Валерія Манчак-Дженсен: Бокс відкрив для мене нові горизонти, але хокей залишається моїм справжнім захопленням.

Валерія Манчак-Дженсен є капітаном української хокейної команди. У трьох останніх світових першостях вона здобувала титул найкращої бомбардирки як у складі "синьо-жовтих", так і серед усіх учасниць турніру.

Кар'єра в неї унікальна - хокей, бокс, карате, переїзд до Північної Америки, де вона не лише грає, а й тренує та виконує низку інших функцій.

"Чемпіон" вирішив зустрітися з Валерією, щоб глибше зануритися в її спортивну кар'єру, обговорити нещодавній чемпіонат світу та дізнатися про інші захоплюючі моменти з її життя.

Другий рік підряд "срібло"? Які враження в команди? Чи не дуже засмучені таким підсумком, адже після такого вдалого початку (3 перемоги - прим.) здавалося, що перше місце зовсім близько?

- Звичайно, ми засмучені, адже розраховували на золото і дуже хотіли досягти максимального результату - виходу в дивізіон IIA. Після такого старту вірили, що це реально, але такий досвід також дає нам багато уроків і мотивації рухатися далі.

Насправді, розвиток команди стає справжньою проблемою, коли її учасниці можуть зібратися лише на одне тренування протягом року. Багато молодих спортсменок, які грають за кордоном, не мають можливості співпрацювати у складі протягом сезону, і фактично вперше об'єднуються лише на світовій першості. Крім того, відсутність внутрішнього чемпіонату серйозно ускладнює підготовку тих гравчинь, які залишаються вдома для тренувань.

На основі досвіду, для досягнення стійкого прогресу важливо впроваджувати системний підхід на всіх етапах - починаючи з розвитку дітей і закінчуючи національною командою.

Дуже важливо створити команду U-18, щоб молоді спортсменки мали можливість регулярно виступати разом, здобувати досвід та отримувати більше якісної ігрової практики. У кожній збірній, з якою ми змагалися, існує юніорська команда.

Литовські команди й раніше представляли серйозний виклик, і кожна перемога над ними завжди давалася нелегко. І знову ми мали перевагу за кидками - 42:16, але, на жаль, поступилися в серії булітів. Чи було важко морально налаштуватися на гру після Гонконгу?

- З Литвою у нас завжди дуже напружені і конкурентні матчі. Це хороша команда, проти якої ніколи не буває легко. Так, поразка від Гонконгу була непростою з емоційної точки зору, але на гру з Литвою ми виходили максимально зарядженими і з великим бажанням перемогти.

Який же секрет успіху збірної Гонконгу? У 2023 році вони здобули перемогу над Україною, хоча тебе в команді не було, з рахунком 2-1. Минулого року ви обіграли їх з результатом 10-2, а вони ледь не вилетіли з дивізіону.

Цього року в їхній команді відбулися зміни у тренерському складі – нові фахівці з-за океану, які протягом року уважно аналізували як нашу збірну, так і її суперників. Відразу стало зрозуміло, що їхньою головною метою є здобуття перемоги на домашньому турнірі.

Команда відзначається високою дисципліною та системним підходом до гри, а фактор домашнього льоду на канадському майданчику надав їм додаткові переваги. Крім того, вони зміцнили свій склад кількома молодими та перспективними гравчинями, одна з яких, до речі, тренується в моїй академії Purcell.

Цього року наша команда здобула перемогу у всіх п'яти матчах. Чи це завдяки підтримці рідних трибун, чи, можливо, вдалося залучити нових талановитих хокеїсток?

На мою думку, успіх зумовлений кількома чинниками: дисципліною, ретельною підготовкою, підтримкою вболівальників і рідних, а також особливостями льодової арени. Їхня ковзанка має унікальні характеристики, які, безсумнівно, могли позитивно вплинути на результати.

Наскільки мені відомо, ти почала займатися хоккеєм у віці семи років. Ти була єдиною дівчиною в команді. Чи стикалася ти з булінгом або подібними ситуаціями, як з боку хлопців з команди, так і з боку однокласників загалом?

