Від державних справ до навчання: унікальне інтерв'ю з колишнім народним депутатом Сергієм Ківаловим.

Сергій Ківалов, народний депутат України трьох скликань (III-VIII), засновник і керівник кількох університетів, академік Національної академії правових наук та Національної академії педагогічних наук України, доктор юридичних наук, у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився подробицями своєї політичної кар'єри. Він також розповів про пенсійні питання, заборону на в'їзд до Російської Федерації та свої переживання після ракетного обстрілу Одеси.

- Ви довгий час залишалися непублічною фігурою, однак останнім часом ваше ім'я дедалі частіше почало з'являтися у пресі. Згадують вашу політичну біографію, обговорюють пенсію, освітні проєкти та зустрічі із політичними діячами, зокрема Русланом Стефанчуком. Як ви пояснюєте цю увагу до себе зараз?

Сьогодні моє життя повністю присвячене освіті. Вже близько семи років я залишив активну політичну сферу і займаюся вдосконаленням навчальних закладів, які були засновані раніше.

Щодо збільшеної уваги, вважаю, що це результат поєднання кількох причин. По-перше, все ще існує інтерес до моєї минулої політичної діяльності. По-друге, з’являються нові проекти, зокрема міжнародного характеру, які теж викликають інтерес.

Про які конкретно навчальні заклади йдеться у розмові?

Мова йде про Міжнародну освітню компанію (МОК), яку ми з командою створили восени 2023 року. На сьогоднішній день в її складі перебувають 9 навчальних закладів середньої та вищої освіти, що об'єднують понад 30 тисяч учнів і студентів, а також тисячі викладачів і науковців. Серед найяскравіших представників – Міжнародний університет, Київський університет інтелектуальної власності та права, Міжнародна академічна школа в Одесі, а також Національний університет "Одеська юридична академія", який є асоційованим членом нашої організації.

- Для того, щоб розуміти масштаб діяльності, випускниками наших установ є понад 300 тисяч висококваліфікованих спеціалістів, значна частина яких сьогодні працює на розвиток української держави - в економіці, юридичній сфері, державному управлінні, IT та сфері безпеки.

Зараз працюємо над розширенням діяльності, зокрема над міжнародними освітніми ініціативами.

Оглядаючи активність у ваших соціальних мережах, важко не звернути увагу на значну кількість публікацій з Великої Британії, зокрема з Лондона. Чи правильно я розумію, що йдеться саме про цей міжнародний проект?

Так, це один із основних напрямків.

Ідея створення Міжнародного гуманітарного коледжу в Лондоні (IHCL) виникла як відповідь на запит часу. Сьогодні понад 300 тисяч українців перебувають у Великій Британії, і питання доступу до освіти та працевлаштування за фахом для них є надзвичайно актуальним.

Наприкінці лютого ми організували знакову конференцію, яка стала важливим кроком у розвитку української освіти. Цей захід був присвячений заснуванню та подальшому розвитку першого і єдиного британсько-українського університету IHCL. У конференції взяли участь ректори та проректори університетів з обох країн, представники державних установ, а також керівники міжнародних освітніх компаній, серед яких були University of Westminster, Birkbeck, University of London, London South Bank University та багато інших.

Зокрема, учасників конференції вітали представники з Офісу Прем'єр-міністра Великої Британії Кір Стармер, Голова Верховної Ради України, академік Руслан Стефанчук, а також представники Міністерства освіти і науки України та інших державних установ.

Руслан Стефанчук, до речі, особисто приїздив до Лондону та взяв участь у роботі установчої конференції, на якій ухвалили рішення про заснування Міжнародного гуманітарного коледжу Лондон. Тоді він виступив із доповіддю про необхідність відновлення української освіти у повоєнний період.

- Стривайте. Спікер Верховної Ради у розпал роботи в парламенті приїздить до Лондона, щоб взяти участь у відкритті навчального закладу? Без нього захід не відбувся би?

Не лише у вас викликала здивування поява такої важливої постаті. Проте не слід шукати політичні підтексти в цій події. Руслан Стефанчук здійснив офіційний візит до Великої Британії, де його особисто зустрів Прем'єр-міністр Сполученого Королівства.

Його увагу до відкриття українського університету у Лондоні можна також пояснити тим, що, на відміну від більшості народних депутатів, Руслан Стефанчук перед обранням до парламенту довгий час працював у сфері вищої освіти, а тому його участь у конференції є цілком логічною. Нам була приємна така увага до розвитку наших освітніх ініціатив. Тут ми на одній хвилі.

Останнім часом в медіа активно піднімається питання щодо величини вашої пенсії. Хочу нагадати, що Пенсійний фонд щомісяця перераховував вам близько 246 тисяч гривень, однак згодом цей показник зменшили до 51 тисячі. Як ви ставитеся до такої зміни?

