутній розвиток науки та надавати оптимістичний погляд на еволюцію людства завдяки глибокому аналізу історії науки.

Рецепт успіху науковця за Вернадським є досить простим: холодний розум, пристрасні почуття та трохи креативності. Вчений вірив, що наукові дослідження трансформують особистість, і починати слід із гігієни думок, оскільки наука очищає свідомість і сприяє розвитку індивідуальності. Безмежна свобода думки є запорукою нових відкриттів. Високий рівень самоповаги, відповідальність і повага до кожної особистості — це невід'ємні якості успішного і щасливого вченого. Окрім того, справжній дослідник повинен мати громадську мужність. Яскравим прикладом такого науковця є Володимир Іванович сам. Як відданий громадський діяч, він не був байдужим спостерігачем і не боявся відстоювати свої переконання в умовах паніки, важких потрясінь, епідемій, сталінських репресій та військових конфліктів. Його донька, Ніна Вернадська-Толь, у своїх спогадах підкреслювала, що батько завжди проявляв безстрашність і ніколи не йшов проти своїх моральних принципів.

Таким чином, В. І. Вернадський став основоположником нового наукового сприйняття, беззаперечно підтверджуючи, що народження кожної особистості є по-справжньому всесвітнім феноменом. Він вірив, що людський інтелект може стати потужною космічною силою, здатною захистити нас від майбутніх екологічних та духовних криз.