Спочатку чути шум води, а потім крик, який миттєво зникає серед гучного сміху. Керрі Вайт, лежачи на підлозі шкільної душової, дивиться на свої закривавлені пальці і не може зрозуміти, що відбувається з її тілом. Дівчата навколо не поспішають прийти їй на допомогу: одні кидають у неї тампони, а Кріс Гарґенсен підносить смартфон, перетворюючи страх новенької на справжнє шоу, де немає місця для співчуття.
У фільмі Браяна де Пальми 1976 року сцена зображала акт колективної жорстокості, проте камера залишала приниження в межах роздягальні, змушуючи глядачів відчути незручну близькість до жертви. Через пів століття ми бачимо зовсім іншу перспективу — об'єктив смартфона, призначений для безмежного поширення чужого сорому. Хоча телефон у роздягальні вже з'являвся у версії Кімберлі Пірс 2013 року, там запис слугував інструментом помсти, тоді як у Фленегана він перетворюється на середовище, в якому існують персонажі. Відео виходить за межі шкільних стін, перетворюючи чати на арени знущань, що тривають навіть після того, як учасники повертаються додому. Тепер для того, щоб зруйнувати чиєсь життя, достатньо лише натиснути кнопку "опублікувати".
7 жовтня на платформі Prime Video відбулася прем'єра восьмисерійного адаптації "Керрі" від Майка Фленегана, що є новим прочитанням дебютного роману Стівена Кінга, виданого в 1974 році. Спочатку може здатися, що це ще одна спроба скористатися популярним сюжетом. "Чому знову "Керрі"?" — запитував сам Фленеган. Як він розповів у інтерв'ю для TVLine, відповідь прийшла з сучасної освітньої системи, де панують тривоги, соціальні мережі та питання нормалізації жорстокості. Таким чином, Фленеган пропонує зосередитися не стільки на самій природі здібностей героїні, скільки на агресивному середовищі, в якому вони стають руйнівними: шкільне цькування, ізоляція вдома, натовп в онлайн-просторі та бездіяльність дорослих інституцій, які реагують лише на наслідки. Але чи може соціально обґрунтована історія автоматично перетворитися на сильний кінематографічний твір, особливо якщо автор занадто сильно намагається врятувати свою героїню?
Пристрій, що потрапив у руки агресорів.
Керрі (Саммер Гауелл) у новому серіалі не просто замкнена школярка, яка не вміє знаходити спільної мови з однолітками. Вона майже не знала світу поза власним будинком: батьки виховували доньку серед релігійних заборон і тривожних пророцтв про небезпеку за порогом. Коли батько гине на будівництві, а мати, Марґарет Вайт, мусить піти працювати, Керрі вперше потрапляє до звичайної школи, і для дівчинки навіть буденні речі -- бібліотека, розмова з ровесниками, право обрати власний одяг -- набувають значення відкриття. Режисер дає відчути цей короткий період очікування свободи, і саме тому наступні приниження вражають сильніше.
Фленеган зберігає ключові елементи роману: сцену в душовій, спробу однокласниці Сью Снелл виправити свої помилки, запрошення на випускний бал і, зрештою, відро свинячої крові. Однак змінюється спосіб, яким ці події стають відомими. Кріс Гарґенсен (Елісон Торнтон) створює анонімний акаунт в Instagram під назвою CarrieRed_. Спочатку там з'являється відео з душової, а згодом сторінка перетворюється на справжню фабрику пліток, викриттів і непідтверджених звинувачень, куди учні самостійно надсилають компрометуючі матеріали один на одного. У цій новій реальності булінг вже не можна звести лише до дій однієї кривдниці: хтось знімає, хтось пересилає відео, хтось додає коментарі, а хтось тихо спостерігає за розвитком подій, усвідомлюючи, що наступного дня може опинитися на місці жертви. Елісон Торнтон недарма порівнює вплив Кріс у соцмережах із телекінезом Керрі: її персонаж також впливає на інших здалеку, але замість предметів вона маніпулює репутаціями.
Найбільш вражаючий аспект серіалу полягає в тому, що жорстокість тут функціонує за власними законами. Конфлікти тривають і після уроків, трансформуючись у скриншоти та коментарі, а зранку повертаються до класу вже як беззаперечні факти. Однак у цьому є і перша вразливість сюжету: іноді Фленеган настільки акцентує увагу на впливі соціальних мереж, що колективну агресію починає пояснювати лише прагненням до популярності, хоча її причини глибше — у групових ієрархіях, страху бути відкинутим і звичці сприймати чужу вразливість як розвагу.
