Авторка Надія Майбогіна є кандидатом економічних наук і освітнім фахівцем. Вона працює аналітиком даних у Poole High School в Англії.
Натхнене досвідом проходження шкільного іспиту з англійської мови (GCSE English) у Великій Британії.
Я довго відкладала складання шкільного екзамену з англійської, який потрібен для професійного розвитку в Британії. Підсвідомо лякала думка, що мовний екзамен -- це насамперед про граматику. Однак поки готувалася до нього, не могла позбутися постійного порівняння, як вивчають мову в Британії і як -- в Україні (в цьому випадку -- українську).
Якщо подивитися на це з спрощеного погляду, то в британських навчальних закладах на заняттях з мови та літератури готують авторів і копірайтерів, тоді як в українських школах акцент роблять на підготовку філологів та редакторів текстів, створених іншими.
Зміст випускного екзамену є квінтесенцією всього багаторічного навчання, й це дає підстави говорити про зміст шкільного навчання. Якщо на екзамені перевіряють знання морфології, пунктуації, синтаксису, фонетики, то, вочевидь, протягом усіх шкільних років ми фокусуємося саме на тренуванні дітей за допомогою граматичних вправ. І найкраще це виходить, коли в голові учня мова представлена як система (правда, з її природними винятками). Й найкращі випускники української школи в редагуванні текстів можуть дати фору будь-якому дорослому. Фору вони дають і носіям іноземних мов, бо часто швидко проводять паралелі в чужій граматиці, правда, це зовсім не гарантує їм опанування іноземної мови як засобу комунікації.
Якщо на іспиті оцінюють здатність писати цікаві та переконливі тексти в різних форматах і контекстах, то в початковій школі дітей навчають формувати речення, об'єднувати їх в абзаци, а з абзаців створювати повноцінні твори. Щороку вимоги стають все більш складними: учні повинні надавати довші та більш глибокі роботи, використовувати багатший словниковий запас і приводити більш переконливі аргументи, причому в обмежені терміни. Досягти цього можливо тільки через читання інших творів і вивчення кращих прикладів.
Я зовсім не стверджую, що ці два підходи є взаємовиключними. Однак, зміна акцентів на старті може суттєво вплинути на фінальний результат.
В українських школах процес вивчення мови часто нагадує анатомічний аналіз: тут ми вивчаємо, що ось ця кістка має таку назву, а це м'яз підтримується нею, і цей нерв, який має своє власне ім'я, активізує певне сухожилля. Ми розкладаємо мову на її складові частини, намагаючись логічно визначити їхню природу та взаємозв'язки. Глибше занурення у вивчення мови для нас означає розширення уявлення про її елементи. Наприклад, детальний фонетичний розбір слова може суттєво полегшити засвоєння правил його написання.
Водночас вивчення мови британцями більше нагадує оволодіння набором інструментів майстра: ось шило -- воно робить дірку, а оце сокира -- вона рубає, а ось шліфувальна машинка для вирівнювання поверхні... Протягом усіх шкільних років вони або досліджують, як цими інструментами володіють майстри (не філологи та редактори, а письменники та копірайтери), або опановують ці інструменти, обробляючи різні матеріали. І заглиблення в мову для них є радше розширенням арсеналу інструментів і контекстів, до яких вони можуть бути застосовані.
Саме тому, щоб допомогти дітям запам'ятати те, що не піддається логіці (бо мова, як жива істота, перебуває в постійному русі, й часто логіка ховається в рятівному "так склалось історично"), в українській школі ми озброюємо учнів мнемонічними фразами "МаВПа БуФ" (після цих літер пишемо апостроф. -- Ред.), "КаФе ПТаХ" (перед цими літерами пишемо префікс с. -- Ред.), способами підкреслень семантичних елементів. Гарна пам'ять і вміння зробити асоціативні прив'язки між мовними елементами й нормами роблять із учня відмінника.
Британські освітні методи надають учням практичні інструменти, такі як механізм PEED (point, example, explain, develop – висловлення думки, надання прикладу, пояснення та розвиток ідеї) і "правило трьох" (The rule of three – використання трьох елементів для підсилення виразності тексту). Вміння створювати яскраві образи під час читання, швидко застосовувати різноманітні техніки (лексичні, семантичні, структурні) з урахуванням аудиторії, контексту та, що найголовніше, цілей написання, роблять британських учнів успішними на іспитах.