- Насамперед варто розуміти: мені майже 72 роки, а мій загальний трудовий стаж становить 55 років. Я отримую передбачену законом пенсію за віком, яка розрахована на підставі мого рівня заробітної плати та тривалості страхового стажу.

Чому ви вирішили подати позов до суду в 2020 році?

У 2014 році мені було нараховано пенсію за досягнення віку. Проте, впродовж наступних шести років я отримував фінансову підтримку не в повному розмірі, оскільки Пенсійний фонд неправильно інтерпретував положення діючого законодавства.

До 2020 року я не звертався до пенсійного фонду або суду з проханням про перерахунок своєї пенсії, оскільки виконував обов'язки народного депутата. Я вважав, що отримання пенсії в повному обсязі, як це передбачає закон, разом із зарплатою депутата суперечить принципам етики та доброчесності.

Тільки завершивши політичну діяльність, я звернувся до суду з вимогою припинити порушення моїх прав. Суди визнали неправомірною відмову Пенсійного фонду у здійсненні перерахунку мого грошового забезпечення і зобов'язали орган провести перерахунок відповідно до вимог чинного законодавства.

Варто розуміти, що я працював і продовжую працювати керівником низки освітніх установ, а тому сплачую зі свої заробітної плати мільйонні податки і збори щорічно. Я вже не говорю про кошти, які перераховують до державного бюджету засновані мною корпоративні, недержавні, заклади освіти. Лише Міжнародний університет за роки війни сплатив близько 100 мільйонів гривень податками та зборами. Це пряма допомога Україні у період війни.

Яким чином ви сприймаєте рішення уряду 2025 року, яке знову знизило вашу пенсію до 51 тисячі гривень? Чи маєте намір оскаржити це постановлення?

Я можу вас запевнити, що приписи цієї постанови не відповідають нормам Конституції України, а саме принципам пріоритету прав людини і верховенства права, проголошеним у статтях 3 і 8 Основного Закону. Я знаю публічних службовців, які вже успішно оскаржили норми цієї постанови у суді та повернули розмір своєї пенсії.

Однак, особисто для мене таке в період дії воєнного стану є неприпустимим. Адже наразі існують речі набагато важливіші. Тому, як і у період моєї депутатської діяльності, під час війни звертатися до Пенсійного фонду або до суду за перерахунком пенсії не планую.

Одне з найгостріших питань, яке викликає багато суперечок, стосується можливого "російського впливу" у вашій політичній кар'єрі. Вам постійно закидають зображення з російськими політиками та звинувачують у підтримці проросійських поглядів. З початком агресивних дій Росії деякі активісти в інтернеті вирішили знову підняти цю "скриньку Пандори". Чи це всього лише прагнення до дешевих лайків і переглядів?

- Я одразу скажу, що ці фотографії справжні, і я цього ніколи не заперечував. Однак, будь-який факт має значення лише в контексті часу і обставин.

Ці події мали місце майже 15 років тому. Йдеться про період, коли відносини між Україною і РФ були принципово іншими, коли президенти РФ визнавали територіальну цілісність і незалежність України. Це були роки активних міждержавних контактів - політичних, економічних, гуманітарних. Тоді ніхто не уявляв, що Москва піде на повномасштабну війну.

Підкреслюю, що такі взаємозв'язки були звичайною практикою для всієї державної політики. Навіть на рівні найвищих посадовців, таких як президенти та члени урядів, відбувалися регулярні зустрічі, а між державами існували потужні економічні та гуманітарні зв'язки. Пригадайте, скільки разів Президент України Леонід Кучма відвідував Росію та її вищих посадовців. І не забудьте, куди був перший міжнародний візит іншого нашого Президента Віктора Ющенка? Саме до Москви.

Пасажирські перевезення між Москвою та Львовом, безумовно, були одним із найдоходніших напрямків для Укрзалізниці. Чи можливо зараз уявити собі таку ситуацію - це питання залишається відкритим.

Таким чином, враховуючи багатогранність зовнішньої політики України в той період, я був змушений підтримувати різноманітні відносини як народний депутат, а також як голова парламентського комітету з питань верховенства права та правосуддя. Ці взаємодії були невід'ємною частиною моїх офіційних обов'язків, а не "особистими зв'язками", як намагаються трактувати деякі ЗМІ у сьогоднішньому контексті.

- Якими були ваші відносини із російськими установами та політиками під час вашої роботи народним депутатом?

- Я був співголовою депутатської групи з міжпарламентських зв'язків із РФ, до якої станом на той час належала майже половина парламенту. Це була інституційна форма взаємодії двох представницьких органів влади, спрямована на захист інтересів українців. А не інструмент поширення впливу російської політики, як це сьогодні це висвітлюють у пресі.