Погляд де Пальми, прочитання Фленегана
Браян де Пальма створює трагедію переважно через візуальні засоби кіномистецтва — використовуючи мізансцену, рух камери, крупні плани та монтаж. Вже перша сцена в душовій ставить глядача перед незручним питанням про суть споглядання: камера спочатку майже захоплено фіксує жіноче тіло, а за мить перетворює його на об'єкт публічного приниження. Режисер не лише показує жорстокість, а й спонукає задуматися, наскільки легко погляд стороннього спостерігача може стати частиною цього процесу.
У знаменитій сцені випускного цей принцип досягає кульмінації. Сповільнені рухи, обмін поглядами, відро над сценою та монтажні зіставлення поступово розтягують очікування катастрофи, роблячи його майже нестерпним. Коли ж кров нарешті проливається, червоне освітлення і розділений екран перетворюють психологічний злам героїні на візуальний кошмар. Тут форма не ілюструє емоції, а безпосередньо її створює: глядач відчуває наближення трагедії ще до того, як персонажі усвідомлюють її неминучість.
Майк Фленеган натомість віддає перевагу психологічному поясненню перед візуальною недомовленістю. Вісім серій дають простір і кривдникам, і тим, хто безуспішно намагається завадити цькуванню. Головна кривдниця отримує власну сімейну драму, однокласниця, яка прагне виправити заподіяне зло, -- складнішу історію провини, а працівники школи постають людьми, чиї добрі наміри постійно наштовхуються на інституційні обмеження.
На цьому фоні особливо яскраво проявляються акторські таланти. Ролі доньки та матері, які колись принесли Сіссі Спейсек і Пайпер Лорі номінації на "Оскар", ставлять дуже високі стандарти, з якими важко конкурувати. Саманта Слоян, що виконує роль матері Керрі, уникає стереотипного зображення релігійного фанатизму. Її персонаж вражає перш за все своєю непохитною вірою в те, що контроль, ізоляція та покарання є невід'ємними елементами материнської любові. Саммер Гауелл, яка зображує саму Керрі, також не намагається повторити образ з класичної адаптації. Її героїня є допитливою, часом незграбною, здатною щиро захоплюватися простими радощами та чинити опір зовнішньому тиску на покору.
Якщо де Пальма послідовно накопичував тривогу, даючи їй змогу прорватися в кульмінаційний момент, то Фленеган часто розряджає її черговим поясненням мотивів і травм. Особливо помітно це під час випускного, до якого сходяться всі сюжетні лінії.
Відома сцена зберігає свої впізнавані візуальні елементи, але її емоційний вплив виявляється менш сильним, оскільки глядачі вже мають чітке уявлення про причини майбутньої катастрофи. Крім того, ще в першій серії персонажі, які залишилися живими, діляться на камеру спогадами про "Чорний випускний", що позбавив життя близько двохсот осіб. Отже, масштаб трагедії стає зрозумілим ще до того, як над сценою з'являється відро.
В результаті, цей серіал більш переконливо розкриває природу жорстокості, ніж показує її руйнівний вплив через кінематографічні засоби. Це "Керрі", яку набагато цікавіше досліджувати, аніж лише побоюватися.
Навчальний заклад як репетиція катастрофи.
Політичний вимір "Керрі" стає особливо цікавим, коли вона виходить за рамки звичного протистояння між "прогресивними" молодими людьми та "консервативними" батьками. Батько, що жив у світі конспірологічних страхів, був переконаний, що зовнішнє суспільство прагне зруйнувати його сім'ю; після його смерті, його дружина Марґарет продовжує цю боротьбу з уявними загрозами. Її риторика легко впізнається в контексті американських культурних конфліктів — недовіра до освітніх установ і сексуальної освіти, підозри до державних структур, боротьба за "захист дітей", яка іноді призводить до обмеження прав самих дітей у їхньому праві на знання та вибір. Згодом Марґарет також створює Instagram, щоб викривати недоліки школи: вона бореться з цифровим світом, використовуючи його ж інструменти.
Найбільш негативний результат такого виховання, який демонструє Фленеган, обіймає реалії без містичних елементів: Керрі не має жодного уявлення про менструацію не через брак інформації, а через те, що її батьки систематично ізолювали її від цього знання.
Під час навчального тренування на випадок стрілянини однокласники Керрі діють згідно відпрацьованого плану. Проте сама дівчина, не знаючи правил цього заходу, сприймає нападника зі зброєю, яка не заряджена, як реальну загрозу. Коли вона закриває собою Сью, від її крику спалахують вогні, а телевізор падає: телекінез вперше проявляється не з бажання помсти, а з глибокого страху перед смертю. Виникає жахливий парадокс: школа репетирує сцену небезпеки для забезпечення безпеки, але для Керрі ця інсценізація стає першим травматичним досвідом за межами її захищеного світу.