Вміння коректно висловлюватися українською мовою у письмовій та усній формах доповнюється виховними цілями, які ми ставимо перед собою під час викладання літератури. Оскільки шкільні роки швидкоплинні, ми акцентуємо увагу на ключових, на наш погляд, концепціях: справедливості, людському стражданні (часто символічному для страждання нації), сенсі існування, конфліктах світоглядів між різними групами та поколіннями, а також етичному й екзистенційному виборі персонажів, що часто перегукується з національними питаннями. Таким чином, сутність вивчення української мови полягає в умінні формулювати правильні думки у правильному викладі.
Британці не обмежуються темами й цінностями і, як мені здається, не ставлять за головну мету формування світогляду у вивченні літератури. Таке завдання радше рівномірно розподілене між різними шкільними предметами.
Суть вивчення мови для цієї категорії людей полягає у здатності створювати тексти, які є настільки переконливими та захопливими, що здатні привернути увагу та виконати свою комунікаційну функцію: переконати, надихнути, обґрунтувати позицію, приносити задоволення або ж реалізувати комерційні цілі. Це може стосуватися будь-якої форми творчості: від фантастичного роману, публічної промови, наукової статті, до матеріалів для жовтої преси, корпоративних веб-сайтів, листів до міністрів, рекламних буклетів, есе, політичних агіток чи сценаріїв для трилерів. Граматика є важливою, але лише в тому обсязі, в якому вона сприяє досягненню поставленої мети. Для ілюстрації можна навести той факт, що грамотність впливає лише на 20% загального результату іспиту (всього 32 бали з 160). Покоління британців старше 55 років навчалося мови в школі з меншим акцентом на граматичні правила, зосереджуючи більше уваги на мові як інструменті спілкування.
Можу припустити, що видатні учні з українських і британських шкіл виявлять чимало спільного в своїх мовних навичках. Українському учневі, напевно, буде простіше засвоїти британські методи, оскільки він вже має навички логічного мислення, а хороша пам'ять дозволить йому запам'ятовувати тексти та техніки, а потім вміло їх використовувати. Водночас, учень з Великої Британії, ймовірно, писатиме без помилок, незважаючи на те, що не зосереджувався на граматиці, адже значна кількість прочитаного й написаного матеріалу справила свій вплив (у британських школах без цього важко досягти успіху). Проте, можливо, йому буде важко впоратися з фонетичним аналізом.
Проте відмінників не так багато – лише кілька. Яким чином почуваються більшість випускників?
Випускники української школи здебільшого не до кінця грамотні, іноді припускаються помилок, не пам'ятають клятої МаВПи, але водночас бояться й не вміють писати тексти. І якщо з першим їм допомагають застосунки на кшталт "Мова -- ДНК нації", куди можна вкинути текст і отримати його без помилок, то написати креативний захопливий текст досі є викликом. ChatGPT допомагає обмежено -- він не створює гостросюжетних текстів, часто використовує кліше, не створює картинки, яка захоплює уяву, вирівнюючи стиль, але й стираючи його персоналізовану інтимність.
А що ж з більшістю британців? Їхня недостатня грамотність компенсується завдяки Grammarly, розробленому українцями (хоча чомусь для української мови цей інструмент поки не створений). Проте вони, в цілому, здатні писати тексти й створювати сюжети, навіть якщо це стосується відео, адже мають змогу опанувати базові кінематографічні техніки, такі як ретроспекція, антиклімакс, передвістя та кліффхэнгери (хоча про багато інших методів вони, можливо, не чули). Цікаво, що ці вміння вони можуть використовувати навіть у спілкуванні іноземною мовою, що виглядає більш продуктивно, ніж знання граматики рідної. Чи не так?
Давайте відверто розглянемо, хто є нашими щоденними джерелами інформації: кого ми читаємо, кого слухаємо, які товари купуємо і за кого віддаємо свій голос? Чи віддаємо перевагу тим, хто вміє грамотно формулювати свої думки і правильно ставити акценти, чи тим, хто має здатність захопити нашу увагу, тримаючи нас у напрузі до самісінького кінця? На що ми звертаємо більше уваги у своїх критичних коментарях: на граматичні помилки інших чи на маніпулятивні стратегії, які використовуються стосовно нас? І як ми сприймаємо мову: як інструмент спілкування чи як набір правил і норм?
#Сполучене Королівство #Англія #Україна #Українська мова #Синтаксис #Знання #Комунікація #Англійська мова #Фонетика #Британський народ #Граматика #Логіка #Світогляд #Морфологія (лінгвістика) #Префікс #Апостроф #Лексикон #Філологія #Кандидат наук #Сокира. #Літера (алфавіт) #Пунктуація #Нація #Grammarly