Ця робота виявилася досить складною, адже часто супроводжувалася напруженими дискусіями, в яких ми невпинно захищали інтереси України та її громадян. Я пам'ятаю, як на кількох таких зустрічах ми піднімали питання забезпечення соціальних прав українців, які на той момент проживали та працювали в Російській Федерації. Крім того, ми обговорювали важливі аспекти розвитку економіки, культури, освіти та інших сфер.

- Чи можна стверджувати, що РФ мала вплив на вашу політичну діяльність?

Ні, всі мої рішення як народного депутата були орієнтовані виключно на захист інтересів України. Моя міжнародна діяльність ніколи не зосереджувалася лише на російському напрямку. Я представляв Україну у Венеціанській комісії, що є одним із найважливіших юридичних органів Європи, а також був членом постійної делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи.

На моє запрошення Одесу вперше відвідали президент та фактичний засновник Міжнародного кримінального суду Філіп Кірш, а також голови ПАРЄ Жан-Клод Міньйон і Мевлют Чавушоглу. До нас завітали судді Європейського суду з прав людини та члени Європарламенту, які мали можливість виступити перед студентами Одеської юракадемії. Я досі підтримую чудові стосунки з багатьма з них.

Це була системна робота в різних напрямках, а не однобічна "орієнтація" на одну країну.

Чи підтримуєте ви сьогодні зв'язки з російськими або "проросійськими" організаціями та політичними діячами, зокрема з вашим колишнім колегою Вадимом Колесніченком? Чи відвідували ви окупований Крим або Росію?

Ні, вже протягом десяти років я не маю жодних зв'язків із політиками чи громадськими діячами з Росії — ані офіційних, ані особистих. Також я не підтримую ділових відносин і не спілкуюся з Вадимом Колесніченком. Як я вже зазначав, більше семи років я взагалі не займаюся політичною діяльністю і повністю присвячений освітнім проєктам.

Окрім цього, вже протягом тривалого часу мені заборонено в'їзд до Російської Федерації. Як політичний діяч з України, я вважаюся загрозою для обороноздатності та безпеки цієї країни. Мене внесено до відповідного реєстру згідно з законом "Про порядок виїзду з Російської Федерації та в'їзду в Російську Федерацію". Я прийняв цю ситуацію і спокійно з нею існую.

Ваші критики неодноразово висловлювали думки про те, що Закон "Про засади державної мовної політики", який ви створили спільно з Вадимом Колесніченком, мав на меті підвищити статус російської мови до другого державного рівня та знизити значення української мови...

- Це одна із найбільш міфологізованих тез моїх опонентів. Для її спростування достатньо відкрити сам закон та прочитати у статті 6, що державною мовою України є українська мова. Жодної частини чи положення, де б закон проголошував "другу державну мову" чи надавав відповідний статус російській або будь-якій іншій мові -- у тексті немає.

Крім того, даний закон був схвалений міжнародними організаціями, зокрема Венеціанською комісією. Усі інші трактування є скоріше політичними заявами, ніж юридичними аспектами самого документа.

Подібні маніпулятивні та "вирвані" із контексту твердження поширювали "жовті видання" і стосовно моїх тез про необхідність надання Одесі статусу "Порто-франко". Саме через це, першому, чому навчають майбутніх фахівців у стінах наших закладів освіти - це працювати із першоджерелами.

Яка ваша думка про мовну політику, що реалізується в Україні в даний час?

Я сприймаю це з усвідомленням. На сьогодні в Україні українська мова повинна бути пріоритетною як у державних установах, так і в повсякденному житті. Це абсолютно зрозуміло — ми стоїмо на захисті нашої країни, її незалежності та культурної самобутності.

Проте важливо пам'ятати: любов до мови неможливо привити силою або заборонами. На мою думку, ефективніше створювати можливості для вивчення та практики мови, а не піддавати громадян санкціям. Тільки так протягом років можна сформувати в українців щире бажання зберегти своє - мову, культуру, традиції - без штучного тиску. В іншому випадку ми ризикуємо, що мовна політика сприйматиметься як наказ або обмеження, а не як справжня цінність.

Навіть незважаючи на численні заборони та обмеження, які виникли внаслідок воєнного стану, українці все ще активно використовують російську мову. Це можна побачити на прикладі багатьох центральних українських видань та телеграм-каналів з мільйонними підписниками, які продовжують публікувати контент російською. Попит на цю мову залишається високим. Наприклад, на сайті "Української правди" ви можете знайти статті на трьох мовах: українській, англійській та російській.

Яким чином ваше сприйняття політики змінилося після початку повномасштабної війни?