Атмосфера в команді була надзвичайно конкурентною і динамічною, хоча я не можу згадати про випадки відкритого булінгу. Безумовно, роль єдиної дівчини серед хлопців створювала певні труднощі, але це також стало невід'ємною частиною мого розвитку. Такий досвід зміцнює характер і допомагає навчитися впевнено відстоювати свої позиції.

- Тебе паралельно боксу навчав брат. Чи доводилося постояти за себе на льоду?

Ні, я не застосовувала свої боксерські навички на льодовому майданчику. Це могло б призвести до непередбачуваних наслідків. Я вважаю за краще демонструвати свою силу через гру та забиті голи.

У тебе на рахунку титул чемпіонки Європи серед молодіжних спортсменів та медалі з карате. Мали шанси потрапити на кваліфікаційний турнір Олімпійських ігор, але, на жаль, отримала травму. Чи не шкодуєш, що вирішила займатися саме хокейною справою?

Я не шкодую про свій вибір, адже хокей — це те, що приносить мені справжнє задоволення і наповнює моє життя щодня. Бокс навчив мене багатьом важливим речам: дисципліна, сила характеру, усвідомлення себе — я безмежно вдячна за цей досвід. Проте хокей залишається моєю справжньою любов'ю.

Щоб завершити розмову про бокс, хто ваші три найулюбленіші боксери і з яких причин?

Мені імпонують Менні Пакьяо, Флойд Мейвезер і Олександр Усик. Я захоплююся технічними боксерами, адже вважаю їх зразком майстерності, інтелекту в ринзі та високого рівня професіоналізму.

Давайте знову заглибимося в світ хокею. З 2018 року ти виступаєш у Північній Америці. Які труднощі ти зустрів на початкових етапах свого перебування там, в перші місяці?

- Я завершила професійну кар'єру гравця у 2023 році, але щороку повертаюся, щоб готуватися до чемпіонату світу. Зараз я працюю як тренер з розвитку навичок, тому перебуваю на льоду цілий рік і постійно вдосконалюю свої знання.

Спочатку мені було складно пристосуватися - інший хокейний стиль, посилена конкуренція та нове оточення. Проте цей досвід виявився надзвичайно корисним: я насолоджувалася процесом вдосконалення, викликами та можливістю виступати в Північній Америці.

- У січні цього року було оголошено, що ти тепер директорка Purcell Hockey Academy. Розкажи більше про цю свою роботу?

Перш ніж обійняти посаду директорки, я здобула досвід на позиціях директора з розвитку гравців та головного тренера з технічних навичок, а мою кар'єру я розпочала як тренерка команди U-19.

На даний момент моя діяльність полягає в загальному розвитку академії: планування бюджету, підбір кадрів, комунікаційні процеси, а також пошук і підготовка тренерського складу. Я також активно співпрацюю з тренерами, як під час тренувань на льоду, так і в аспекті фізичної підготовки, щоб гарантувати високу якість програми.

Ми маємо дві команди - U-16 і U-19, і в наступному році плануємо розширити наш склад до трьох команд. Крім того, до нас приєднаються гравці з Європи, які зможуть грати в партнерській академії KHA (Kootenay Hockey Academy) серед хлопців.

Я продовжую активно співпрацювати з хокейними гравцями, щодня займаючись розвитком їхніх особистих навичок на льоду. На даний момент 16 наших спортсменок представляють різні національні команди, деякі з них грають у топ-дивізіонах U-18, отримують запрошення до олімпійських складів та виступають на найвищому рівні жіночого хокею. Більшість наших випускниць продовжують свою кар'єру в університетах.

Ти є капітаном команди. Чи не виникають труднощі, коли потрібно залишати колектив, де на тебе покладено безліч обов'язків, на 2-3 тижні для участі в змаганнях за збірну?

- Ні, проблем не виникає. Мені вдається поєднувати ці ролі, хоча під час виступів за збірну я все одно залишаюся на зв'язку і продовжую працювати. Після повернення, звичайно, накопичується багато задач з боку академії та бізнесу, але це частина відповідальності, і я до цього готова.