У США такі навчання давно вписалися в шкільний побут -- як "звичайна частина життя, а не аномалія", за словами Фленегана. Проте їхні наслідки досі викликають суперечки. Дослідники Технологічного інституту Джорджії разом з Everytown for Gun Safety, проаналізувавши дописи в соцмережах, пов'язані зі 114 школами в 33 штатах, виявили після навчань зростання мовних маркерів тривожності та стресу на 42%, депресивних настроїв -- на 39%. Це дані опублікованого дослідження 2021 року, яке аналізувало висловлювання в мережі, а не клінічні діагнози.
Цей сюжетний епізод набув додаткової гостроти за тиждень після прем'єри. За підрахунками Education Week, станом на середину жовтня 2026 року в американських школах зафіксували 26 випадків стрілянини, що призвели до поранень або смертей. 15 жовтня в місті Бенд, штат Орегон, 16-річний нападник убив у початковій школі вчительку та трьох дітей віком п'ять, вісім і одинадцять років. На тлі таких повідомлень сцена навчальної тривоги перестає бути лише ефектною зав'язкою серіалу: її жанрову умовність наздоганяє реальність.
Україна на іншому боці екрана.
Для українського глядача ці механізми добре знайомі. Згідно з опитуванням U-Report, результати якого були опубліковані ЮНІСЕФ у лютому 2025 року, приблизно 45% опитаних мали досвід кібербулінгу, тоді як майже кожен п'ятий не шукав допомоги.
Згідно з результатами дослідження HBSC, яке проводилось у 2022-2023 роках за сприяння ЮНІСЕФ серед 23 612 українських підлітків у віці від 11 до 17 років, близько 20% опитаних учнів вказали на свій досвід булінгу.
У березні 2025 року в Зінькові на Полтавщині четверо дітей і підлітків віком від 10 до 14 років знущалися з десятирічного знайомого, знімали це на відео й виклали запис у соцмережі; поліція відкрила провадження, зокрема за статтею про катування. Подібні історії оголюють найнеприємніший ефект цифрової публічності: камера перестає бути свідком насильства й стає частиною самого насильства, бо обіцяє кривдникам аудиторію, а жертві -- повторне приниження щоразу, коли хтось відкриває запис.
У квітні 2026 року Олена Парфьонова, голова громадської організації "Батьки SOS", висловила критику щодо нового проєкту порядку реагування на випадки шкільного цькування, акцентуючи увагу на недостатній увазі до проблеми кібербулінгу. Хоча йшлося про пропозиції, а не про вже існуючі правила, ситуація залишалася відомою: поки дорослі намагаються з’ясувати, чи несе школа відповідальність за приниження, що відбуваються в чатах після уроків, відеоматеріали вже давно зберігаються на безлічі пристроїв. Найглибший соціальний діагноз, представлений у "Керрі", полягає не лише в жорстокості дітей, а й у тому, що дорослі інституції зазвичай реагують занадто пізно.
Фінал, який просить поблажливості
Було б неправильно охарактеризувати роботу Фленегана як просто порожній ремейк. У цьому творі присутні надзвичайно вразливі акторські виступи, глибоке усвідомлення сучасних форм приниження та чітке розуміння того, як домашній контроль і байдужість у навчальних закладах взаємно посилюють один одного.
Проте наявність соціальної проникливості не завжди веде до кінематографічної виразності. Коли сюжет має залишити глядача наодинці з наслідками насильства, Фленеган відкриває двері до більшого надприродного світу: тут і таємне жіноче товариство з надможливостями, і загадкова Емалін, з якою Керрі втікає з руїн свого дому. Проблема не в тому, що Керрі вдалося вижити; трагедія не завжди вимагає загибелі головної героїні. Фленеган не приховує своєї симпатії до Керрі: він пояснює, що фінал мав "відправити її у світ, який, на нашу думку, вона заслуговує". Але разом із новим початком вона отримує певне полегшення від відповідальності за минулі вчинки. Фленеган майстерно демонструє, як суспільство закладає основи катастрофи, але в останній момент, здається, уникає найскладнішого запитання: що робити, коли жертва сама стає джерелом незворотного насильства?
#Насильство #Instagram #Україна #Історія #Соціальна мережа #Кров #Тривога #Полтавська область #Екранізація #Ієрархія #Онлайн-чат #Чоловік #Стівен Кінг #Шум #Роман #Драматург #Фільм #Пальма-де-Майорка #Графство Керрі #Джорджія (штат США) #Орегон #Освітлення #Емоція #Америка #Знущання #Сором #Трагедія #Сполучені Штати Америки #Брайан Де Пальма #Жорстокість #Психокінез #Сіссі Спейсек #Зінків