Я багато чого переосмислив, як, напевно, і кожен з нас. Проте, на відміну від деяких, я вирішив залишитися тут, разом з одеситами та своєю командою, переживаючи всі події. У цей надзвичайно складний період для нашого міста та країни ми підтримуємо один одного. Багато з того, що ми відчуваємо, важко передати словами, особливо відчуття постійної загрози, яке щодня торкається мільйонів українців. Наприклад, сьогодні вночі моя дружина знову не змогла заснути: як тільки почула тривогу, швидко підскочила, спустилася на перший поверх і провела всю ніч біля дверей. А тривоги у нас трапляються майже щодня. Це досвід, який назавжди змінює твоє сприйняття світу.

- Ви постраждали внаслідок російського ракетного удару по Одесі - тоді кадри з вами у халаті облетіли всі медіа. Як усе відбулося?

Це сталося всього за два дні до мого 70-річчя, і я сміливо можу вважати цей момент своїм другим днем народження. Я вдячний Богу та лікарям за те, що зміг пережити цей важкий час. Щодо халата, про який ви говорили, я б порівняв його із сорочкою, в якій приходить на світ щаслива людина. Але давайте розглянемо деталі.

Це був кінець квітня, після зимового холоду і морських штормів постраждала плитка на 8-ій станції Великого Фонтану. Наприкінці робочого дня, годині о 6 вечора, ми вийшли разом із проректором Міжнародного університету Борисом Васильєвим оглянути цю саму розмиту плитку. Обговорювали, що краще зробити - ремонтувати чи повністю перекривати. І раптом пролунав вибух. Я обернувся - і побачив, як усе навколо розлітається, ніби в кіно. Я одразу крикнув: "Лягай!", і ми впали. Ймовірно, я зреагував швидше, а проректор поруч не встиг - він загинув.

Чи отримали ви травму?

- Спочатку не відчував нічого - був у стані афекту. Все горіло, навкруги лежало багато поранених працівників Університету та просто відпочиваючих. У шоковому стані я піднявся на ноги, навіть не відчувши поранення у нозі. Зателефонував губернатору Олегу Кіперу. Попросив допомогти із госпіталізацією поранених. Однак, швидка допомога та рятувальники, які оперативно прибули до місця прильоту, зупинилися неподалік. За протоколом вони очікували другого удару і не могли евакуювати людей. Через це, ми власними зусиллями перенесли 8 поранених до автомобілів і відвезли їх до лікарні. Тільки після цього я сів в автобус і вже дорогою зміг себе оглянути.

Лише тоді я усвідомив, що отримав поранення в гомілку. Мені зробили дві хірургічні операції. Спершу намагалися витягти осколок через вхідний канал, але він застряг у кістці — був розпеченим і буквально там закріпився. Потім провели операцію з іншого боку, але й це не дало результату. Врешті-решт, лікарі вирішили залишити осколок у кістці.

Чому на знімку ви в халаті? Декілька телеграм-каналів повідомляли, що ви відвідували баню. Нібито, це вже сам по собі є правопорушенням...

Після вибуху я опинився в крові та бруді, тому зняв свій одяг і попросив щось натомість. Моя голова була зайнята думками про те, як виглядатиму в лікарні. Мені принесли білий халат, в якому згодом передали медикам. Наступним етапом стала реанімація, що тривала близько півтори години — цей час я майже не запам'ятав.

Проте це не є найголовнішою частиною події. Найважливіше те, що вдалося уникнути значно більшої катастрофи. Неподалік від Замку знаходиться критий стадіон, де в той час займалися діти, віком близько 5-6 років, які займалися художньою гімнастикою. Туди прийшли майже сотня дітей з батьками. Це могло призвести до справжньої трагедії, але будівля, яку одесити жартівливо називають "Замком Гаррі Поттера", фактично взяла на себе удар, і жодна дитина не постраждала. Лише кілька метрів праворуч, ліворуч і позаду сталися травми та загибель десятків людей, зокрема на відкритому стадіоні загинув брат нашої викладачки Родіона, а сама вона також отримала поранення.

Подібні трагедії, на превеликий жаль, трапляються в Одесі майже кожного дня. Тільки минулого року навчальні корпуси та гуртожитки Одеської юракадемії і Міжнародного університету 5 разів зазнавали істотних пошкоджувалися внаслідок ворожих атак.

У нас, в принципі, є свій власний підхід до роботи. Як я часто наголошую своїм студентам і колегам, не слід зменшувати складність процесу на шкоду його якості!

Ми завжди уникаємо спрощення: ні в освітньому процесі, ні в наукових дослідженнях, ні в житті студентів. Незважаючи на складнощі, які приносить війна, ми прагнемо відновити, реконструювати та забезпечити нашим студентам найсприятливіші умови для їхнього всебічного розвитку.